Вирок від 24 серпня 2026 р. у справі №683/170/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/170/26

Провадження № 11-кп/820/552/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі:

головуючої - судді ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

з участю секретаря ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу прокурора на вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року у кримінальному провадженні №12026243100000139, внесеному до ЄРДР 01 квітня 2026 року, яким

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Дачне Біляївського району Одеської області, громадянина України, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

визнано винуватим у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ст.122 ч.1, ст.246 ч.3 КК України, та призначено йому покарання:

- за ст.122 ч.1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ст.246 ч.3 КК України – у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст.70 ч.1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк 1 рік.

На підставі ст.76 КК України покладено на ОСОБА_6 наступні обов`язки, пов`язані із звільненням від відбування покарання з випробуванням:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

в с т а н о в и л а:

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком суду встановлено, ОСОБА_6 12 листопада 2025 року близько 17 години, перебуваючи у спальній кімнаті житлового будинку АДРЕСА_1 , під час словесної суперечки із своїм рідним братом ОСОБА_7 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи всупереч вимогам Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», реалізуючи свій умисел, спрямований на умисне спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 , діючи умисно, з мотивів особистих неприязних відносин, наніс чотири удари дерев`яним макогоном, який перебував у його лівій руці, в область обличчя та голови ОСОБА_7 , чим заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді перелому кісток носу, крововиливів по зовнішній поверхні лівого плеча по всій поверхні, по передній поверхні лівого плечового суглобу, в ділянці лівої щоки зліва, саден в лобній ділянці голови зліва, в поперековій ділянці справа, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, а також наніс один удар дерев`яним макогоном, який перебував у лівій руці ОСОБА_6 в область правої руки ОСОБА_7 , чим спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді перелому дистальної третини 5-ї п`ястної кістки справа без зміщення, які відносяться до категорії тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що призвели до тривалого розладу здоров`я.

Крім того, ОСОБА_6 01 квітня 2026 року близько 12 години, маючи прямий умисел, спрямований на незаконну порубку дерев на об`єкті природно-заповідного фонду, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у порушення вимог ст.69 Лісового кодексу України, ч.1 ст.30 Закону України «Про природно-заповідний фонд», Порядку видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №761 від 23.05.2007 «Про врегулювання питань спеціального використання лісових ресурсів», порушуючи встановлений порядок охорони, раціонального використання та відтворення лісу, не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, лісорубного або лісового квитка, діючи умисно, з корисливих мотивів, перебуваючи на території заповідного урочища місцевого значення «Морозівське» у межах 57 кварталу 1 виділу, поблизу с. Морозівка Миролюбненської територіальної громади Хмельницького району Хмельницької області, що є об`єктом природно-заповідного фонду та яке знаходиться під охороною Держлісагентства Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Старокостянтинівського лісництва Шепетівського надлісництва філії «Подільський лісовий офіс», за допомогою ручної ножівки, здійснив незаконну порубку одного сироростучого дерева породи «сосна звичайна» із діаметром в корі біля шийки кореня 22 см, відокремивши стовбур дерева від шийки кореня до ступеня припинення росту, чим повністю довів свій злочинний умисел, направлений на незаконну порубку дерева до кінця, заподіявши Миролюбненській сільській раді Хмельницького району Хмельницької області екологічного збитку (шкоди, завданої довкіллю) на суму 22658,40 грн. відповідно до Такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту (додаток №1), затверджених постановою Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022.

Висновки прийнятого рішення, викладені у вироку суду першої інстанції.

Суд першої інстанції кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_6 як заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, яке є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, а також як незаконна порубка дерев на об`єкті природно-заповідного фонду та кваліфікував його дії за ст. 122 ч. 1 КК України та ст. 246 ч.3 КК України. На підставі ст.70 ч.1 КК України остаточно призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а також на підставі ст.75 КК України звільнив ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк 1 рік.

Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеність вини обвинуваченого та правильність кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.122 ч.1, ст.246 ч.3 КК України та призначити покарання: за ст.122 ч.1 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ст.246 ч.3 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст.70 ч.1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк 1 рік, а також покласти на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги прокурор вказує, що відповідно до вимог санкції ст.246 ч.3 КК України, передбачено покарання у виді штрафу від тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п`яти років, або позбавленням волі на той самий строк. Однак, судом першої інстанції зазначені вимоги не дотримані. Зокрема, при призначенні покарання ОСОБА_6 судом безпідставно призначено покарання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі санкції ст.246 ч.3 КК України, тобто призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік замість мінімально можливого покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, що на думку сторони обвинувачення свідчить про незаконність вироку.

Таким чином, судом першої інстанції неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що є безумовною підставою для скасування вироку.

Узагальнені доводи учасників апеляційного перегляду провадження.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав апеляційну скаргу та посилаючись на неправильне застосування судом вимог закону України про кримінальну відповідальність просив вирок суду скасувати в частині призначення покарання та ухвалити новий.

Обвинувачений ОСОБА_6 не заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників апеляційного перегляду провадження, перевіривши матеріали провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, та виходить з наступного.

Мотиви, з яких виходив суд при винесенні вироку з посиланням на норми кримінального та процесуального закону.

Відповідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

У відповідності до положень ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Оскільки судовий розгляд судом першої інстанції був проведений у порядку ст. 349 ч. 3 КПК України, а в апеляційній скарзі не оспорюються фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, встановлені судом першої інстанції, доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, апеляційний суд не переглядає оскаржений вирок у цій частині.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність колегія суддів вважає слушними.

Положеннями ст. 50 КК України встановлено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 ч. 1 п.п. 1, 2 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Санкцією ст. 246 ч. 3 КК України передбачено покарання у виді штрафу від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк від трьох до п`яти років, або позбавлення волі на той самий строк.

Отже, мінімальний строк покарання у виді позбавлення волі, передбачений санкцією ст. 246 ч. 3 КК України, становить три роки.

Як вбачається з резолютивної частини вироку, місцевий суд за ст. 246 ч. 3 КК України призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк один рік без застосування положень ст. 69 КК України.

Таким чином, призначаючи ОСОБА_6 за ст. 246 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк один рік, суд першої інстанції призначив покарання, яке не передбачене санкцією зазначеної норми кримінального закону, оскільки санкцією ст. 246 ч. 3 КК України встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п`яти років.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 за ст. 246 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк один рік суперечить вимогам закону України про кримінальну відповідальність, оскільки такий строк позбавлення волі не передбачений санкцією ст. 246 ч.3 КК України.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання за ст. 246 ч. 3 КК України є обґрунтованими.

Вирішуючи питання про вид та розмір покарання, яке слід призначити ОСОБА_6 , колегія суддів виходить із положень ст.ст. 50, 65 КК України та враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставини їх вчинення, характер та обсяг протиправних дій і їх наслідки, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, а також необхідність призначення покарання, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Обставиною, яка пом`якшує покарання ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання відповідно до ст. 67 КК України, колегією суддів не встановлено.

При призначенні покарання колегія суддів також враховує, що ОСОБА_6 повністю визнав свою вину, є особою пенсійного віку, не одружений, не працює, будь-яких осіб на утриманні не має, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 223 т. 1), раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (а.с. 219 т. 1), за місцем проживання характеризується посередньо, як особа, схильна до вживання алкогольних напоїв (а.с. 227 т. 1), заподіяну довкіллю шкоду не відшкодував.

Визначаючи вид покарання, колегія суддів також бере до уваги, що ОСОБА_6 не працює, будь-якого доходу не має, завдану довкіллю шкоду не відшкодував, досяг пенсійного віку, однак пенсійних виплат не отримує, оскільки за їх оформленням не звертався. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що призначення йому покарання у виді штрафу не забезпечить належної реалізації мети покарання, а застосування покарання у виді обмеження волі не буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_6 за ст. 246 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк три роки, що є мінімальним строком такого покарання, передбаченим санкцією зазначеної норми кримінального закону.

Колегія суддів також виходить з того, що за ст. 122 ч. 1 КК України ОСОБА_6 судом першої інстанції призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки. Вказане покарання прокурором в апеляційній скарзі не оспорюється, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для його зміни.

Відповідно до ст. 70 ч. 1 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

Враховуючи, що за ст. 122 ч. 1 КК України ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки, а за ч. 3 ст. 246 КК України - у виді позбавлення волі на строк три роки, колегія суддів вважає необхідним відповідно до ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень визначити ОСОБА_6 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк три роки.

Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів бере до уваги, що він раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, під час судового розгляду неодноразово висловлював жаль щодо вчиненого, а також інші наведені вище дані про його особу.

Беручи до уваги наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства, а тому вважає можливим звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із встановленням іспитового строку.

Колегія суддів вважає, що призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк три роки із звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України у даному випадку відповідатиме вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації, доцільності та справедливості покарання, а також визначеній у ст. 50 КК України меті покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

За наслідками апеляційного провадження, колегія суддів прийшла до висновку про неправильне застосування судом закону про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню, що згідно ст. 413 ч.1 п.1 КПК України є підставою для скасування вироку суду в частині призначення покарання.

Згідно з ст.420 ч.1 п.2 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання. Оскільки за одним зі складів кримінальних правопорушень, а саме за ст. 358 ч.3 КК України суд призначає більш суворе покарання у виді позбавлення волі, то апеляційний суд ухвалює вирок.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання ОСОБА_6 з ухваленням в цій частині нового вироку, відповідно до якого слід призначити ОСОБА_6 покарання за ст. ст.122 ч.1, ст.246 ч.3 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ст.70 ч.1 КК України та в подальшому звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 409 ч.1 п.4, ст. 413 ч. 1 п. 1, 420 КПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.

Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року ухвалений щодо ОСОБА_6 скасувати в частині призначеного покарання.

Призначити ОСОБА_6 покарання:

- за ст.122 ч.1 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки;

- за ст. 246 ч.3 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.70 ч.1 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк 1 (один) рік.

На підставі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 наступні обов`язки, пов`язані із звільненням від відбування покарання з випробуванням:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 07 липня 2026 року залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з дня його проголошення та може бути оскаржений протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до Касаційного Кримінального суду Верховного Суду.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3