Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №380/3600/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 рокусправа № 380/3600/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправними дій,

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного Управління Національної поліції у Львівській області (далі – Відповідач), в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати наказ №105 о/с від 20.02.2026 року, «про особовий склад», відповідно до якого, підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 3 частини 1 статті 77 (за віком) Закону України «Про Національну поліцію»;

-Поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського районного відділу поліції ГУНП з 20 лютого 2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції з 14.08.1996, обіймаючи посаду дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського РВП ГУНП у Львівській області. 04.09.2024 позивач був призваний на військову службу під час мобілізації, яку продовжує проходити у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом ГУНП у Львівській області від 20.02.2026 № 105 о/с позивача було звільнено зі служби в поліції за п. 3 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за віком). Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада. Вказані гарантії поширюються і на поліцейських, оскільки норми спеціального законодавства не регулюють порядок збереження робочого місця за мобілізованими працівниками поліції. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою від 06.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі та витребувано у відповідача письмові докази.

На виконання вимог ухвали на адресу суду надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№21641 від 17.03.2026).

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву (вх.№23857 від 24.03.2026) у якому заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування вказує, що позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та станом на день звільнення досяг 55-річного граничного віку перебування на службі в поліції для осіб середнього складу, передбаченого ст. 76 Закону України «Про Національну поліцію». Згідно з ч. 3 ст. 76 вказаного Закону поліцейські, які досягли граничного віку перебування на службі в поліції, мають бути звільнені зі служби. Позивач із клопотанням про продовження служби понад граничний вік відповідно до ч. 4 ст. 76 Закону не звертався, а тому оскаржуваний наказ прийнято на підставі та у межах повноважень суб`єкта владних повноважень. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України, остання посада — дільничний офіцер поліції відділу превенції Яворівського РВП ГУНП у Львівській області (спеціальне звання — підполковник поліції).

04.09.2024 позивач був призваний ІНФОРМАЦІЯ_2 на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та направлений для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , де проходить військову службу по теперішній час, що підтверджується довідкою командира військової частини від 06.04.2025 № 104 та довідкою форми 5.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 19.02.2026 № 103 о/с, на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.09.2025 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2026 у справі № 380/7603/25, підполковника поліції ОСОБА_1 поновлено на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського РВП ГУНП у Львівській області з 05.04.2025.

Наказом Головного управління Національної поліції у Львівській області від 20.02.2026 № 105 о/с «Про особовий склад», відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», підполковника поліції ОСОБА_1 , дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського РВП ГУНП у Львівській області, звільнено зі служби в поліції за пунктом 3 частини першої статті 77 (за віком) з 20.02.2026.

Підставою видання наказу слугували доповідна записка заступника начальника ГУНП у Львівській області від 20.02.2026 та подання начальника Яворівського РВП ГУНП у Львівській області від 20.02.2026.

Не погоджуючись із вказаними наказами, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 76 Закону № 580-VIII особи, які мають спеціальні звання середнього і вищого складу поліції, залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі до досягнення ними такого віку: до підполковників поліції включно — 55 років; полковники, генерали поліції — 60 років.

Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 3 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII.

Обґрунтовуючи законність звільнення ОСОБА_1 , відповідач стверджує про те, що позивач станом на день звільнення досяг 55-річного граничного віку перебування на службі в поліції для осіб середнього складу, передбаченого ст. 76 Закону України «Про Національну поліцію». Згідно з ч. 3 ст. 76 вказаного Закону поліцейські, які досягли граничного віку перебування на службі в поліції, мають бути звільнені зі служби. Позивач із клопотанням про продовження служби понад граничний вік відповідно до ч. 4 ст. 76 Закону не звертався.

Згідно з частиною третьою статті 76 Закону № 580-VIII поліцейські, які досягли граничного віку перебування на службі в поліції, мають бути звільнені зі служби.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за віком — у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції.

Разом з тим, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби встановлено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту».

Згідно з частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Суд зазначає, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Водночас, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено.

Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи, посада та середній заробіток на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову.

Гарантії, встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов`язок захисту Батьківщини.

Суд зазначає, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями.

Судом встановлено, що позивач з 04.09.2024 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 і на момент прийняття оскаржуваного наказу від 20.02.2026 № 105 о/с з військової служби звільнений не був.

Звільнення працівника, призваного на військову службу під час мобілізації, в період проходження ним такої служби суперечить гарантіям, закріпленим частиною третьою статті 119 КЗпП України та частиною другою статті 39 Закону № 2232-XII. Сам по собі факт досягнення особою граничного віку перебування на службі в поліції в період проходження військової служби за мобілізацією не скасовує дії встановлених законом гарантій збереження посади та місця роботи до завершення проходження військової служби або припинення особливого періоду.

Згідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Ураховуючи положення частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині 1 статті 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що на поліцейських не поширюються гарантії, встановлені Кодексом законів про працю України. Стаття 3 КЗпП України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій. Особливості праці окремих категорій працівників встановлюються законодавством. Проходження служби в поліції є специфічним видом публічної служби, що регулюється Законом України «Про Національну поліцію». Однак, відповідно до ст. 59 цього Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру. У разі, якщо норми спеціального закону не регулюють певні аспекти проходження служби, до цих правовідносин застосовуються норми загального законодавства, зокрема КЗпП України, в частині, що не суперечить спеціальному закону.

Закон України «Про Національну поліцію» не містить норм, які б регулювали порядок проходження служби поліцейським у разі його мобілізації та скасовували б гарантії, встановлені для таких осіб іншими законами.

Стаття 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, визначає дисциплінарний проступок як протиправну винну дію чи бездіяльність поліцейського. Для притягнення до дисциплінарної відповідальності необхідна наявність складу проступку: об`єкт, об`єктивна сторона (протиправна дія чи бездіяльність), суб`єкт та суб`єктивна сторона (вина).

В даному випадку позивач був відсутній на службі в поліції не з власної волі і не без поважних причин, а на виконання конституційного обов`язку, визначеного статтею 65 Конституції України. Його дії були правомірними та зумовленими Указом Президента України про мобілізацію та призовом на військову службу.

Таким чином, наказ Головного управління Національної поліції у Львівській області від 20.02.2026 № 105 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за пунктом 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність наказу про звільнення, порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення його на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області з 20 лютого 2026 року.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню.

Судовий збір за подання позову не підлягає стягненню, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 9, 77, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції у Львівській області (м. Львів, площа Григоренка,3, ЄДРПОУ 40108833) про визнання протиправними та скасування наказу, поновлення на службі– задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ №105 о/с від 20.02.2026 року, «про особовий склад», відповідно до якого, підполковника поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за пунктом 3 частини 1 статті 77 (за віком) Закону України «Про Національну поліцію».

3.Поновити підполковника поліції ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції відділу превенції Яворівського районного відділу поліції ГУНП з 20 лютого 2026 року.

4.Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

СуддяГрень Наталія Михайлівна