Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №300/4405/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. справа № 300/4405/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Відповідач-1), військової частини НОМЕР_1 (Відповідач-2) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Відповідач-1, незважаючи на наявність у позивача відмітки у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного про непридатність до військової служби у мирний час та обмежену придатність у воєнний час, виніс оскаржуваний наказ від 18.05.2026 за №3064м, яким серед інших, призвав позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період. З цих підстав, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати наказ Відповідача-1, скасувати наказ про Відповідача-2 про зарахування позивача до особового складу військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати Відповідача-2 виключити позивача зі списків особового складу військової частини.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 відкрито провадження за вказаним позовом, а справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

07.07.2026 Відповідачем-1 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому вказує на правомірність дій щодо мобілізації позивача та просить відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що призову позивача передував висновок ВЛК про його придатність до військової служби.

20.07.2026 Відповідачем-2 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваного наказу.

Позивач своїм правом на подання відповідей на відзиви не скористався.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті, встановив таке.

ОСОБА_1 29.06.2006 визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час, про що свідчить відмітка в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного (а.с.29, 30).

Водночас, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.05.2026 за №3064м ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 (а.с.31).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.05.2026 за №432 на даний час позивач перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.58).

Вважаючи, що такі накази прийнято без урахування наявності у позивача відмітки у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного про непридатність до військової служби у мирний час та обмежену придатність у воєнний час, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі Закон №2232-XII).

Згідно із ст. 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (ч. 1).

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. (ч. 2).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Згідно з ч.10 ст.1 Закону №2232-ХІІ, громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані:

уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки;

прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з ч. 8 ст. 2 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до приписів ч. 1-4 ст. 27 Закону №2232-ХІІ у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Запас військовозобов`язаних поділяється на першу і другу категорії.

До запасу першої категорії належать військовозобов`язані, які проходили військову службу та здобули під час її проходження військово-облікову спеціальність.

До запасу другої категорії належать військовозобов`язані, які не здобули військово-облікової спеціальності під час проходження військової служби або не проходили військової служби.

Статтею 33 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів (ч. 1).

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний (ч. 3).

Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 5ст. 33 Закону №2232-ХІІ).

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначає Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі Порядок № 1487).

Відповідно до п. 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з п. 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими, визнані непридатними до військової служби, досягли граничного віку перебування в запасі, припинили громадянство України; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього визначає стаття 37 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону №2232-ХІІ зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, зокрема, з військового обліку військовозобов`язаних:

які вибули в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України і стали на військовий облік за новим місцем проживання;

які призвані чи прийняті на військову службу або навчання у закладах фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти;

які направлені для відбування покарання до установ виконання покарань або до яких застосовано примусові заходи медичного характеру;

які зараховані до військового оперативного резерву;

в інших випадках - за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України.

Згідно з ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХІІ виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі;

5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;

6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

З наведеного, слід дійти висновку, що законодавець розмежовує поняття зняття з військового обліку та виключення з військового обліку, при цьому при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військовозобов`язаного на такий облік.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що з 29.06.2006 визнаний непридатним до військової служби у мирний час та обмежено придатним у воєнний час, про що свідчить відмітка в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного та паспорті громадянина України.

Відповідно до ч. 4 статті 37 Закону №2232-ХІІ у редакції чинній на момент проведення медичного огляду позивача у 1996 році, зняттю з військового обліку підлягають громадяни: визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби із зняттям з військового обліку.

Отже, позивача визнано непридатним до строкової військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, та знято з військового обліку згідно Наказу МО України №342 від 09.06.2006.

Водночас, запис у паспорті громадянина України – виключено, не означає, що людина не підлягає призову у воєнний час.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану продовжувався, воєнний стан діє на даний час.

15.01.2015 наказом Міністра оборони України внесені зміни до Настанови з військового обліку прапорщиків, мічманів, сержантів, старшин, солдатів і матросів запасу в Збройних Силах України та інших військових формувань, затвердженої наказом Міністерства оборони України №35 від 22.01.2002, якими було скасовано положення про зняття з військового обліку громадян, які визнані військово-лікарською комісією непридатними до військової служби в мирний час та обмежено придатними у воєнний час.

Крім того, відповідно до наказу Міністра оборони України від 20.12.2017 №684 "Про затвердження Переліку випадків, за яких громадяни України знімаються з військового обліку військовозобов`язаних" (який набрав чинності 13.02.2018 та втратив чинність 29.08.2024) зняттю з військового обліку військовозобов`язаних у військових комісаріатах, відповідних підрозділах Служби безпеки України підлягають громадяни України, які: були засуджені до позбавлення волі за злочини середньої тяжкості та відбували покарання в установах відбування покарань; за рішенням військово-лікарських комісій (призовних комісій) визнані за станом здоров`я непридатними до служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час через хвороби, які пов`язані з розладами психіки і поведінки, нервової системи, та їх наслідки.

Таким чином, починаючи з 13.02.2018, громадяни України, яких визнано військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби в мирний час, обмежено придатними у воєнний час (окрім через хвороби, які пов`язані з розладами психіки і поведінки, нервової системи, та їх наслідками) мають перебувати на військовому обліку.

Водночас, статус обмежено придатний скасовано двома документами, що набрали чинності одночасно: Законом України № 3621-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" (прийнятий Верховною Радою 21 березня 2024 року) та наказом Міноборони № 262 від 27 квітня 2024 року про зміни до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України. Вказаними нормативно правовими актами визначено такі статуси: непридатні до військової служби з виключенням з військового обліку; непридатні до військової служби з переоглядом (через 6 місяців або 6-12 місяців); тимчасово непридатні (потребують лікування або лікування та відпустки, звільнення від виконання службових обов`язків); придатні лише до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони; придатні.

Громадяни, які раніше були визнані "обмежено придатними", мали повторно пройти ВЛК протягом дев`яти місяців після набрання чинності законом - до 4 лютого 2025 року.

Тобто, громадянам України віком від 25 до 60 років, які до 4 травня 2024 року мали статус обмежено придатний до військової служби, необхідно повторно пройти військово-лікарську комісію для визначення актуальної придатності. Дія вказаного закону, також поширюється на осіб зі статусом "непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час".

Також, Законом України від 12.02.2025 №4235-IX пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" (Відомості Верховної Ради України, 2024 р., № 22, ст. 196) викладено в такій редакції:

"2. Установити, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду".

Таким чином, вказаний Закон продовжив термін переогляду до 5 червня 2025 року.

В контексті вищенаведеного, суд зазначає, що з 4 травня 2024 року не застосовуються формулювання "обмежено придатний до військової служби та непридатний у мирний час, обмежено придатний у воєнний час". Водночас, автоматичного переходу в статус "непридатний з виключенням" не відбувається. Особа вважається такою, що має уточнити статус. До моменту проходження нової ВЛК та отримання довідки з одним із 5 нових статусів, особа залишається в реєстрі Оберіг як військовозобов`язаний.

Тому, позивач, як особа, якій встановлено такий статус, повинен був пройти повторний огляд відповідно до оновлених норм законодавства, шляхом самостійного звернення до ТЦК або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста й отримати направлення на ВЛК (військово-лікарську комісію) для проходження медичного огляду.

Суд зазначає, що в матеріалах судової справи відсутня постанова військово-лікарської комісії, якою в установленому порядку визнано позивача непридатним до військової служби та внаслідок чого виключено з військового обліку.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що матеріалами справи не підтверджується, що позивач в період воєнного стану у встановленому порядку був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку за станом здоров`я.

Аналіз встановлених судом фактичних обставин справи в розрізі проаналізованих вище по тексту судового рішення норм чинного законодавства України дають суду підстави для висновку, що взяття позивача на військовий облік як військовозобов`язаного та внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідного запису, є правомірними та такими, що вчинені в межах наданих повноважень.

Суд зауважує, що в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Таким чином, передумовою для можливості задоволення позовних вимог щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії (похідна вимога) повинна бути наявність факту порушення прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав, тобто вчинення суб`єктом владних повноважень протиправних дій, бездіяльності чи прийняття протиправного рішення (основна вимога), які у даному випадку відсутні.

Підсумовуючи наведене у сукупності, суд зазначає, що в ході судового розгляду справи не підтверджено належними та допустимими доказами тих обставин, з яким позивач пов`язує порушення своїх прав та законних інтересів, а саме: не встановлено ні факту виключення позивача з військового обліку, ні протиправності поведінки відповідача щодо взяття військовозобов`язаного на військовий облік.

Крім того, позивачем не наведено обставин за яких можна дійти висновку щодо неналежного проведення щодо нього медичного огляду в 2026 році, за наслідками якого його визнано придатним до військової служби.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ), військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання до вчинення дій – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.