Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №300/2331/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2026 р. справа № 300/2331/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі: судді Гомельчука С.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середній заробіток за 1035 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.05.2023 року по 31.03.2026 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер ресстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) середній заробіток за 1035 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 31.05.2023 року по 31.03.2026 року включно обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки розрахунку при звільненні, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24, за весь період затримки її виплати, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу. затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24, за весь період затримки її виплати, з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, відповідачем було здійснено нарахування та виплату 31.03.2026 грошових коштів у сумі 64391,43 грн та на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24 виплачено 31.03.2026 кошти у сумі 244 369,84 грн. Проте військовою частиною НОМЕР_1 не виплачено середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 31.05.2023 по 31.03.2026. Позивач стверджує, що оскільки військовою частиною НОМЕР_1 не проведено з ним під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено недоплачену частину грошового забезпечення, то в нього наявне право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку. Крім того, вважає що у разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення проводиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Оскільки фактична виплата грошового забезпечення на виконання судових рішень відбулася лише 31.03.2026, то у позивача виникло право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.

27.04.2026 на адресу суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечив щодо задоволення позовних вимог. У відзиві зазначено, що позивача звільнено та виключено зі списків особового складу 31.05.2023, тоді як суми, на які він посилається як на невиплачені при звільненні, були фактично нараховані та виплачені лише 31.03.2026 на виконання судових рішень у справах № 520/10810/24 та № 520/6003/24. Водночас позивач просить стягнути середній заробіток за 1035 днів затримки розрахунку, що суперечить чинному законодавству. Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України у редакції, чинній після набрання 19.07.2022 чинності Законом України № 2352-IX, у разі невиплати належних звільненому працівникові сум з вини роботодавця останній зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Якщо між сторонами існував спір щодо розміру належних сум, таке відшкодування підлягає виплаті лише у разі вирішення спору на користь працівника, а його розмір визначається судом, однак також у межах шестимісячного періоду. Отже, вимога про стягнення середнього заробітку саме за 1035 днів прямо суперечить чинній редакції статті 117 КЗпП України, оскільки весь спірний період припадає на час дії норми, яка вже встановлювала граничне обмеження - не більш як за шість місяців.

Також представник зазначає, що навіть за наявності підстав для застосування Закону № 2050-III така компенсація може бути визначена і присуджена виключно у спосіб, прямо встановлений законом, тобто виходячи із суми нарахованого, але не виплаченого доходу за кожний конкретний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів та індексу інфляції за період невиплати, причому виплата цієї компенсації здійснюється у тому ж місяці, коли виплачується відповідна заборгованість. З огляду на це вимога позивача в частині «одночасного підрахування 1,5 % військового збору» та «одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб» не відповідає спеціальному правовому регулюванню. Закон № 2050-III прямо визначає, що базою для обчислення компенсації є сума доходу після утримання податків і обов`язкових платежів, а отже інфляційна компенсація не може розраховуватися шляхом додаткового включення до її складу податкових платежів. Окремо пункт 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, регулюють інший, самостійний механізм - компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовців. Натомість військовий збір є окремим платежем, що справляється за правилами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, тому змішування цих різних за правовою природою механізмів в одній вимозі є помилковим.

У період з 13.07.2026 по 07.08.2026, з 13.08.2026 по 21.08.2026 головуючий суддя у справі перебував у відпустці, та у період з 10.08.2026 по 12.08.2026 на лікарняному за листком непрацездатності.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №300/520/10810/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням базового місяця (місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців) - січень 2008, з урахуванням раніше виплачених сум.

31.03.2026, відповідачем, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №300/520/10810/24 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 64341,43 грн (а.с.31).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 31.12.2020, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 по 31.12.2021, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 по 31.05.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.

31.03.2026, відповідачем, на виконання Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24 виплачено на користь позивача грошове забезпечення у розмірі 244319,84 грн (а.с.32).

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ (надалі, також Закон №2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону №2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із частиною 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (надалі, також Закон №2232-XII) (в редакції на час звільнення позивача) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 24 Закону №2232-XII (в редакції на час звільнення позивача) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положенням статті 3 Кодексу законів про працю України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби військовослужбовців.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 у справі №21-8а15.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з військовослужбовцями при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції на час звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпП України).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (надалі також - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022 року.

Переглядаючи справу №489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд бере до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки суд керується критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 в справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування може бути зменшено судом незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, суд зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58 - 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року в справі №489/6074/23).

Аналогічна правова позиція міститься і в постановах Верховного Суду від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 18.12.2025 у справі № 460/20762/23.

Враховуючи наведену вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду суд дійшов таких висновків:

- оскільки позивача з 31.05.2023 звільнено з військової служби, то відповідно до статті 116 КЗпП України відповідач був зобов`язаний до цього дня провести повний розрахунок з ним. Отже, спірні правовідносини виникли 01.06.2023, на наступний день після звільнення позивача;

- спірні правовідносини з 19.07.2022 по 31.03.2026 врегульовано статтею 117 КЗпП України в редакції, що діяла після набрання чинності закону Законом № 2352-ІХ, тобто після 19.07.2022 (у редакції чинній на момент їх виникнення) згідно якої законодавець обмежив виплату середнього заробітку шістьма місяцями, із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 в справі №489/6074/23, тобто з можливістю зменшення нарахованої суми, виходячи з принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець несвоєчасно сплатив працівникові.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 28.08.2025 у справі №580/890/24 і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин.

Судом встановлено, що позивача фактично звільнено з військової служби 31.03.2023.

Остаточний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24 виплачено 31.03.2026.

Як зазначено судом вище, стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям всі суми, що належать працівнику, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Із змісту вказаних правових норм суд робить висновок, що відповідальність в розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо слідує зі статті 117 КЗпП України.

Отже, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум, прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку.

Коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 №100 (підпункт "л" пункту 1 цього Порядку).

Згідно з п. 2 вказаного Порядку №100 від 08.02.1995 середня заробітна плата за час затримки всіх сум належних на час звільнення виплат, обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як зазначалося судом, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, у випадку з позивачем таким днем є 01.06.2023.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні обчислюється починаючи з першого дня після звільнення, тобто з 01.06.2023 до дати остаточного розрахунку включно, тобто 31.03.2026.

Враховуючи, що позивача було звільнено з військової служби у травні 2023 року, то для обчислення середнього заробітку необхідно брати період служби за березень, квітень 2023 року.

Відповідно до довідки від 12.09.2024 №148/9/66/1978 про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення позивача становив у березні 2023 року -53564,10 грн. та у квітні 2023 року 53564,10 грн., всього за два місяці до дня звільнення з військової служби 107128,2 грн. (а.с.25-26).

Отже, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 1756,20 грн (107128,20 грн. розділити на 61 календарний день).

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що при обрахунку середнього заробітку за спірний період підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка передбачає, що середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягає стягненню, але не більш як за шість місяців.

Як встановив суд вище, середньоденне грошове забезпечення для розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати грошових компенсацій становить 1756,20 грн.

В свою чергу, за період з 01.06.2023 по 31.03.2026, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 323140,80 грн (1756,20 грн х 184 днів).

Також суд звертає увагу, що у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, вказано, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022 не може бути зменшений з огляду на його неспівмірність із недоплаченою сумою та підлягає стягненню у повному розмірі, проте не більш як за шість місяців.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:

- визнання протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 323140,80 грн.

Щодо наявності підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону № 2050-III).

Відповідно до ст.4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає (ст. 5 Закону № 2050-III).

Згідно з ч.1 ст.7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Зі змісту наведеної вище ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" вбачається, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. А статті 2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.

Підстави та механізм виплати компенсацій встановлено відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Тотожна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14.04.2021 у справі №465/322/17.

31.03.2026 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24 відповідачем виплачено на користь позивача кошти у сумі 64341,43 грн та 244319,84 грн, що підтверджується матеріалами справи (а.с.31-32).

Разом з тим, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на вказану суму не була нарахована відповідачем. Протилежного останнім, як суб`єктом владних повноважень, не доведено.

За таких обставин, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої індексації.

Статтею 3 Закону України №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з положеннями статті 4 Закону України №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Так, відповідачем не доведено здійснення нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, проведеної 31.03.2026 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24 Суд зазначає, що підприємство, установа, організація, з вини якого не було вчасно нараховано та виплачено дохід (в даному випадку індексація), повинні здійснити виплату такого доходу (в даному випадку індексації) з одночасною виплатою суми компенсації. Невиплата особі суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата заборгованості, є порушенням її прав на отримання такої компенсації.

При прийнятті рішення суд враховує, що бездіяльність - це не вчинення у встановлений законом строк дії, яку суб`єкт владних повноважень повинен вчинити, та в даному випадку вказана бездіяльність стосується саме нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

Крім того суд звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 02.04.2024 №560/8194/20 зробив висновок про те, що норми Закону № 2050-ІІІі Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Також, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-111 не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІі не потребує оформлення відмови окремим рішенням».

Відтак, з метою ефективного способу захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24, за весь період затримки її виплати та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24, за весь період затримки її виплати.

Щодо позовних вимог здійснити нарахування та виплату середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, суд вважає такі вимоги передчасними, з огляду на таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, затверджені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 р. №17 (17-2005-п) (далі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, а також особам, з числа військовослужбовців звільнених із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4, 5, 6 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, виплата щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат здійснюється при виплаті грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян

Відтак, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Враховуючи те, що при вирішенні даних спірних правовідносин судом лише визнано наявність права у позивача на нарахування та виплату середнього заробітку, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд доходить висновку про відсутність підстав для нарахування такої компенсації, позаяк виплати спірних сум грошового забезпечення позивачу ще не здійснено.

Вказаний висновок суду кореспондується із висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 листопада 2023 року у справі №420/18163/21, який суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку про безпідставність позовних вимог у вказаній вище частині, а тому такі задоволенню не підлягають.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач має право на пільги відповідно до п.13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" та звільнений від сплати судового збору за подання позову з таким характером спору.

З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору, за відсутності доказів понесення сторонами інших судових витрат у справі, керуючись частиною 1 статті 139 КАС України, відсутні підстави для розподілу судових витрат у справі.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасну виплату при звільненні грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 323140,80 грн.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24, за весь період затримки її виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка була нарахована та виплачена на виконання судового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2025 у справі №520/10810/24, та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 02.09.2024 у справі №520/6003/24, за весь період затримки її виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гомельчук С.В.