Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №420/3445/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 серпня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3445/25

Категорія:106020000 Головуючий в 1 інстанції: Пекній А.С.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:05.02.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні від 13 грудня 2024 року №274-к "Про скасування наказу Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні "Про переведення ОСОБА_1 " від 03.06.2021 №271-к".

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що:

- наказ видано поза межами повноважень керівника, який не приймав скасований наказ щодо переведення позивача;

- жоден діючий на території України нормативно-правовий акт не надає повноважень відповідачу приймати рішення про скасування свого рішення, яке є індивідуальним актом;

- будучі прийнятим після звільнення позивача з посади іншим наказом, цей наказ не відповідає визначеним ст. 2 КАС України критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, порушує принципи належного урядування, юридичної визначеності та стабільності правових відносин, а його видання не переслідує жодної легітимної мети і спрямований на дискримінацію позивача, перешкоджання його добросовісному здійсненню державної служби та створенні перешкод для поновлення позивача на посаді за результатом судового оскарження наказу про звільнення;

- наказ створює ситуацію повної правової невизначеності не тільки щодо визначення статусу позивача протягом періоду діяльності на посаді, а також і щодо його наслідків для легітимності рішень, які приймались позивачем під час перебування на посаді;

- в преамбулі наказу містяться посилання на норми законодавства, яких не існує, а саме на підпункти та пункти ст.ст. 2, 9, 41 Закону України "Про державну службу", однак ці статті вказаного Закону містять у своїй структурі частини, а не пункти й підпункти;

- наказ ніяким чином не доводився до відома позивача та про його існування позивач дізнався випадково із іншої судової справи;

- при прийнятті наказу відповідачем не враховано позиції Верховного суду у справах №9901/97/21, №9901/96/21 №9901/286/19, №990/184/24, №440/6758/21, які є обов`язковими для нього згідно ч.5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що під час підготування відзиву на позов позивача по справі №420/27261/24 виявлено порушення вимог пп.6 п.1 ст. 2 та пп.1 п.1 ст. 41 Закону України "Про державну службу" при переведенні позивача з посади начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення на посаду начальника управління державного контролю на кордоні, оскільки ці посади не є рівнозначними, що підтверджується наданим у відповідь на запит відповідача щодо надання роз`яснень від 14 жовтня 2024 року №Вих-2205/06/23-24 листом Національного агентства з питань державної служби від 11 листопада 2024 року №Вх-6473/23-24, відповідно до якого посада керівника самостійного структурного підрозділу (управління) територіального органу центрального органу виконавчої влади належить до підкатегорії "Б1" посад державної служби категорії "Б", що є вищою посадою державної служби по відношенню до посади керівника структурного підрозділу (відділу) у складі управління цього територіального органу, що належить до підкатегорії "Б3" посад державної служби категорії "Б".

Тобто, начальник відділу у складі управління територіального органу центрального органу виконавчої влади не може бути переведений відповідно до п.1 ч.1 ст. 41 Закону України "Про державну службу" на посаду начальника самостійного управління цього ж територіального органу.

Також відповідач заперечував доводи позивача щодо порушення принципу належного врядування, указуючи, що цей принцип згідно з практикою Європейського суду з прав людини не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість, оскільки на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур, крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії. У спірному випадку позивач не міг не знати про незаконність його переведення з посади начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення на вищу посаду начальника управління державного контролю на кордоні.

У підсумку відповідач вказував, що оскаржений наказ прийнятий відповідно до вимог Конституції та чинного законодавства України, у тому числі Закону України "Про державну службу", будь-які права позивача не порушує та не завдає йому жодних майнових втрат.

Позивач у відповіді на відзив, зазначав, що той не містить заперечень по суті заявлених підстав позову, натомість відповідач намагається змістити акценти незаконності спірного наказу до мотивів нібито незаконного переведення позивача, залишивши поза увагою відсутність повноважень скасовувати власні акти індивідуальної дії, оскільки переведення на посаду державної служби є одномоментною подією та вичерпується фактом вчинення дії.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року причини пропуску строку звернення до суду визнано поважними; поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду; відкрито провадження у справі.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

Наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 31 грудня 2020 року №566-K/-2020 "Про призначення ОСОБА_2 " позивача призначено на посаду головного спеціаліста відділу прикордонного інспекційного контролю "Одеса" управління державного контролю на кордоні Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів га захисту споживачів на державному кордоні у порядку переведення з Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом з 01 січня 2021 року.

Наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 02 червня 2021 року №269-к "Про призначення ОСОБА_1 " позивача призначено на посаду начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні в порядку просування по службі за результатами конкурсу шляхом переведення з посади головного спеціаліста відділу прикордонного інспекційного контролю "Одеса" управління державного контролю на кордоні з 02 червня 2021 року з посадовим окладом згідно штатного розпису (7 050,00 гривень).

Наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 03 червня 2021 року №271-к "Про переведення ОСОБА_1 " переведено ОСОБА_1 , начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні на рівнозначну посаду начальника управління державного контролю на кордоні (категорія "Б" посад державної служби) з 03 червня 2021 року з посадовим окладом згідно штатного розпису (8 450,00 гривень) та збереженням раніше встановлених надбавок.

Наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 05 грудня 2024 року №270-к "Про звільнення ОСОБА_1 " звільнено ОСОБА_1 , начальника управління державного контролю на кордоні Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, 09 грудня 2024 року у зв`язку із отриманням ним негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності відповідно до п.3 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Наказом Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 13 грудня 2024 року №274-к "Про скасування наказу Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні "Про переведення ОСОБА_1 " від 03.06.2021 №271-к", відповідно до пп.6 п.1 ст. 2, п.5 ст. 9, пп.1 п.1 ст. 41 Закону України "Про державну службу", Постанови Кабінету Міністрів від 18 січня 2017 року №15 "Питання оплати праці працівників державних органів", з метою приведення до вимог чинного законодавства – скасовано наказ Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні "Про переведення ОСОБА_1 " від 03 червня 2021 року № 271-к.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні про визнання протиправним та скасування наказу про визнання протиправним та скасування наказу – задоволений.

Визнано протиправним та скасовано наказ Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 13 грудня 2024 року №274-к "Про скасування наказу Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні "Про переведення ОСОБА_1 " від 03.06.2021 №271-к".

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211 грн. 20 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11 000 грн.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням обставин справи та аналізу положень Закону України "Про державну службу" слід прийти до висновку, що скасований оскарженим наказом наказ від 03 червня 2021 року №271-к "Про переведення ОСОБА_1 " є актом про призначення на посаду та індивідуальним актом, який був реалізований (позивач проходив службу на посаді з 03 червня 2021 по 09 грудня 2024 років) та вичерпав свою дію фактом його виконання.

Таким чином, оскільки наказ, який скасовано оскаржуваним у цій справі наказом, є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру, вичерпав свою дію фактом його виконання, і на його підставі виникли правовідносини щодо проходження публічної служби позивачем на посаді начальника управління державного контролю на кордоні відповідача, то його скасування після видання і реалізації є протиправним і таким, що порушує гарантії стабільності суспільних відносин.

Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем не доведено належними і допустимими доказами правомірності оскарженого наказу.

У зв`язку з викладеним, обґрунтованими є доводи позивача щодо протиправності оскарженого наказу та наявні підстави для його скасування, а отже суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову.

В апеляційній скарзі Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- повноваження начальника Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі – ПМГУ) щодо скасування наказу від №274-к прямо передбачені нормативно-правовими актами, на підставі яких здійснює свою діяльність відповідач;

- апелянт вважає, що суд першої інстанції невірно застосував норми ч.5 ст. 9 та п.13 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну службу";

- Конституційний суд України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016, від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 зазначав, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними; цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – можливість в особи передбачати дії цих органів;

- саме такі дискреційні повноваження й визначені ч.5 ст. 9 Закону України "Про державну службу", а доданими до матеріалів справи письмовими доказами відповідач підтверджує незаконність та неправомірність наказу ПМГУ від 03 червня 2021 року №271-к щодо переведення ОСОБА_1 на посаду начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ;

- апелянт вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на принцип належного врядування та аналізуючи рішення ЄСПЛ з цього питання звертає увагу на певні аспекти застосування принципу належного врядування, зокрема, вказує на те, що наведене правило, не повинно перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

- такожож, апелянт посилався на п.74 рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Case of Lelas v. Croatia: decision of the European Court of Human Rights, 20.05.2010, №55555/08) у якому зазначено, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії;

- відповідно до пп.6 п.1 ст. 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада – посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів;

- посада начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення ПМГУ, на яку ОСОБА_1 пройшов конкурс та був призначений наказом ПМГУ від №269-к, належить до підкатегорії "Б3" посад державної служби категорії "Б", в свою чергу, посада начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ належить до підкатегорії "Б1" посад державної служби категорії "Б", отже, посада начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення ПМГУ не є рівнозначною по відношенню до посади начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ та переведення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням вимог пп.6 п.1 ст. 2, пп.1 п.1 ст. 41 Закону України "Про державну службу";

- переведення ОСОБА_1 було здійснено наказом ПМГУ від 03 червня 2021 року №271-к за його заявою на наступний день після його переведення на посаду начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення ПМГУ на яку він пройшов за конкурсом, враховуючи доступність для ознайомлення нормативно-правових актів України, у тому числі Закону України "Про державну службу", Перелік посад державної служби, що прирівнюються до відповідних підкатегорій, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року №15, Положення про відділ господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення ПМГУ, що затверджене наказом ПМГУ від 31 грудня 2020 року №6 "Про затвердження Положень про структурні підрозділи та посадових інструкцій працівників" (яке було чинним на момент переведення позивача, тобто 03 червня 2021 року), Положення про управління державного контролю на кордоні ПМГУ, затверджене наказом ПМГУ від 31 грудня 2020 року №6 "Про затвердження Положень про структурні підрозділи та посадових інструкцій працівників" (яке було чинним на момент переведення Позивача, тобто 03 червня 2021 року), а також наявність у ОСОБА_1 ступеня вищої освіти магістр за спеціальністю "правознавство" з професійною кваліфікацією "магістр права", позивач не міг не знати про незаконність його переведення наказом ПМГУ від 03 червня 2021 року №271-к з посади начальника відділу господарського забезпечення управління організаційно-господарського забезпечення ПМГУ на посаду начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ;

- апелянт стверджує, що суд першої інстанції не дослідив обставини подання ОСОБА_1 позову до ПМГУ про визнання протиправним та скасування наказу від 13 грудня 2024 року №274-к з пропуском строку позовної давності;

- оскільки, обставини пропуску ОСОБА_1 строків звернення до суду з відповідним позовом судом першої інстанції не досліджені, поважні причини такого пропуску не встановлені, відповідно судом першої інстанції порушено норми ч.ч. 1-3 ст. 123 КАС України.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції дійшов до вірних висновків стосовно протиправності оскаржуваного наказу, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Стосовно доводів апелянта про не дослідження судом першої інстанції обставини пропуску ОСОБА_1 строків звернення до суду з відповідним позовом колегія суддів зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що копію спірного наказу Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні від 13 грудня 2024 року №274-к було надіслано відповідачем за наявними в особовій картці державного службовця поштовими адресами позивача (за місцем реєстрації та за місцем проживання) поштовими відправленнями від 13 грудня 2024 року №6505800029917 та №6505800029887 (а.с. 212,213).

Згідно з інформацією на конвертах поштових відправлень №6505800029917 та №6505800029887, копія наказу відповідача від 13 грудня 2024 року №274-к повернуто відповідачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до вимог чч.1, 4 ст. 9-1 Закону України "Про державну службу":

- доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв`язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв`язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п`ятий календарний день з моменту їх відправлення.

Колегія суддів констатує, що відповідач дотримався вимог діючого законодавства державну службу, що повідомлення позивача про спірний наказ №274-к.

Згідно наведених правових норм та відповідно до правил ч.ч.1, 3 ст. 120 КАС України (обчислення процесуального строку), перебіг процесуального строку позивача для звернення з позовом до адміністративного суд почався 18 грудня 2024 року та закінчився 18 січня 2025 року, оскільки ч.5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Позивач звернувся до адміністративного суду з даним позовом 04 лютого 2025 року.

Таким чином позивачем дійсно пропущений строк звернення до адміністративного суду, який йому було поновлено ухвалою суду першої інстанції від 07 лютого 2025 року, а причини пропуску строку звернення до суду визнано поважними.

Згідно ч.1 ст. 121 КАС України – суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач звільнив позивача 03 грудня 2024 року. Відповідно, позивач на час винесення спірного наказу №274-к 13 грудня 2024 року вже не працював у відповідача та об`єктивно не міг отримати інформацію про спірний наказ з робочих джерел Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач дійсно не отримав направлені йому відповідачем копії спірного наказу №274-к, що вбачається і з пояснень відповідача та інформації на конвертах поштових відправлень №6505800029917 та №6505800029887 (а.с. 212,213).

Колегія суддів констатує, що наведені обставини значно ускладнили можливість вчинення позивачем процесуальної дії (подання позовної заяви до суду) у визначений законом строк. Наведені обставини (причини) мають об`єктивний характер, не залежали від волі позивача та є такими, що ускладнили вчасне звернення до суду.

Сам позивач стверджує, що зі спірним наказом №274-к був ознайомлений лише 21 січня 2025 року, через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему "Електронний суд".

При цьому поведінка позивача носила активний характер, на чотирнадцятий день з дати ознайомлення зі спірним наказом ним був поданий відповідний позов до адміністративного суду.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та про поновлення позивачу цього процесуального строку. Доводи апеляційної скарги, стосовно пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є необґрунтованими.

Стосовно рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні про визнання протиправним та скасування наказу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10 грудня 2015 року №889-VIII "Про державну службу" (далі – Закон №889-VIII).

Цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (ч.1 ст. 3 Закону №889-VIII).

Згідно ст. 1 Закону №889-VIII державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець – це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Пунктами 4 та 6 ч.1 ст. 2 Закону №889-VIII визначено, що:

посада державної служби – це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених ч.1 ст. 1 цього Закону;

рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Згідно із ст. 4 Закону №889-VIII, державна служба здійснюється з дотриманням, зокрема таких принципів:

- верховенства права – забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина відповідно до Конституції України, що визначають зміст та спрямованість діяльності державного службовця під час виконання завдань і функцій держави;

- законності – обов`язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- професіоналізму – компетентне, об`єктивне і неупереджене виконання посадових обов`язків, постійне підвищення державним службовцем рівня своєї професійної компетентності, вільне володіння державною мовою і, за потреби, регіональною мовою або мовою національних меншин, визначеною відповідно до закону;

- забезпечення рівного доступу до державної служби - заборона всіх форм та проявів дискримінації, відсутність необґрунтованих обмежень або надання необґрунтованих переваг певним категоріям громадян під час вступу на державну службу та її проходження;

- стабільності – призначення державних службовців безстроково, крім випадків, визначених законом, незалежність персонального складу державної служби від змін політичного керівництва держави та державних органів.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Частиною 1 ст. 6 Закону №889-VIII визначено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

Частиною ч.2 ст. 6 Закону №889-VIII встановлюються такі категорії посад державної служби – категорія "А", "Б" та "В", при цьому п.2 ч.2 ст. 6 цього Закону визначено, що до категорії "Б" належать посади:

- керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

- керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення;

- керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.

Відповідно до ч.4 ст. 6 Закону №889-VIII визначення підкатегорій посад державної служби та прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Основні права та обов`язки державного службовця визначені ст.ст. 7, 8 Закону №889-VIII, відповідно до яких, державний службовець має право, зокрема на: повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; чітке визначення посадових обов`язків; належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення); відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону; професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу; просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов`язків; безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності; проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри. Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Державний службовець зобов`язаний: дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки та умови контракту про проходження державної служби (у разі укладення); виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України; Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах, та контракті про проходження державної служби (у разі укладення). У разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов`язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 9 Закону №889-VIII, державний службовець під час виконання посадових обов`язків діє у межах повноважень, визначених законом, і підпорядковується своєму безпосередньому керівнику або особі, яка виконує його обов`язки, чи особі, визначеній у контракті про проходження державної служби (у разі укладення).

Державний службовець зобов`язаний виконувати накази (розпорядження), доручення керівника, видані в межах його повноважень, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті. Під час виконання своїх обов`язків державний службовець не зобов`язаний виконувати доручення працівників патронатної служби.

Частиною 3 ст.9 Закону №889-VIII установлено, що наказ (розпорядження), доручення має містити конкретне завдання, інформацію про його предмет, мету, строк виконання та особу, відповідальну за виконання. Наказ (розпорядження) має бути письмовим, а доручення може бути письмовим або усним.

Якщо державний службовець отримав наказ (розпорядження), доручення не від безпосереднього керівника, а від керівника вищого рівня, він зобов`язаний повідомити про це безпосереднього керівника (ч.4 ст. 9 Закону №889-VIII).

Згідно із ч.5 ст. 9 Закону №889-VIII наказ (розпорядження), доручення може бути скасовано керівником, який його видав, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.

При цьому ч.6 ст. 9 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець у разі виникнення у нього сумніву щодо законності виданого керівником наказу (розпорядження), доручення повинен вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов`язаний виконати такий наказ (розпорядження), доручення. Одночасно з виконанням такого наказу (розпорядження), доручення державний службовець зобов`язаний у письмовій формі повідомити про нього керівника вищого рівня або орган вищого рівня. У такому разі державний службовець звільняється від відповідальності за виконання зазначеного наказу (розпорядження), доручення, якщо його буде визнано незаконним у встановленому законом порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу (розпорядження), доручення.

Якщо державний службовець виконав наказ (розпорядження), доручення, визнані у встановленому законом порядку незаконними, і не вчинив дій, зазначених у частині шостій цієї статті, він несе відповідальність за своє діяння відповідно до закону (ч.7 ст. 9 Закону №889-VIII).

Згідно із частиною 8 статті 9 Закону №889-VIII керівник у разі отримання вимоги державного службовця про надання письмового підтвердження наказу (розпорядження), доручення зобов`язаний письмово підтвердити або скасувати відповідний наказ (розпорядження), доручення в одноденний строк. У разі неотримання письмового підтвердження у зазначений строк наказ (розпорядження), доручення вважається скасованим.

За видання керівником та виконання державним службовцем явно злочинного наказу (розпорядження), доручення відповідні особи несуть відповідальність згідно із законом (частина 9 статті 9 Закону №889-VIII).

За змістом п.п.3-5 ч.1 ст. 17 Закону №889-VIII, повноваження керівника державної служби здійснюють:

в іншому центральному органі виконавчої влади - керівник відповідного органу;

у державних органах, посади керівників яких належать до посад державної служби, - керівник відповідного органу;

в інших державних органах або в разі прямого підпорядкування окремій особі, яка займає політичну посаду, - керівник апарату (секретаріату).

Відповідно до ч.2 ст. 17 Закону №889-VIII, керівник державної служби:

1) організовує планування роботи з персоналом державного органу, в тому числі організовує проведення конкурсів на зайняття посад державної служби категорій "Б" і "В", забезпечує прозорість і об`єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;

2) забезпечує планування службової кар`єри, планове заміщення посад державної служби підготовленими фахівцями згідно з вимогами до професійної компетентності та стимулює просування по службі;

3) забезпечує своєчасне оприлюднення та передачу центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, інформації про вакантні посади державної служби з метою формування єдиного переліку вакантних посад державної служби, який оприлюднюється;

4) призначає громадян України, які пройшли конкурсний відбір, на посади державної служби категорій "Б" і "В", звільняє з таких посад відповідно до цього Закону;

4-1) укладає та розриває контракти про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;

5) присвоює ранги державним службовцям державного органу, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В";

6) забезпечує підвищення кваліфікації державних службовців державного органу;

7) здійснює планування навчання персоналу державного органу з метою вдосконалення рівня володіння державними службовцями державною мовою, англійською мовою, а також мовою корінних народів або мовою національних меншин (спільнот) у випадках, якщо володіння такою мовою є обов`язковим відповідно до цього Закону;

8) здійснює контроль за дотриманням виконавської та службової дисципліни в державному органі та умов контрактів про проходження державної служби (у разі укладення);

9) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В";

10) приймає у межах наданих повноважень рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В";

11) виконує функції роботодавця стосовно працівників державного органу, які не є державними службовцями;

12) створює належні для роботи умови та їх матеріально-технічне забезпечення;

13) здійснює інші повноваження відповідно до цього та інших законів України.

Згідно із ч.ч.1-3 ст. 21 Закону №889-VIII, вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом. Особа, яка вступає на посаду державної служби вперше, набуває статусу державного службовця з дня публічного складення нею Присяги державного службовця, а особа, яка призначається на посаду державної служби повторно, - з дня призначення на посаду.

За змістом ч.ч.1, 5, 6 ст. 22 Закону №889-VIII, конкурс проводиться: 1) на зайняття вакантної посади державної служби; 2) на посаду на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби; 3) на посади державної служби, що займають особи, припинення державної служби яких має відбутися відповідно до п.7 ч.1 ст. 83 цього Закону; 4) на посади державної служби категорії "А", що займають особи, у яких спливає строк призначення.

У разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Під час передачі або делегування повноважень і функцій від державного органу до органу місцевого самоврядування переведення державного службовця на посаду служби в органах місцевого самоврядування здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу в разі відповідності його професійної компетентності кваліфікаційним вимогам до відповідної посади та за умови вступу на службу вперше за результатами конкурсу.

Згідно із ч.ч.1, 3 та п.п.2, 3 ч.2 ст. 31 Закону №889-VIII на посаду державної служби призначається переможець конкурсу. Рішення про призначення приймається: на посади державної служби категорії "Б", які здійснюють повноваження керівників державної служби в державних органах, - суб`єктом призначення, визначеним законом; на інші посади державної служби категорій "Б" і "В" – керівником державної служби, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 33 Закону №889-VIII визначені окремі, самостійні норми щодо акту призначення на посаду, відповідно до яких в акті про призначення на посаду зазначаються: прізвище, ім`я, по батькові особи, яка призначається на посаду державної служби; займана посада державної служби із зазначенням структурного підрозділу державного органу; дата початку виконання посадових обов`язків; умови оплати праці. Копія акта про призначення на посаду видається державному службовцю, ще одна копія зберігається в його особовій справі. Акт про призначення на посаду приймається у вигляді указу, постанови, наказу (розпорядження), рішення, залежно від категорії посади, відповідно до законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 34 Закону №889-VIII призначення на посаду державного службовця здійснюється безстроково, крім випадків, визначених цим та іншими законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 38, ч.1 ст. 40 Закону №889-VIII, прийняття на державну службу, просування по службі державних службовців, вирішення інших питань, пов`язаних із службою, здійснюються з урахуванням категорій посад державної служби та рангів державних службовців як виду спеціальних звань, що їм присвоюються.

Просування державного службовця по службі здійснюється з урахуванням професійної компетентності шляхом зайняття вищої посади за результатами конкурсу відповідно до цього Закону.

З правила щодо вступу на державну службу лише за результатами конкурсу установлені виключення, передбачені, зокрема, ч.ч.5, 6 ст. 22 Закону №889-VIII, а також ст. 41 Закону№889-VIII, відповідно до ч.1 якої державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу:

1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення;

2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.

Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу.

Згідно із ч.ч.2, 4, 5, 6, 7 ст. 41 Закону №889-VIII переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. У разі переведення державного службовця на іншу посаду йому виплачується заробітна плата, що відповідає посаді, на яку його переведено.

Суб`єкт призначення з урахуванням професійної підготовки та професійних компетентностей може прийняти рішення про одночасне переведення не менше двох державних службовців між посадами, які вони займають. Переведення здійснюється лише на рівнозначні посади та за згодою державних службовців.

Переведення не зупиняє перебіг п`ятирічного строку призначення на посаду державної служби категорії "А", визначеного п.1 ч.2 ст. 34 цього Закону. Переведення не повинно бути прихованим покаранням.

Колегія суддів погоджується з тим, що оцінюючи правомірність оскарженого наказу, яким скасовано інший наказ про переведення позивача на іншу посаду, суд першої інстанції виходив з приписів ст. 19 Конституції України та з критеріїв, визначених ст.2 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи спірний наказ суд першої правомірно виходив з того, що ч.5 ст. 9 Закону №889-VIII передбачена можливість скасування керівником виданого ним державному службовцю наказу, розпорядження чи доручення.

Аналіз положень Закону України "Про державну службу" дає підстави для висновку, що спірний наказ відповідача №271-к від 03 червня 2021 року "Про переведення ОСОБА_1 " є актом про призначення на посаду та індивідуальним актом, який був реалізований (позивач проходив службу на посаді з 03 червня 2021 по 09 грудня 2024 років) та вичерпав свою дію фактом його виконання.

При цьому, керівник вправі скасувати лише наказ, який виданий державному службовцю задля виконання завдань і функцій державного органу у межах повноважень державного службовця. Натомість наказ про переведення державного службовця на іншу посаду за своїм характером є фактично актом про призначення на посаду, розпорядчим актом з кадрових питань, а отже він не є тим наказом, розпорядженням чи дорученням, яке керівник може скасувати на підставі ч.5 ст. 9 Закону №889-VIII.

Очевидним є також, що визначені ч.2 ст. 17 Закону №889-VIII повноваження керівника державної служби, яким у даному випадку є керівник державного органу, прямо не передбачають можливості скасування ним власних наказів, якими державного службовця призначено на посаду.

Наведене свідчить про невідповідність спірного наказу відповідача №271-к приписам ст. 19 Конституції України та критеріям визначеним ст.2 КАС України.

Відповідно, колегія суддів вважає правильним висновок суд першої інстанції, що оскільки наказ, який скасовано оскаржуваним у цій справі наказом (№271-к від 03 червня 2021 року), є актом індивідуальної дії, не має нормативного характеру, вичерпав свою дію фактом його виконання, і на його підставі виникли правовідносини щодо проходження публічної служби позивачем на посаді начальника управління державного контролю на кордоні ПМГУ, то його скасування після видання і реалізації є протиправним і таким, що порушує гарантії стабільності суспільних відносин. Відповідачем не доведено належними і допустимими доказами правомірності оскарженого наказу.

В апеляційній скарзі апелянт посилаються на рішення Конституційного суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016, від 11 жовтня 2018 року №7-р/2018 в яких Конституційний суд зазначав, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними; цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – можливість в особи передбачати дії цих органів.

Також, апелянт посилався на п. 74 рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" (Case of Lelas v. Croatia: decision of the European Court of Human Rights, 20.05.2010, №55555/08) у якому зазначено, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії.

Колегія суддів констатує, що наведені рішення Конституційного суду України та ЄСПЛ жодним чином не підтверджують правову позицію апелянта. Напроти, вони можуть бути використані для обґрунтування позицію позивача стосовно невідповідність спірного наказу відповідача №271-к приписам ст. 19 Конституції України та критеріям визначеним ст.2 КАС України.

Зокрема Конституційний суд визнаючи за органом державної влади певні дискреційні повноваження у прийнятті рішень, прямо вказує на необхідність існування механізм запобігання зловживанню ними, який повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого – можливість в особи передбачати дії цих органів.

Рішення ЄСПЛ у справі "Лелас проти Хорватії" прямо вказує, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії.

Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи позивача щодо протиправності оскарженого наказу та наявності підстав для його скасування є обґрунтованими, відповідно позов підлягає задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на державному кордоні залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.