Постанова від 04 серпня 2026 р. у справі №522/709/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4631/26

Справа № 522/709/25

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.08.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Драгомерецького М. М.,

суддів колегії Громіка Р. Д., Комлевої О. С.,

при секретарі Узун Н. Д.,

за участю представника ОСОБА_1 – адвоката Гречко І. О.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тищенко Станіслав Юрійович, на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання,-

В С Т А Н О В И В:

14 січня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої доньки, яка продовжує навчання, а саме просила стягувати аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/3 заробітку (доходу), щомісячно, починаючи стягувати з моменту досягнення 18-ти річного віку доньки, а саме з 27 жовтня 2024 року, і до її досягнення 23-річного віку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання повнолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, починаючи з 14.01.2025 року і до закінчення донькою навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років. Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211,20 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

07 листопада 2025 року представник ОСОБА_2 – адвокат Тищенко С. Ю. звернувся до суду із заявою про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн, в обґрунтування якої зазначено, що позивачка зверталась до ФОП ОСОБА_5 , послуги якого становлять 10 000 грн, та до адвоката Тищенка С. Ю., послуги якого становлять 20 000 грн.

Додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року заяву представника ОСОБА_2 – Тищенка Станіслава Юрійовича про стягнення витрат на правову допомогу – задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 гривень. В іншій частині вимог про стягнення судових витрат відмовлено.

Не погодившись із вищезазначеним додатковим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тищенко С. Ю. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 30 000 гривень

Позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Тищенко С. Ю. в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи були повідомлені належним чином та завчасно, про що свідчать довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду (т. 2 а.с. 15-21).

Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Верховний Суд в постанові від 01.10.2020 по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 – адвоката Гречко І. О., який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у від 19.02.2020 у справі №755/9215/15 (провадження №14-382цс19), зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно положень частин 1-4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 137 ЦПК України).

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно матеріалів справи ОСОБА_2 самостійно подавала позов та інші заяви.

09 травня 2025 року між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір №09052504 про надання правничих послуг (т. 1 а.с. 179).

Відповідно до акту приймання-передачі наданих послуг до Договору №09052504 від 15.05.2025, на виконання замовлення №3 від 09.05.2025 ФОП ОСОБА_5 надано послуги на суму 5 000 грн, а саме: консультативний супровід адвоката, вивчення матеріалів справи, правовий аналіз (т. 1 а.с. 182).

На виконання замовлення №1 на суму 10 000 грн акту приймання-передачі наданих послуг до матеріалів справи долучено не було.

Договір, замовлення та акт, які зазначені вище не свідчать про надання послуг ОСОБА_2 щодо справи про стягнення аліментів на повнолітню доньку.

16 травня 2025 року між адвокатом Тищенком Станіслав Юрійовичем та ОСОБА_2 укладено договір про надання правової допомоги, згідно п. 2.1 якого гонорар адвоката складає 20 000 грн (т. 1 а.с. 177).

30 жовтня 2025 року адвокатом Тищенко Станіслав Юрійовичем та ОСОБА_2 підписано акт виконаних робіт за договором, згідно якого надано таку послугу: представництво інтересів у Приморському районному суді м. Одеси по цивільній справі №522/709/25 (т. 1 а.с. 178).

Детальний розрахунок наданих послуг адвокатом до матеріалів справи не долучений.

Задовольняючи частково заяву представника ОСОБА_2 – ОСОБА_6 , суд першої інстанції вірно вказав, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням аліментів і є типовим; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. У спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Представник позивача просить стягнути всі витрати на правову допомогу ОСОБА_2 не взявши до уваги те, що позов було задоволено частково, а саме стягнуто аліменти у розмірі 1/6 доходу відповідача, тоді як позивачка просила стягнути аліменти у розмірі 1/3 доходу відповідача.

За таких обставин, з огляду на співмірність та розумність розміру судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, та вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 гривень, в даному випадку є співмірними із складністю даної справи, її тривалістю та виконаними адвокатом роботами, розмір таких витрат відповідає критерію реальності, справедливості, розумності їхнього розміру.

Окрім того, судом першої інстанції в повній мірі обґрунтував стягнення саме такого розміру суми витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Апеляційний суд зазначає, що в постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд також неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

При визначенні суми відшкодування колегія суддів враховує та виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи, доводів сторін та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, адвокат має право самостійно визначати розмір гонорару, проте під час встановлення такого розміру має враховуватися складність справи та інші істотні обставини. Тому, наявні в матеріалах справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в повному розмірі, оскільки відповідний розмір має відповідати критерію «розумної необхідності» таких витрат, та принципу пропорційності.

На підставі вищевикладеного та враховуючи, що позов ОСОБА_2 задоволено частково, витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн, на переконання колегії суддів є неспівмірними із складністю даної справи, виконаними адвокатами об`ємом роботи, розмір таких витрат не відповідає критерію розумності їхнього розміру, відтак суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази щодо витрат, у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов вірного висновку про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на правничу допомоги в розмірі 3 000 грн, який буде відповідати критерію розумності, виваженості та пропорційності.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

З урахуванням викладеного, оскільки законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає, тому у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тищенко Станіслав Юрійович залишити без задоволення.

Додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 14 серпня 2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

О. С. Комлева