Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №369/7372/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 369/7372/25

Провадження № 22-ц/824/8161/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно та поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року позивач звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав повторної неявки позивача та її представника у судові засідання.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, 14 лютого 2026 року позивач подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що оскаржувану ухвалу вважає незаконною та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

У зв`язку з цим апелянт просив апеляційний суд скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

14 квітня 2026 року до апеляційного суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому останній просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі.

У судове засідання, призначене на 13 серпня 2026 року, з`явилися представник позивача (апелянта) - адвокат Чаруха Р.Р. та представник відповідача - адвокат Дубров Є.В. Представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, натомість представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції, залишаючи без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , зазначив, що позивач та її представник, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, повторно не з`явилися до суду, із заявами про розгляд справи за їх відсутності не зверталися, їх нез`явлення перешкоджає розгляду справи, що є підставою для залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

У постановах Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 461/1190/2, від 26 жовтня 2022 року у справі № 758/3200/19 зазначено, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на її складність, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України», заява № 36655/02).

Зважаючи на вказане, суд зобов`язаний відповідним чином реагувати на недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду в разі повторної неявки до суду належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі.

Зазначене забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору, зокрема, забезпечує захист інтересів відповідача, який змушений витрачати час, кошти на свою чи представника явку в судові засідання.

Відповідно до матеріалів справи підставою залишення без розгляду позову ОСОБА_1 була неявка позивачки та її представника в судові засідання, які були призначенні на 10 листопада 2025 року та 09 лютого 2026 року.

Заперечуючи проти зазначеного висновку суду першої інстанції, апелянт ґрунтував свої твердження на тій обставині, що про судові засідання був повідомлений лише представник позивача, а не сам позивач, яка знаходилась поза межами України.

Така позиція не може бути прийнята апеляційним судом, з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що про розгляд справи 10 листопада 2025 року о 14 год. 45 хв. були повідомлені: позивач ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою від 09 жовтня 2025 року про доставку електронного листа (судової повістки) на електронну пошту позивача, зазначену у позовній заяві - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та довідкою від 09 жовтня 2025 року про доставлення повідомлення на номер телефону позивача, зазначений у позовній заяві ( НОМЕР_1 ); представник позивача - адвокат Чаруха Р.Р., що підтверджується довідкою від 09 жовтня 2025 року про доставлення повідомлення на номер телефону представника позивача, зазначений у позовній заяві ( НОМЕР_2 ).

Також, про судове засідання 10 листопада 2025 року о 14 год. 45 хв. представник позивача - адвокат Чаруха Р.Р. був повідомлений під розписку (а.с.148).

В подальшому, про розгляд справи 09 лютого 2026 року об 11 год. 00 хв. були повідомлені: позивач ОСОБА_1 , що підтверджується довідкою від 11 листопада 2025 року про доставку електронного листа (судової повістки) на електронну пошту позивача, зазначену у позовній заяві - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », та довідкою від 11 листопада 2025 року про доставлення повідомлення на номер телефону позивача, зазначений у позовній заяві (+ НОМЕР_1 ); представник позивача - адвокат Чаруха Р.Р., що підтверджується довідкою від 11 листопада 2025 року про доставлення повідомлення на номер телефону представника позивача, зазначений у позовній заяві ( НОМЕР_2 ).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду № 759/14068/19 від 30 листопада 2022 року, якщо учасник надав суду адресу електронної пошти, номер телефону (хоча міг цього і не робити), зазначивши їх у заяві (скарзі), то слід припустити, що учасник бажає, принаймні не заперечує, щоб ці засоби комунікації використовувалися судом. Це, в свою чергу, покладає на учасника справи обов`язок отримувати повідомлення і відповідати на них.

З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

Також апеляційний суд зважай й на те, що відповідно до ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

За приписами ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку.

При цьому, за змістом ч. 5 ст. 130 ЦПК України, вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Таким чином отримання представником позивача інформації про день та час розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, фактично вважається і отриманням такої інформації стороною, яку він представляє, що додатково до вищезазначеного підтверджує належність повідомлення позивача про час та місце розгляду справи. Окрім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач, залишаючи територію України, повідомила про це суд першої інстанції.

З урахуванням зазначеного доводи апелянта з даного приводу не є належними та спростовуються матеріалами справи.

Іншою обставиною, якою апелянт обґрунтовував свої твердження про незаконність ухвали суду, полягала в тому, що представник позивача завчасно повідомив суд про поважність причин його неявки в судове засідання, призначене на 09 лютого 2026 року, однак суд першої інстанції цього не врахував.

Зазначені твердження суд апеляційної інстанції також прийняти не може.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 612/403/16-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 295/19734/13-ц, від 20 червня 2019 року по справі № 522/7428/15, від 06 червня 2019 року у справі № 760/3301/13-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13, від 28 лютого 2019 року у справі № 752/9188/13-ц, від 24 жовтня 2018 року у справі № 569/347/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 756/8612/16-ц.

Законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності (неповажності) причин неявки позивача до суду залежно від того, яка це неявка: перша чи повторна. Тобто процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.

Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Відповідно, навіть за наявності доказів поважності причин неявки позивача суд повинен залишити позовну заяву без розгляду. Вказана норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи (такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 295/13823/14-ц).

Правове значення у цьому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 березня 2022 року у справі № 158/2344/20).

З матеріалів справи вбачається, що заява про розгляд справи за відсутності позивача ані позивачем, ані його представником подана не була.

Оскільки суд залишив позов без розгляду саме з підстав другої поспіль неявки належним чином повідомленої сторони позивача в судове засідання, якою не було подано заяви про розгляд справи за її відсутності, причина відсутності, тобто поважність другої неявки в судове засідання, правового значення не має.

Додатково до зазначеного апеляційний суд зважає й на неможливість прийняття тверджень представника позивача про завчасне та належне повідомлення ним суду про свою неявку.

По перше, як вбачається з матеріалів справи, клопотання про відкладення розгляду справи від імені адвоката Чарухи Р.Р. було направлене до суду 07 лютого 2026 року, що є вихідним днем. За таких умов фактично таке клопотання було отримано судом першої інстанції в понеділок 09 лютого 2026 року, тобто саме в день судового засідання. Зважаючи на звичайну специфіку роботи суду, який потребує певного часу для обробки вхідної кореспонденції.

По друге, саме зазначене клопотання було подано з порушенням визначеного законом порядку.

18 жовтня 2023 року введено в дію Закон України від 29 червня 2023 року № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - Закон № 3200-IX), який був розроблений для запровадження обов`язкової реєстрації та використання електронних кабінетів у Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (далі - ЄСІТС) представниками правничих професій, юридичними особами та фізичними особами-підприємцями, оскільки особи, які за законом зобов`язані зареєструвати офіційні електронні адреси в ЄСІТС, зволікають з виконанням свого обов`язку.

Статтею 14 ЦПК України, зокрема, передбачено, що у судах функціонує Єдина судова Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.

Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, в порядку їх надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день надходження документів.

Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Реєстрація в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.

Особа, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, може подавати процесуальні, інші документи, вчиняти інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля).

Частинами п`ятою, шостою статті 43 ЦПК України встановлено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до пунктів 24, 25 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, який затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 (далі - Положення про ЄСІТС) підсистема «Електронний суд» (далі - Електронний суд) - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо), пов`язані з розглядом справ у суді, можуть подаватися до суду в електронній формі виключно з використанням підсистеми «Електронний суд», якщо інше не визначено процесуальним законодавством чи цим Положенням.

Відповідно до пункту 10 Положення про ЄСІТС адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої Електронні кабінети в ЄСІТС у добровільному порядку.

Отже адвокат міг подати заяву: 1) в письмовій формі; 2) в електронному вигляді з використанням сервісу «Електронний суд».

Таким чином процесуальна норма прямо і без будь-яких альтернатив встановлює неналежність направлення електронною поштою документів особою, яка має та зобов`язана мати електронний кабінет. Відтак не відображення та не врахування клопотання, направленого адвокатом на електронну пошту, в оскаржуваній ухвалі суду є в повній мірі правомірним та жодним чином не впливає на те, що представник позивача, який належно повідомлений про дату розгляду справи, у судове засідання повторно не з`явився.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що неявку в судове засідання 10 листопада 2025 року адвокат обґрунтовував тим, що буцімто суд попередньо зазначив про відсутність обов`язку явки в судове засідання у зв`язку з тим, що сторони справи перебувають на стадії мирного врегулювання.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

В даному випадку доводи апелянта не підтверджені жодними доказами та матеріалами справи. Крім того, не визнавалися вони й іншою стороною справи. За таких посилання, які не підтверджені жодними доказами, не можуть бути прийняті судом.

Беручи до уваги зазначене, суд констатує повторну неявку в судове засідання належним чином повідомленої сторони позивача, що в повній мірі надає суду першої інстанції можливість залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько