Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №1512/3427/2012 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4526/26

Справа № 1512/3427/2012

Головуючий у першій інстанції Петренко В.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Комлевої О. С.,

при секретарі Узун Н .Д.,

за участю: ОСОБА_1

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року по справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в рамках цивільної справи №1512/3427/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

17 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якій просив зобов`язати останнього зняти арешт зі всього майна заявника, зняти заборону відчуження будь-якого рухомого майна, що належить заявнику, припинити обтяження №1020862 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (спеціальний розділ), внесене 23.05.2013 державним реєстратором Шушулковим М. Д. на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер 38033618, виданого 22.05.2013, видавник ОСОБА_3 , Перший Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції шляхом внесення змін до відповідного реєстру.

Зазначає, що 22 травня 2013 року старшим державним виконавцем Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Коркач О. І. було відкрито виконавче провадження №38033618 з виконання виконавчого листа 1512/3427/2012, виданого 11.02.2013 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з нього заборгованості.

22 травня 2013 року у даному виконавчому провадженні було винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження за яким було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна

У цьому ж виконавчому провадженні 29.08.2013 державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу і наразі виконавче провадження №38033618 з примусового виконання виконавчого листа 1512/3427/2012 має статус «завершений».

При цьому, на момент звернення з вказаною заявою, все майно заявника дотепер перебуває під забороною відчуження на підставі постанови про арешт майна від 22.05.2013, що порушує його права, оскільки виконавче провадження №38033618 з примусового виконання виконавчого листа 1512/3427/2012 було завершено та знищене, повторно виконавчий документ не пред`являвся до виконання, будь-які інші виконавчі провадження відносно заявника відсутні, і за таких обставин відсутні підстави для продовження дії арешту його майна.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в рамках цивільної справи №1512/3427/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишено без задоволення.

Не погодившись із вищезазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги його скарги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_2 та представники ТОВ «ОТП Факторинг Україна», Київського ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать рекомендоване повідомлення про направлення судових повісток-повідомлення та довідки про доставку судових повісток-повідомлення в електронний кабінет Електронного суду (а.с. 104-108).

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Крім того, Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача та ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 11 лютого 2013 року №1512/3427/2012, пред`явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року №606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.

На час звернення ОСОБА_1 до Київського ВДВС в м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою про зняття арешту з майна чинними є норми Закону України від 02 червня 2016 року «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII), який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу, зокрема у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини 1 статті 47 Закону №606-XIV).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи-сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону №606-XIV).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону №606-XIV).

Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини перша та друга статті 40 Закону №1404-VIII).

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності» (частина четверта статті 59 Закону №1404-VIII).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2024 у справі №333/395/22 (провадження №61-9753св23) вказано, що «32. Арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26.07.2024 в справі №462/6014/15 (провадження №61-5391св24) зазначено, що: «у пункті 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

Разом з тим, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті. При цьому, відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №137/1649/17, провадження №61-26969св18, зазначено, що «повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу». У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №761/35971/15-ц, провадження №61-23265св18, вказано, що «суди дійшли правильного висновку про те, що, здійснюючи дії під час виконання зазначеного рішення суду, державний виконавець дотримався вимог Закону України «Про виконавче провадження» при вчиненні виконавчих дій по відкритому виконавчому провадженню щодо ОСОБА_4, як солідарного боржника, тому відсутні підстави для задоволення скарги останньої. При цьому виконавчий лист повернуто стягувачу і державний виконавець позбавлений можливості вчиняти виконавчі дії при відсутності виконавчого провадження».

Отже, установивши, що виконавчий документ №462/6014/15-ц, виданий Залізничним районним судом м. Львова, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованості у розмірі 2 708 756,64 грн повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та зняття арешту з його майна, оскільки повернення виконавчого листа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника.

Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу».

Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно інформації про державну реєстрацію обтяжень з Витягу Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на підставі постанови старшого державного виконавця Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Коркач О. І., зареєстровано обтяження 38033618 від 23.05.2013 на все нерухоме майно.

22 травня 2013 року старшим державним виконавцем Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Коркач О.І. було відкрито виконавче провадження №38033618 з виконання виконавчого листа 1512/3427/2012, виданого 11.02.2013 Київським районним судом м. Одеси про стягнення з нього заборгованості, відповідно до постанови від 22.05.2013 (а.с. 22).

22 травня 2013 року у даному виконавчому провадженні було винесено постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження за яким було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна (а.с. 23).

Судом встановлено, що у вказаному вище виконавчому провадженні 29.08.2013 державним виконавцем на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» було винесено постанову про повернення виконавчого листа стягувачу і наразі виконавче провадження №38033618 з примусового виконання виконавчого листа 1512/3427/2012 має статус «завершений» (а.с. 24, 25-26).

Згідно заяви ОСОБА_1 від 03.10.2025 він просив Київський відділ ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та оголошення заборони на його відчуження, що належить ОСОБА_1 у виконавчому провадженні №38033618.

Відповідно до відповіді Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №143027 від 09.10.2025, заявнику запропоновано питання, щодо зняття арешту з його майна у виконавчому провадженні №38033618, відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», вирішити в судовому порядку.

Відповідно інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження №38033618 перебуває у статусі «Завершено».

Судовим розглядом встановлено, що виконавче провадження №38033618 завершено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження №38033618 перебуває у статусі «Завершено».

При цьому, виконавче провадження №38033618 було завершено з підстав відсутності у боржника майна, тобто державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, а не постанову про закінчення виконавчого провадження.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що повернення виконавчого листа стягувачу з підстав, передбачених ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», не є закінченням виконавчого провадження і не звільняє боржника від обов`язку виконати рішення суду, а відповідно і від негативних наслідків, передбачених Законом, за його не виконання.

В даному випадку відсутні правові підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 та зняття арешту з його майна, оскільки повернення виконавчого листа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника.

В матеріалах справи відсутній жодний доказ, на підтвердження наявності підстав для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника, відповідно до встановленого ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» вичерпного переліку таких підстав.

Колегія суддів також зазначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).

Зазначені конституційні положення відображено також в статті 18 ЦПК України, згідно якою судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є обов`язковою для застосування судами відповідно до частини 4 статті 10 ЦПК України і Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу №1.

Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.

Так, матеріалами справи встановлено, що не заперечувалось заявником, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2012 року, з виконання якого відкрито виконавче провадження №38033618 з виконання виконавчого листа 1512/3427/2012, виданого 11.02.2013, не виконано.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Київського відділу ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса), оскільки Київським відділом ДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вимоги законодавства не порушено.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Скаржник не довів обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 17 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 14 серпня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

О. С. Комлева