Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №497/584/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 497/584/26

Перша інстанція: суддя Кодінцева С.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

при секретарі судового засідання Худика С.А.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

його представника – адвоката Висоцького С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Департаменту патрульної поліції на рішення Болградського районного суду Одеської області від 16 липня 2026 року та додаткове рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправної та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И Л А:

05 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Болградського районного суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 06727407 від 26 лютого 2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.121-3 КУпАП.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26 лютого 2026 року позивача, який керував автомобілем VOLKSWAGEN TOUAREG, було зупинено патрульною поліцією у зв`язку із тим, що номерний знак автомобіля є нечитабельним з відстані 20 метрів, однак після здійснення відповідних замірів дана обставина не підтвердилася.

Позивач вказував, що його зупинка представниками патрульної поліції була безпідставною, а відтак усі подальші дії, в тому числі й складання постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є протиправними.

Також сторона позивача звертала увагу, що під час складання оскаржуваної постанови пояснення у позивача відбиралися лише після того як поліцейськими було прийнято рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, що вказує на порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення і є самостійною підставою для визнання протиправною та скасування оскаржуваної постанови.

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначив, що позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності, оскільки номерний знак транспортного засобу позивача був прикритий стороннім предметом – металевою сіткою. Крім того, на законну вимогу поліцейського пред`явити посвідчення водія, позивач не пред`явив вказаний документ.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 вчинено декілька адміністративних правопорушень, при розгляді справи про адміністративне правопорушення враховано вимоги статті 36 КУпАП та на позивача накладено стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення.

Відповідач вказував, що доказами вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП є відеозапис зі службового відеореєстратора та з портативних відеореєстраторів працівників поліції, а факт встановлення металевої сітки, що закриває номерний знак на автомобілі, позивачем не оспорюється.

Рішенням Боградського районного суду Одеської області від 16 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Додатковим рішенням Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року заяву ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково, стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь позивача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, Департамент патрульної поліції подав апеляційні скарги, в яких посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог та відмовити у стягненні судових витрат. Зокрема, апелянт вказує, що наявні докази засвідчують та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, на якому був розміщений сторонній предмет (металева решітка), що заборонено чинним законодавством України і саме це доводить наявність правових підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 121-3 КУпАП.

Крім того, апелянт зазначив, що вимога до чіткого та безперешкодного визначення символів номерного знаку з 20 метрів застосовується до випадків, коли номерний знак є забрудненим.

Апелянт наголошував, що позивач як водій зобов`язаний був пред`явити на вимогу поліцейського посвідчення водія, однак цього не зробив, що доводить порушення позивачем вимог чинного законодавства України.

Стосовно незгоди із додатковим рішенням, апелянт зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу не підтверджені належними доказами, а їх розмір є неспівмірним із складністю справи та обсягу наданих послуг та виконаних робіт.

Позивач надав відзиви на апеляційні скарги, в яких просив залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції підлягає частковому задоволенню лише в частині оскарження додаткового рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року, в іншій частині підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 26 лютого 2026 року інспектором 1 взводу 1 роти 1 батальйону відділу організації несення служби в м. Ізмаїл УПП в Одеській області молодшим лейтенантом поліції Кравченком А.М. винесено постанову серії ЕНА № 6727407 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1190 грн.

У спірній постанові зазначено, що 26.02.2026 року о 10:28:06 в м. Ізмаїл по вулиці Мирослава Скорика (Жуковського), буд. 6 водій керував транспортним засобом, у якого номерний знак був закритий стороннім предметом, а саме «сіткою», також водій не пред`явив на вимогу поліцейського посвідчення водія відповідної категорії чим порушив вимоги п.п. 2.4а ПДР, за яке передбачена відповідальність за ч.1 ст.126 КУпАП.

Позивач, не погоджуючись з постановою по справі про адміністративне правопорушення, вважаючи її протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що задній номерний знак автомобіля позивача є чистим, належно закріпленим та повністю піддається ідентифікації. При цьому суд вказав, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121-3 КУпАП вимагає не просто наявності будь-якого стороннього предмета, а саме такого, який перешкоджає або ускладнює розрізнення символів номерного знаку. Досліджений відеозапис бодікамер беззаперечно доводить, що номерний знак на автомобілі позивача був повністю читаємим, а проведений експеримент на місці події із вимірюванням відстані у 20 метрів підтвердив повну відповідність номерного знаку вимогам законодавства України.

Також суд зазначив, що оскільки відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України, то суд дійшов висновку про неправомірність вимоги посадової особи суб`єкта владних повноважень до позивача про пред`явлення документів в тому числі реєстраційного документу на транспортний засіб, а позивач, в свою чергу не був зобов`язаний виконувати дану вимогу, і тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції вказав, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, однак розмір таких витрат з урахуванням предмету спору, складності справи, має становити 20 000 грн.

Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності діям та рішенням органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.23 Закону України “Про Національну поліцію” поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

До основних повноважень поліції входить регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. У випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Стаття 14 Закону України "Про дорожній рух" зобов`язує учасників дорожнього руху знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (ПДР України), згідно з п.1.9 яких особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 2.9 «в» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом, не зареєстрованим в уповноваженому органі МВС, або таким, що не пройшов відомчу реєстрацію в разі, якщо законом встановлена обов`язковість її проведення, а також без номерного знака або з номерним знаком, що: не належить цьому засобу; не відповідає вимогам стандартів; закріплений не в установленому для цього місці; закритий іншими предметами чи забруднений, що не дає змоги чітко визначити символи номерного знака з відстані 20 м; неосвітлений (у темну пору доби або в умовах недостатньої видимості) чи перевернутий.

Згідно пункту 30.2 ПДР України на механічних транспортних засобах (за винятком трамваїв і тролейбусів) і причепах у передбачених для цього місцях встановлюються номерні знаки відповідного зразка.

Забороняється змінювати розміри, форму, позначення, колір і розміщення номерних знаків, крім випадку закріплення заднього номерного знака на додатковому обладнанні, що призначене для тимчасового перевезення багажу або вантажу, наносити на них додаткові позначення або закривати їх, вони повинні бути чисті і достатньо освітлені.

Відповідно до вимог ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ч.1 ст. 222 КУпАП України органи Національної поліції окрім іншого розглядають справи про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 222 КупАП України від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно зі статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно з ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Положеннями ч. 1 ст. 121-3 КУпАП встановлено відповідальність за керування або експлуатацію транспортного засобу без номерного знака, з номерним знаком, що не належить цьому засобу або не відповідає встановленим зразкам або вимогам, з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, перевернутим чи неосвітленим, закритим іншими предметами (в тому числі прозорими), з нанесенням покриття або застосуванням матеріалів, що перешкоджають чи ускладнюють його ідентифікацію, забрудненим номерним знаком, якщо така забрудненість не дає можливості чітко визначити символи або буквено-числову комбінацію номерного знака з відстані двадцяти метрів, а так само вчинення інших дій, спрямованих на умисне приховування номерного знака.

Так, відповідачем при розгляді справи долучено відеозаписи з відеореєстратора службового автомобіля та бодікамер поліцейських, на яких чітко зафіксовано, що задній номерний знак автомобіля позивача є чистим, належно закріпленим та повністю піддається ідентифікації, будь-яких сторонніх предметів (елементів), які б ускладнювали чи унеможливлювали ідентифікацію державного номерного знаку не встановлено.

Доводи апелянта про те, що позивач не заперечував наявності на номерному знаку металевої решітки судова колегія оцінює критично у зв`язку із тим, що такі обставини у судовому засіданні позивач заперечив та дана обставина не знайшла свого підтвердження в ході дослідження наявних в матеріалах справи доказів, на які посилається Департамент патрульної поліції в апеляційній скарзі.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що задній номерний знак автомобіля позивача повністю піддається ідентифікації та є читабельним.

З огляду на встановлені обставини, колегія суддів вважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121-3 КУпАП у даному випадку відбулося за відсутності законних підстав для цього, а висновки суду першої інстанції про незаконність спірної постанови є обґрунтованими та підтверджуються наявними доказами у справі.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у даному випадку вимога поліцейського до позивача як водія транспортного засобу пред`явити водійське посвідчення є неправомірною, з огляду на таке.

Відповідно до п. 2.4. «а» ПДР України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Відповідно до вимог п. 2.1 ПДР водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема:

а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв`язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції, Служби безпеки, Управління державної охорони - технічний талон);

ґ) чинний страховий поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в Єдиній централізованій базі даних щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або страховий сертифікат Зелена картка (на електронному або паперовому носії), виданий іноземним страховиком відповідно до правил міжнародної системи автомобільного страхування Зелена картка.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» надає право поліцейським зупиняти транспортні засоби у разі порушення водієм ПДР.

Також, згідно п. 8.9. «б» ПДР України вимога про зупинку транспортного засобу подається працівником поліції за допомогою увімкненого проблискового маячка синього і червоного або лише червоного кольору та (або) спеціального звукового сигналу.

У даному випадку, з урахуванням спірних правовідносин та наявних в матеріалах справи доказів, суд першої інстанції вірно вказав, що поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Інших підстав для перевірки документів на право керування ТЗ, у посадової особи відповідача, в спірних правовідносинах не було.

Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що у даному випадку позивач не допустив порушення правил дорожнього руху України у зв`язку із чим відповідач без законних підстав притягнув ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

З огляду на вищевказане, судова колегія вважає, що відповідач у контексті спірних правовідносин, діяв не відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України та як наслідок рішення, яке оскаржується позивачем підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції у повній мірі встановив обставини справи та вірно застосував норми матеріального та процесуального права, тому висновок суду про наявність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим.

Щодо правомірності ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 20 000 грн, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.ч.3-4 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.ч.5-7 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з ч.3 ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі "Двойних проти України" (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі "Меріт проти України" (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

На підтвердження обґрунтованості понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав до суду наступні документи: договір № б/н про надання правничої (правової) допомоги від 27.02.2026 року, акт виконаних робіт до договору про надання правничої (правової) допомоги від 27.02.2026 року на 66 560 грн.

Задовольняючи частково заяву, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи підтверджують факт отримання правової допомоги, однак обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, об`єму та складності справи є сума 20 000 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено понесення витрат на правничу допомогу, однак визначений судом розмір вказаних витрат є непропорційним об`єму та складності справи, враховуючи обсяг доказів по справі, витрачений час на підготовку процесуальних документів.

У зв`язку із цим, колегія суддів вбачає наявність правових підстав для зменшення судових витрат позивача на професійну правничу допомогу до 5 000 грн та, як наслідок, додаткове рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року підлягає зміні.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції на рішення Болградського районного суду Одеської області від 16 липня 2026 року задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

У той же час, апеляційна скарга Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року підлягає задоволенню частково, а оскаржуване рішення слід змінити з мотивів вказаних у даній постанові.

Згідно приписів ч.3 ст.272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись ст.ст.272, 286, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325 КАС України, судова колегія,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Болградського районного суду Одеської області від 16 липня 2026 року залишити без задоволення, апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на додаткове рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року – задовольнити частково.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 16 липня 2026 року залишити без змін.

Додаткове рішення Болградського районного суду Одеської області від 30 липня 2026 року змінити шляхом зменшення суми стягнення витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 (п`яти тисяч) грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий: Н.В. Вербицька

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: К.В. Кравченко