Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №359/2363/25 — Київський апеляційний суд

справа № 359/2363/25

провадження № 22-ц/824/8880/2026

головуючий у суді І інстанціїЧирка С.С.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2025року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживача,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду з позовом, у якому просила зобов`язати відповідача провести повернення грошей за придбаний товар, загальним розміром 114 200,00 грн та стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн і моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2025 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно поклав на позивача обов`язок доведення факту ненадання продавцем повної та достовірної інформації про товар. Вказує, що суд першої інстанції не врахував, що при вирішенні таких спорів слід виходити з презумпції відсутності у споживача спеціальних знань щодо властивостей товару.

На думку апелянта, відповідачем не доведено, що до моменту укладення договору позивача було належним чином повідомлено про те, що замовлені меблі є товаром, виготовленим за індивідуальним замовленням, який не підлягає поверненню, а також про правові наслідки придбання такого товару.

Крім того, апелянт вважає помилковим висновок суду про те, що відсутність недоліків товару свідчить про відсутність порушення прав споживача. Зазначає, що відповідно до статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» порушенням прав споживача є не лише реалізація товару неналежної якості, а й ненадання повної та достовірної інформації про товар, обмеження свободи вибору продукції, введення споживача в оману та інші порушення, передбачені зазначеною нормою.

Апелянт також зазначає, що позивач здійснювала вибір меблів, керуючись представленими у торговельному приміщенні зразками та їх характеристиками, однак відповідач не повідомив про індивідуальний характер замовлення та неможливість повернення такого товару. За таких обставин позивач була позбавлена можливості здійснити усвідомлений вибір між товаром, який підлягає поверненню, та товаром, що виготовляється за індивідуальним замовленням, у зв`язку з чим, на думку апелянта, було порушено її право на свободу вибору продукції.

Також апелянт вказує, що волевиявлення позивача щодо укладення договору було сформоване за відсутності повної та достовірної інформації про істотні умови придбання товару.

Крім цього, апелянт не погоджується з висновком суду щодо відсутності підстав для розірвання договору. Зазначає, що істотність порушення у цій справі полягає не у фізичних недоліках меблів, а у ненаданні продавцем істотної інформації про товар та умови його придбання, що позбавило позивача можливості прийняти усвідомлене рішення щодо укладення договору. На думку апелянта, такі дії відповідача мають ознаки нечесної підприємницької практики, визначеної статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів», та є самостійною підставою для розірвання договору і захисту порушених прав споживача.

10 червня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказує на те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та фактично зводяться до незгоди позивача з наданою судом оцінкою доказів.

У відзиві вказано, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог і підстав позову, а також на підставі доказів, поданих сторонами. Суд не вправі виходити за межі позовних вимог або самостійно змінювати предмет чи підстави позову, а суд апеляційної інстанції не може розглядати нові підстави позову, які не були предметом розгляду суду першої інстанції.

Відповідач зазначає, що позов був обґрунтований виключно твердженнями про невідповідність розмірів поставлених меблів домовленостям сторін, однак позивач не конкретизував, якими саме мали бути розміри меблів відповідно до досягнутих домовленостей, а також не надав належних і допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин.

На думку відповідача, суд першої інстанції правильно визначив предмет доказування та правову кваліфікацію спірних правовідносин, встановивши, що вирішальним для правильного вирішення спору є з`ясування питання щодо виконання відповідачем досягнутих між сторонами домовленостей.

Крім того, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Також відповідач зазначає, що заперечення проти позову відповідачка обґрунтувала тим, що всі наявні меблі в салоні-магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - це зразки моделей, з такими ж самими габаритами (розмірами), всі меблі робляться під індивідуальне замовлення, покупець вибирає модель і замовляє тканину та комплектацію таку, яку йому потрібно. Позивачці сподобалася модель «Честер New (Кембрідж) та відповідачка повідомила позивачку щодо габаритів (розмірів), комплектації, кольорів, часу орієнтовного виготовлення та доставки індивідуального замовлення. Позивачка повторно звернулася до слон-магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », пояснивши що всі розміри вона переміряла, і вони їй підходять.

Відповідач вказує, що факт виготовлення спірного товару за індивідуальним замовленням підтверджується наданими до суду доказами, зокрема відомостями з Єдиного державного реєстру та видатковою накладною, а також змістом замовлення № 20Б від 20 листопада 2024 року, в якому зазначені особливі умови замовлення, дату виготовлення, дату доставки, вартість підйому та складання меблів.

Водночас позивач не довів наявності недоліків виконаної роботи чи невідповідності виготовленого товару досягнутим домовленостям, що виключає наявність підстав для розірвання договору або повернення сплачених коштів.

У судовому засіданні 18 серпня 2026 року апелянт ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 просили задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2025 року в межах доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що як убачається із замовлення № 20Б від 02 листопада 2024 року, ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 замовлено комплект меблів: диван « Честер New » з тканини ласп. Роял люкс 7829 у кількості 2 штуки, крісла у кількості 2 штуки та подушки з тканини ласп. Роял люкс 7837 у кількості 6 штук. Дата виготовлення та доставки 12.01.2025 року.

ФОП ОСОБА_2 було виконано свою частину досягнутих домовленостей з приводу поставки на користь позивачки замовленого товару.

Вищевказані обставини жодною зі сторін не оспорювалися.

Між сторонами існують правовідносини, які виникли з приводу укладення правочину з купівлі-продажу товару.

ОСОБА_1 стверджує, що нею був придбаний товар, який їй не підійшов за розміром.

На переконання суду першої інстанції, укладаючи договір поставки меблів, а також сплачуючи кошти на виконання домовленостей за індивідуальним замовленням без укладення відповідного письмового правочину із зазначенням повної відповідності усіх характеристик товару особистим вимогам позивачки, остання, як споживач, повинна була враховувати усі ризики вчинених відповідного роду дій.

Жодних доказів того, що отримане ФОП ОСОБА_2 замовлення від ОСОБА_1 на поставку меблів, було виконане не у відповідності до досягнутих домовленостей, або ж мало місце обмеження права останньої на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію, чи порушено право на свободу вибору продукції, стороною позивача в ході розгляду справи не надано.

Разом з тим, судом першої інстанції не було здобуто жодних доказів того, що поставлений відповідачкою товар містить будь-які недоліки, які стосуються його якості.

Підсумовуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною позивача не було доведено обґрунтованості позовних вимог, які стосуються захисту прав споживачів.

Оскільки, позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є похідною від позовної вимоги про стягнення грошових коштів, сплачених за товар неналежної якості, у її задоволенні також варто відмовити.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції у тому, що між сторонами виникли правовідносини з приводу придбання позивачкою у фізичної особи-підприємця товару для особистих, домашніх потреб, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Разом з тим колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо визначення предмета доказування та правової оцінки спірних правовідносин.

Суд першої інстанції фактично звів спір до встановлення наявності або відсутності недоліків у придбаних позивачкою меблях та дійшов висновку, що оскільки товар не має недоліків щодо якості, підстав для задоволення позову немає.

Такий висновок не відповідає змісту заявлених позовних вимог та встановленим обставинам справи.

Як убачається з позовної заяви, пояснень позивачки та матеріалів справи, ОСОБА_1 не посилалася на те, що придбані меблі є неякісними, мають виробничі дефекти або інші недоліки якості.

Підставою звернення до суду було те, що придбані меблі не підійшли позивачці за габаритами, у зв`язку з чим після їх отримання вона звернулася до продавця з вимогою повернути товар та отримати сплачені за нього кошти.

Відповідач, у свою чергу, відмовилася прийняти товар, посилаючись на те, що він був виготовлений за індивідуальним замовленням і тому поверненню не підлягає.

Отже, предметом доказування у цій справі є не наявність фізичних недоліків меблів, а питання про те, чи мала позивачка право на реалізацію гарантій, передбачених статтею 9 Закону України «Про захист прав споживачів», та чи довела відповідач обставини, на які вона посилалася як на підставу відмови у поверненні товару, а саме його виготовлення за індивідуальним замовленням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем.

Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром, або відтворений на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надісланий електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти.

Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов`язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару.

При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Таким чином, право споживача за статтею 9 Закону пов`язане не з неналежною якістю товару, а навпаки - прямо стосується товару належної якості, який не задовольнив споживача за певними характеристиками, у тому числі за габаритами чи розміром.

Саме тому посилання суду першої інстанції на відсутність недоліків товару як на підставу для відмови у позові є помилковим.

Позивачка не стверджувала, що меблі мають дефекти. Вона реалізовувала право, передбачене саме статтею 9 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки після отримання товару встановила, що він не може бути використаний нею за призначенням через невідповідність її потребам за габаритами.

При цьому колегія суддів враховує, що законодавство про захист прав споживачів виходить із необхідності забезпечення споживачу реальної можливості здійснити вільний та усвідомлений вибір.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав та надає можливість вільного вибору продукції і здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб.

Згідно зі статтею 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

З огляду на це продавець як спеціаліст зобов`язаний до моменту укладення договору повідомити споживачу не лише характеристики товару, а й істотні умови його придбання, зокрема особливий порядок виготовлення, якщо такий застосовується, та правові наслідки відповідного способу придбання.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що споживач не може вважатися таким, що добровільно відмовився від передбачених законом гарантій, лише через те, що продавець після виникнення спору назвав оформлене замовлення індивідуальним.

Таке твердження продавця має бути підтверджене належними та допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У цій справі саме відповідач посилається на індивідуальний характер замовлення як на юридичну підставу для відмови у поверненні коштів.

Отже, саме відповідач повинна була довести належними доказами факт існування такого індивідуального замовлення та обізнаність позивачки щодо його правових наслідків.

Проте такі докази у матеріалах справи відсутні.

Колегія суддів звертає увагу на положення постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 2023 року № 614 «Про затвердження Правил побутового обслуговування населення».

Відповідно до цих Правил побутова послуга - це вид господарської діяльності, що провадиться виконавцем за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих побутових потреб як в об`єкті надання побутових послуг, так і поза його межами.

Пунктом 13 Правил передбачено, що надання побутових послуг здійснюється відповідно до договору між споживачем і виконавцем відповідної послуги. Замовлення приймаються як в об`єкті надання побутових послуг, так і поза його межами а документальним підтвердженням надання побутової послуги є договір та/або розрахунковий документ передбачений Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»), створений в паперовій та/або електронній формі.

До договору можуть додаватися специфікація, опис, ескіз або інший документ, засвідчений підписами виконавця і споживача.

Особливо важливим для цієї справи є пункт 24 Правил, відповідно до якого під час приймання замовлення на ремонт та виготовлення меблів виконавець надає споживачу професійну консультацію та узгоджує з ним деталі виконання замовлення - вироби за зразками-моделями або ескізи (малюнки, креслення), матеріали, фурнітуру тощо, що підтверджується підписом споживача. Також споживач може запропонувати свій ескіз (малюнок, креслення) виробу.

Отже, законодавець прямо встановив спеціальний порядок документального оформлення відносин у сфері виготовлення меблів у випадку, коли меблі виготовляються за індивідуальним замовленням, яке пропонує безпосередньо покуець.

Окрім виготовлення меблів за індивідуальним замовленням Правила передбачають виготовлення товару за зразками, які наявні у продавця та пропонуються самим продавцем необмеженому колу покупців.

Зазначене нормативне регулювання має істотне значення для оцінки доказів у цій справі.

Якщо відповідач стверджує, що між сторонами виникли правовідносини саме щодо виготовлення меблів за індивідуальним замовленням, вона повинна була надати суду докази того, що з позивачкою були погоджені конкретні індивідуальні характеристики виробу, а таке погодження було належним чином документально оформлено та підтверджено її підписом.

Однак матеріали справи не містять договору на виготовлення меблів, технічного завдання, ескізу, креслення, специфікації або іншого документа, який би містив конкретні індивідуальні характеристики меблів, визначені саме позивачкою, та засвідчував їх погодження сторонами.

Відсутній також доказ того, що позивачка своїм підписом підтвердила саме індивідуальне виготовлення меблів у розумінні пункту 24 Правил побутового обслуговування населення.

Натомість наявне у справі замовлення № 20Б від 20 листопада 2024 року містить назву моделі, кількість виробів, вид та колір тканини, дату виготовлення і доставки та інші відомості, однак не містить доказів того, що позивачка замовила меблі за унікальними параметрами, відмінними від параметрів представленої у салоні моделі.

Саме по собі оформлення документа під назвою «замовлення» не свідчить про те, що товар є індивідуально виготовленим у юридичному значенні цього поняття.

Інше тлумачення фактично дозволило б будь-який товар, який продавець передає після попереднього замовлення, вважати «індивідуальним», що створило б можливість для необґрунтованого обмеження прав споживачів.

Колегія суддів також враховує, що відповідач у відзиві зазначала, що в салоні-магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » представлені зразки моделей, а покупець обирає модель, тканину та комплектацію.

Тобто сама відповідач фактично підтвердила, що позивачка здійснювала вибір серед моделей, які були запропоновані продавцем.

За таких обставин вибір позивачкою моделі «Честер New», певного кольору тканини та кількості виробів не може автоматично кваліфікуватися як замовлення унікального/індивідуального виробу.

Вибір товару з каталогу або зразків, що пропонуються продавцем, є способом реалізації права споживача на вибір продукції, а не доказом створення товару виключно за індивідуальним проектом покупця.

Саме відповідач, як професійний продавець меблів, повинна була забезпечити належне документальне оформлення правовідносин у випадку, якщо вона вважала замовлення індивідуальним.

Посилання відповідача на те, що позивачка нібито була повідомлена про індивідуальний характер замовлення в усній формі, сторона позивача не визнає, відтак, такі твердження мали бути підтверджені належними доказами, що стороною відповідача не доведено.

Відповідач не надала доказів того, що до укладення договору позивачці було вручено письмову інформацію про неможливість повернення товару, що вона підписала відповідну умову, що така умова була включена до договору або замовлення, чи що позивачка іншим способом була належним чином поінформована про втрату права, передбаченого статтею 9 Закону.

За таких обставин висновок про те, що позивачка усвідомлювала правові наслідки придбання «індивідуального товару», ґрунтувався б виключно на припущенні.

Колегія суддів відхиляє також доводи відповідача про те, що факт виготовлення спірного товару на замовлення підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру, видатковою накладною та самим замовленням.

Відомості з ЄДР підтверджують статус відповідача як суб`єкта господарювання, однак не підтверджують зміст конкретної домовленості між сторонами.

Видаткова накладна підтверджує факт передачі товару, але не підтверджує, що товар був виготовлений за унікальними характеристиками, визначеними позивачкою.

Колегія суддів також враховує положення Правил роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19 квітня 2007 року № 104, якими врегульовано особливості продажу меблів.

Зазначені Правила передбачають, що на відібрані споживачем меблі виписується товарний чек де зазначаються номер або найменування торговельного підприємства, назва товару, перелік окремих виробів, які входять до складу набору (гарнітура), загальна кількість товарів у наборі (гарнітурі), забарвлення та малюнок оздоблювальних, облицювальних матеріалів, фурнітури тощо, артикул, ціна, дата продажу, прізвище, ініціали продавця та його підпис (розділ ІІ гл.7 Правил) .

Відповідно до п. 23 наведених правил доставка товарів споживачу оформляється замовленням-квитанцією або іншим документом із зазначенням найменування суб`єкта господарювання, прізвища споживача, його місце проживання, дати оформлення замовлення, назви товару, артикула, кількості предметів, видів і вартості послуг, часу їх виконання тощо.

Сам зміст наявного у справі замовлення колегія суддів оцінює як документ про доставку товару, а не як документ щодо виготовлення товару за індивідуальним замовленням, замовлення не містить належного підтвердження того, що його умови були погоджені як індивідуальні характеристики виробу в порядку, передбаченому законодавством для виготовлення меблів за індивідуальним замовленням.

Таким чином, жоден із наданих відповідачем доказів окремо та їх сукупність не підтверджують того, що придбані позивачкою меблі були виготовлені саме за її індивідуальним проектом або за унікальними параметрами, визначеними нею.

Також наведені вище Правила передбачають, що споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний, у продавця, у якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням.

У разі відсутності аналогічного товару на момент обміну споживач має право, зокрема, розірвати договір та одержати назад сплачені кошти.

Таким чином, нормативне регулювання роздрібної торгівлі меблями виходить із можливості придбання споживачем меблів за представленими зразками-моделями та гарантує споживачу передбачені законом права щодо повернення товару належної якості.

Водночас законодавство не містить правила, за яким будь-які меблі, замовлені у меблевому магазині, автоматично набувають статусу товару, що не підлягає обміну чи поверненню.

Навпаки, якщо продавець посилається на виняток із загального правила, він повинен довести наявність фактичних та юридичних підстав для застосування такого винятку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172 був затверджений Перелік товарів належної якості, що не підлягають обміну (поверненню).

При цьому сам по собі цей Перелік не містив загального положення про те, що всі меблі, замовлені споживачем, автоматично виключаються з права на обмін або повернення.

Постанова Кабінету Міністрів України від 01 листопада 2024 року № 1243 затвердила новий Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню), в якому передбачено, зокрема, товари, нарізані або розкроєні під розмір, визначений споживачем. Разом із тим ця постанова передбачає набрання нею чинності одночасно з набранням чинності Законом України № 3153-IX, а тому не підлягає застосуванню до договору, укладеного 20 листопада 2024 року.

У цій справі відповідач не довела, що позивачка визначала та погоджувала індивідуальні параметри придбаного товару, що були відмінні від запропонованих продавцем.

Колегія суддів вважає суттєвим також те, що відповідно до пункту 24 Правил побутового обслуговування населення при прийманні замовлення на виготовлення меблів виконавець має узгодити із замовником деталі виконання замовлення, у тому числі вироби за зразками-моделями або ескізи, матеріали, фурнітуру тощо, що підтверджується підписом споживача.

Отже, навіть якщо відповідач вважає спірні правовідносини такими, що виникли з приводу виготовлення меблів за індивідуальним замовленням, вона повинна була забезпечити відповідне документальне оформлення такого замовлення.

Відсутність договору, специфікації, ескізу, креслення або іншого документа з конкретними індивідуальними характеристиками товару, підписаного позивачкою, має оцінюватися на користь споживача, оскільки саме продавець/виконавець контролює порядок оформлення господарської операції та зобов`язаний належним чином документувати її істотні умови.

При цьому колегія суддів не погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що позивачка повинна була враховувати усі ризики вчинення відповідного правочину.

Такий висновок фактично перекладає на споживача ризик неналежного виконання продавцем свого обов`язку щодо інформування та документального оформлення договору.

Проте законодавство про захист прав споживачів має протилежну спрямованість, а саме забезпечити споживачу можливість прийняти свідоме рішення на підставі повної та достовірної інформації.

Колегія суддів також бере до уваги положення статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до цієї статті підприємницька практика вводить споживача в оману, зокрема, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації.

У цій справі позивачка обирала меблі, виходячи з представленої відповідачем моделі та її характеристик.

Водночас відповідач не довела, що до укладення договору повідомила позивачку про те, що замовлення має спеціальний індивідуальний характер, що саме позивачка визначає унікальні параметри виробу та що наслідком такого замовлення є позбавлення її права, передбаченого статтею 9 Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин позивачка була позбавлена можливості здійснити повністю усвідомлений вибір між придбанням товару, щодо якого діє загальне правило про можливість обміну, та укладенням договору на виготовлення унікальної речі, щодо якої можуть існувати інші правові наслідки.

Саме ця обставина має правове значення для вирішення спору, а не наявність чи відсутність фізичних недоліків меблів.

Відтак висновок суду першої інстанції про те, що відсутність недоліків якості виключає можливість задоволення позову, є таким, що ґрунтується на помилковому застосуванні норм матеріального права.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що позивачка мала право вимагати реалізації гарантій, передбачених статтею 9 Закону України «Про захист прав споживачів».

Встановлені у справі обставини свідчать, що придбані меблі не були використані позивачкою за призначенням, їх було отримано, оглянуто та фактично одразу заявлено про бажання повернути товар через невідповідність потребам позивачки за габаритами.

Жодних інших доводів, окрім виготовлення товару за індивідуальним замовленням, за яких товар не міг бути повернутий, стороною відповідача заявлено не було.

Як слідує із матеріалів справи товар був переданий позивачці 21 січня 2025 року, та 27 січня 2025 року за участі адвоката стороною позивача було пред`явлено претензію. У підтвердження чого надані докази направлення відповідної претензії відповідачці.

Колегія суддів відхиляє заперечення сторони відповідача про те, що у матеріалах справи відсутній зміст претензії, оскільки сам факт звернення позивачки до відповідачки з вимогою про повернення товару у встановлені строки не заперечувався. Жодних доводів, що товар не підлягає поверненню внаслідок пропуску строку, заперечення сторони відповідача не містять.

Відповідач не довела обставин, які б виключали застосування статті 9 Закону.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право придбати інший товар із відповідним перерахуванням вартості або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару.

Оскільки відповідач відмовилася прийняти товар та не забезпечила реалізацію права позивачки на обмін, а також не запропонувала іншого способу задоволення її вимог, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу про повернення вартості придбаних меблів.

При цьому поверненню підлягає саме вартість товару - 112 000 грн, яка складається з 41 650 грн передоплати та 70 350 грн остаточного платежу.

Щодо 2 200 грн, сплачених позивачкою за доставку та пов`язані з передачею товару послуги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідні кошти були сплачені споживачем як накладні розходи, які відносяться за рахунок споживача, окремо від вартості придбаного товару.

З матеріалів справи вбачається, що відповідні послуги були фактично надані позивачці, меблі були доставлені за місцем призначення.

Позивач не довела, що доставка була здійснена неналежно, із недоліками або з порушенням погоджених сторонами умов.

Сам факт повернення товару не свідчить про неналежне надання послуги з доставки.

Тому підстав для стягнення з відповідача 2 200 грн вартості зазначених послуг колегія суддів не вбачає.

З огляду на це у задоволенні вимоги про стягнення 2 200 грн слід відмовити.

Щодо моральної шкоди колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її цивільного права.

Разом із тим для стягнення моральної шкоди необхідно встановити факт її заподіяння, характер та обсяг моральних страждань, причинний зв`язок із протиправною поведінкою відповідача та обґрунтований розмір компенсації.

Колегія апеляційного суду оцінює, що підставою для повернення товару було визначено не наявність недоліків товару, а та обставина, що придбаний позивачкою якісний товар не підійшов за розміром. Тому сам факт задоволення позову про повернення товару відповідачці та повернення його вартості позивачці, за встановлених у цій справі обставин, на переконання суду апеляційної інстанції, буде достатньою компенсацією моральної шкоди.

Тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди в заявленому розмірі 10 000 грн задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 13 листопада 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів враховує положення статей 133, 137, 141 ЦПК України.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, складність справи, обсяг наданої правничої допомоги, характер проведеної роботи та принцип співмірності судових витрат, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 9 000 грн, з урахуванням відповідної заяви сторони відповідача про зменшення таких витрат, заявленої в суді апеляційної інстанції.

Інша частина заявлених витрат на професійну правничу допомогу стягненню не підлягає.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України у разі зміни або скасування рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на результат розгляду справи судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у визначеному законом розмірі - 1 816 грн 80 коп.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської областівід 13 листопада 2025року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти за придбаний товар, а саме диван «Честер New» (2 шт.), крісла (2 шт.), подушки (6 шт.) у розмірі 112 000 грн 00 коп.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 9 000 (дев`ять тисяч) грн.

В решті вимог позову відмовити.

Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1 816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) грн 80 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 24 серпня 2026 року.

Реквізити сторін:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ).

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба