Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №638/16712/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 р.Справа № 638/16712/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

за участю секретаря судового засідання Реброва А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Латка І.П., м. Харків, повний текст складено 17.07.26 у справі № 638/16712/26

за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

до ОСОБА_1

про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі за текстом також – позивач, ГУ ДМС України в Харківській області) звернулося до Шевченківського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом також – відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просило затримати громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення його примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 17 липня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Затримано громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою його ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців.

Рішення допущено до негайного виконання.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає його таким, що прийняте без урахування важливих обставин у справі, з порушенням норм матеріального права та процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги наводить обставини справи, зазначає, зокрема, про ненадання судом першої інстанції належної оцінки доводам відповідача щодо того, що відповідач з трирічного віку перебуває в Україні, фактично перебуває у шлюбних відносинах з громадянкою України, має дитину. Крім того, після затримання відповідач ініціював процес визнання особою без громадянства, направивши клопотання до керівника пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства.

За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України).

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Тольятті Самарської області Російської Федерації, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим «ОЗАГС Автозаводского р-на г. Тольятти Самарской области» (мовою оригіналу) 04.06.2000, серія НОМЕР_1 .

16.07.2026 уповноваженою особою Новобаварського відділу ГУ ДМС у Харківській області щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПРМХК 005545 за ч. 2 ст. 203 КУпАП за фактом того, що останній станом на 16.07.2026 о 12:39 год. проживає за адресою: м. Харків, Григорівське шосе, 67, без документів на право проживання на території України.

Постановою про накладання адміністративного стягнення серія ПНМХК № 005544 від 16.07.2026 ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 203 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400,00 грн.

Штраф ОСОБА_1 сплачено 16.07.2026, що підтверджується квитанцією № 20650-1072239-62628 від 16.07.2026.

У поясненнях на ім`я начальника ГУ ДМС в Харківській області від 16.07.2026 ОСОБА_1 зазначив, що проживає на території України з 02.05.1998, з того часу територію України не покидав. Має цивільну дружину, працює різноробочим, офіційно не працевлаштований. За статусом біженця не звертався. Розуміє, що на території України знаходиться нелегально.

Відповідно до службової записки сектору ідентифікації та визнання особою без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області від 16.07.2026 ОСОБА_1 із заявою про визнання особою без громадянства до ГУДМС в Харківській області не звертався.

За обліками ГУ ДМС у Харківській області на громадян, які звертались з питання набуття/прийняття громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не значиться, що підтверджується службовою запискою начальника відділу з питань громадянства Апарату ГУ ДМС у Харківській області.

Відповідно до службової записки Відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Апарату ГУ ДМС у Харківській області від 16.07.2026 громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у Харківській області не звертався.

16 липня 2026 року Головним управлінням ДМС України в Харківській області прийнято рішення № 6320100100000927 про примусове видворення ОСОБА_1 з території України.

Встановлено, що відповідач досяг 18-річного віку, статус біженця йому не надано, в процедурі отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні не перебуває, тобто відсутні підстави, за яких примусове видворення або повернення не застосовується відповідно до частини 8 статті 26, частини 8 статті 30 та статті 31 Закону.

На теперішній час відповідач перебуває на території України незаконно, постійного місця проживання, законного джерела існування та власності в Україні не має, дозвіл на імміграцію в Україну не оформляв, будь-яких інших дій для легалізації факту свого перебування на території України не вчиняв.

З метою реалізації зазначеного рішення позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ГУ Державної міграційної служби України в Харківській області про затримання громадянина РФ ОСОБА_2 з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 (шість) місяців є обґрунтованими.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову, з таких підстав.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 22 вересня 2011 року № 3773-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі – Закон № 3773-VI).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

За змістом частин п`ятої, шостої статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.

Частиною першою статті 30 Закону № 3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.

Порядок дій посадових осіб Державної міграційної служби України, її територіальних органів і територіальних підрозділів (далі - органи ДМС), органів охорони державного кордону та органів Служби безпеки України (далі - СБУ) під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення іноземців та осіб без громадянства (далі - іноземці), їх ідентифікації і вжиття заходів з безпосереднього примусового повернення, поміщення до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - ПТПІ), а також під час прийняття рішень про продовження строку затримання визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23 квітня 2012 року № 353/271/150 (у редакції Наказу Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України від 13 травня 2020 року № 383/125) (далі – Інструкція), згідно з пунктом 3 Розділу І якої дія цієї Інструкції поширюється на посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів ДМС, органів охорони державного кордону, органів СБУ та іноземців, які підлягають примусовому поверненню чи примусовому видворенню у випадках, передбачених Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Пунктом 4 Розділу І Інструкції передбачено, що іноземці можуть бути примусово повернуті до країни походження чи третьої країни на підставі рішення органу ДМС або органу охорони державного кордону, або органу СБУ про примусове повернення чи примусово видворені на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення.

У пункті 7 Розділу І Інструкції визначено, що підставами для подання позову про примусове видворення іноземців є:

невиконання іноземцем в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення;

наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави;

якщо іноземці, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію;

якщо іноземець, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, - до набрання рішенням суду законної сили.

За приписами пунктів 1, 2 Розділу ІІІ Інструкції у разі виявлення підстав, передбачених частиною 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду.

За наявності обґрунтованих підстав уважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАСУ.

Так, згідно з частиною першою статті 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;

2) затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;

4) зобов`язання внести заставу.

З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI слідує, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

Така позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 25.04.2024 р. у справі № 461/2622/23

При цьому компетентним органом у розумінні статті 26 Закону № 3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.

Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 755/12159/18, від 28 лютого 2019 року у справі № 754/2198/17, від 09 серпня 2019 року у справі № 359/5823/16-а.

Варто зазначити, що компетентний орган за наявності підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, тобто або невиконання у встановлений строк рішення про примусове повернення, або при наявності підстав вважати, що така особа буде ухилятися від виконання такого рішення, після виявлення/затримання такої особи невідкладно здійснюють підготовку для звернення з позовом до суду, адже законодавцем передбачено можливість подання до адміністративного суду позовної заяви відповідно до частини першої статті 289 КАС України.

Разом з цим, з аналізу наведених правових норм щодо вирішення питання затримання іноземця або особи без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, вбачається, що за наявності певних перелічених у цих нормах умов, існує правова можливість здійснити таке затримання як з метою ідентифікації та забезпечення видворення за межі території України, так і лише для забезпечення видворення за межі території України, як досягнення самостійної мети без необхідності ідентифікації. Але в будь-якому випадку повинна існувати така умова як примусове видворення. Якщо ж відсутнє примусове видворення особи, то затримувати особу та відповідно продовжувати строк її тримання в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, забороняється.

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 24 травня 2023 року у справі №296/8455/22.

За матеріалами справи рішення про примусове видворення прийняте уповноваженою посадовою особою ГУ ДМС України в Харківській області відносно ОСОБА_1 прийняте 16.07.2026.

На наступний день після прийняття рішення про примусове видворення, 16.07.2026, позивач звернувся до суду з позовом про затримання громадянина РФ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення його примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців.

Водночас у матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивачем приймалось рішення відносно відповідача про примусове повернення з території України та докази того, що відповідач ухилявся або схилятиметься від виконання цього рішення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає, що відповідач був позбавлений можливості як виконати відповідне рішення позивача, так і оскаржити його у встановленому порядку.

Отже, звернення орану ГУ ДМС із відповідним позовом у зв`язку із зазначеним є передчасним.

Щодо вимоги позивача про поміщення громадянина РФ ОСОБА_1 до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, строком на 6 місяців, колегія суддів зауважує на таке.

Пунктом 1 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1110 (далі - Положення № 1110), визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 289 КАС України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

З системного аналізу наведених норм чинного законодавства вбачається, що клопотання про затримання щодо іноземця або особи без громадянства може бути подано стосовно особи, до якої подано та розглядається адміністративний позов про примусове видворення, при цьому підставою затримання повинні слугувати докази на підтвердження обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, не має документа, що дає право на виїзд з України, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі.

Враховуючи, що позивачем не доведено факту того, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення або якщо існує ризик його втечі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його затримання відповідно до ст. 289 КАС України.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.06.2020 у справі № 754/2199/17.

У постановах від 31 січня 2024 року у справі № 204/10229/22 та від 01 лютого 2024 року у справі № 344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

І лише з`ясувавши наявність, визначених статтею 26 Закону № 3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону № 3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цій справі з установлених обставин справи встановлено, що відповідач не мав наміру порушувати вимоги Закону № 3773-VI, а його перебування на території України без відповідних документів, що дають право на проживання на законних підставах, не зумовлено його протиправними, умисними діями.

Також у матеріалах справи відсутні будь-які докази асоціальної поведінки відповідача, переховування від міграційного органу або вчинення будь-яких інших протиправних дій, спрямованих на ухилення від відповідальності за порушення міграційного законодавства України, або дій, які суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, і позивачем таких доказів суду не надано.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем, окрім іншого, не дотримано принципу пропорційності, який, у свою чергу, вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних для неї наслідків за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що під час прийняття оспорюваного рішення позивач допустив формальне застосування вимог Закону № 3773-VI, не з`ясував дійсні особисті обставини щодо дій відповідача та не врахував принцип обґрунтованості та пропорційності свого рішення.

Отже, висновки суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог органу ДМС є помилковими.

Доводи апеляційної скарги відповідача приймаються колегією суддів у якості належних.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58), згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів уважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Харкова від 17.07.2026 у справі № 638/16712/26 скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц