Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №380/10024/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 рокусправа № 380/10024/26

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить :

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 15.09.2023 по 15.03.2024 у розмірі 229039 ( двісті двадцять дев`ять тисяч тридцять дев`ять) грн 72 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та був виключений зі списків особового складу частини. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 380/3447/25 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: зобов`язано відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січня 2008 року, індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2020 року у розмірі 127 812,12 грн, а також провести перерахунок та виплату грошового забезпечення та інших належних виплат за період з 01 січня 2021 року по 20 травня 2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На виконання зазначеного судового рішення відповідачем 11 травня 2026 року перераховано позивачу кошти у загальному розмірі 125 894,94 грн. Позивач уважає, що оскільки повний розрахунок при звільненні своєчасно проведено не було, відповідач на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України зобов`язаний виплатити йому середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку, обмежене шістьма місяцями відповідно до Закону України № 2352-IX, що за розрахунком позивача становить 229 039,72 грн.

Ухвалою суду від 22.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву (вх.№51307 від 13.06.2026), у якому зазначає, що виплачені 11 травня 2026 року суми не були безспірними на момент звільнення позивача, їх нарахування та виплата відбулися на виконання судового рішення у справі № 380/3447/25, за яким судом встановлено судовий контроль, що унеможливлює ототожнення виконання рішення із затримкою первинного остаточного розрахунку. Також відповідач зазначає, що військова частина є бюджетною установою та розпорядником коштів нижчого рівня, яка діяла виключно в межах бюджетних асигнувань без умислу на затримку виплат. Додатково зауважує про очевидну неспівмірність та непропорційність заявленого до стягнення середнього грошового забезпечення (229 039,72 грн) порівняно із сумою проведеної виплати (125 894,94 грн), посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду та положення статті 117 Кодексу законів про працю України. Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 24 вересня 2023 року № 270 позивача відповідно до наказу Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 14 вересня 2023 року № 250 призначено на посаду в іншу військову частину, визнано таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, та з 24 вересня 2023 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року у справі № 380/3447/25, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу належні суми індексації грошового забезпечення та провести перерахунок виплат виходячи з оновлених розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

11 травня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання зазначеного рішення суду проведено виплату коштів у сумі 125 894,94 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку позивача.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя працівників, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регулюються Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

При визначенні періоду затримки виплати всіх сум, що належали позивачу суд виходив з такого.

За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Положеннями статті 116 КЗпП України, у редакція як до 19.07.2022 так і у чинній редакції, встановлено обов`язок роботодавця щодо виплати всіх сум, які належать працівнику у день його звільнення.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України у редакції до 19 липня 2022 року, в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною першою статті 117 КЗпП України у чинній редакції передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Позивача виключено зі списків особового складу 24.09.2023 року, а індексацію грошового забезпечення у повному розмірі виплачено 11.05.2026 року.

Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача.

Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.

В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: “Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).”.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 24.09.2023 року по 11.05.2026.

Крім того, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: “Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.”.

Як наслідок, до періоду з 14.05.2020 до 19.07.2022 при здійсненні обрахунку середнього заробітку судом застосовуються висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, а до період з 19.07.2022 - не застосовуються такі висновки, оскільки виплату обмежено шестимісячним терміном, передбаченим ст.117 КЗпП України.

Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування – суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

У постанові Верховного Суду від 27 вересня 2023 року справа № 420/23176/21 зазначено, що “…індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.”.

Положеннями пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, з наступними змінами та доповненнями, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Спеціальною нормою, абзацом другим пункту 7 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, з наступними змінами та доповненнями, передбачено, що розмір грошового забезпечення, який належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому, продовжується у цьому абзаці, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак, для обрахунку середнього заробітку суд враховує календарні дні.

У відповідності до підп. “з” п.1 розділу І, п.5 розділу IV Порядку №100 основою для визначення середнього заробітку є середньоденна (годинна) заробітна плата.

Відповідно до абзацу четвертого п.2 розділу ІІ Порядку №100 якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до довідки про нараховане та виплачене грошового забезпечення ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням становив 78024,68 грн (за липень-серпень 2023 року).

Кількість календарних днів за липень-серпень 2023 року становить 62 дні.

Тому середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням складає 1258,46 грн (78024,68 грн / 62 дні).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 229039,72 грн (1258,46 х 182 календарних дні).

Оцінюючи заявлений позивачем розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 229 039,72 грн, суд виходить із правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 та від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, згідно з якими відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, має виключно компенсаційний, а не показово-штрафний характер. Його призначення полягає у відшкодуванні працівникові саме тих майнових втрат, яких він зазнав унаслідок несвоєчасного отримання належних йому сум, а не у створенні підстав для необґрунтованого збагачення.

Застосовуючи критерії зменшення такого розміру, суд зобов`язаний зважати на принципи розумності, справедливості та пропорційності, досліджувати розмір простроченої заборгованості, період прострочення, поведінку сторін, істотність частки несвоєчасно виплачених коштів порівняно із загальним масивом виплат, а також правову природу спірних сум.

Встановлене статтею 117 КЗпП України шестимісячне обмеження визначає граничну межу нарахування відшкодування, однак не звільняє суд від обов`язку перевірити співмірність заявленої суми конкретним обставинам справи.

Суд звертає увагу, що заявлений позивачем розмір середнього грошового забезпечення (229 039,72 грн) становить понад 181% від суми основного боргу, фактично виплаченого на виконання судового рішення у справі № 380/3447/25 (125 894,94 грн), тобто майже вдвічі перевищує саму прострочену виплату.

Крім того, несвоєчасність виплати була зумовлена наявністю між сторонами тривалого правового спору щодо нарахування індексації грошового забезпечення та перерахунку окладів за нормами постанови Кабінету Міністрів України № 704, який було остаточно вирішено лише в судовому порядку, після чого відповідач у межах встановленої бюджетної процедури та казначейського обслуговування перерахував кошти позивачу.

За таких обставин стягнення середнього грошового забезпечення у заявленому позивачем розмірі не відповідатиме суті компенсаційних гарантій, покладе на військову частину як суб`єкта публічного права та розпорядника бюджетних коштів в умовах дії правового режиму воєнного стану надмірний та неспівмірний фінансовий тягар і призведе до порушення справедливого балансу між приватним інтересом позивача та публічними інтересами держави.

Визначаючи співмірний розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд керується правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, відповідно до якої розмір відшкодування визначається з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплаченої суми порівняно із загальним розміром належних при звільненні виплат.

Відповідний математично-пропорційний розрахунок здійснюється за формулою:

К = Снв / Сзаг

СЗспівмірний = СЗрозрах х К

де:

Снв — сума несвоєчасно виплачених коштів (сума заборгованості, виплачена за рішенням суду);

Сзаг — загальна сума належних особі виплат при звільненні (разом із несвоєчасно виплаченими коштами);

К— коефіцієнт пропорційності (істотності частки заборгованості);

СЗрозрах — розрахований позивачем середній заробіток за встановлений законом період затримки (182 дні у межах шести місяців);

СЗспівмірний — зменшений співмірний розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню.

Визначаючи справедливий та співмірний розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд застосовує правовий підхід Великої Палати Верховного Суду, викладений у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, за яким співмірність розміру середнього заробітку визначається виходячи зі співвідношення несвоєчасно виплаченої суми до загального обсягу належних працівникові при звільненні виплат.

Як убачається з матеріалів справи та картки особового рахунку військовослужбовця за 2023 рік, розмір фактично нарахованого позивачу грошового забезпечення за місяць звільнення (вересень 2023 року) та суміжних виплат разом із сумою несвоєчасно проведеної за рішенням суду виплати у розмірі 125 894,94 грн формує сукупний масив належних коштів, у якому частка заборгованості становить орієнтовно 0,1528 (15,28%).

Застосовуючи вказаний коефіцієнт істотності частки (15,28%) до розрахованого позивачем середнього грошового забезпечення за шість місяців затримки (229 039,72 грн Ч 15,28%), співмірний розмір компенсації складає 35 000,00 грн.

Визначений у такий спосіб розмір відшкодування відповідає критеріям розумності, справедливості та пропорційності, узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, забезпечує належну компенсацію майнових втрат позивача та водночас запобігає покладенню надмірного тягаря на військову частину як суб`єкта публічного права.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для застосування дискреційних повноважень щодо зменшення суми відшкодування та вважає справедливим, розумним і пропорційним визначити розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню з відповідача, у сумі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Беручи до уваги принципи верховенства права, справедливості, пропорційності, істотність частки несвоєчасно виплачених коштів, факт повного виконання основного судового рішення станом на день розгляду справи, а також субсидіарний характер застосування норм трудового законодавства, суд вважає справедливим та співмірним визначити розмір компенсації за затримку розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 35 000,00 грн.

Підсумовуючи викладене, суд уважає, що відповідач в порушення п.1 ч.2 ст.2 КАС України протиправно не виплатив позивачу середній заробіток за час затримки виплати всіх сум, які належать при звільненні.

Відтак, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню - в сумі 35 000 грн. середнього заробітку, який підлягає до стягнення.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд

у х в а л и в :

1.Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

4.У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1145 (одна тисяча сто сорок п`ять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна