Постанова від 06 липня 2026 р. у справі №160/29427/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

07 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/29427/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),

суддів: Лукманової О.М., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року (головуючий суддя Рищенко А.Ю.)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 10.10.2025 року звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській, просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 40 Закону № 1058-IV із застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 24.07.2025.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022, 2023 та 2024 роки, починаючи з 24.07.2025.

В обґрунтовані позову зазначено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, з 29 грудня 2014 року їй призначено пенсію за вислугу років відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

24.07.2025 Позивач звернулася до Відповідача із заявою про переведення її з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 №1058-ІV (надалі Закон № 1058-IV). На підставі вказаної заяви Позивача було переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV. Листом від 18.09.2025 №0400-010307-8/176281 позивача повідомлено про те, що для розрахунку пенсії за віком застосовано проіндексований показник середньої заробітної плати за 2014-2016 роки. Відповідач зазначає, що правових підстав для застосування показника середньої заробітної плати по Україні за 2022-2024 роки немає підстав. Позивач вважає такі дії відповідача щодо відмови позивачу в здійсненні обчислення пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки протиправними.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року позов - задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком, згідно частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2022, 2023, 2024 роки.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 24.07.2025 року перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вказує, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку з 29.12.2014 та отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII “Про пенсійне забезпечення”, розмір якої обчислений відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058). За заявою від 24.07.2025 ОСОБА_1 переведено на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 з 24.07.2025. Загальний страховий стаж ОСОБА_1 , зарахований по 30.06.2025, становить 42 роки 07 місяців 22 дні. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, розрахований за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 30.06.2025, становить 14454,04 грн (8913,83 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115) х 1,62153 - індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації).

Згідно статті 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Згідно ч.2 ст. 309 КАС України суд апеляційної інстанції ухвалою від 22.06.2026 продовжив строк розгляду даної справи на 15 днів.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 29.12.2014 отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ. 24.07.2025 Позивач звернулася до Відповідача із заявою про переведення її з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 №1058-ІV. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"з 24.07.2025 року

У відповідь на адвокатський запит, щодо обчислення пенсії позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило, що згідно наданих документів та наявних відомостей про сплату страхових внесків з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування загальний страховий стаж ОСОБА_1 , зарахований по 30.06.2025, становить 42 роки 07 місяців 22 дні. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії, розрахований за даними системи персоніфікованого обліку з 01.07.2000 по 30.06.2025, становить 14454,04 грн (8913,83 грн (3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115) х 1,62153 індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації). Загальний розмір пенсійної виплати ОСОБА_1 з 24.07.2025 року становить 6283,84., а для проведення розрахунку середньомісячного заробітку для обчислення пенсії, із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022-2024 роки (15057,09 грн) при переведенні на пенсію за віком, немає підстав.

Позивач вважає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови їй в здійсненні обчислення пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки.

Суд першої інстанції позов задовольнив.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пунктів 1, 6 частини 1 статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пенсія за віком, що призначається автоматично (без звернення особи), - з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, крім випадків відсутності в системі персоніфікованого обліку відомостей про страховий стаж застрахованої особи, необхідний для призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

У разі якщо документи про страховий стаж не подані протягом трьох місяців з дня досягнення застрахованою особою пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, вважається, що застрахована особа виявила бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Частиною 2 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" установлено, що пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону.

Згідно з частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині 1 статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною 2 статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" при переведенні з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший, показник середньої заробітної плати має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Слід зазначити, що переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до частини 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" можливе у тому разі, якщо особі відповідно до цього Закону був призначений один з видів пенсії, визначених у статтях 9, 10 цього Закону - пенсія за віком, пенсія по інвалідності чи пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Верховний Суд України у постанові від 29.11.2016 року у справі №21-6331а15 сформулював правову позицію, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вказана правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 року у справі № 876/5312/17, в якій суд прийшов до висновку, що позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Після призначення пенсії позивач продовжує працювати та сплачувати в встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Тому відповідно до частини 1 статті 44, частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно з 24.07.2025 року мала бути призначена пенсія за віком, а при обчисленні її розміру повинен був застосовуватися показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено частиною 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а саме за 2022-2024 роки.

Оскільки вказаний розрахунок відповідачем не був здійснений, це призвело до зменшення розміру пенсійних виплат належних позивачеві з 24.07.2025 року.

Відтак, відповідач безпідставно застосував у спірних правовідносинах норми частини 3 статті 45, пункту 4-3 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не призначив пенсію за віком з урахуванням вимог частини 2 статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту є визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 в здійсненні перерахунку та виплаті пенсії за віком, згідно частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, а саме за 2022, 2023, 2024 роки, і як наслідок, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачені страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022, 2023, 2024 роки, починаючи з дати призначення пенсії за віком, з урахуванням виплачених сум.

Згідно положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (Заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

В силу частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Також, згідно статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Системний аналіз вищезазначених положень чинного пенсійного законодавства України та аналіз матеріалів справи, дають підстави для висновку, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи відповідача спростовуються доводами, викладеними позивачем та нормами законодавства, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.241-245, 250, 311, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області – залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова

суддя О.М. Лукманова

суддя Л.А. Божко