Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №140/2891/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року ЛуцькСправа № 140/2891/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Денисюка Р.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій, протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій щодо визначення статусу ОСОБА_2 як такого, що самовільно залишив військову частину; скасування наказів № 834 від 21.08.2023 та № 306 від 22.09.2023 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 змінити правовий статус ОСОБА_2 з “самовільного залишення військової частини” на “безвісти зниклого за особливих обставин”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що її син, старший солдат ОСОБА_2 зник безвісти 21.08.2023 у Донецькій області. Відповідні відомості 25.08.2023 були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030580002573. Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 07.08.2025 ВГ -20250807-19 її син ОСОБА_2 вважається зниклим за особливих обставин.

Однак, 21.08.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 було зроблено доповідь №7117 про факт самовільного залишення її сином військової частини, в результаті чого було ініційовано проведення службового розслідування.

На даний час родині військовослужбовця було відомо, що ОСОБА_2 був відправлений на виконання бойового завдання, останній є безвісно зниклим, проте незважаючи на численні звернення, накази за фактом СЗЧ та призначення службового розслідування не були скасовані, а родина позбавлена можливості у належний спосіб здійснювати його пошуки, ініціювати питання про перебування його у полоні та отримувати належні грошові виплати.

З посиланням на норми чинного законодавства стверджує, що під час проведення службового розслідування відповідачем не було дотримано вимог “Порядку проведення службових розслідувань у Збройних Силах України”, затвердженого наказом МОУ від 21.11.2007 №608 (далі – Порядок №608).

З врахуванням викладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 06.04.2026 прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та відповідно до приписів статті 262 КАС України ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

У відзиві на позов, відповідач позовні вимоги заперечив та зазначив, що 21.08.2023 під час перевірки наявності особового складу на резерві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » БТРгр42омбр було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив місце несення служби, залишивши закріплену за ним зброю.

За даним фактом наказом №834 від 21.08.2023 було призначено службове розслідування. Під час службового розслідування було встановлено, що ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину не в бойовій обстановці та в розташування військової частини не повернувся.

За результатами службового розслідування було підтверджено факт самовільного залишення частини вказаним солдатом та у відповідності до наказу №495 від 31.08.2023 ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив військову частину та знятий з усіх видів забезпечення з 21.08.2023.

Відповідач вказує на те, що наказ про призначення службового розслідування виданий у відповідності до вимог порядку, а при проведенні службового розслідування ним повністю дотримано процедуру його проведення, визначену Порядком №608.

Зазначає, що оскільки ОСОБА_2 самовільно залишив військову частину, то у відповідності до «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти», затвердженого Постановою КМ України №884 від 30.11.2016 (далі –Порядок №884) та «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого Наказом МОУ №260 від 07.06.2018 (далі–Порядок №260) у виплаті належних грошових виплат позивачу було відмовлено, про що її повідомлено листом за №3818нт від 09.06.2025.

Відповідач вказує, що при призначенні службового розслідування та його проведенні, діяв у відповідності до норм чинного законодавства та будь-яких прав позивача при цьому не порушував. З врахуванням викладеного просив в позові відмовити повністю.

У відповіді на відзив позивач ще раз наголосила на допущеній відповідачем протиправній бездіяльності під час проведення службового розслідування.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 (а.с.109).

21.08.2023 командиром військової частини було зроблено доповідь №7117 про факт самовільного залишення ОСОБА_2 місця служби (а.с.108 зворот).

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №834 від 21.08.2023 “Про призначення службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину» призначено службове розслідування (а.с.102-103).

За результатами службового розслідування 31.08.2023 складено акт (а.с.104 зворот-106).

В ході службового розслідування було підтверджено факт самовільного залишення Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 21.08.2023 не в бойовій обстановці.

На підставі висновку та матеріалів службового розслідування, відповідачем 31.08.2023 видано наказ від №495 “Про результати службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину”, яким, в тому числі, було підтверджено відомості, які стали підставою для проведення службового розслідування.

Наказано розглянути питання щодо притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності після його повернення; про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України направити повідомлення до ДБР в м. Краматорськ (а.с.116-117).

22.09.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №306 (по стройовій частині) відповідно до якого вважати старшого солдата ОСОБА_2 , старшого навідника 5 гранатомета протитанкового взводу НОМЕР_2 механізованого батальйону, як такий, що самовільно залишив частину з 21.08.2023 ( а.с.123).

25.08.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру кримінальних розслідувань за №12023030580002573 за ст.115 ч.1 КК України.

Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення: 21.08.2023 року військовослужбовець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи в місці тимчасової дислокації підрозділу в районі виконання завдань частини на резерві «Дубок» Лиманського району, Донецької області зник безвісти та місце його перебування не відоме (а.с.14).

Відомості відносно ОСОБА_2 внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, що підтверджується відповідним витягом від 07.08.2025 ВГ-20250807-19. Зник на території бойових дій (а.с.15).

Позивач не погоджуючись із діями військової частини щодо застосування до ОСОБА_2 статусу самовільно залишення військової частини, та наказами про призначення службового розслідування від 21.08.2024 №834 та від 22.09.2023 №309 відповідно до якого вважати ОСОБА_2 таким, що самовільно залишив військову частину з 21.08.2023, оскаржила її до суду.

При вирішенні даного спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Відповідно до ч.4 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 статті 1 вступу Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” визначено, що цей Статут визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Відповідно до статей 5, 6 Статуту внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Згідно з статтею 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Статтею 16 даного Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Відповідно до статті 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-

Преамбулою Закону України “Про дисциплінарний Статут Збройних Сил України” від 04.03.1999 № 551-XIV (далі – Закон № 551-XIV) визначено, що він визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Статтею 1 Закону № 551-XIV встановлено, що військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Як вбачається з статті 4 даного Закону військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно з статтею 5 Закону № 551-XIV за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".

Діяльність командира щодо підтримання військової дисципліни оцінюється не кількістю накладених ним дисциплінарних стягнень, а виконанням обов`язків з додержанням вимог законів і статутів Збройних Сил України, повним використанням дисциплінарної влади для наведення порядку і запобігання порушенням військової дисципліни.

Відповідного до частин 1-3 статті 6 даного Закону право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати, крім випадку віддання явно злочинного наказу чи розпорядження. Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.

Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.

У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов`язаний для відновлення порядку вжити всіх, передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.

Згідно з статтею 7 Закону № 551-XIV застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Частинами 1, 2 статті 45 Закону визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.

За змістом статей 83, 84 Закону № 551-XIV на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.

Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно з статтею 86 даного Закону, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Частинами 1, 3, 4, 7 статті 85 даного Закону визначено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Пунктом 1 Розділу 1 Порядку № 608 встановлено, що він визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

Абзацом 4 пункту 2 Розділу I даного Порядку визначено, що службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 Розділу II службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;

порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;

Абзацом 15 пункту 1 Розділу II Порядку №608 визначено, що службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.

Згідно з п. 3 Розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Пунктами 1,3 Розділу III даного Порядку визначено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 Розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.

Пунктами 5, 6 Порядку визначено, що акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Отже, вказаними нормативними актами визначено підстави та порядок призначення службового розслідування, його проведення та закріплення результатів.

Аналізуючи зібрані по справі докази та норми чинного законодавства, які регламентують спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що відповідачем належними та допустимими доказами доведено правомірність своїх дій під час призначення та проведення службового розслідування та не допущення ними порушення прав позивача виходячи з наступного.

Щодо правомірності наказу №834 від 21.08.2023 “Про призначення службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину», суд зазначає наступне.

Як вже зазначав суд вище, проведення службового розслідування в ЗСУ регулюється Порядком №608.

Цим порядком регламентовано, в тому числі, підстави та порядок проведення службового розслідування права осіб, які проводять його та їх обов`язки та права осіб відносно яких воно проводиться.

Також визначено, які обставини підлягають встановлення під час його проведення та яким чином затверджуються результати.

У даному випадку підставою для призначення службового розслідування стали рапорт командира БТРГ Військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 від 21.08.2023, відповідно до якого стало відомо, що при перевірці особового складу на резерві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » БТгр42омбр було виявлено відсутність старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив місце несення служби, залишивши закріплену за ним зброю. Пошукові заходи результатів не дали (а.с.107).

21.08.2023 командиром Військової частини НОМЕР_1 було зроблено доповідь № 7117 про факт самовільного залишення ОСОБА_2 місця служби.

На підставі вказаного командиром частини винесено оскаржуваний наказ.

Враховуючи вищевказане призначення службового розслідування за даним фактом повністю відповідає вимогам Закону № 551-XIV та пункту 1 Розділу II Порядку №608, а наказ про його призначення є правомірним.

На даний час вказаний наказ є реалізованим та проведено службове розслідування за фактом, що став підставою для його призначення.

Крім того, в контексті спірних правовідносин суд констатує, що на підставі висновку та матеріалів службового розслідування, відповідачем 31.08.2023 видано наказ від №495 “Про результати службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину”.

Вказаний наказ є чинним і позивачем у законному порядку оскаржений не був.

Відтак в задоволення позову в цій частині слід відмовити.

З приводу позовних вимог про визнання протиправними дій щодо визначення статусу ОСОБА_2 як такого, що самовільно залишив військову частину та скасування наказу № 306 від 22.09.2023, суд зазначає наступне.

Як вже зазначав суд, за фактом самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 , відповідачем було призначено та проведено службове розслідування.

За результатами службового розслідування 31.08.2023 складено акт.

В ході службового розслідування було підтверджено факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 21.08.2023 не в бойовій обстановці.

На підставі висновку та матеріалів службового розслідування, відповідачем 31.08.2023 видано наказ від №495 “Про результати службового розслідування відносно старшого солдата ОСОБА_2 , який самовільно залишив військову частину”, яким було затверджено результати службового розслідування.

Також у ньому, в тому числі, було підтверджено факт самовільного залишення військової частини ОСОБА_2 в умовах особливого періоду (воєнного стану) не в бойовій обстановці, порушення ним вимог ст.11,12,128 Статуту та ст.4 Дисциплінарного статуту (наявності дисциплінарно проступку) та про вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Саме відповідно до вказаного наказу ОСОБА_2 вважається таким, що самовільно залишив військову частину 21.08.2023.

Службове розслідування було проведено визначеними відповідним наказом про його призначення особами, а складений за наслідками його акт відповідає вимогам Порядку №608.

При цьому під час службового розслідування, в тому числі, були взяті відповідні пояснення у військовослужбовців, що були із ОСОБА_2 на резерві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » БТгр42омбр 21.08.2023 та які підтвердили фак самовільного залишення військовослужбовцем розташування військової частини.

Разом з тим, в матеріалах службового розслідування відсутні докази, які б достовірно підтверджували те, що ОСОБА_2 21.08.2023 зник безвісти, а не самовільно залишив військову частину.

Крім того, матеріали службового розслідування не підтверджують того, що 21.08.2023 ОСОБА_2 виконував бойові завдання, а закріплена за ним зброя була знайдена за місцем несення ним служби.

Вказаний наказ є чинним і позивачем у законному порядку оскаржений не був.

Саме визнання протиправним та скасування відповідного наказу про результати службового розслідування є належним способом захисту за таких обставин, прав свобод та законних інтересів позивача. У даному випадку, саме в межах оскарження даного наказу, судом може надаватися оцінка щодо обставин самовільного залишення позицій ОСОБА_2 чи його зникнення за особливих обставин.

Посилання позивача на обставини, які, на її думку, заперечували факт самовільного залишення частини, самі собою не спростовували чинних результатів службового розслідування.

Враховуючи вищезазначене, висновки службового розслідування та наказ №495 від 31.08.2023, яким ці висновки затверджені, є правомірними дії відповідача щодо визначення статусу ОСОБА_2 як такого, що самовільно залишив військову частину 21.08.2023.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Згідно з ч.6 ст.85 Закону№ 551-XIV якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

31.08.2023 за наслідками проведеного службового розслідування Військовою частиною НОМЕР_1 було здійснено відповідне повідомлення про вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

Суд наголошує, що результати службового розслідування та наказ командира Військової частини НОМЕР_1 №495 від 31.08.2023, яким ці результати було затверджено, не оскаржений. Матеріали справи також не містять відомостей про скасування або визнання цього наказу протиправним.

Отже, на час розгляду справи встановлений службовим розслідуванням факт самовільного залишення військової частини не є спростований.

Відтак, враховуючи зазначене у відповідача були правові підстави для винесення наказу №306 від 21.09.2023, відповідно до якого старшого солдата ОСОБА_2 , старшого навідника 5 гранатомета протитанкового взводу 1 механізованого батальйону, вважати, як такого, що самовільно залишив військову частину з 21.08.2023.

Фактично даний наказ є реалізацією висновків службового розслідування, закріплених у наказі №495 від 31.08.2023.

Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо посилань позивача, як підставу для задоволення позовних вимог, що 25.08.2023 відповідно до відомостей з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023030580002573 по факту зникнення ОСОБА_2 та Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин (підтверджується витягом від д 07.08.2025 ВГ-20250807-19) її син ОСОБА_2 вважається зниклим за особливих обставин то суд зазначає наступне.

Як вже зазначав суд вище, проведення службового розслідування в ЗСУ регулюється Порядком №608.

Цим порядком регламентовано, в тому числі, підстави та порядок проведення службового розслідування права осіб, які проводять його та їх обов`язки та права осіб відносно яких воно проводиться.

Також визначено, які обставини підлягають встановлення під час його проведення та яким чином затверджуються результати.

Військовослужбовець ОСОБА_2 на момент 21.08.2023 приймав участь у бойових діях та був повнолітнім.

Саме в межах службового розслідування встановлюються обставини пов`язані з несенням служби військовослужбовцем, в тому числі його зникнення чи самовільного залишення військової частини.

Преамбулою даного Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” визначено, що він визначає правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та забезпечує правове регулювання суспільних відносин, пов`язаних із набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.3 Закону він регулює суспільні відносини, пов`язані з набуттям правового статусу осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, з обліком, розшуком та соціальним захистом таких осіб і членів їхніх сімей.

Частинами 1-3 статті 6 Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” визначено, що близькі родичі та члени сім`ї особи, зниклої безвісти за особливих обставин, мають право на отримання достовірних відомостей про місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме).

Реалізація права, передбаченого частиною першою цієї статті, відбувається шляхом подання заяви про розшук особи, зниклої безвісти за особливих обставин, та отримання достовірної інформації про хід та результати проведення її розшуку в порядку, визначеному цим Законом та іншими законами України.

Органи державної влади, уповноважені на здійснення обліку та/або розшуку осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зобов`язані надавати інформацію про хід та результати їх розшуку в порядку, встановленому цим Законом, близьким родичам та членам сім`ї таких осіб.

Згідно з ст.7 даного Закону будь-яка дискримінація осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, та їхніх близьких родичів і членів сім`ї за ознакою раси, кольору шкіри, статі, віросповідання, політичних чи інших поглядів, національного чи соціального походження, належності до будь-якої соціальної групи, території походження чи зникнення, економічного чи соціального становища, сексуальної орієнтації, фізичних можливостей чи за іншими ознаками забороняється.

Вказані норми чітко регламентують сферу дії вказаного Закону, права близьких родичів осіб яких зникли безвісти та форму реалізації їхніх прав.

Суд зазначає, що норми ст.ст.6,7 Закону України “Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин” не надають безумовного права близьким родичам зниклої безвісти особи на участь у проведенні службового розслідування, яке проводиться відносно такої особи. Така участь повинна бути підтверджена належним документом, в тому числі довіреністю на представництво.

Слід зазначити, що проведення службового розслідування в ЗСУ регламентується спеціальним нормативних актом, а саме Порядком №608, а не нормами вказаного Закону.

Крім того, суд вказує на те, що під час проведення службового розслідування встановлювались обставини самовільного залишення військовослужбовцем військової частини, а не питання його розшуку, місцеперебування особи, зниклої безвісти за особливих обставин, обставини її загибелі (смерті), місце поховання (якщо воно відоме).

Внесення таких відомостей відносно ОСОБА_2 до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин ніяким чином не впливає на обставини встановлені під час службового розслідування, та за вищевказаними нормами законодавства засвідчують лише факт зникнення особи за особливих обставин та наслідки, які воно тягнене за собою, та права, які мають близькі родичі такої особи, в тому числі що стосується розшуку такої особи.

При цьому сам факт внесення таких відомостей до Реєстру не є безумовною обставиною, якою підтверджується факт зникнення особи за особливих обставині і вони не спростовують висновків службового розслідування, якими підтверджено, зокрема в даному випадку, факт самовільного залишення військовослужбовцем військової служби 21.08.2023.

Такі відомості підлягають встановленню у різний спосіб в тому числі, одним із таких видів є проведення службового розслідування.

Суд зазначає, що на даний час 3 відділом Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12023030580002573 по факту зникнення безвісти солдата ОСОБА_2 коли він перебував в місці тимчасової дислокації підрозділу за ст.115 ч.1 КК України.

Знову ж, внесення вказаних відомостей та проведення досудового розслідування не підтверджує факту зникнення військовослужбовця за особливих обставин та не спростовує висновків службового розслідування про самовільне залишення військової частини.

Саме в межах даного кримінального провадження повинні бути встановлені всі фактичні обставини зникнення ОСОБА_2 21.08.2023.

Також суд в межах даної справи не дає оцінку правомірності дій відповідача щодо грошових виплат, які належали до виплати військовослужбовцю ОСОБА_2 з 21.08.2023, позаяк це не є предметом оскарження в межах заявлених вимог.

Зважаючи, що з наявних в справі доказів суд не може в спірних правовідносинах достовірно встановити початок перебігу строків звернення до суду для позивача з даним позовом, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_1 заявлені в межах строків визначених ст.122 КАС України.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд приходить до висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивачу відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій, протиправними та зобов`язання вчинити дії, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Р.С. Денисюк