Рішення від 24 серпня 2026 р. у справі №140/6614/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/6614/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Стецика Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі також – ГУ ПФУ в Одеській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 08.05.2026 №033050013541 щодо відмови у призначенні дострокової пенсії за віком, як батькові дитини-інваліда; зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 09.02.2026, зарахувавши до страхового стажу періоди служби та роботи з 13.06.1989 по 11.06.1991 та з 02.08.1993 по 31.12.1998 відповідно.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку із тим, що дружина позивача не використала свого права на дострокову пенсію, позивач звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою та відповідними документами про призначення дострокової пенсію за віком згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у призначенні пенсії було відмовлено, оскільки мати дитини з інвалідністю скористалась своїм правом в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Окрім того, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період служби в армії з 13.06.1989 по 11.06.1991 у зв`язку із невідповідністю власного імені паспортним даним; період роботи з 02.08.1993 по 31.12.1998 у зв`язку із окремими недоліками в заповненні трудової книжки.

Таке рішення ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у призначення дострокової пенсії позивач вважає протиправними.

Наголошує, що його дружина отримує пенсію саме за станом власного здоров`я (по інвалідності), а не дострокову пенсію за віком як матір дитини з інвалідністю. Отже, її право на вибір виду пенсії як матері не було використано.

Щодо спірних періодів, які не були зараховані відповідачем до його трудового стажу, зазначає, що на підтвердження періоду служби в армії з 13.06.1989 по 11.06.1991 ним надана уточнююча довідка від 22.04.2026, а записи у трудовій книжці у спірний період з 02.08.1993 по 31.12.1998 зроблені без помарок та виправлень, містять відомості щодо підстав їх внесення до трудової книжки, а тому не викликають жодних сумнівів. Вважає, що відсутність печатки установи при переведенні в результаті реорганізації установи та зміні її назви не спростовує факту його роботи на даному підприємстві та не є підставою для неврахування спірного періоду до стажу роботи. Окрім того зазначає, що ним надана довідка про реорганізацію №278 від 25.06.2025, яка фактично підтверджує факт трудової діяльності в одній і тій самій установі.

На переконання позивача, надмірний формалізм відповідача щодо надання оцінки наданим документам є необґрунтований та безпідставний. А тому позивач вважає, що спірні періоди підлягають зарахуванню до його страхового стажу.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позову ОСОБА_1 . Зазначив, що згідно з п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону України №1058-IV, право на дострокову пенсію за віком першочергово надається матері, яка виховала дитину з інвалідністю до шестирічного віку. Батькові таке право може бути надане виключно у разі, якщо він самостійно здійснював догляд за дитиною або якщо мати відмовилася від свого права на призначення такої пенсії на його користь.

Вказує, що мати дитини з інвалідністю вже перебуває на обліку в органах ПФУ як отримувач пенсії по інвалідності, тобто її право є фактично реалізованим. У матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач здійснював догляд за дитиною з інвалідністю самостійно.

Щодо незарахування спірних періодів до страхового стажу позивача, відповідач вказує на ряд дефектів в оформленні документів і відсутність додаткових підтверджуючих доказів. Зокрема, звертає увагу суду, що у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 за №625 від 22.04.2026 прізвище, ім`я та по батькові позивача не відповідають його паспортним даним.

Звертає увагу суду, що записи про звільнення позивача у трудовій книжці не засвідчені підписом відповідальної особи. Відтак, на переконання відповідача, періоди трудової діяльності позивача з 02.08.1993 по 20.02.1995 та з 20.02.1995 по 31.12.1998 не можуть бути зараховані до його трудового стажу.

Як наслідок відповідач стверджує, що при вирішенні питання про призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком діяв у межах повноважень та відповідно до закону, а тому підстави для скасування оскаржуваного позивачем рішення – відсутні.

Інших заяв по суті спору від сторін не надходило.

Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини.

01.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України за місцем проживання із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Для прийняття рішення за результатами поданої заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області від 08.05.2026 №033050013541 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком. Як причина такої відмови зазначено те, що мати використала право на призначення пенсії (незалежно від віку) до досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», батько права на призначення дострокової пенсії за віком не має (а.с.7).

Окрім того відповідачем вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 02.08.1993:

з 13.06.1989 по 11.06.1991 період проходження військової служби згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.04.2026 №625, оскільки у довідці по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 »;

з 02.08.1993 по 20.02.1995, оскільки запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства та відсутня посада та підпис відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення;

з 20.02.1995 по 31.12.1998, оскільки відсутня посада та підпис відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення.

Не погоджуючи із рішенням ГУ ПФУ в Одеській області, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача про відмову у призначенні дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2004.

Отже, з 01.01.2004 Закон №1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями статті 56 Закону №1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Окрім того, відповідно до підпункту «в» абзацу 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку №637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Відповідно до матеріалів справи, зокрема трудової книжки позивача НОМЕР_1 судом встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивача за спірні періоди, а саме: з 02.08.1993 по 20.02.1995 – на посаді завідуючого ветаптекою (записи 1-2), та з 20.02.1995 по 14.05.2004 - на посаді завідуючого ветаптекою Турійського підприємства ветеринарної медицини (записи 3-4 трудової книжки).

Законність оскаржуваного рішення в частинні не зарахування вказаних періодів трудової діяльності позивача до страхового стажу відповідач обґрунтовує тим, що запис про звільнення не засвідчено печаткою підприємства та відсутня посада та підпис відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення.

Суд зауважує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі №593/283/17 та від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників ( далі - Інструкція №58).

Згідно із п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до п. 1.2 Інструкції №58, трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Правила заповнення трудової книжки закріплені у п. 2 цієї Інструкції, та відповідно до п. 2.1 Інструкції №58, трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Згідно із п. 2.2 Інструкції №58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно із п. 2.12 Інструкції №58, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На підставі викладеного, суд зазначає, що відповідальність за повноту і точність тих чи інших записів в трудовій книжці покладено на власника підприємства, установи, організації або на уповноважену ним особу, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а виклав правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Отже, недотримання правил ведення трудової книжки/інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.

Так, в даному випадку записи у трудовій книжці ОСОБА_1 в повній мірі підтверджують період трудової діяльності з 02.08.1993 по 31.12.1998, а відсутність печатки підприємства та посади і підпису відповідальної особи, яка вносила запис про звільнення, не може бути підставою для позбавлення позивача права на зарахування відповідного періодів до страхового стажу.

Тому, на переконання суду, відсутні достатні підстави для неврахування такого періоду трудової діяльності ОСОБА_1 при визначенні його страхового стажу.

Як уже зазначалося судом вище, відповідно до підпункту «в» абзацу 3 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статтею 8 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 6 «Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993, для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв`язку приймаються, зокрема: військові квитки, довідки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин і установ системи Міноборони, МВС, МНС, Мінінфраструктури, СБУ, розвідувальних органів, ДПС, Управління державної охорони, Держспецзв`язку, Держприкордонслужби, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС.

Як свідчать матеріали справи, на підтвердження проходження позивачем військової служби у період з 13.06.1989 по 11.06.1991 позивачем долучено довідку ІНФОРМАЦІЯ_1 №625 від 22.04.2026 (а.с.20).

Відповідачем не зараховано період проходження позивачем військової служби через помилку у зазначенні прізвище позивача.

Суд повторює, що наявність неточності у документах позивача не можуть бути підставою, що позбавляє останнього права на зарахування вказаного стажу та, відповідно, на належний йому розмір пенсійного забезпечення.

Більше того, за результатом аналізу змісту згадуваної довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №625 від 22.04.2026, судом не встановлено розбіжностей у написанні по-батькові позивача, вказаного у даній довідці та паспорті ОСОБА_1 (в обох документах ПІБ позивача зазначено « ОСОБА_1 »).

Відтак, на переконання суду, період проходження ОСОБА_1 військової служби з 13.06.1989 по 11.06.1991 підтверджено належними та допустимими доказами, а тому цей період в силу пункту «в» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

За вибором матері або в разі її відсутності, якщо виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, до шестирічного віку здійснювалося батьком, батьку призначається дострокова пенсія за віком після досягнення віку 55 років та за наявності страхового стажу не менше ніж 20 років.

Таким чином, матері надається право вибору особи, яка буде одержувати дострокову пенсію за віком: вона сама або батько дітей.

Судом встановлено, що підставою для відмови в призначенні позивачу пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV ГУ ПФУ в Одеській області визначає те, що мати дитини з інвалідністю скористалась своїм правом в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд відхиляє такі доводи відповідача, оскільки, як слідує з матеріалів справи, своє право на отримання пенсії із підстав, встановлених пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV ОСОБА_4 не використала, оскільки відповідно до довідки ГУ ПФУ у Волинській області №0300-0502-8/33852 від 29.04.2026 (а.с.18) остання перебуває на обліку у ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії по ІІІ групі інвалідності загального захворювання з 06.11.2009 згідно Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.18).

Таким чином, пенсія по інвалідності дружині позивача була призначена саме з підстав настання інвалідності у дружини, а не на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

Суд враховує, що положеннями абзацу 2 пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено спеціальне суб`єктивне право батька, як одного з подружжя, що здійснювало виховання дитини-інваліда, на призначення дострокової пенсії за віком, і допустимість реалізації цього права не може ставитися в залежність від реалізації матір`ю свого права на призначення пенсії за інвалідністю, передбаченого іншими нормами законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 12.11.2013 у справі №21-373а13. Верховний Суд від зазначеної правової позиції у своїх рішеннях станом на час розгляду справи не відступав.

Відтак, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що мати дитини використала своє право на пенсію, як на підставу відмови позивачу в призначенні дострокової пенсії.

Інших належних та законодавчо обґрунтованих підстав відмови у призначені позивачу дострокової пенсії за віком, як батьку дитини з інвалідністю, відповідач не навів.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Однак, як встановлено судом, та слідує із матеріалів справи, відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні дострокової пенсії.

Відтак рішення відповідача за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача призначити та виплачувати пенсію за віком, суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі №380/12913/21.

У даній справі предметом судового контролю було рішення ГУ ПФУ в Одеській області, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому дострокової пенсії.

Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення йому дострокової пенсії, із урахуванням висновків суду у цій справі зарахувавши до страхового стажу спірні у цій справі періоди роботи трудової діяльності та військової служби.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 08.05.2026 №033050013541 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком; зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення дострокової пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу позивача періоди військової служби з 13.06.1989 по 11.06.1991 та його трудової діяльності з 02.08.1993 по 31.12.1998.

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією від 19.05.2026 (а.с.4).

Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, спірне рішення якого стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 665,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 08.05.2026 №033050013541 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як батькові дитини-інваліда.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.05.2026 про призначення дострокової пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період військової служби позивача з 13.06.1989 по 11.06.1991 та його трудової діяльності з 02.08.1993 по 31.12.1998 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано судом 25 серпня 2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, Одеська область, місто Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20987385).

Суддя Н. В. Стецик