Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №520/5323/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 р. Справа № 520/5323/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) по справі № 520/5323/26

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2023 по 20.02.2026;

- зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.08.2023 по 20.02.2026.

В обґрунтування позову зазначила, що при звільненні зі служби відповідач не провів з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме не виплатив грошове забезпечення в належному розмірі. Вказані кошти виплачені відповідачем лише 20.02.2026 на виконання судового рішення від 14.02.2024 у справі № 520/28443/23, отже у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку на підставі ст. ст. 116, 117 КЗпП України за період з 15.08.2023 до 20.02.2026.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 16.08.2023 до 20.02.2026.

Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період 16.08.2023 по 20.02.2026 в сумі 72 312,81 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що ст. 117 КЗпП Україна стосується відповідальності роботодавця за невиплачені при звільненні працівнику суми заробітної плати, тоді як військовослужбовці отримують грошове забезпечення, яке заробітною платою не вважається.

Як наслідок, відносини, пов`язані з грошовим забезпеченням осіб рядового і начальницького складу військової служби регулюються спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу законів про працю України.

Також, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010, зауважує, що ст. 117 КЗпП України не поширюється на виплати, проведені на виконання судових рішень, оскільки відповідні суми не стосуються безпосередньо розміру нарахованих сум, належних працівникові при звільненні.

У зв`язку з викладеним, вважає, що ОСОБА_1 не набула права на стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо розміру середнього заробітку, вказує, що суд першої інстанції не врахував чинну редакцію ст. 117 КЗпП України, якою обмежено період стягнення середнього заробітку шістьма місяцями.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 проходила військову службу у Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на посаді техніка навчально-лабораторного комплексу кафедри комплексів авіаційного озброєння інженерно-авіаційного факультету Університету до 15.08.2023, звільнена з військової служби у запас відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за пп. «г» з виключенням з військового обліку (виключена зі списків особового складу та всіх видів забезпечення), згідно наказу ХНУПС ім. Івана Кожедуба від 15.08.2023 № 235.

Під час проходження служби та при звільненні, ХНУПС ім. Івана Кожедуба не виплатив позивачу грошове забезпечення в належному розмірі.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024 у справі № 520/28443/23, яка набрала законної сили, зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 :

- грошове забезпечення у період з 29.01.2020 по 15.08.2023 у відповідності до вимог статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - постанова КМУ №704), щодо визначення посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022 та 2023 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 із урахуванням процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки за особливості проходження служби, доплати, підвищення), премії обчислених із перерахованих розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, з врахуванням вже виплачених сум;

- грошову допомогу на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку за 2022 та 2023 роки, суми одноразової грошової допомоги при звільненні з врахуванням обчислених відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” посадового окладу і окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022 та 2023 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704, з врахуванням вже виплачених сум.

20.02.2026 на виконання судового рішення, ХНУПС ім. Івана Кожедуба виплатив позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в загальному розмірі 111 689,40 грн, що підтверджується випискою з банку.

Вважаючи, що відповідач допустив затримку розрахунку при звільненні, позивач звернулась до суду за стягненням середнього заробітку.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набула права на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 КЗпП України.

Визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд першої інстанції застосував принцип співмірності між сумою остаточного розрахунку та сумою середнього заробітку за час затримки у її виплаті та вважав належним розміром середнього заробітку – 72 312,81 грн.

Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, слід зазначити наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Судом встановлено, що на час звільнення позивача з військової служби –15.08.2023, з нею не проведено повний розрахунок, а саме - не виплачено грошове забезпечення в належному розмірі.

За наслідками судового оскарження, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024 у справі № 520/28443/23 зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, зокрема, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення у період з 29.01.2020 по 15.08.2023 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня календарного року (2020, 2021, 2022 та 2023 рік відповідно), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови КМУ № 704 з урахуванням виплачених сум.

20.02.2026 на виконання судового рішення, ХНУПС ім. Івана Кожедуба виплатив позивачу недоплачену частину грошового забезпечення в загальному розмірі 111 689,40 грн.

Отже, період прострочення щодо виплати позивачу належних сум грошового забезпечення тривав з дати її звільнення – 15.08.2023 по день повного фактичного розрахунку 20.02.2026.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції вірно зазначив, що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбачених ст. 117 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги щодо непоширення на спірні правовідносини положень статей 116, 117 КЗпП України з огляду на те, що відносини, пов`язані з грошовим забезпеченням осіб рядового і начальницького складу військової служби регулюються спеціальним законодавством, а не нормами Кодексу законів про працю України колегія суддів відхиляє зважаючи на наступне.

Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними, тоді як норми КЗпП України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що спеціальне законодавство, що регламентує порядок проходження військової служби не містить норм щодо регулювання виплати звільненому працівнику середнього заробітку у зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з військової служби, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України.

Подібні правові висновки щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні до осіб, проходження служби яких регулюється спеціальним законодавством неодноразово викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.03.2021 у справі №340/970/20, від 27.07.2023 у справі №420/436/22, від 25.04.2024 у справі №460/49364/22.

Доводи апелянта про те, що ст. 117 КЗпП України не поширюється на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.

За змістом ч.1 ст. 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17.

Колегія суддів зауважує, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, грошового забезпечення) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Наведена правова позиція неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 06.02.2020 у справі №806/305/17, від 06.08.2019 у справі №826/9793/18, від 20.02.2020 у справі №821/723/17, від 02.09.2020 у справі №804/7733/16, від 28.01.2021 у справі №240/11214/19, від 19.05.2022 у справі № 1640/3365/18, від 27.07.2023 у справі № 420/436/22.

Необґрунтованими у цьому аспекті є посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010, де Суд зазначав, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 та від 13.05.2020 у справі №810/451/17 дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що Європейський суд з прав людини надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України. Вказане рішення Європейського суду з прав людини не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15, відповідно до якого положення статей 116 та 117 КЗпП України поширюються на правовідносини, які виникли у зв`язку з прийняттям та виконанням судового рішення про виплату заборгованості із заробітної плати та відшкодування/компенсації.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України не знайшли свого підтвердження.

Розмір середнього заробітку визначений судом першої інстанції з розрахунку за шість місяців із врахуванням принципу співмірності та методики розрахунку, зазначеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Водночас, апелянт вважає, що стягнута судом першої інстанції сума середнього заробітку визначена без урахування положень ст. 117 КЗпП України в частині обмеження періоду затримки шістьма місяцями.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно абз.3 п.2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до абз.1 п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з абз. 2 п. 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 року № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Зі змісту Порядку № 260 вбачається, що грошове забезпечення військовослужбовців обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

Судом встановлено, що періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних ОСОБА_1 сум є проміжок часу з 16.08.2023 (наступний день після виключення зі списків військової частини) по 20.02.2026 (день виплати коштів) включно.

Здійснюючи розрахунок, судом враховано грошове забезпечення позивача за останні два повні місяці перед звільненням зі служби: червень 2023 р. – 25 568,70 грн, липень 2023 р. – 25 568,70 грн, що підтверджується довідкою про грошове забезпечення ОСОБА_1 .

Таким чином, розмір середньоденного грошового забезпечення складає – 838,32 грн (51 137,40 грн /61 календарний день).

Періодом затримки належних позивачу сум при звільненні є період з 16.08.2023 до 20.02.2026 є 184 календарні дні або шість місяців як це передбачено ст.117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX).

Таким чином, за висновками суду першої інстанції середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 838,32 грн/день за 184 дні становить 154 250,88 грн.

Доводи апелянта про помилкове стягнення судом першої інстанції на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки без його обмеження шістьма місяцями, є безпідставними, оскільки судом враховано відповідні обмеження, встановлені чинною редакцією ст. 117 КЗпП України.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що сума середнього заробітку 154 250,88 грн є надмірною та підлягає зменшенню.

Суд першої інстанції, врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважав за можливе розрахувати суму середнього заробітку виходячи з відсоткового співвідношення недоплаченої частини грошового забезпечення до виплачених сум при звільненні та стягнув на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 72 312,81 грн.

Скаржником не висловлено доводів щодо неспівмірності стягнутої судом першої інстанції суми середнього заробітку, а тому в цій частині колегія суддів не надає оцінку судовому рішенню.

Підсумовуючи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо не проведення відповідачем своєчасного та повного розрахунку з позивачем при звільненні та наявність підстав для стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі, визначеному судом.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі № 520/5323/26 в частині задоволення позову - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц