Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №686/8497/26 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/8497/26

Провадження № 22-ц/820/1982/26

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя – доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Демчук В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №686/8497/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в її інтересах адвокатом Брадарською Наталією Володимирівною, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2026 року (суддя Порозова І.Ю., повне судове рішення складено 18 червня 2026 року) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (далі - ТОВ «Кредитсервіс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 250211-004, відповідно до якого останній надано кредит у розмірі 45454,55 грн, з яких 40 000 грн - перераховано на картковий рахунок, а 5454,55 грн – перераховано на оплату одноразової комісі у розмірі 12% за видачу кредиту.

Позивач вказує, що підписанням договору в електронній формі за допомогою одноразового цифрового ідентифікатора, відповідачка підтвердила ознайомлення та зобов`язання дотримуватися умов Публічної пропозиції (оферти) ТОВ «Кредитсервіс» про надання кредиту на умовах «МАКСІКРЕДИТ», що є невід`ємною частиною договору. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе зобов`язань утворилася заборгованість, а досудова вимога про дострокове погашення заборгованості залишилася без виконання, тому ТОВ «Кредитсервіс» просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №250211-004 від 11.02.2025 року у розмірі 175086,47 грн, з яких: 45454,55 грн прострочена заборгованість за сумою кредиту та 129631,92 грн прострочена заборгованість за процентами, а також судові витрати і витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитсервіс» заборгованість за Кредитним договором № 250211-004 від 11.02.2025 року у розмірі 175086,47 грн, 2662,40 грн судового збору та 4000 грн витрат на правничу допомогу.

Не погоджуючись із цим рішенням суду в частині стягнення одноразової комісії за видачу кредиту у розмірі 5454,55 грн, процентів у розмірі 129631,92 грн та в частині стягнутої суми витрат на правничу допомогу, ОСОБА_1 через свого представника, оскаржила його в апеляційному порядку, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Так, ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині обмежився посиланням на презумпцію правомірності правочину та залишив поза увагою доводи відзиву на позовну заяву щодо невідповідності оскаржуваних умов договору критеріям справедливості в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», кваліфікації спірних нарахувань як санкції, що підпадає під мораторій за пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, положень Оферти щодо «чистої суми кредиту», а також щодо неоцінки кредитоспроможності позичальника перед видачею кредиту.

Скаржниця зазначає, що міськрайонний суд безпідставно включив до складу тіла кредиту 5454,55 грн одноразової комісії за видачу кредиту, що була утримана позивачем під час видачі кредиту та яку відповідачка фактично не отримувала, що призвело до повторного та неправомірного нарахування процентів на суму самої комісії, що суперечить вимогам статті 536 ЦК України та частини четвертої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування». При цьому, позивач у пункті 2.13 Публічної пропозиції (оферти) розмежовує загальний розмір кредиту та «чисту суму кредиту», однак штучно збільшив базу нарахування процентів, що є зловживанням правом у розумінні статті 13 ЦК України.

Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що нарахований позивачем розмір процентів у сумі 129631,92 грн у понад три рази перевищує розмір фактично отриманих коштів (40000 грн), що створює істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачеві. І на підтвердження своєї позиції відповідачка посилається на судову практику Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду та рішення Конституційного Суду України щодо необхідності дотримання принципів розумності, добросовісності, справедливості та забезпечення особливого захисту споживача як слабшої сторони у кредитних правовідносинах.

Також, як вказує позичальниця, за умовами пункту 5.13 Публічної оферти позивач самостійно кваліфікує проценти, нараховані у зв`язку з простроченням, як плату за неправомірне користування кредитом відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, тобто як компенсаційну санкцію за порушення грошового зобов`язання, на яку поширюється дія мораторію щодо звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) у період воєнного стану згідно з пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Скаржниця наголошує і на порушенні судом першої інстанції вимог статті 1056-1 ЦК України, оскільки умови договору передбачають автоматичне збільшення процентної ставки з акційної (0,25% на день) до базової (0,99% на день) у разі здійснення будь-якого прострочення, що за своїм практичним ефектом є підвищенням відсоткової ставки у зв`язку з погіршенням фінансового стану позичальника.

Додатково відповідачка вказує на неналежну ідентифікацію доказів позивачем, оскільки Кредитний договір містить посилання на Публічну пропозицію (оферту) щодо надання кредиту на умовах продукту «МАКСІКРЕДИТ», тоді як у переліку додатків до позовної заяви зазначено інший продукт — «РЕКРЕДИТ».

Щодо стягнутих рішенням в оскаржуваній частині витрат на правничу допомогу позивача, скаржниця вважає, що 4000 грн є неспівмірними зі складністю справи, оскільки справа є типовою, позовна заява містить шаблонні формулювання, а представник позивача не брав участі у судових засіданнях, у зв`язку з чим наведені витрати підлягають зменшенню до 2000 грн із урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц.

Тому ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині й ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, а розмір стягнутих витрат на правничу допомогу зменшити до 2 000 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Учасники справи та їх представники в судове засідання не з`явилися. Позивач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки представника суд не повідомив. Від представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Брадарської Н.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності відповідачки та просить вимоги апеляційної скарги задовольнити.

Положеннями частини другої статті 247 ЦПК України передбачено, що фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки відповідачкою оскаржується рішення суду першої інстанції в частині стягнення 5454,55 грн, як одноразової комісії за видачу кредиту, 129631,92 грн процентів та в частині стягнення 4000 грн. витрат на правничу допомогу, судове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитсервіс» 40000 грн заборгованості за кредитом апеляційним судом не переглядається. Адже відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно положень частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 263 ЦПК України.

Так, суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з того, що 11 лютого 2025 року між ТОВ «Кредитсервіс» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання кредиту на умовах кредитної лінії (індивідуальна частина) № 250211-004 за програмою «MAXICREDIT» (надалі – Кредитний договір).

Згідно з умовами вказаного Кредитного договору сторони узгодили такі істотні умови кредитування, зокрема: сума кредиту складає 45 454,55 грн (п. 3.1); сума, що підлягає перерахуванню на картковий рахунок позичальника - 40 000,00 грн (п. 3.2); комісія за видачу кредиту становить 12,00% від суми кредиту утримується кредитодавцем під час видачі кредитних коштів (п. 3.4); кількість акційних щомісячних платежів - 12 (п. 3.3); строк кредитування - 5 років (п. 3.9); процентна ставка за перший місяць користування кредитом - 91,25% річних, за наступні періоди - 361,55% річних; денна процентна ставка - 0,99%, а за умови дотримання акційних умов - 0,25% (п. 3.6, 3.7, 3.10); порядок сплати платежів - щомісячно до 11 числа розрахункового періоду (п. 3.11).

При укладенні Кредитного договору ідентифікацію та верифікацію позичальника проведено за допомогою системи BankID на картковий рахунок № НОМЕР_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (п. 2.1 Договору).

Правочин підписано ОСОБА_1 шляхом використання електронного підпису з одноразовим ідентифікатором F94522 (11.02.2025 о 14:47:15).

Вказані обставини підтверджуються копією Кредитного договору № 250211-004 від 11 лютого 2025 року, Паспортом споживчого кредиту та Графіком платежів, підписаними відповідачкою в аналогічному порядку (а.с. 22-30).

На виконання умов Кредитного договору ТОВ «Кредитсервіс» перерахувало на платіжну картку ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 40 000 грн з утриманням комісії за видачу кредиту в сумі 5454,55 грн, що стверджується копією платіжної інструкції № 1496 від 11 лютого 2025 року (а.с. 47).

Згідно зі складеним позивачем розрахунком заборгованості за Кредитним договором № 250211-004 від 11.02.2025 та випискою з особового рахунку Вих. № 17/12/-9 від 17.12.2025, станом на 17.12.2025 за ОСОБА_1 обліковується заборгованість за Договором у загальному розмірі 175 086,47 грн, з яких 45 454,55 грн становить прострочена заборгованість за сумою кредиту (включаючи 40 000 грн отриманого тіла та 5 454,55 грн комісії) та 129 631,92 грн становить прострочена заборгованість за процентами (а.с. 39, 48).

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Кредитсервіс», суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка, отримавши кредит в розмірі 45454,55 грн, не виконувала свої зобов`язання за укладеним в електронній формі Кредитним договором, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість за кредитом і процентами, що підлягає стягненню, а розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню з урахуванням засад розумності, співмірності та складності справи.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції в оскаржуваній частині (щодо стягнення частини заборгованості за кредитом в розмірі 5454,55 грн, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами за період з 11.02.2025 по 11.02.2026 в сумі 129631,92 грн та в частині стягнення 4000 грн., оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та вимогам матеріального і процесуального права.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

В силу положень статей 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припиненні зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Колегія суддів вважає помилковими та відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставне включення до складу тіла кредиту одноразової комісії за видачу кредиту в розмірі 5 454,55 грн та штучне збільшення бази нарахування процентів.

Так, за змістом пунктів 3.1, 3.2 та 3.4 Кредитного договору позичальниця погодилася з тим, що сума кредиту складає саме 45 454,55 грн, із яких сума на картку - 40 000,00 грн та на сплату комісії за видачу кредиту в розмірі 12% від суми кредиту, (що відповідно до розрахунку становить 5454,55 грн.), що утримується на користь Кредитодавця в момент видачі кредиту.

Підписавши договір електронним підписом із використанням одноразового ідентифікатора, відповідачка з власної волі прийняла такі умови кредитування та погодилася отримати кредит в розмірі саме 45454,55 грн. (база для нарахування процентів) та погодилася на сплату саме з кредитних коштів комісії за видачу кредиту в розмірі 12% від суми кредиту, що за розрахунками становить 5454,55 грн.

Апеляційний суд вважає, що посилання на розмежування «чистої суми кредиту» та загального розміру кредиту в Публічній оферті на законність судового рішення в оскаржуваній частині не впливає, адже не спростовує факту досягнення сторонами Кредитного договору суми кредиту в розмірі 45454,55 грн., що є однією з істотних умов зазначеного правочину.

Щодо тверджень скаржниці про невідповідність умов Кредитного договору критеріям справедливості в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та перевищення розміру нарахованих процентів у понад три рази від фактично отриманих коштів, слід вказати, що як до так і при укладенні Кредитного договору відповідачка була ознайомлена з усіма істотними умовами цього договору, у тому числі з розміром процентних ставок та графіком платежів, підписала Паспорт споживчого кредиту, Договір про надання кредиту на умовах кредитної лінії (індивідуальна частина та загальна частина) № 250211-004 за програмою «MAXICREDIT» та погодилася на отримання коштів на вказаних умовах.

Суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), оскільки Кредитний договір у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, а сам по собі факт нарахування процентів у розмірі, узгодженому сторонами в договорі, не свідчить про наявність істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків.

Крім того, відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачкою та її представником не надано суду жодних належних і допустимих доказів на підтвердження наявності істотного дисбалансу договірних прав або несправедливості умов договору, а отже, відповідні доводи скарги ґрунтуються лише на припущеннях.

Голослівними є також доводи апеляційної скарги щодо визначення нарахованих процентів як компенсаційної санкції у розумінні частини другої статті 625 ЦК України, на яку поширюється дія мораторію, передбаченого пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи (а.с.48) нараховані позикодавцем проценти у розмірі 129631,92 грн є платою за фактичне користування позичальницею отриманими кредитними коштами, обов`язок сплати якої встановлений статтями 536, 1048, 1054 ЦК України та умовами укладеного сторонами Кредитного договору (п. п. 3.6, 3.7, 3.10), а не неустойкою (штрафом, пенею) чи заходом компенсаційного характеру за порушення грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

З огляду на вищенаведене, пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.

Не заслуговують на увагу і твердження апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог статті 1056-1 ЦК України через зміну денної процентної ставки з 0,25% до 0,99%. Адже, умови Кредитного договору передбачали застосування пільгової (акційної) ставки виключно за умови саме належного виконання зобов`язань позичальницею. І втрата права на використання акційного тарифу та застосування базової процентної ставки при нарахуванні процентів за користування ОСОБА_1 кредитними коштами, не є односторонньою зміною процентної ставки кредитодавцем, а є наслідком саме порушення договірних зобов`язань позичальницею, яка з часу отримання кредитних коштів (11.05.2025), взагалі не виконувала взятих на себе договірних зобов`язань.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду й посилання в апеляційній скарзі на розбіжність у назві кредитного продукту («МАКСІКРЕДИТ» у договорі та «РЕКРЕДИТ» у додатках до позовної заяви). Виявлені технічні розбіжності в найменуванні продукту не спростовують факт підписання відповідачкою Кредитного договору № 250211-004 від 11 лютого 2025 року електронним підписом із одноразовим ідентифікатором та факт перерахування коштів на її картковий рахунок згідно з платіжною інструкцією № 1496 від 11 лютого 2025 року.

Безпідставними є й доводи апеляційної скарги щодо незаконності судового рішення при стягненні 4000 грн. витрат на правничу допомогу та необхідності додаткового зменшення таких витрат до 2000 грн. Адже, суд першої інстанції, задовольняючи клопотання представника відповідачки Брадарської Н.В. та зменшуючи розмір витрат на правничу допомогу з 7000 грн до 4000 грн, повною мірою врахував критерії розумності, співмірності, складності справи та обсягу наданих послуг.

А за правилами частин першої, п`ятої статті 81 та частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення. Проте відповідачкою не надано належних доказів та переконливих аргументів на підтвердження того, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу в сумі 4000 грн є надмірним або неспівмірним зі складністю справи. А тому відсутні підстави для зменшення стягнутих міськрайонним судом витрат на правничу допомогу до 2000 грн.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування в оскаржуваній частині.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга до задоволення не підлягає, тому підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в її інтересах адвокатом Брадарською Наталією Володимирівною, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 11 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 24 серпня 2026 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай