Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №466/3190/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/3190/26 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/1505/26 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Копняк С. М.,

суддів: Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

секретар судового засідання – Якимчук Л. С.,

з участю – представника заінтересованої особи ОСОБА_1 – адвоката Манукян М. А., заявниці ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року, у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису,

ВСТАНОВИВ:

в квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася в суд із заявою про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_4 , в якій просить суд ухвалити рішення, яким видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладення на нього обов`язків:

- заборонити ОСОБА_1 перебувати в місці проживання постраждалої особи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;

- заборонити ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;

- заборонити ОСОБА_1 вести телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;

- заборонити особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею строком на 6 місяців.

В обґрунтування поданої заяви посилається на те, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був її співмешканцем та проживає по АДРЕСА_2 , та з ним у неї є спільна дитина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що вона потерпає від домашнього насильства зі сторони ОСОБА_1 від квітня 2025 року. Поведінка колишнього співмешканця негативно впливає на її здоров`я. Після частих скандалів, сварок, перешкоджань в її пересуванні, образ та погроз фізичною розправою з боку ОСОБА_1 вона не може працювати по домогосподарству, погіршується стан її здоров`я, оскільки ОСОБА_1 не контролює свої дії (вчинки). Вона неодноразово зверталась за захистом до правоохоронних органів, починаючи з квітня 2025 року, проте, це не дало очікуваного результату, оскільки ОСОБА_1 не змінив своєї поведінки. Йому виносився офіційний терміновий заборонний припис стосовно кривдника та він неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства. 29 квітня 2025 року ОСОБА_1 вчинив домашнє насильство в сім`ї відносно неї (словесно погрожував їй фізичною розправою та словесно ображав). Вона викликала працівників поліції, та за результатами реагування на її повідомлення відносно ОСОБА_1 останні склали протокол про адміністративне правопорушення за вчинення домашнього насильства та винесли терміновий заборонний припис стосовно кривдника терміном на 5 діб. 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 вдруге вчинив домашнє насильство в сім`ї відносно неї, а саме ображав, погрожував фізичною розправою в телефонному режимі, що завдавало шкоди її психічному здоров`ю. Вона також викликала працівників поліції, які склали протокол про адміністративне правопорушення за вчинення домашнього насильства відносно ОСОБА_1 . З огляду на наведене, вона змушена звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису, оскільки попередні заходи вжиті поліцією завершилися, а кривдник продовжує вчиняти домашнє насильство.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису задоволено повністю.

Видано обмежувальний припис, яким вжито наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 та покладення на нього обов`язків:

- заборонено ОСОБА_1 перебувати в місці проживання постраждалої особи ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , строком на 6 місяців;

- заборонено ОСОБА_1 наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалої ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 строком на 6 місяців;

- заборонено ОСОБА_1 вести телефонні переговори з постраждалою особою ОСОБА_2 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;

- заборонено особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу ОСОБА_2 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею строком на 6 місяців.

Про видачу обмежувального припису повідомлено працівників ВП № 1 Львівського районного управління поліції № 1 ГУНП України у Львівській області для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи віднесено на рахунок держави.

Рішення суду допущено до негайного виконання.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , подавши в квітні 2026 року апеляційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 , в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року, прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом при ухваленні рішення не враховано, що ОСОБА_1 притягався двічі до адміністративної відповідальності, а саме у квітні та вересні 2025 року, проте після цього до жодного виду відповідальності не притягався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він продовжує вчиняти протиправні дії відносно заявниці, а також про відсутність наявності реальної загрози для останньої. Звертає увагу, що на даний час між сторонами існує спір щодо визначення місця проживання спільної дитини, який перебуває на розгляді в суді. Матеріали справи відповідних доказів не містять. Зазначає і про те, що щотижня ОСОБА_2 приходить до місця проживання ОСОБА_1 , які проводять разом з їхньою дитиною вільний час, сторони постійно комунікують між собою, в тому числі телефоном, однак при цьому заявниця не бачить у цьому для себе ніякої загрози протягом більш як півроку. Жодних перешкод у цьому ОСОБА_1 заявниці не чинить. Тому не відомо з яким саме дійсних причин, вона звернулася в квітні 2026 року з вказаною заявою в суд. Адже, у разі належного виконання ОСОБА_1 деяких вжитих до нього заходів за визначеним судом обмежувальними приписом, такі дії підпадатимуть під вчинення ним перешкод заявниці в участі у вихованні та спілкуванні з дитиною учасників справи. Непропорційним також є захід, вжитий судом, а саме заборона ОСОБА_1 наближатись до заявниці на певну відстань, адже таке позбавляє його права участі і в судових засіданнях у даній справі.

Відзив на апеляційну скаргу від заявниці не надходив, що згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду судових рішень.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення заявниці, представника заінтересованої особи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також вимог та доводів заяви, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Заінтересована особа ОСОБА_1 є колишнім співмешканцем заявниці, який проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

25 квітня 2025 року працівниками поліції був виданий терміновий заборонний припис серії АА №610457 стосовно кривдника ОСОБА_1 , у зв`язку із скоєнням ним домашнього насильства відносно ОСОБА_2 , із забороною в будь-який спосіб контактування з постраждалою особою.

Крім того, працівниками поліції було неодноразово складено протоколи про вчинення адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою, третьою статті 173-2 КУпАП на ОСОБА_1 відносно своєї співмешканки ОСОБА_2 , внаслідок чого Шевченківським районним судом м. Львова 28 травня 2025 та 19 грудня 2025 ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП та частиною третьою статті 173-2 КУпАП відповідно.

Предметом вирішення у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, є питання видачі обмежувального припису у зв`язку з учиненням щодо заявниці домашнього насильства з боку заінтересованої особи.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, визначає Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон № 2229-VIII).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

У статті 26 Закону України № 2229-VIII зазначено, що право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Аналіз вищезазначеного дає підстави для висновку, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, а тому для обмеження права кривдника необхідним є встановлення ризиків, які несе його поведінка по відношенню до постраждалої особи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до частини першої статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням наведеного можна дійти висновку, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність (постанови Верховного Суду від 17 червня 2020 року в справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року в справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року в справі № 752/9731/21).

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Саме собою звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (див. постанову Верховного Суду від 26 травня 2022 року в справі № 165/3472/21).

Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року в справі № 531/352/22 зазначив, що сама собою відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватися цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2019 року в справі № 452/317/19-ц зазначено, що притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП ) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Ukraine», заява № 17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukraine»), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню».

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Порядок розгляд судом справ про видачу і продовження обмежувального припису врегульовано положеннями Глави 13 Розділу IV «Окреме провадження».

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).

Відповідно до частини першої – третьої статті 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи. З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази. Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Як зазначено в частині першій та третій статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд розглядає справи про видачу і продовження обмежувального припису з дотриманням основних засада (принципів) цивільного судочинства, за виняток такого як змагальність сторін.

Виходячи з того, що у квітні 2025 року ОСОБА_1 винесено терміновий заборонний припис, він у подальшому продовжував вчиняти домашнє насильство відносно ОСОБА_2 , за що був двічі (у травні та грудні 2025 року) притягнутий до адміністративної відповідальності, незважаючи на те, що під час розгляду у грудні 2025 року справи про вчинення ним домашнього насильства вину у його вчиненні не визнав, продовжив вчиняти щодо заявниці домашнє насильство, а також оцінивши в сукупності інші надані заявницею докази, на підтвердження того, що існують обґрунтовані ризики продовження чи повторного вчинення домашнього насильства щодо неї, а також наявність у зв`язку із цим умов, які створюють або можуть створити небезпеку для неї, тому для попередження вчинення такого, а також реального захисту і відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів постраждалої особи до кривдника, суд першої інстанції дійшов до цілком переконливого та обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про можливість застосувати до ОСОБА_1 обмежувального припису.

У зв`язку з цим, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що після останнього притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, він до жодного виду відповідальності не притягався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він продовжує вчиняти протиправні дії відносно заявниці, а також про відсутність наявності реальної загрози для останньої, адже такі спростовуються матеріалами справи та наведеними вище обставинами, встановленими судами обох інстанцій.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду в частині строку, на який видано обмежувальний припис.

Так, під час апеляційного розгляду встановлено, що у провадженні Шевченківського районного суду м. Львова перебувала цивільна справа № 466/10819/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, по якій 07 липня 2026 року ухвалено рішення, яким первісний та зустрічний позови задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_6 почергово з кожним з батьків, у такому порядку: один тиждень з батьком ОСОБА_1 за місцем його проживання; один тиждень з матір`ю ОСОБА_2 за місцем її проживання. Тижневий період проживання дитини з кожним з батьків вважати таким, що починається з 10:00 год неділі та завершується через тиждень о 10:00 год неділі. Перший тиждень, починаючи з дня набрання рішенням законної сили, визначити місце проживання дитини з батьком. Встановити, що по завершенні тижня, протягом якого дитина проживає з батьком чи матір`ю, той з батьків, з ким вона проживала, зобов`язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.

Рішення суду не набрало законної сили, оскільки оскаржено в апеляційному порядку.

Поряд з цим також встановлено, що за період з моменту ухвалення рішення суду про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_1 , до момент його перегляду судом апеляційної інстанції, доказів його невиконання або порушення останнім, матеріали справи не містять, заявником такі обставини не заперечуються.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 26 Закону України № 2229-VIII обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Разом із тим строк дії обмежувального припису має бути пропорційним і достатнім (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року в справі № 415/10120/18).

За встановлених обставин, колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції максимальний строк дії обмежувального припису, є надмірним та непропорційним, тому підлягає зменшенню до 4 місяців. Такий строк, має на меті також можливість виконання рішення суду у справі щодо визначення місця проживання дитини сторін, що відповідає такому критерію як розумність.

Відтак, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.

Пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Оскільки доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення суду в частині визначення строку дії обмежувального припису ухвалено без додержання норм матеріального права та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, рішення в цій частині змінити, зменшивши строк дії обмежувального припису з шести до чотирьох місяців, в решті як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням висновків суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, а також положення частини третьої статті 350-5 ЦПК України, підстави для розподілу судових витрат, які пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції, а також щодо судових витрат особи, яка подала апеляційну скаргу, відсутні.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_3 , задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 15 квітня 2026 року змінити, скоротивши призначений цим рішенням термін вжитих заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_1 з покладенням на нього обов`язків з шести до чотирьох місяців.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 25 серпня 2026 року.

Головуючий С. М. Копняк

Судді: О. М. Ванівський

Р. П. Цяцяк