Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №280/5141/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року Справа № 280/5141/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Малишева Олександра Віталійовича (пр. Соборний, буд. 158, оф. 552, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка), в особі представника - адвоката Малишева Олександра Віталійовича, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивачка просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене листом від 06.02.2026 №936, про відмову позивачці у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , і зобов`язати відповідача прийняти рішення (наказ) про щомісячну виплату позивачці грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 (виплат в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інших видив грошового забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, індексації та перерахунку відповідного грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України з 24.02.2022 до визнання військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 в установленому законом порядку безвісно відсутнім чи померлим та не більше ніж до дня виключення останнього зі списків особового складу відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , який з 24.02.2022 визнаний зниклим безвісти під час виконання бойового завдання. У зв`язку з цим позивач, як повнолітня дитина, яка проживала разом із військовослужбовцем, 13.12.2024 через свого представник за довіреністю подала відповідачу заяву про виплату всіх належних військовослужбовцеві коштів разом із копіями необхідних документів. Листом від 23.01.2025 №604 відповідач повідомив про прийняття рішення щодо відмови у задоволенні вказаної заяви, проте рішенням по справі №280/4815/25 вказане рішення було визнано протиправним та скасовано. Також зобов`язано повторно розглянути заяву позивачки. Листом від 06.02.2026 №936 відповідачем повторно було відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

У поданому до суду 15.06.2026 відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з огляду на те, що відповідно до п.7 Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016, виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Однак позивачка не надала доказів, які б підтверджували цей факт. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

У поданій до суду 22.06.2026 відповіді на відзив, представник позивача повністю заперечує доводи відповідача, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

ОСОБА_1 є дочкою військовослужбовця ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 16.06.2004.

ОСОБА_2 призваний на військову службу при мобілізації з 13.06.2015, відповідно до повідомлення від 18.06.2015 №1312 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.11.2019 №269, ОСОБА_2 прийнятий на військову службу за контрактом, призначений на посаду водія 3 протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону військової частини.

17.09.2021 ОСОБА_2 вибув в район населеного пункту АДРЕСА_3 в підпорядкуванні командира оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » для виконання службових обов`язків, відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.09.2021 №190.

Відповідно до сповіщення №2046 від 03.05.2023, ОСОБА_2 з 24.02.2022 вважається безвісти зниклим до моменту з`ясування його місцезнаходження.

13.12.2024 ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_3 , звернулась до командира військової частини НОМЕР_1 з проханням виплачувати грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця його доньці, відповідно до п. 6 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016.

Заяву було подано разом із пакетом документів, необхідних для проведення вказаних виплат.

Листом від 23.01.2025 №604 командуванням військової частини НОМЕР_1 було відмовлено у задоволенні вказаної заяви через те, що після опрацювання вказаної заяви та поданих до неї документів встановлено, що станом на 23.01.2025 відсутні підстави для виплати такого грошового забезпечення через те, що заява підписана представником ОСОБА_1 з порушенням вимог ст.ст. 4, 5 Положення на підтвердження наявності підстав для призначення виплат та права на представництво інтересів ОСОБА_1 надано фотокопії документів та Довіреності від 15.08.2023, які не завірені належним чином.

Вважаючи таку відмову протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.11.2025, рішення Запорізького окружного адміністративного суду було скасовано та частково задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасоване рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 23.01.2025 № 604, про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 ; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , що подана її представником ОСОБА_3, від 13.12.2024 про виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення її батька, військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісті та прийняти відповідне рішення згідно з нормами законодавства, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цій постанові.

На виконання вказаного рішення по справі №280/4815/25, військовою частино було повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 .

Листом від 06.02.2026 №936 у задоволенні заяви було відмовлено.

Позивач вважаючи таку відмову протиправною звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Спірні правовідносини регулюються Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон №2232-XII), Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (Закон №2011-XII), Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 «Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх».

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

В подальшому, затвердженими відповідними законами України дія воєнного стану продовжувалася та діє на теперішній час.

Згідно з пунктом 6 статті 9 Закону України №2011-XIІ, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем-служби, окладу-за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів, грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в чому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №884 від 30.11.2016 затверджено «Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» (далі - Порядок №884).

Згідно з пунктом 1 Порядку №884 цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (військовослужбовці).

Пунктом 4 Порядком №884 визначено, що виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Відповідно до пункту 7 Порядку № 884 та абзацу 5 частини 6 статті 9 Закону № 2011-XII, виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців:

дружині (чоловіку);

у разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним);

законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку);

особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців;

батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

Аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку, що системна побудова даного переліку встановлює чітку черговість осіб, які мають право на отримання виплат, а також вичерпний перелік додаткових обов`язкових юридичних умов (критеріїв) для кожної категорії заявників.

Так, для категорії «повнолітні діти» законодавець імперативно передбачив додатковий критерій - факт спільного проживання з військовослужбовцем (або його дружиною/чоловіком).

Також, відповідно до частин другої та четвертої статті 3 СК сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 разом із заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, надала наступні документи: копія паспорту громадянина України № НОМЕР_3 , копія РНОКПП, довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру №1105705-2022 від 28.07.2022, довіреність від 15.08.2023, свідоцтво про народження ОСОБА_1 від 16.06.2004 серії НОМЕР_2 та довідка з реквізитами банку для проведення виплат від 01.05.2023.

На виконання постанови Третього апеляційного адміністративного суду у справі №280/4815/25, командуванням військової частини відмовлено з тих підстав, що: 1. Не доведено факт спільного проживання військовослужбовця та його доньки; 2. У зниклого безвісти ОСОБА_2 є ще одна донька, яка може претендувати на виплату також.

Щодо заперечень відповідача про те, що позивачкою не доведено факт спільного проживання з військовослужбовцем на час його зникнення, суд зазначає таке.

Згідно з матеріалами справи та наявними документами, на момент зникнення військовослужбовця ОСОБА_2 (тобто станом на 24 лютого 2022 року) зареєстроване місце проживання позивачки ОСОБА_1 повністю збігалося із задекларованою адресою її батька, а саме: АДРЕСА_4 .

Посилання відповідача на те, що позивачка згодом змінила місце проживання, суд вважає безпідставними та такими, що не спростовують її права на виплати.

Як слідує з довідки від 03.08.2022 №2327-5001954896 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, адреса проживання позивачки змінилася лише в серпні 2022 року - тобто вже після того, як її батько зник безвісти під час виконання бойового завдання. Об`єктивні обставини пов`язані з введенням воєнного стану, активними бойовими діями та необхідністю переміщення цивільного населення не можуть слугувати підставою для позбавлення члена сім`ї законного права на отримання грошового забезпечення.

Законодавство, зокрема Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядок № 884, пов`язує наявність права на виплату з фактом спільного проживання саме на момент виникнення підстави для виплат (зникнення безвісти), який у цьому випадку документально підтверджений та є беззаперечним. З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача про недоведеність спільного проживання як необґрунтовані та такі, що ґрунтуються на довільному тлумаченні норм чинного законодавства.

Тому доводи відповідача стосовно сумісного проживання доньки - ОСОБА_1 та батька - ОСОБА_2 , суд сприймає критично та не приймає.

Крім того, суд зазначає, що дата народження позивачки - ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто станом на ІНФОРМАЦІЯ_4 позивачка мала статус неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (доказів іншого матеріали справи не містять), а тому в силу вимог ст. 180 Сімейного кодексу України позивачка вважається такою, що перебувала на утриманні свого батька меншою мірою до досягнення повноліття ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Що стосується доводів відповідача стосовно наявності у ОСОБА_2 ще однієї доньки, суд зазначає, що ОСОБА_4 дійсно є донькою зниклого безвісти військовослужбовця. Цей факт не заперечується сторонами.

Заявою від 05.12.2022 ОСОБА_4 зверталась до командування військової частини НОМЕР_1 із аналогічною заявою, проте їй було відмовлено саме через те, що вони із зниклим безвісти військовослужбовцем проживали окремо.

Вказане твердження сторонами не заперечується, тому ОСОБА_4 повторно не зверталась до командування військової частини з доказами протилежного.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить право на звернення одного з членів сім`ї у залежність від обов`язкового звернення інших повнолітніх членів сім`ї, які мають право на такі виплати, проте не виявили до цього волевиявлення.

Бажання чи обов`язок військової частини розподілити кошти між усіма потенційними претендентами не можуть слугувати законною підставою для відмови у виплаті особі, яка у встановленому законом порядку звернулась з відповідною заявою та надала необхідний пакет документів. У разі виникнення будь-яких спорів між членами сім`ї щодо розподілу отриманих сум грошового забезпечення або визначення їхніх часток, такі спори підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції, а не шляхом обмеження прав заявника з боку суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що доводи відповідача в цій частині є безпідставними та суперечать засадам правової визначеності та гарантіям соціального захисту членів сім`ї зниклого безвісти військовослужбовця.

З огляду на наведене, оскаржуване рішення про відмову у видачі допомоги є незаконним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому, обираючи належний спосіб захисту порушеного права відповідно до ст. 245 КАС України, суд враховує розгляд заяви про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця за Постановою №884 належить до дискреційних повноважень уповноваженого органу.

Суд не підміняє собою суб`єкт владних повноважень і не вирішує питання по суті надання допомоги, оскільки під час повторного розгляду орган зобов`язаний здійснити повну та всебічну перевірку заявника на предмет дотримання всіх інших вимог і критеріїв, передбачених законом.

На думку суду, ефективним способом відновлення прав позивача у даному випадку є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 13.12.2024 та прийняти рішення за наслідками такого розгляду з урахуванням правової оцінки суду по цій справі.

З наведених підстав, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №С17Р-СЕ7К-ТРМС-9М3З від 20.05.2026, тому на користь позивачки слід стягнути сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

Що стосується судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу адвоката в сумі 20 000,00 грн, то суд зазначає наступне.

Так, положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Статтею 30 Закону №5076-VI визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Вказана правова позиція викладена у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Разом із тим, чинне адміністративно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно положень частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень пунктів 1, 5 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі №520/11348/2020, від 13.05.2022 у справі №320/11366/20 та інших.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В якості доказу понесення зазначених витрат позивачем додано до позову:

- копію ордеру про надання правничої допомоги серії АР №1317414;

- копію договору про надання правничої допомоги від №189/1 від 20 квітня 2026 року;

- копію акту-розрахунку надання правничої допомоги від 20 травня 2026 року;

- квитанція №74 від 20 травня 2026 року.

Суд звертає увагу, що всі вищезазначені документи не містять жодного посилання на адміністративну справу, в межах якої заявлені витрати на відшкодування правничої допомоги, предмет позову, відповідача по справі тощо. Тобто з зазначених документів не можливо встановити, що надана правова допомога була надана саме в межах даної справи.

В акту-розрахунку надання правничої допомоги від 20 травня 2026 року зазначено, що виконавець надав а замовник прийняв послуги, а саме: «ведення справи у суді першої інстанції (юридичний аналіз документів, надання правових консультацій, складення заяв по суті справи з процесуальних питань тощо)».

З відомостей зазначених в акті не вбачається, що вказані послуги надавались в межах спірних правовідносин, які були предметом спору по даній справі. Більш того, надані докази не містять жодної ціни наданих послуг, їх розрахунку, вартості витраченого адвокатом часу тощо.

Надана позивачем (представником позивача) квитанція також не є належним доказом витрат на правову допомогу, оскільки містить лише вартість послуги, інформації про найменування послуги, витрачений адвокатом час дана квитанція не містить.

Таким чином вищезазначені документи не можуть слугувати належними доказами понесених витрат на правову допомогу, в зв`язку з чим у вимозі позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Малишева Олександра Віталійовича (пр. Соборний, буд. 158, оф. 552, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , оформлене листом від 06.02.2026 №936, про відмову ОСОБА_1 у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.12.2024 про виплату грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .

В задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано «25» серпня 2026 року.

Суддя Р.В.Кисіль