Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №489/1228/26 — Миколаївський апеляційний суд

25.08.26

22-ц/812/1813/26

Справа №489/1228/26

Провадження № 22-ц/812/1813/26

Доповідач в апеляційній інстанції: Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

25 серпня 2025 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Коваленком І.В., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі – ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 30 серпня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» і ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (creditkasa.com.ua), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено електронний Договір про надання кредиту № 1441-1961.

Як вбачається із його змісту, разом із Правилами відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), Паспортом споживчого Кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за Договором (Графік платежів за Договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений.

На виконання зазначених вимог, позичальнику було надано наступний одноразовий ідентифікатор A7825, для підписання кредитного договору №1441-1961 від 30 серпня 2024 року, підтвердження ознайомлення з Правилами та інших супутніх документів.

Відповідно до умов вказаного договору кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 3 000 грн; строк кредитування - 365 днів; базовий період - 15 днів; комісія за видачу кредиту - 15,00 % від суми кредиту; знижена % ставка -1.00 % в день стандартна % ставка : *1.00% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, 0.75% за кожен день користування кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня дії договору і до закінчення строку дії договору або до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту (до тієї із зазначених дат, яка настане раніше).

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.А саме, iозивач (через партнера АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з яким укладено договір № 4010 про надання послуг в системі LiqPay від 02 грудня 2019 року) видав відповідачу кредитні кошти на картковий рахунок вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про перерахування коштів від ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LiqPay на підставі договору № 4010 від 02 грудня 2019 року на карту отримувача, чим виконав свої зобов`язання за договором своєчасно та в повному обсязі.

Відповідачка свої зобов`язання за вказаним договором не виконала та станом на 19 січня 2026 року загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 19 803,50 грн, а саме: заборгованість за кредитом - 4 500 грн; заборгованість за нарахованими процентами - 14 215,50 грн, заборгованість по комісії - 108 грн; заборгованість по штрафам - 980 грн;

Посилаючись на викладене, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також 2622 грн 40 коп. судового збору.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1441-1961 від 30 серпня 2024 року в розмірі 9108,00 грн та судовий збір в сумі 1224,43 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що договір між сторонами укладено у електронній формі в інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідає Закону України «Про електронну комерцію».

Дослідженими судом доказами також підтверджується, що відповідачу було надано кредит в розмірі 4500 грн, але остання порушила свої зобов`язання та не повернула кредит і нараховані відповідно до договору платежі, в установлений строк, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач підтвердив відповідним розрахунком.

Із розрахунку позивача вбачається, що нарахування процентів здійснено за період з 30 серпня 2024 року по 26 вересня 2025 року, тобто в межах строку кредитування узгодженого сторонами та із застосуванням зниженої і стандартної процентних ставок.

Разом з тим, суд вважав за можливе зменшити розмір процентів, який більше ніж три рази перевищує заборгованість по кредиту, встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів підлягають зменшенню до основної суми боргу 4500грн.

Нарахування позичальнику комісії за видачу кредиту передбачена пунктом 4.11 кредитного договору, що відповідає Закону України «Про споживче кредитування» .

Також, суд не погодився з вимогою про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 980 грн, так як нарахування неустойки не відповідає вимогам пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його до апеляційного суду.

В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» посилаючись на те, що рішення є таким, що прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить рішення суду в частині стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором № 1441-1961 від 30.08.2024 у розмірі 9108,00 грн. та судового збору у розмірі 1224,43 грн скасувати та прийняти нове рішення про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» загальну суму заборгованості за Кредитним договором №1441-1961 від 30.08.2024 року у розмірі 19 803 грн 50 коп.

Апеляційна скарга мотивована тим, що частково відмовляючи в задоволені стягнення процентів за кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте комісія за видачу кредиту нараховувалась одноразово при видачі кредиту відповідно до умов Договору та не застосовувалась як санкція до відповідача за невиконання зобов`язань. Також позивач звертає увагу суду, що базовий період – строк, протягом якого боржник бажає сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку – 15 днів), який він сам обирає при заповнення заявки на отримання грошових коштів.

В свою чергу, згідно наданого разом з позовною заявою розрахунку заборгованості за договором 1441-1961 від 30.08.2024 року, станом на 19.01.2026 р. ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом (згідно п. 4.10. кредитного договору) в строк договору (згідно п. 4.13. Договору та п.2.11 Додаткових угод), що погоджений між сторонами.

Крім того, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору, але ОСОБА_1 таким правом не скористалася.

На думку позивача, умови кредитного договору щодо відсотків за користування кредитними коштами не можна вважати несправедливими, оскільки їх розмір сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України, та вважає що має законне право на нарахування процентів (згідно п.4.10. кредитного договору) протягом строку договору, що визначені в п. 4.13. кредитного договору та п.2.11 Додаткових угод.

24 грудня 2023 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», на підставі якого п 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону Про споживче кредитування викладено в новій редакції, а саме: у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Позивач звертає увагу, що одночасно також відбулось виключення п.6.1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування, яким було передбачено норму про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування. Отже, чинна норма Закону «Про споживче кредитування», яка також діяла на дату укладання Договору з відповідачем, і яка передбачає звільнення від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань, не застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені за межами періоду, що встановлений п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», тобто з 23 січня 2024 року, тому позивач має всі підстави для нарахування та витребування з відповідача сплати неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання, в тому числі процентів, передбачених статтею 625 ЦК України якщо умовами договору передбачена сплата таких платежів.

Правом подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не скористалась.

Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином.

За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України (в редакції на час подачі апеляційної скарги) апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону не повною мірою.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 30 серпня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідачкою укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1441-1961 продукту «CreditKasa», предметом якого є відкриття позичальнику невідновлювальної кредитної лінії (пункту 2.1).

Відповідно до пункту 3.1 договір укладається сторонами у вигляді електронного договору у розмінні Закону України «Про електронну комерцію».

За умовами договору позичальнику надано кредит в розмірі 3000 грн. на строк 300 календарних днів з 30 серпня 2024 року по 29 серпня 2025 року зі сплатою стандартної процентної ставки 1,00 % за кожен день користування кредитом та пільговою процентною ставкою 0,75 % (пункти 4.1, 4.2, 4.10, 4.11, 4.13 договору).

Відповідно до пункту умов пункту 4.6 договору перерахування коштів позичальнику здійснюється шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної в пункті 4.1 цього договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу.

Згідно пункту 5.1 договору позичальник зобов`язався повернути кредит та нараховану неустойку в останній календарний день строку кредитування.

Додатком до договору є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.

Договір та додатки до нього підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А7825». При підписання договору в розділі 13 «Реквізити Сторін», відповідач електронним платіжним засобом вказала: НОМЕР_1 (а.с.13-24,33-34).

01 вересня 2024 року сторони уклали Додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії №1441-1961, відповідно до умов якої відповідачу надано додаткові кошти у кредит в розмірі 600 грн та збільшено строк кредитування до 367 календарних днів.

Додаткова угода, додатком якої є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А7519»( а.с.42зворот-45).

27 вересня 2024 року сторони уклали Додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії №1441-1961, відповідно до умов якої відповідачу надано додаткові кошти у кредит в розмірі 900 грн та збільшено строк кредитування до 393 календарних днів.

Додаткова угода, додатком якої є Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача, підписана відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «А5558» »( а.с.38 зворот-40).

Таким чином загальна сума наданого кредиту становить 4500 грн.

Успішне перерахування грошових коштів в розмірі 3000 грн, 600 грн. та 900 грн на платіжну картку відповідача за реквізитами № НОМЕР_2 підтверджено квитанціями АТ КБ «ПриватБанк» від 30 серпня 2024 № 2510352088, від 01 вересня 2024 №2511498162, від 27 вересня 2024 №2523899236, а також довідкою ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС»(а.с.35,36,37,46).

Згідно розрахунку позивача, через неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором, станом на 19 січня 2026 утворилась заборгованість в розмірі 19803,50 грн, яка складається із 4500 грн заборгованості за кредитом, 14215,50 грн процентами, 108 грн комісії та 980 грн штрафу( а.с.47-53).

Позивачем було направлено відповідачці повідомлення про необхідність здійснення повної суми заборгованості ( а.с.38,42).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, а саме, що договір про відкриття кредитної лінії 30 серпня 2024 та додаткова угода 28 вересня 2024 року укладені сторонами в електронному вигляді, підписані позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі – на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у цій справі не оспорюється.

Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.

Водночас за змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, що є підставою для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача.

Позивач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в частині стягнення 9108 грн. отриманих ОСОБА_1 та не повернутих кредитних коштів (основного боргу), нарахованої кредитором комісії в сумі 108 грн, а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.

Щодо стягнення судом з відповідачки процентів за користування кредитом в меншому ніж нараховано позивачем за користування кредитними коштами розмірі, колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10,11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункти 2.2, 2.4), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.

Колегія суддів дійшла висновку про помилковість такого висновку суду першої інстанції.

Згідно долученого позивачем до справи розрахунку станом на 19 січня 2026 року розмір заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом, які нараховані за період з 30 серпня 2024 року по 26 вересня 2025 року складає 14215 грн 50 коп. заборгованості за нарахованими процентами.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.

Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.2), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який на власний розсуд зменшив суму заборгованості відповідача за процентами за користування кредитом до 4500 грн, оскільки вважав, що встановлений сторонами Договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг.

Так, відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором

У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем - відповідачем у справі таких вимог.

Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.

Натомість у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачці не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також колегія суддів вважає не застосовним у справі, яка переглядається, висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24, оскільки в ній, на відміну від справи, яка переглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку невиконанням обов`язків з оплати робіт та наданих послуг, а не у кредитних правовідносинах, а Верховним Судом у згаданій справі вирішував питання: чи може суд зменшити розмір інфляційних втрат, а також розмір трьох процентів річних, який не перевищує законодавчо встановлений, тоді як у справі, яка переглядається, предметом позову є стягнення процентів за користування кредитними коштами.

За такого з відповідачки на користь позивач підлягає до стягненню нараховані проценти за користування кредитом у розмірі 14215 грн 50 коп.

Щодо стягнення з відповідача 980 грн процентів, нарахованих позивачем за невиконання позичальником зобов`язань згідно статті 625 ЦК України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність для цього підстав, оскільки відповідно до вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки спірна сума нарахована позивачем у період дії в Україні воєнного стану ОСОБА_1 звільнена від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги на спростовування висновку суду щодо стягнення процентів на підставі статті 625 ЦК України про зміни регулювання звільнення споживача від відповідальності за порушення зобов`язань у Законі України «Про споживче кредитування», оскільки наведені вище норми ЦК України є універсальними та регулюють усі відносини у сфері кредитування.

Оскільки оскаржуване рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог, а саме стягнення зменшеної ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення та стягнення з відповідачки на користь позивача 18823 грн 50 коп. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1441-1961 від 30 серпня 2024 року продукту «CreditKasa», з яких: 4500 грн - заборгованість за кредитом, 14215 грн 50 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 108 грн заборгованості з комісії.

Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.

За подання позовної заяви ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» сплатило 2662 грн. 40 коп. судового збору, за подання апеляційної скарги 3993 грн. 60 коп.

Так, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги на 95%.

Тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 6323 грн 20 коп. судового збору (2662,4+3993,6) х 95 %) за розгляд справи судом першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись статями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2026 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» 18823 грн 50 коп. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1441-1961 від 30 серпня 2024 року, з яких: 4500 грн - заборгованість за кредитом, 14215 грн 50 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 108 грн - заборгованості з комісії, а також 6323 грн 20 коп. судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 25 серпня 2026 року.