Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №320/26454/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2026 року м.Київ № 320/26454/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому позивачка просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.05.2025 року №262340026679 щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 06.05.2025 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 06.05.2025 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області безпідставно відмовило у призначенні з 06.05.2025 пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області подано відзив на позовну заяву, в якому проти вимог заперечує з огляду на відсутність правових підстав для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки відсутні документи на підставі яких підтверджено, що особа є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт НОМЕР_1 , виданий Ватутінським РУ ГУ МВС України в місті Києві 27.02.2001.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, відповідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Заяву позивачки та додані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та прийнято Рішення №262340026679 від 13.05.2025, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недотримання умов зменшення пенсійного віку, передбачених ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з огляду на те, що наданими документами не підтверджено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою проводилися роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Повідомлено, що посвідчення НОМЕР_2 від 20.08.1991 учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році потребує перереєстрації, а тому не взято до уваги.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання їх протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов`язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на Чорнобильській АЕС стала втрата здоров`я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров`я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».

У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов`язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв`язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов`язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р (II)/2019 міститься висновок, згідно з яким, аналіз положень, зокрема, статті 16 Конституції України дає підстави для висновку, що особи, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту; за Конституцією України посилений соціальний захист вказаних категорій осіб вимагає від держави виконання обов`язку визначати такий обсяг їх соціального забезпечення, який гарантуватиме їм гідні умови життя, а також повне відшкодування заподіяної шкоди.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Зокрема, встановлено, що учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 10 років; які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 8 років; які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку до 5 років.

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Суд звертає увагу, що пунктом 1 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII передбачає три категорії учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС залежно від календарного періоду і строку їх перебування у зоні відчуження і, відповідно, встановлює зменшення пенсійного віку на різний строк (10, 8, 5 років).

Документи, які подаються до Пенсійного фонду України та його управлінь для призначення пенсії, в тому числі на пільгових умовах, визначені в Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженому постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 у редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1 (далі - Порядок № 22-1).

Порядком № 22-1 визначено, документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС:

довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження;

посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

Так, документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Постановою Кабінетом Міністрів Української РСР від 18.06.91 № 44 затверджено Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.92 № 501).

Пунктом 10 вказаного Порядку передбачалось, що видача посвідчень учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС провадиться на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) воєнний білет з відміткою про участь в ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження; в) трудова книжка з записом, що засвідчує роботу в зоні відчуження; г) табель обліку робочого часу в зоні відчуження; д) довідка про право на підвищену оплату праці за роботу в населених пунктах, розташованих в зоні відчуження; є) довідка, що дає право на пільгову пенсію за роботу у відповідних зонах небезпеки у 1986 - 1988 роках; ж) посвідчення, видане згідно з постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 02.07.90 № 148.

У подальшому діяли постанови Кабінету Міністів України від 25.08.92 №501 «Про Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», від 20.01.97 № 51 «Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та від 11.07.2018 р. № 551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян», до яких вносилися багаточисленні зміни та доповнення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 видано (мовою оригіналу) «Главкиевгорстрой» «Удостоверение участника ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС 1986» серії НОМЕР_2 від 20.08.1991 року.

Вказано, що «Предъявитель удостоверения имеет право на льготы и преимущества установленные законодательством Союза ССР и союзных республик для лиц, принимавших участие в работах по ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС».

Водночас в посвідчені не зазначено категорію учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже проаналізувавши наявне в матеріалах справи посвідчення позивача серії НОМЕР_2 від 20.08.1991 року, судом встановлено, що таке видане згідно з постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 02.07.90 № 148, та без відмітки про перереєстрацію.

Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 18.06.91 № 44, у пункті 13 передбачалось, що до видачі посвідчень встановлених зразків підставою для надання пільг і компенсацій, передбачених Законом УРСР «Про статусі соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є: для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорій 1 і 2, - посвідчення, видані відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 2 липня 1990 р. № 148, для учасників ліквідації наслідків аварії у 1988 році, віднесених до категорії 3, - посвідчення, видані відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 2 липня 1990 р. № 148.

Однак така постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.92 № 501, якою вказано, що посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, видані відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 2 липня 1990 р. № 148 ( 148-90-п ) «Про заходи щодо поліпшення медичного обслуговування і соціального забезпечення осіб, які брали участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», дійсні до 28 лютого 1993 року.

Також Постановою Кабінету Міністрів України «Про перевірку правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» від 20 січня 1997 року № 51 визначено за необхідне провести у період до 01 травня 1998 року перевірку правильності видачі посвідчень «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» згідно з Порядком № 51.

Водночас, нове посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно Порядку № 51, позивачці не видавалося.

Тобто національне законодавство передбачало необхідність видачі (нових) посвідчень встановлених постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 18.06.91 № 44 зразків, взамін виданих відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 2 липня 1990 р. № 148 та встановлювало можливість використання посвідчень «старого» зразка лише до 28 лютого 1993 року.

Суд зазначає, що таке посвідчення могло бути одним з документів, на підставі якого проводиться видача посвідчень учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Суд наголошує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Втім в позивача відсутнє чинне посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а посвідчення серії НОМЕР_2 від 20.08.1991 року є недійсне, в силу прямої вказівки законодавства.

Тим не менш, за приписами частини 1 статті 15 Закону №796-XII підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Водночас законодавством встановлено перелік документів, що підтверджують участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який не обмежується лише довідкою форми № 122, а навпаки такий факт може бути підтверджений будь-якими первинними документами.

Проте, інших доказів на підтвердження наявності у позивачки необхідного стажу та роботу у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС не надано.

Отже, із матеріалів справи не вбачається обставини виконання позивачем роботи по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в зоні відчуження, що є визначальним для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку за статтею 55 Закону № 796-XII.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження права на призначення пенсія за віком зі зменшенням пенсійного віку, оскільки ні обставини праці позивача у зоні відчуження, та виконанням робіт, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, ні дійсний статус учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, судовим розглядом не підтвердилися.

З огляду на викладене, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.05.2025 №262340026679 про відмову у призначенні пенсії, з урахуванням вимог статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є правомірним та не підлягає скасуванню.

З огляду на те, що позивачкою не підтверджено факт порушення пенсійним органом її права щодо призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Згідно з частиною п`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.