Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №500/1950/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/1950/26

25 серпня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючої судді Дерех Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області(надалі, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.01.2026 Мо 192050005747 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати з 21.11.2025 ОСОБА_1 до страхового стажу відповідно до ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди роботи з 20.07.1990 по 20.06.1991 та з 23.06.1991 по 31.12.2003 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 14.08.1985, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 21.11.2025 ОСОБА_1 пенсію по віку відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позов обґрунтований тим, що позивач вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування йому до страхового стажу для призначення пенсії періодів роботи з 20.07.1990 по 20.06.1991 та з 23.06.1991 по 31.12.2003 відповідно до записів трудової книжки позивача. Відповідно, на думку позивача, спірне рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає до скасування. Просить врахувати, що працівник не несе відповідальність за правильність ведення записів його трудової книжки роботодавцем і це не може слугувати підставою відмови у зарахуванні вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача, а тому, на думку ОСОБА_1 , його вина відсутня.

Ухвалою суду від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказану ухвалу суду відповідач отримав 06.04.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, однак у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Як встановлено судом, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнувши віку 60 років, 16.01.2026 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком.

02.02.2026 позивач отримав лист ГУ ПФУ в Тернопільській області №1900-0204-8/5027, до якого долучено рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 23.01.2026 №192050005747 про відмову у призначенні пенсії за віком.

У рішенні відповідача від 23.01.2026 за №192050005747 зазначено, що пенсійний вік позивача становить 60 років 01 місяць 26 днів; страховий стаж позивача - 20 років 03 місяці 13 днів. За результатами розгляду документів, поданих до заяви про призначення пенсії по віку, до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності: - з 20.07.1990 по 20.06.1991 - відсутній наказ про звільнення; - з 23.06.1991 по 10.03.2013, оскільки запис завірено печаткою УРСР без коду та інформація про сплату внесків відсутня в даних СПОВ. У зв`язку із відсутністю у позивача 32-х років страхового стажу, відповідач відмовив йому у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Дане право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та від 09.07.2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до положень ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом № 1058-IV.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків, д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

На виконання зазначеної норми Закону, постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Також згідно із ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 року у справі № 588/647/17.

Як встановлено судом, позивач 16.01.2026 разом із заявою про призначення пенсії подано трудову книжку серії НОМЕР_1 , дата заповнення 14.08.1985, в якій зазначено, що: - 24.01.1990 позивач прийнятий на посаду керівника технічних гуртків при Бережанському Палаці піонерів (запис №8 трудової книжки); - 20.07.1990 позивач переведений на постійну роботу працівника Палацу піонерів та школярів на посаду керівника технічних гуртків (запис №9 трудової книжки); - 20.06.1991 позивач звільнений з роботи за власним бажанням по ст. 38 КЗОТ УРСР (запис №10, відсутні відомості про наказ про звільнення); - 23.06.1991 позивач призначений на посаду голови кооперативу «Посередник» (запис №11 трудової книжки); - 10.03.2013 позивач звільнений з роботи за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України (запис №12 трудової книжки).

При цьому, у спірному випадку відповідач не зарахував позивачу період його роботи з 20.07.1990 по 20.06.1991 відповідач не зарахував до страхового стажу, оскільки у записі про звільнення №10 його трудової книжки роботодавець не зазначив номер і дату наказу про звільнення.

Крім цього, як слідує з матеріалів справи, відповідач не зарахував до його страхового стажу період його роботи з 23.06.1991 по 31.12.2003, оскільки у запис про звільнення 10.03.2013 засвідчений печаткою УРСР без коду та інформація про сплату внесків відсутня в даних СПОВ.

Разом з тим, суд зазначає, що до 01.01.2004 основним документом для призначення пенсії є трудова книжка і страховий стаж обчислюється залежно від сплати страхових внесків з 01.01.2004, - з дати введення в дію Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Більше того, суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Подібна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 року у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а.

Відтак, суд вважає, що спірні періоди роботи позивача з 20.07.1990 по 20.06.1991 та з 23.06.1991 по 31.12.2003 підлягають до зарахування до страхового стажу позивача.

При цьому, за таких обставин, на переконання суду, на момент подання заяви про призначення пенсії 16.01.2026, страховий стаж позивача становив 33 роки 08 місяців 23 дні (20 років 03 місяці 13 днів-13 років 05 місяців 10 днів за періоди роботи з 20.07.1990 по 20.06.1991 та з 23.06.1991 по 31.12.2003) при необхідному 32 роки.

Отож, на переконання суду, позивач має право на призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У сукупності наведених обставин, суд вважає, що відповідач без детального з`ясування обставин та документів поданих позивачем, прийняв рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, що у контексті частини другої ст.2 КАС України свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування.

Крім цього, вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною четвертою ст. 245 КАС України передбачено, у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 16.01.2026, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди роботи з 20.07.1990 по 20.06.1991 та з 23.06.1991 по 31.12.2003 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 14.08.1985.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень в порядку ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №192050005747 від 23.01.2026 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.01.2026, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 20.07.1990 по 20.06.1991 та з 23.06.1991 по 31.12.2003 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення 14.08.1985.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено та підписано 25 серпня 2026 року.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Реквізити учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ),

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл.,33028 код ЄДРПОУ:21084076).

Головуюча суддя Дерех Н.В.