Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №240/3192/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/3192/26

категорія 112010201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Семенюка М.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

"1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо невиконання рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/794/22, Житомирського окружного адміністративного суду по справах №240/32848/23, №240/731/25 стосовно виплат мені, ОСОБА_1 нарахованих сум недоотриманої пенсії, а саме:

- Згідно рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/794/22 у сумі 188 032,13 грн.;

- Згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/32848/23 у сумі 11 726,52 грн.;

- Згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/731/25 у сумі 127470,3 грн.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Житомирській області, на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст. 625 Цивільного Кодексу України, нарахувати та виплатити мені компенсацію втрати частини доходів (інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних) у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених сум за весь час затримки а саме:

- Згідно рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/794/22 за період з 01.04.2019 р. по день фактичної виплати недоотриманої пенсії у сумі 188 032,13 грн.;

- Згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/32848/23 за період з 01.03.2023 р. по день фактичної виплати недоотриманої пенсії (індексації) у сумі 11 726,52 грн.;

- Згідно рішення Житомирського окружного адміністративного суду по справі №240/731/25 за період з 01.03.2023 р. по день фактичної виплати недоотриманої пенсії (індексації) у сумі 127470,3 грн."

В обґрунтування позову зазначає, що 11.12.2025 звернувся до Головного управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області через вебпортал Пенсійного фонду України - звернення ВЕБ-06001-Ф-С-25-323837 від 11.12.2025р. (додаток 1) щодо виконання рішень Кіровоградського окружного адміністративного суду по справі №340/794/22, Житомирського окружного адміністративного суду по справах №240/32848/23, №240/731/25; станом на 27.12.2026 року відповіді на вищезазначене звернення не отримав, а також жодної виплати заборгованості не отримував.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій просить поновити процесуальний строк для подання відзиву та відмовити в задоволенні позову.

Позивач подав відповіді на відзив в яких просить відмовити Відповідачу в задоволенні поновлення процесуального строку для подання відзиву та позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є пенсіонером та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 по справі № 240/32848/23, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2023 перерахунок його пенсії без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 №118 "Про індексацію пенсії та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" і постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році" та виплату з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 по справі № 240/731/25, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 01.11.2024 перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням середньомісячної суми щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії на підставі довідок від 15.10.2024 № 220/13/8573 та № 220/13/8574 за повних 12 місяців служби перед звільненням, а саме з жовтня 2023 року по вересень 2024 року включно, враховуючи вже виплачені суми.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.03.2022 по справі № 240/794/22, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити з 01.04.2019 року перерахунок та виплату пенсії позивачу на підставі виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 довідки від 23.09.2021 року № 71535 про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року із зазначенням відомостей про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», статті 9 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та виплатити різницю між фактично отриманими та належними до сплати сумами пенсій.

Відповідачем на виконання рішення суду позивачу було нараховано заборгованість з виплати пенсії, яка не виплачена.

Не погоджуючись з невиплатою нарахованих коштів, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 2 статті 372 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

За приписами ч. 4 ст.372 КАС України примусове виконання судових рішень в Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Варто зазначити, що приписами ст. ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (ч. 1-2 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу норм статей 382-383 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається виокремлення таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).

Крім того, в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі №611/26/17, від 07.02.2022 у справі №200/3958/19-а.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21, аналізуючи положення статті 129-1 Конституції України у взаємозв`язку із статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

Подібний висновок також сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.02.2022 у справі № 520/3601/19, від 01.06.2022 у справі №640/25836/20 та від 26.07.2023 у справі № 640/17504/19.

Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У частині першій статті 11 Закону №1404 йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/19014/23, від 21.02.2024 у справі № 140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

Згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.

Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду.

Суд звертає увагу, що вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових рішень за окремою позовною заявою, предметом якої є дії відповідача щодо невиконання рішення суду..

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльності, яка полягає у неповному виконанні судових рішень в інших адміністративних справах за № 340/794/22, 240/32848/23, 240/731/25.

Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.

Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він мав звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не пред`являти новий адміністративний позов.

Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судових рішень, в окремому судовому провадженні не розглядаються, отже відсутні правові підстави для задоволення позову.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 23.10.2024 у справі №320/25216/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст. 625 Цивільного Кодексу України, нарахувати та виплатити мені компенсацію втрати частини доходів (інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних) у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплачених сум за весь час затримки виплати донарахованої на виконання рішень суду пенсії, то вона задоволенню не підлягає, враховуючи, що відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та ст. 625 Цивільного Кодексу України нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів (інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних) у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач повинен здійснювати не раніше виплати суми заборгованості, виплати якої на момент звернення до суду з позовом та на даний час не відбулось.

Тобто позивачем не доведено протиправність дій (бездіяльності) відповідача, наслідком яких може бути зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів (інфляційне збільшення заборгованості та 3% річних) у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Таким чином, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати присудженню на користь відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 КАС України, суд

вирішив:

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код 13559341) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.М. Семенюк