Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №761/13227/24 — Київський апеляційний суд

справа № 761/13227/24

провадження № 22-ц/824/9358/2026

головуючий у суді І інстанціїКондратенко О.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди завданої залиттям нежитлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 74 088, 00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану залиттям нежитлового приміщення у розмірі 20 000, 00 грн.;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди завданої залиттям нежитлового приміщення - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 ) у відшкодування матеріальної шкоди 74 088 (сімдесят чотири тисячі вісімдесят вісім) грн 00 коп., у відшкодування моральної шкоди 3 000 (три тисячі) грн 00 коп., судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп., а всього 78 299 (сімдесят вісім тисяч двісті дев`яносто дев`ять) грн 20 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю. Вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, неправильно оцінив наявні у справі докази, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд без належних і допустимих доказів визнав встановленою технічну причину залиття, хоча відповідне питання потребувало спеціальних знань та проведення будівельно-технічної експертизи. На думку апелянта, непроведення призначеної експертизи не звільняло позивача від обов`язку довести джерело залиття, технічну причину аварії та причинний зв`язок між діями відповідачки і заподіяною шкодою.

Крім того, апелянт вважає, що акт про залиття не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки складений на замовлення орендаря приміщення, а не у порядку, передбаченому Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, не підтверджує належного огляду квартири відповідачки та не може бути достатнім доказом вини.

Також апелянт зазначає, що суд безпідставно застосував презумпцію вини, фактично переклавши на відповідачку обов`язок спростовувати обставини, які відповідно до вимог процесуального закону мав довести позивач.

Окрім цього, апелянт посилається на те, що суд не перевірив можливість існування альтернативних причин залиття, не дослідив стан спільного майна багатоквартирного будинку та інженерних мереж, не надав належної оцінки заявленому клопотанню про виклик свідка, який міг підтвердити істотні для справи обставини, а також безпідставно поклав в основу рішення звіт оцінювача, який визначає лише розмір збитків, але не підтверджує джерело та причину залиття.

Також апелянт вважає безпідставним задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, оскільки за відсутності належного підтвердження складу цивільного правопорушення відсутні правові підстави для її стягнення.

12 серпня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

У судовому засіданні 18 серпня 2026 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належать нежитлові приміщення, згідно договору купівлі-продажу від 26 січня 2016 року, нежитлове приміщення в літ. А (група приміщень № 26А), по АДРЕСА_4 , загальною площею 74, 8 кв.м. та, згідно договору купівлі-продажу від 15 липня 2016 року, нежитлове приміщення з №1 по №10 (групи приміщень №26) в літ. А по АДРЕСА_4 , загальною площею 183, 2 кв.м., про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.7-8).

01 лютого 2020 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 було укладено договір оренди приміщення, відповідно до якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 183,2 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

20 вересня 2012 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю. посвідчено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до якого, ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_5 .

Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_2 зазначав, що залиття належних йому указаних нежитлових приміщень мало місце в період часу з 20 серпня 2021 року по 25 серпня 2021 року.

Під час розгляду справи судом першої інстанції було також встановлено, що в період часу з 20 серпня 2021 року по 25 серпня 2021 року мало місце залиття підвального приміщення ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в будинку АДРЕСА_4 , з квартири АДРЕСА_5 , яка розташована на першому поверсі.

Із наданого ОСОБА_2 акту, який складено 25 серпня 2021 року ТОВ «Імпульс-Газ» на замовлення ОСОБА_3 (на час залиття користувався нежитловим приміщенням, згідно договору оренди) вбачається, що комісією в складі: першого заступника директора Касс Т.М., головного інженера Тихий В.О. , майстра технічної дільниці обслуговуючого підприємства Слатін В.М. , зафіксовані пошкодження:

- кімната площею S -54,7 кв.м. залито стелю (підвісна стеля, гіпсокартон) до 7 кв.м, залито підлогу (кахель) до 10 кв.м.

Висновок комісії: причиною залиття підвального приміщення є халатне відношення до сантехнічного обладнання, а саме: відсутність герметизації швів між душовим піддоном та стіною у ванній кімнаті в квартирі АДРЕСА_5 , яка розташована на першому поверсі.

При зверненні до суду з вищезазначеним позовом позивач, як на підставу визначення спричиненої йому матеріальної шкоди посилався на Звіт №08/22 про оцінку збитків, складеного 03 лютого 2022 року ФОП ОСОБА_9 , згідно якого, розмір матеріальних збитків, який завдано ОСОБА_3 в результаті пошкодження оздоблення нежитлового приміщення, розташованого у будинку АДРЕСА_4 , внаслідок залиття, яке тривало з 20 серпня 2021 року по 25 серпня 2021 року, станом на момент складання даного звіту становить 84 088, 00 грн.

Крім того, 17 січня 2022 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9 було складено акт огляду пошкоджень оздоблення після залиття нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_4 , згідно якого, встановлені наступні пошкодження:

- розводи на поверхні водоемульсійного покриття підвісної стелі на площі близько до 7кв.м.;

- були зроблені технологічні вікна у гіпсокартоні підвісної стелі по периметру та в центрі ділянки, загальною площею 25 кв.м. Спостерігається намокання мінеральної вати перекриття, зміна форми (деформування), численні осередки темного кольору, схожі на грибок з характерним запахом плісняви;

- під час подальшого демонтажу підвісної стелі ймовірне виявлення скритих пошкоджень.

Ознак фізичного зносу оздоблення не виявлено.

Не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було заявлено клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи для встановлення можливості утворення завданого обсягу пошкоджень нежитловим приміщенням, що належать позивачу та встановлення ринкової вартості відновлювального ремонту виявлених пошкоджень.

Ухвалою суду від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої залиттям нежитлового приміщення, за клопотанням сторони відповідача було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Вказана експертиза проведена не була, у зв`язку з нездійснення її оплати з боку відповідачки.

Ураховуючи наведене суд першої інстанції констатував, що під час розгляду справи, відповідачкою не було доведено та не надано доказів, які б свідчили про відсутність її вини у залитті, яке мало місце в період часу з 20 серпня 2021 року по 25 серпні 2021 року, та яке призвело до пошкодження нежитлових приміщень, належних ОСОБА_2 .

Оцінюючи наявні у справі докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено факт заподіяної шкоди відповідачкою, яка у свою чергу не спростувала свою вину. Суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідачки, як власниці квартири - АДРЕСА_5 підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування матеріальної шкоди 74 088, 00 грн, яка була зі сторони позивача доведена належними доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положення частини другої статті 16 цього Кодексу способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Згідно з положенням частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Для покладення на особу обов`язку з відшкодування майнової шкоди необхідним є встановлення сукупності юридично значимих обставин, а саме: факту завдання шкоди, її розміру, протиправності поведінки заподіювача, причинного зв`язку між його поведінкою та шкодою, а також вини.

При цьому у справах про відшкодування шкоди діє встановлена частиною другою статті 1166 ЦК України презумпція вини заподіювача шкоди. Отже, позивач повинен довести факт заподіяння шкоди та інші обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, тоді як особа, яка завдала шкоди, має довести відсутність своєї вини.

Такий розподіл обов`язку доказування не означає звільнення позивача від доказування факту шкоди, її розміру та причинного зв`язку. Водночас після доведення позивачем зазначених обставин відповідач, заперечуючи свою відповідальність, повинна надати належні та допустимі докази на підтвердження відсутності своєї вини, наявності іншої причини залиття або відсутності причинного зв`язку між станом належного їй майна та виниклою шкодою.

Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (далі - Правила), передбачено, що у разі залиття квартири складається відповідний акт (пункт 2.3.6 Правил). В додатку № 4 до цих Правил зазначено, що факт залиття квартири та його наслідки фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка згідно з укладеною угодою обслуговує внутрішньо-будинкові системи опалення та водопостачання, представника власника будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутність зацікавлених осіб від потерпілої сторони та з боку винної є обов`язковою. В акті повинно бути відображено: дата складання акта (число, місяць, рік); прізвища, ініціали та посади членів комісії; прізвище, ім`я, по батькові власника (наймача, орендаря) квартири, що зазнала шкоди; адреса квартири, поверх, форма власності; характер залиття та його причини; завдана матеріальна шкода (обсяги необхідного ремонту приміщень квартири, перелік пошкоджених внаслідок залиття речей та їх орієнтовна вартість); висновок комісії щодо встановлення вини особи, що вчинила залиття.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, розташованих у будинку по АДРЕСА_4 , а ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_6 в у цьому ж будинку, розташованої над спірними нежитловими приміщеннями.

Також судом установлено факт залиття нежитлового приміщення у період з 20 по 25 серпня 2021 року.

З матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2021 року ТОВ «Імпульс-Газ», як підприємством, що здійснювало обслуговування будинку, було складено акт за результатами обстеження підвального приміщення житлового будинку АДРЕСА_4 .

Згідно з актом комісією зафіксовано такі пошкодження: кімната площею S - 54, 7 кв. м залито стелю (підвісна стеля, гіпсокартон) до 7,00 кв.2, залито підлогу (кахель) до 10 кв.м.

Причиною залиття визначено халатне відношення до сантехнічного обладнання, а саме відсутність герметизації швів між душовим піддоном та стіною у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_5 , яка розташована на першому поверсі.

При цьому акт підписаний членами комісії товариства, яке здійснювало обслуговування будинку.

Судом першої інстанції також було встановлено розбіжність щодо літери квартири відповідача, які у різних доказах зазначаються як 1-а або 1-в та встановлено, що відповідні докази стосуються саме квартири відповідача, апеляційна скарга не містить доводів у спростування відповідних висновків.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що зазначений акт не може бути належним доказом лише з тієї підстави, що він складений без участі відповідачки та на замовлення орендаря.

Закон не встановлює, що акт про залиття є допустимим доказом лише за умови його підписання власником квартири, з якої відбулося залиття. Відсутність підпису відповідачки на акті сама по собі не свідчить про недостовірність зафіксованих у ньому обставин.

Вирішальним є не формальне ставлення особи до документа, а зміст відомостей, які він містить, джерело їх походження, спосіб отримання та узгодженість з іншими доказами у справі.

У цьому випадку акт складено не позивачем особисто і не ним одноособово, а комісією підприємства, яке здійснювало обслуговування будинку, за результатами огляду пошкодженого приміщення. В акті зазначено конкретне місце залиття, характер пошкоджень та конкретну причину їх виникнення.

Більше того, відповідачка, заперечуючи правильність висновків акта, не надала суду доказів того, що сантехнічне обладнання у її квартирі перебувало у належному стані, що шви між душовим піддоном та стіною були герметизовані, або що залиття відбулося з іншої причини.

Крім того, сторона позивача спростувала відповідні доводи апеляційної скарги щодо складення акта про залиття без огляду квартири, з якої, за встановленими у справі обставинами, відбулося залиття.

Як стверджує позивач та не заперечує і не спростовує сторона відповідача, на момент проведення обстеження у квартирі перебував орендар, який допустив членів комісії до квартири та забезпечив можливість її огляду з метою встановлення причин залиття.

Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до критики наданого позивачем доказу, однак самі по собі заперечення щодо доказу не є доказами протилежного.

Отже, якщо відповідачка стверджує про існування альтернативної причини залиття, саме на ній лежить обов`язок надати докази на підтвердження такого твердження. Однак таких доказів матеріали справи не містять.

Колегія суддів окремо оцінює доводи апеляційної скарги про те, що причина залиття могла бути встановлена виключно шляхом проведення судової будівельно-технічної експертизи.

Як уже було зазначено в тексті цієї постанови, відповідно до нормативно-правових документів, що регулюють правовідносини у сфері утримання житлових будинків та прибудинкових територій, передбачено, що акт комісійного обстеження квартири (приміщень) унаслідок залиття є належним доказом, що підтверджує сам факт залиття, наслідки та причини залиття.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 27 грудня 2019 року у справі № 686/11256/16.

В той же час, встановлені в акті обставини могли бути спростовані іншими доказами: зокрема експертним висновком.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 11 листопада 2024 року за клопотанням саме сторони відповідачки було призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Таким чином, відповідачці було надано процесуальну можливість перевірити висновки акта, встановити можливу інакшу причину залиття, обсяг пошкоджень та вартість відновлювальних робіт за допомогою спеціальних знань.

Проте призначена експертиза проведена не була у зв`язку з невиконанням відповідачкою обов`язку щодо її оплати.

При цьому матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження поважності причин невнесення коштів на проведення експертизи, неможливості її оплати або будь-яких об`єктивних обставин, які б перешкоджали відповідачці виконати відповідну ухвалу суду.

За таких обставин посилання в апеляційній скарзі на те, що висновок про причину залиття зроблено без спеціальних знань, є безпідставним.

Сторона відповідачки сама ініціювала проведення експертизи, однак не забезпечила її проведення. Водночас після цього вона не може використовувати відсутність експертного висновку як аргумент на користь недоведеності обставин, для перевірки яких експертиза призначалася.

Відповідно до статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

У цій справі суд першої інстанції обґрунтовано врахував обставину не проведення експертизи в сукупності з іншими доказами, наявними у справі.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що така процесуальна поведінка відповідачки має значення при оцінці її доводів про недоведеність причини залиття, особливо за відсутності з її боку будь-яких інших об`єктивних доказів на спростування акта про залиття.

Тобто відповідачка мала реальну можливість перевірити технічну причину аварії належним способом, проте не скористалася нею, а після завершення розгляду справи фактично обмежилася посиланням на недостатність доказів позивача. Такий підхід не відповідає принципу змагальності сторін.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не встановив причинно-наслідкового зв`язку, також не заслуговують на увагу.

Причинний зв`язок у цій справі підтверджується сукупністю доказів, а саме: встановленим фактом залиття; розташуванням квартири відповідачки безпосередньо над пошкодженим приміщенням; актом підприємства, яке здійснює обслуговування будинку, у якому зазначено конкретну причину залиття; характером та місцем пошкоджень; відсутністю доказів іншого джерела залиття.

При цьому відповідачка не надала доказів пошкодження спільних інженерних мереж, аварії стояка, протікання покрівлі, дефекту конструкцій будинку або будь-якої іншої обставини, яка могла б спричинити залиття.

Твердження про можливість існування таких причин без подання відповідних доказів є лише припущенням.

Суд оцінює докази, подані учасниками справи, у їх сукупності, а не припущення щодо обставин, які не знайшли підтвердження.

Відповідно до частини четвертої статті 319 ЦК України власність зобов`язує.

За статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, власник квартири несе тягар належного утримання належного йому майна та відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок неналежного утримання такого майна, якщо не доведе відсутність своєї вини.

У цій справі саме неналежний стан сантехнічного обладнання у квартирі відповідачки визначений як причина залиття.

Водночас відповідачка не надала доказів того, що вона належним чином утримувала сантехнічне обладнання, не допустила його неналежного використання, здійснювала необхідне обслуговування чи що залиття виникло незалежно від її волі та не з її вини.

Відтак презумпція вини, передбачена частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідачкою не спростована.

Суд першої інстанції встановив розмір матеріальної шкоди, доказів у спростування якого стороною відповідача не надано.

Згідно зі звітом № 08/22 про оцінку збитків, складеним 03 лютого 2022 року ФОП ОСОБА_9 , розмір матеріальних збитків, завданих унаслідок пошкодження оздоблення нежитлового приміщення внаслідок залиття, становить 74 088,00 грн.

Таким чином, суд не вийшов за межі позовних вимог та стягнув суму, заявлену позивачем.

Доводи апеляційної скарги про те, що звіт оцінювача не встановлює причини залиття, не спростовують правильності рішення суду, оскільки причини залиття підтверджені іншим доказом, а саме актом обстеження підвального приміщення від 25 серпня 2021 року.

Відповідачка, заперечуючи розмір шкоди, не надала іншого звіту, висновку спеціаліста, кошторису, експертного дослідження або інших доказів, які б спростовували визначений позивачем розмір збитків.

Більше того, можливість встановити розмір відновлювального ремонту шляхом судової експертизи була надана відповідачці, однак відповідна експертиза не проведена з причин, пов`язаних із невиконанням нею обов`язку щодо її оплати.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо недоведеності розміру шкоди також фактично зводяться до критики доказів позивача без надання власних доказів на їх спростування.

Посилання апелянта на те, що суд не дослідив стан спільного майна багатоквартирного будинку та інженерних мереж, не є достатньою підставою для скасування рішення.

Для покладення відповідальності на іншу особу відповідачка повинна була надати докази того, що саме спільні конструктивні елементи або інженерні мережі будинку стали джерелом залиття.

Таких доказів у матеріалах справи немає.

Натомість наявний у справі акт містить конкретне встановлене джерело залиття та пов`язує його із сантехнічним обладнанням квартири, розташованої над пошкодженим приміщенням.

Посилання апелянта на неналежну оцінку клопотання про виклик свідка також не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки апеляційна скарга не містить конкретного обґрунтування того, які саме обставини, що мають істотне значення для справи, міг підтвердити свідок, яким чином ці обставини спростовують зміст акта про залиття та інші докази, а також як вони могли вплинути на правильність вирішення спору.

Саме лише посилання на необхідність допиту свідка без конкретизації його показань та їх доказового значення не свідчить про неповне встановлення судом обставин справи.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, встановивши факт неправомірного заподіяння позивачу майнової шкоди, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для її відшкодування відповідно до статей 23, 1167 ЦК України та визначив розмір такого відшкодування у сумі 3 000,00 грн.

При цьому позивач рішення суду першої інстанції в частині визначеного розміру відшкодування моральної шкоди не оспорює, апеляційної скарги в цій частині не подавав та не просить змінити визначений судом розмір компенсації.

Оскільки колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо доведеності факту залиття, вини відповідачки, причинного зв`язку між неналежним утриманням належного їй майна та заподіяною позивачу шкодою, підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 000,00 грн моральної шкоди немає.

Колегія суддів наголошує, що змагальність сторін не означає обов`язку суду відхилити докази однієї сторони лише тому, що інша сторона з ними не погоджується.

Спростування доказу передбачає наведення іншого доказу або сукупності доказів, які дають підстави дійти протилежного висновку.

У цій справі відповідачка мала процесуальну можливість спростувати як причину залиття, так і розмір заподіяної шкоди, зокрема шляхом проведення призначеної за її клопотанням судової будівельно-технічної експертизи. Проте експертиза проведена не була у зв`язку з невиконанням нею обов`язку щодо її оплати, при цьому поважних причин такої бездіяльності суду не наведено.

Натомість доводи апеляційної скарги переважно зводяться до твердження про недостатність доказів позивача та можливість існування інших причин залиття.

Однак припущення про можливе існування альтернативної причини залиття без підтвердження її належними доказами не спростовує встановленої судом першої інстанції сукупності обставин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином встановив факт залиття, джерело його виникнення, причинний зв`язок між неналежним станом сантехнічного обладнання квартири відповідачки та пошкодженням нежитлового приміщення позивача, а також розмір завданої шкоди.

Судом першої інстанції надано оцінку доказам у їх сукупності, а висновки суду відповідають встановленим фактичним обставинам справи.

За таких обставин колегія суддів не встановила передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 22 500,00 грн.

На підтвердження понесення зазначених витрат представником позивача до матеріалів справи подано: договір про надання правової допомоги від 15 липня 2026 року, заявка на надання послуг № 1507 до договору про надання правової допомоги від 15 липня 2026 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, із зазначенням їх вартості, платіжна інструкція № 8423-6569-1828-7712 від 07.08.2026, у призначенні платежу якою вказано «сплата за юридичні послуги згідно Договору б/н від 15.07.2026 та заявки 1507 від 15.07.2026», а також докази направлення іншій стороні.

Після закінчення судового засідання до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення сторони відповідачки, в яких представник ОСОБА_1. просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх неспівмірність зі складністю справи, обсягом фактично виконаної адвокатом роботи та характером спору.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються, зокрема, з витрат на професійну правничу допомогу. За змістом частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

При визначенні суми витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони, суд має враховувати, зокрема, складність справи, обсяг та характер наданих адвокатом послуг, час, необхідний для виконання відповідних робіт, ціну позову та значення справи для сторони, а також критерій реальності, необхідності та розумності таких витрат.

Вирішуючи питання щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує характер спірних правовідносин, обсяг матеріалів справи, зміст та обсяг апеляційної скарги, відзиву на неї, кількість і характер питань, які підлягали вирішенню судом апеляційної інстанції, участь представника позивача у судовому засіданні, а також те, що розгляд апеляційної скарги не потребував проведення додаткових процесуальних дій чи дослідження нових доказів, які б істотно ускладнювали розгляд справи.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 22 500,00 грн є завищеним та не відповідає критеріям співмірності, необхідності та розумності.

Разом з тим колегія суддів враховує, що представником позивача фактично здійснювалася підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу, аналіз доводів апеляційної скарги, формування правової позиції позивача, а також представництво інтересів позивача в суді апеляційної інстанції. Отже, понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з апеляційним переглядом справи є реальним та обґрунтованим.

Водночас, з урахуванням наведених вище критеріїв та заперечень сторони відповідачки щодо розміру заявлених витрат, колегія суддів вважає справедливим, обґрунтованим та співмірним із фактичним обсягом наданої правничої допомоги стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Визначений колегією суддів розмір відшкодування забезпечує баланс інтересів сторін та відповідає принципам розумності, співмірності й справедливості, не покладаючи на відповідачку обов`язок компенсувати витрати, розмір яких не відповідає фактичній складності та обсягу розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Отже, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 листопада 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. витрати на правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Реквізити сторін:

ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_7 ).

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_8 ).

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба