Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №607/22443/24 — Тернопільський апеляційний суд

Суд: Тернопільський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: завданої внаслідок ДТП

Дата: 18 серпня 2026 р.

Справа: №607/22443/24

Суддя: Хома М. В.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/22443/24Головуючий у 1-й інстанції Стемальщук П.Я.

Провадження № 22-ц/817/960/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Костів О. З., Храпак Н. М.,

секретар - Ліщак І.С.

з участю представників сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року, ухвалене суддею Стельмащуком П.Я. у цивільній справі №607/22443/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позов обґрунтовано тим, що 17 травня 2024 року о 12 год 30 хв на вул. 15 Квітня, 6 у м. Тернополі ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «IVECO 70C17», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою та під час об`їзду припаркованого автомобіля «FORD FUSION», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить позивачу, не дотримався безпечного бокового інтервалу й допустив зіткнення з ним, унаслідок чого автомобіль позивача було пошкоджено.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 4 червня 2024 року у справі №607/11531/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

З метою визначення розміру завданої шкоди ОСОБА_2 звернувся до суб`єкта оціночної діяльності — ФОП ОСОБА_3 . Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріального збитку №764/07-24 від 27 липня 2024 року вартість відновлювального ремонту автомобіля «FORD FUSION» без урахування фізичного зносу вузлів і деталей становить 178 335 грн 86 коп., а належне страхове відшкодування, визначене з урахуванням зносу та без податку на додану вартість, — 68 521 грн 75 коп.

Посилаючись на те, що страхового відшкодування недостатньо для повного відновлення пошкодженого автомобіля, позивач вважав, що ОСОБА_1 як особа, винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язаний відшкодувати різницю між вартістю відновлювального ремонту та належним страховим відшкодуванням, яка становить 109 814 грн 11 коп.

Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що пошкоджений автомобіль був основним засобом пересування для нього та його сім`ї, а його пошкодження внаслідок протиправних дій відповідача спричинило сильні душевні переживання, стрес і негативно вплинуло на його моральний стан. З урахуванням характеру правопорушення, глибини заподіяних душевних страждань, а також вимог розумності та справедливості розмір відшкодування моральної шкоди позивач визначив у сумі 10 000 грн.

З огляду на викладене та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь 104 360,13 грн матеріальної шкоди, 10 000 грн моральної шкоди та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в розмірі 104360,13 грн та моральну шкоду в розмірі 10000,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,20 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вказує, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно оцінив наявні докази та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для покладення на нього обов`язку з відшкодування завданої позивачу шкоди.

Зазначає, що на момент дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність була застрахована в АТ «СК «ІНГО», однак ОСОБА_2 із заявою про виплату страхового відшкодування до страховика не звертався. Вважає, що обов`язок із відшкодування шкоди в межах страхової суми покладається насамперед на страховика, тоді як на винну у ДТП особу може бути покладено лише обов`язок відшкодувати різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у разі її недостатності.

Також заперечує доведеність того, що всі пошкодження автомобіля «FORD FUSION» враховані при визначенні розміру матеріальної шкоди, виникли саме внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 17 травня 2024 року. Звертає увагу, що транспортний засіб раніше перебував у дорожньо-транспортній пригоді у США, а позивачем не надано належних доказів фактичного проведення ремонту автомобіля, придбання запасних частин та понесення відповідних витрат. При цьому, суд першої інстанції безпідставно не врахував надані ОСОБА_1 відомості щодо вартості запасних частин.

Не погоджується з покладеним в основу рішення висновком експерта ОСОБА_4 , посилаючись на те, що визначений у ньому розмір матеріального збитку має ймовірний характер. Крім цього, у висновку неправильно зазначено дату дорожньо-транспортної пригоди — 17 травня 2025 року замість 17 травня 2024 року, а саме дослідження проведено з порушенням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Вважає, що за таких обставин надані позивачем докази не підтверджують належним чином ані обсяг пошкоджень автомобіля, спричинених саме спірною ДТП, ані дійсний розмір завданої матеріальної шкоди, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог є передчасними.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Майки М.Б., який доводи апеляційної скарги підтримав, пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Гафича О.І., який проти задоволення апеляційної скарги заперечив, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Обставини справи.

17 травня 2024 року о 12 год 30 хв по вул. 15 Квітня, 6 у м. Тернополі ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Iveco 70C17», державний номерний знак НОМЕР_1 , під час об`їзду припаркованого автомобіля «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , не дотримався безпечного бокового інтервалу та допустив зіткнення з ним, унаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 червня 2024 року у справі №607/11531/24, яка набрала законної сили 17 червня 2024 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Власником автомобіля «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданим 27 травня 2021 року ТСЦ 6141.

Станом на день дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «Iveco 70C17», державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , була застрахована у ПрАТ «СК «ІНГО» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №218548543.

Цивільно-правова відповідальність володільця автомобіля «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «УТСК» за полісом №215037718.

Згідно з висновком щодо вартості матеріального збитку №764/07-24 від 27 липня 2024 року, складеним оцінювачем ОСОБА_5 , вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Ford Fusion», станом на 17 травня 2024 року визначена у розмірі 76 171,72 грн, вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу вузлів і деталей — 178 335,86 грн, а ринкова вартість автомобіля без урахування аварійних пошкоджень — 363 179,63 грн. Витрати на проведення відновлювального ремонту з урахуванням зносу та за вирахуванням ПДВ визначені у розмірі 68 521,75 грн.

З виписки про рух коштів по картці ОСОБА_2 вбачається, що 05 лютого 2025 року він отримав від ПрАТ «УПСК» 66 886,25 грн.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 квітня 2025 року у справі призначено судову транспортно-товарознавчу експертизу, за результатами проведення якої судовим експертом Тернопільського НДЕКЦ МВС Днесем А.І. складено висновок №СЕ-19/120-25/6404-АВ від 09 вересня 2025 року.

Відповідно до цього висновку ринкова вартість непошкодженого автомобіля «Ford Fusion», державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на 17 травня 2024 року ймовірно становила 371 786,75 грн; вартість матеріального збитку, завданого його власнику внаслідок ДТП, могла складати 72 629,27 грн; вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу деталей — 176 989,40 грн, а з урахуванням експлуатаційного зносу деталей, що підлягають заміні — 72 629,27 грн.

У судовому засіданні 30 березня 2026 року експерт ОСОБА_4 підтримав висновок та пояснив, що використання у ньому формулювань «ймовірно становить» і «може складати» не впливає на його обґрунтованість, а при визначенні розміру матеріального збитку та вартості відновлювального ремонту слід виходити із зазначених у висновку сум.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Водночас особливості відшкодування шкоди у випадку, коли цивільно-правова відповідальність особи, яка її завдала, застрахована, визначені статтею 1194 ЦК України, відповідно до якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винної у ДТП особи різниці між фактичною вартістю ремонту транспортного засобу із заміною зношених деталей на нові, тобто без урахування коефіцієнта фізичного зносу, та страховим відшкодуванням, визначеним страховиком з урахуванням такого зносу, оскільки у страховика обов`язку з відшкодування цієї різниці не виникає.

Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №686/17155/15-ц, провадження №61-18840св18, де суд касаційної інстанції відхилив доводи винуватця ДТП про те, що заявлений розмір шкоди не перевищував ліміту відповідальності страховика, та виходив із того, що страховик відповідно до спеціального закону відшкодовує вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу, тоді як різниця до повної вартості відновлення пошкодженого майна покладається на особу, відповідальну за заподіяння шкоди.

У постанові від 14 серпня 2019 року у справі №344/3008/17, провадження №61-26423св18, Верховний Суд також погодився зі стягненням із винної особи різниці між вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу та страховим відшкодуванням, визначеним із застосуванням такого зносу, і залишив відповідні судові рішення без змін.

Таким чином, встановлене Законом №1961-IV обмеження розміру страхового відшкодування застосуванням коефіцієнта фізичного зносу визначає обсяг обов`язку страховика, однак не зменшує фактичного розміру шкоди, заподіяної потерпілому, та не звільняє винну особу від обов`язку відшкодувати ту її частину, яка страховиком відповідно до закону не відшкодовується.

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Реальними збитками є, зокрема, витрати, яких особа зазнала у зв`язку з пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Частиною другою статті 1192 ЦК України передбачено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

У постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі №757/54513/16, провадження №61-16265св20, зазначено, що системний аналіз статті 22, частини другої статті 1192 та статті 1194 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вартість відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу є витратами, які потерпілий мусить понести для відновлення свого порушеного права, а різниця між такою вартістю та страховим відшкодуванням підлягає відшкодуванню особою, відповідальною за завдану шкоду.

У постанові від 08 вересня 2025 року у справі №161/3803/24, провадження №61-5729св25, Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення про стягнення з винуватця ДТП відповідної частини майнової шкоди, відхилив доводи про необхідність визначення збитків виключно з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. При цьому, судами у зазначеній справі було встановлено, що пошкоджений транспортний засіб на час вирішення спору фактично не був відремонтований.

Встановивши наведені вище фактичні обставини справи та врахувавши зазначені норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різниці між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахування фізичного зносу та вартістю такого ремонту з урахуванням зносу у розмірі 104 360,13 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки зазначена різниця є тією частиною фактичного розміру шкоди, яка не охоплюється обов`язком страховика за Законом №1961-IV у зв`язку із законодавчо встановленим урахуванням фізичного зносу транспортного засобу при визначенні страхового відшкодування.

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СК «ІНГО», а заявлений до стягнення розмір шкоди не перевищує ліміту відповідальності страховика, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Сам по собі розмір страхового ліміту не є визначальним для вирішення питання про суб`єкта відповідальності за спірну частину шкоди. Значення має те, чи покладено законом на страховика обов`язок відшкодовувати таку складову збитків.

Оскільки статтею 29 Закону №1961-IV передбачено відшкодування страховиком вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу, різниця між такою вартістю та повною вартістю відновлювального ремонту не охоплюється страховим відшкодуванням і відповідно до статті 1194 ЦК України покладається на особу, відповідальну за завдану шкоду.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про відсутність доказів фактичного проведення ремонту автомобіля та придбання позивачем запасних частин.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є не лише витрати, які особа вже фактично понесла, але й витрати, які вона мусить зробити для відновлення порушеного права.

Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02 лютого 2022 року у справі №757/54513/16 та від 08 вересня 2025 року у справі №161/3803/24.

Отже, сама по собі та обставина, що пошкоджений транспортний засіб на час вирішення спору не відремонтований, не свідчить про відсутність майнової шкоди та не позбавляє потерпілого права на відшкодування витрат, які об`єктивно необхідні для відновлення пошкодженої речі.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність розміру матеріальної шкоди колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновок експерта відповідно до статті 110 ЦПК України не має для суду наперед встановленої сили та оцінюється разом з іншими доказами за правилами статті 89 цього Кодексу.

У цій справі розмір відновлювального ремонту визначено за результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, призначеної судом, а висновок судового експерта відповідачем іншим висновком експерта чи сукупністю належних та допустимих доказів не спростований.

Таким чином, посилання ОСОБА_1 на те, що автомобіль раніше перебував у дорожньо-транспортній пригоді у США, саме по собі не підтверджує, що судовим експертом до розрахунку включені пошкодження, які не перебувають у причинному зв`язку з ДТП від 17 травня 2024 року.

Доказів, які б дозволяли встановити конкретні пошкодження, що існували до спірної ДТП та були враховані експертом при визначенні вартості відновлювального ремонту, відповідачем не надано.

Так само наведені стороною відповідача відомості щодо іншої вартості окремих запасних частин не спростовують висновку судової експертизи, оскільки визначення вартості відновлювального ремонту колісного транспортного засобу потребує спеціальних знань та здійснюється з урахуванням сукупності відповідних вихідних даних, а не шляхом порівняння вартості окремих деталей.

Колегія суддів відхиляє і посилання апеляційної скарги на порушення при проведенні експертного дослідження вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів.

Апеляційна скарга не містить обґрунтування того, які саме вимоги Методики, що мають значення для визначення спірних вартісних показників, були порушені судовим експертом та яким чином такі порушення вплинули на правильність проведених ним розрахунків.

Саме по собі загальне посилання на недотримання Методики, без наведення конкретних помилок у вихідних даних чи розрахунках та без подання іншого висновку особи, яка володіє відповідними спеціальними знаннями, не є достатньою підставою для відхилення висновку судової експертизи.

Колегія суддів також відхиляє доводи щодо використання експертом формулювань «ймовірно становить» та «може складати».

Суд першої інстанції дав оцінку цим обставинам з урахуванням пояснень судового експерта, який підтримав складений ним висновок та пояснив значення використаних у ньому формулювань. Водночас доказів неправильності проведених експертом розрахунків або іншого розміру відновлювального ремонту відповідач не подав.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного зазначення у висновку експерта дати дорожньо-транспортної пригоди також не свідчать про недостовірність проведеного експертного дослідження.

Дійсно, у низці фрагментів дослідницької та у заключній частині висновку зазначено 17 травня 2025 року замість 17 травня 2024 року.

Разом з тим, зі змісту висновку в цілому вбачається, що на вирішення експерта поставлено питання щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 17 травня 2024 року, а при проведенні розрахунків експерт визначав вартісні показники транспортного засобу саме станом на 17 травня 2024 року, використовуючи відповідну цінову інформацію та вихідні дані на цю дату.

Отже, зазначення 2025 року у відповідних фрагментах висновку має характер технічної помилки при оформленні результатів дослідження та не свідчить про дослідження експертом іншої дорожньо-транспортної пригоди чи визначення розміру шкоди станом на іншу дату.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо розміру матеріальної шкоди по суті зводяться до незгоди відповідача з результатами судової транспортно-товарознавчої експертизи, однак не підтверджені доказами, які б спростовували встановлені експертом обставини або визначений ним розмір відновлювального ремонту.

Щодо відшкодування моральної шкоди колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна.

За змістом статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених законом.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №686/17155/15-ц погодився із можливістю відшкодування моральної шкоди, заподіяної пошкодженням транспортного засобу внаслідок ДТП, з урахуванням характеру та обсягу душевних страждань потерпілого та засад розумності, виваженості і справедливості.

Врахувавши характер правопорушення, наслідки пошкодження належного позивачу транспортного засобу, спричинені цим зміни у звичному укладі його життя та характер душевних переживань, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Колегія суддів вважає такий розмір відшкодування таким, що відповідає характеру встановлених порушень та засадам розумності, виваженості й справедливості, а доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б давали підстави для іншого висновку.

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував норми матеріального права, які їх регулюють, та надав належну оцінку зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків та не свідчать про наявність підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року — без змін.

На підставі наведеного і керуючись статтями 141, 367, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Храпак Н.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua