Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №131/1945/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 131/1945/25

Провадження № 22-ц/801/935/2026

Категорія: 42

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коваль А. М.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа № 131/1945/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участю секретаря судового засідання Канахівської М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області, ухвалене 10 лютого 2026 року суддею Ковалем А. М. у м. Іллінці, повний текст рішення складено 19 лютого 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (далі – ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором.

Позов мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» (далі – ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС», первісний кредитор) 15.10.2021 укладено електронний кредитний договір № 7506856, який підписано ідентифікатором B-118478.

Згідно з п. 1.3, п. 1.4 та п. 1.5 Договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 10 000,00 грн на основний строк 30 днів (Строк А) з терміном повернення до 14.11.2021 за ставкою 1,99% на день (п. 1.6).

Пунктами 1.7 та 1.8 Договору передбачено умови автоматичної пролонгації на 30 днів (Строк Б) зі ставкою 2,50% на день, а граничний строк дії договору згідно з п. 1.12 обмежений одним календарним роком.

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в сумі 10 000 грн на банківську картку відповідачки.

29.11.2021 між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» ) укладено договір факторингу № 29/11-1, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором перейшло до останнього.

10.01.2023 між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір факторингу № 10-01/2023, відповідно до якого право вимоги до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором перейшло до позивача.

Позивач зазначив, що відповідачка належним чином умови договору не виконувала внаслідок чого утворилась прострочена заборгованість, яка на момент подання позовної заяви становила - 23 808,92 грн, що включає 10 000,00 грн тіла кредиту, 13 470,00 грн процентів, 292,08 грн інфляційних збитків та 46,84 грн трьох відсотків річних.

Крім того, позивач зазначає, що 05.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МІЛОАН» (далі – ТОВ «МІЛОАН», первісний кредитор) та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 3210952 на суму 20 000,00 грн із щоденною ставкою 1,70% (базова ставка 5,0%).

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в сумі 20 000 грн на банківську картку відповідачки.

Надалі право вимоги за цим договором перейшло від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022, а згодом до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» згідно з договором № 10-01/2023 від 10.01.2023.

Заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 135 200,00 грн, з яких 20 000,00 грн – основне зобов`язання, 112 200,00 грн – проценти на дату відступлення та 3 000,00 грн – комісія.

Крім того, 05.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 101929640 на суму 20 000,00 грн під 1,25% на день (базова ставка 5,0%).

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме перерахував грошові кошти в сумі 20 000 грн на банківську картку відповідачки.

Право вимоги за кредитним договором було відступлено на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за договором № 17-01/2022-54 від 17.01.2022, а пізніше передано ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» за договором № 10-01/2023 від 10.01.2023.

Сума боргу за кредитним договором складає 127 700,00 грн, що складається з 20 000,00 грн тіла кредиту, 105 500,00 грн процентів та 2 200,00 грн комісії.

У зв`язку з даними обставинами, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договорами № 7506856 від 15.10.2021, № 3210952 від 05.10.2021, № 101929640 від 05.10.2021 у розмірі 286 708 (двісті вісімдесят шість тисяч сімсот вісім) гривень 92 копійки та понесені судові витрати.

10 лютого 2026 року рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області вказаний вище позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує, що жодних кредитних договорів із фінансовими установами вона не укладала та грошових коштів не отримувала, у матеріалах справи відсутні докази отримання нею кредитних коштів, зокрема, відсутні оригінали меморіальних ордерів, квитанції тощо. Крім того, вважає, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того факту, що саме вона підписала кредитні договори одноразовим ідентифікатором, переходила на вказані позивачем сайти та була ознайомлена з усіма істотними умовами договорів.

Відтак, відповідачка вважає, що позивачем не доведено надання їй кредитних коштів відповідно до умов кредитних договорів, які були укладені поза її волею.

Звертає увагу на безпідставність нарахування відсотків поза межами строку кредитування.

Посилається на те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить повних відомостей, які б дозволяли перевірити правильність нарахування відсотків, строки виникнення заборгованості за кожним платежем, а тому вказаний розрахунок є неналежним доказом грошових вимог позивача.

Вважає, що договір відступлення права вимоги між первісним кредитором ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» був укладений 29 листопада 2021 року, тобто до моменту виникнення реального зобов`язання, оскільки факт передачі грошей боржнику не був підтверджений, тому право вимоги не виникло у первісного кредитора, а отже, не могло бути законно передане позивачу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР»,

Також не погоджується із розміром витрат на правничу допомогу у сумі 7000 гривень, оскільки вважає їх завищеними.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 15.10.2021 між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 7506856 від 15.10.2021, який підписано ідентифікатором B-118478.

Згідно з п. 1.3, п. 1.4 та п. 1.5 Договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 10 000,00 грн на основний строк 30 днів (Строк А) з терміном повернення до 14.11.2021 за ставкою 1,99% на день (п. 1.6).

Пунктами 1.7 та 1.8 Договору передбачено умови автоматичної пролонгації на 30 днів (Строк Б) зі ставкою 2,50% на день, а граничний строк дії договору згідно з п. 1.12 обмежений одним календарним роком.

Факт перерахування коштів підтверджується довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс» від 07.02.2025 про отримання (перерахування) грошових коштів за кредитним договором № 7506856 від 15.10.2021, номер в системі FONDY: 453205544, номер операції: 5992f1fc-747b-424c-85b7- ee4d88f19406_637698913853967959, дата проведення платежу: 15.10.2021, призначення платежу: видача кредиту зг. Договору 7506856 від 15.10.2021, сума платежу: 10000,00, валюта платежу: UAH, платіжний метод: карта VISA, статус платежу: approved, номер карти: НОМЕР_1 , банк картки отримувача: PRIVATBANK.

Крім того, факт зарахування кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-260109/104282-БТ від 15.01.2026 з випискою по рахунку.

Надалі право вимоги за цим договором було відступлено ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору відступлення прав вимоги № 29/11-1 від 29.11.2021, що підтверджується копією вказаного договору, копією платіжного доручення № 0316500000 від 29.12.2021, що підтверджує оплату по договору № 29/11-1 від 29.11.2021, копією витягу з оригіналу реєстру боржників до договору № 29/11-1 від 29.11.2021, копією акту приймання-передачі реєстру боржників від 29.11.2021.

Розмір заборгованості за кредитним договором становить 23 808,92 грн із яких: 10 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 13470,00 грн – заборгованість за відсотками, 292,08 грн – інфляційні збитки, 46,84 грн – 3% річних, шо підтверджується копіями розрахунку заборгованості за кредитним договором від кредитодавця № 7506856 від 15.10.2021, розрахунку заборгованості за кредитним договором № 7506856 від 15.10.2021 від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та розрахунку заборгованості за кредитним договором № 7506856 від 15.10.2021 від ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Окрім того, судом установлено, що 05.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3210952 від 05.10.2021, який підписано ідентифікатором J86116.

Згідно з п. 1.3 та п. 1.4 Договору кредит у розмірі 20 000,00 грн надано на 30 днів (до 04.11.2021) зі ставкою 1,70% на день та комісією 3 000,00 грн (п. 1.5.1, п. 1.5.2).

Пунктом 2.3 визначено право на щоденну пролонгацію, проте встановлено граничний строк пролонгування, який не може перевищувати 60 днів, після чого застосовується базова ставка 5,00% на день (п. 1.6).

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується квитанцією ID платежу: 1784526906, сума: 20000.0 UAH, дата та час платежу 2021.10.05 17:17, призначення: кошти згідно договору 3210952, картка: 414962*51.

Крім того, факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки підтверджується листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-260109/104282-БТ від 15.01.2026 з випискою по рахунку.

Право вимоги за даним договором було відступлено ТОВ «МІЛОАН» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022, що підтверджується копією вказаного договору, копією платіжного доручення №321170001 від 14.01.2022, що підтверджує оплату по договору № 13-01/2022-79 від 13.01.2022, копією акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді від 13.01.2022, витягу з оригіналу реєстру боржників до договору № 13-01/2022-79 від 13.01.2022.

Розмір заборгованості за кредитним договором становить 135 200,00 грн, із яких: 20 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 112 200,00 грн – заборгованість за відсотками, 3000,00 грн – комісія, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором від кредитодавця № 3210952 від 05.10.2021, розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3210952 від 05.10.2021 від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та розрахунком заборгованості за кредитним договором № 3210952 від 05.10.2021 від ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Крім того, 05.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 101929640 від 05.10.2021, який підписано одноразовим ідентифікатором Z30136.

Згідно з п. 1.2 та п. 1.3 Договору сума кредиту становить 20000,00 грн на 30 днів. Згідно з п. 1.5.1, п. 1.5.2 комісія становить 2200,00 грн та ставка – 1,25% на день.

Пунктом 2.3 також передбачено щоденну пролонгацію з граничним строком 60 днів, після чого нараховується ставка 5,00% на день (п. 1.6).

Факт видачі кредиту підтверджується квитанцією ID операції: 1784528140, сума та валюта операції: 20000.0 UAH, дата та час операції: 2021.10.05 17:18, призначення платіжної операції: кошти згідно договору 101929640.

Крім того, факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки підтверджується листом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №20.1.0.0.0/7-260109/104282-БТ від 15.01.2026 з випискою по рахунку.

Право вимоги за вказаним договором було відступлено ТОВ «МІЛОАН» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на підставі договору факторингу № 17-01/2022-54 від 17.01.2022, що підтверджується копією вказаного договору, копією платіжного доручення № 321370005 від 18.01.2022, що підтверджує оплату по договору № 17-01/2022-54 від 17.01.2022. копією акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді від 17.01.2022, копією витягу з оригіналу реєстру боржників до договору № 17-01/2022-54 від 17.01.2022.

Розмір заборгованості за кредитним договором становить 127 700,00 грн, із яких: 20000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 105500,00 грн – заборгованість за відсотками, 2200,00 грн – заборгованість за комісією, що підтверджується копіями розрахунку заборгованості за кредитним договором від кредитодавця № 101929640 від 05.10.2021, розрахунку заборгованості за кредитним договором № 101929640 від 05.10.2021 від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та розрахунку заборгованості за кредитним договором № 101929640 від 05.10.2021 від ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Згодом право вимоги за вищезазначеними кредитними договорами було відступлено від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 та додаткової угоди № 10/6 від 04.02.2025, що підтверджується копіями договору та додаткової угоди.

Факт проведення розрахунків між ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підтверджується копією акту зарахування зустрічних вимог, що підтверджує оплату по договору за відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023.

Належна передача права вимоги також підтверджується копіями акту прийому-передачі реєстру боржників від 10.01.2023, актом прийому-передачі реєстру боржників в електронному вигляді від 10.01.2023, а також копіями витягів з реєстрів.

Загальна сума заборгованості за всіма договорами становить 286 708,92 грн.

З наданих позивачем розрахунків убачається, що умови договорів № 7506856 від 15.10.2021, № 3210952 від 05.10.2021, № 101929640 від 05.10.2021 ОСОБА_1 виконані не були.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» надало належні і допустимі докази заборгованості ОСОБА_1 за договорами № 7506856 від 15.10.2021, № 3210952 від 05.10.2021, № 101929640 від 05.10.2021, яка станом на день розгляду справи відповідачкою не погашена.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина 1 статті 205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (частина 1 статті 207 ЦК України).

В силу частин 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно вимог частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що кредитні договори № 7506856 від 15.10.2021, № 3210952 від 05.10.2021, № 101929640 від 05.10.2021 були укладені у електронній формі.

Відтак, на них поширюються вимоги Закону України «Про електронну комерцію», який визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частинами 1-12 ст. 11 цього ж Закону передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарськими кодексами України, а також іншими актами законодавства.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Покупець (замовник, споживач) повинен отримати підтвердження вчинення електронного правочину у формі електронного документа, квитанції, товарного чи касового чека, квитка, талона або іншого документа у момент вчинення правочину або у момент виконання продавцем обов`язку передати покупцеві товар.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 6, 12 ч. 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Установлено, що 15.10.2021 між ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний договір № 7506856 від 15.10.2021, який підписано одноразовим ідентифікатором B-118478.

05.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 3210952 від 05.10.2021, який підписано одноразовим ідентифікатором J86116.

05.10.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 101929640 від 05.10.2021, який підписано одноразовим ідентифікатором Z30136.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічні висновки, викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 .

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 127/33824/19 зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариств за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори між первсними кредиторами та відповідачкою не були б укладені.

Статтею 1 Закону України «Про Електронні довірчі послуги» визначено, що електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Ідентифікаційні дані фізичної особи підпадають під визначення персональних даних. Правовий статус персональних даних установлює Закон України "Про інформацію" та спеціальний Закон України "Про захист персональних даних" (далі Закон України № 2297-VI) .

Статтею 2 Закону України № 2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

У ч.1 ст. 11 Закону України № 2297-VI встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Підставою для ідентифікації резидентів - громадян України є: паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України із штампом реєстрації місця проживання особи (відміткою про прописку).

Із змісту кредитних договорів, а також паспортів споживчих кредитів убачається, що у них зазначено інформацію про позичальника ОСОБА_1 , зокрема, її паспортні дані, РНОКПП, адресу реєстрації та проживання, номер телефону, електронну пошту.

Отже, ОСОБА_1 при оформлені договорів здійснила ряд активних дій з метою їх укладення, зокрема, зазначила свої персональні дані, ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, відомості щодо адреси місця реєстрації та номер телефону, електронну пошту, правильність яких не спростовано.

Вказані персональні дані відповідають дійсності, оскільки аналогічні зазначені у апеляційній скарзі.

Доказів того, що персональні дані ОСОБА_1 ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» та ТОВ «МІЛОАН» отримано не від неї та те, що вони були незаконно використані іншими особами для укладення кредитних договорів від її імені, матеріали справи не містять.

Крім того, доказів звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення стосовно неї протиправних дій ОСОБА_1 також не надала.

Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про те, що кредитні договори укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідають вимогам ч. 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів ст. 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитних договорів.

З огляду на викладене, безпідставними є доводи апеляційної скарги відповідачки про те, що укладання кредитних договорів відбулося поза її волею.

Також не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду доводи відповідачки про те, що у матеріалах справи відсутні докази отримання нею кредитних коштів, зокрема, відсутні оригінали меморіальних ордерів, квитанції тощо.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що на виконання укладених договорів №3210952 від 05.10.2021, №101929640 від 05.10.2021, та №7506856 від 15.10.2021 первісними кредиторами було здійснено перерахування грошових коштів за реквізитами банківської картки, вказаними ОСОБА_1 на сайтах кредитодавців.

Зокрема, із квитанції ID платежу: 1784526906 від 05.10.2021 слідує, що 05.10.2021 відбувся успішний переказ грошових коштів у сумі 20 000,00 грн згідно з договором № 3210952 на номер картки НОМЕР_2 *51, яку вказала ОСОБА_1 при заповненні форм на сайті кредитодавця.

Із квитанції ID платежу: 1784528140 від 05.10.2021 вбачається, що 05.10.2021 відбувся успішний переказ грошових коштів у сумі 20 000,00 грн згідно з договором №101929640 на номер картки НОМЕР_3 *96, яку вказала ОСОБА_1 при заповненні форм на сайті кредитодавця.

Окрім цього, отримання грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується довідкою ТОВ «Фінансова компанія «Елаєнс» від 07.02.2025, відповідно до якої 15.10.2021 відбувся успішний переказ грошових коштів у сумі 10 000,00 грн згідно з договором №7506856 від 15.10.2021 на номер картки НОМЕР_1 , яку вказала ОСОБА_1 при заповненні форм на сайті кредитодавця.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання позивачки на відсутність у матеріалах справи доказів отримання нею кредитних коштів, зокрема, оригіналів меморіальних ордерів, квитанцій тощо безпідставні.

До того ж, ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 06.01.2026 за клопотанням позивача витребувано у АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» інформацію щодо надходження кредитних коштів на рахунок ОСОБА_1 .

У свою чергу, АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» повідомив, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 та підтвердив зарахування кредитних коштів на картку відовідачки за договорами № 3210952 від 05.10.2021, № 101929640 від 05.10.2021, та № 7506856 від 15.10.2021.

Таким чином, матеріали цивільної справи містять належні докази підтвердження перерахування грошових коштів відповідачці за кредитними договорами.

Що стосується доводів апеляційної скарги про безпідставність нарахування відсотків поза межами строку кредитування, то колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до умов кредитного договору № 7506856 від 15 жовтня 2021 року сторонами було погоджено не лише основний та додатковий строки по 30 днів кожен, а й можливість подальшої автоматичної пролонгації, де граничний строк дії договору згідно з пунктом 1.12 обмежений одним календарним роком.

Відтак, нарахування процентів у межах цього річного терміну є цілком правомірним та відповідає волевиявленню сторін при підписанні електронного документа.

Кредитними договорами № 3210952 та № 101929640 від 05 жовтня 2021 року встановлено інший порядок нарахування відсотків.

Відповідно до вказаних договорів до основного строку у 30 днів додається період щоденної пролонгації, який обмежений граничним терміном у 60 днів.

Таким чином, загальний строк правомірного нарахування відсотків за цими двома правочинами становить 90 днів, після чого, згідно з пунктами 1.6 договорів, починає застосовуватися базова процентна ставка.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, дана норма передбачає отримання кредитором гарантій належного виконання зобов`язань боржником у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, однак вже після закінчення строку виконання основного зобов`язання.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. та ч. 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, нарахування відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Отже, у охоронних правовідносинах - у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання - права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16).

Відтак, позивач вправі вимагати від ОСОБА_1 повернення отриманих за кредитними договорами коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, проценти за користування кредитом поділяються на два види:

проценти за користування кредитом – проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України;

проценти за неправомірне користування чужими грошовими коштами – проценти, які нараховуються внаслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання, порядок виплати якого врегульований ч. 2 ст. 625 ЦК України, у зв`язку з чим такі проценти можуть бути стягнуті після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

Тобто, виходячи з умов кредитних договорів, нараховані ОСОБА_1 проценти за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення відповідачкою строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з нього в повному обсязі.

Крім того, законним є нарахування комісії, оскільки її розмір був встановлений як одноразова плата саме за видачу кредиту, а не за його обслуговування чи надання додаткових інформаційних послуг, що цілком узгоджується з нормами Закону України «Про споживче кредитування».

У свою чергу також варто зауважити, що ОСОБА_1 не було спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано власного розрахунку на спростування доводів і розрахунку позивача або об`єктивних доказів про погашення заборгованості та її відсутності, а тому надуманими є доводи апеляційної скарги про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не містить повних відомостей, які б дозволяли перевірити правильність нарахування відсотків, строки виникнення заборгованості за кожним платежем.

Надані позивачем розрахунки заборгованості як від первісного кредитора, так і від фактора є чіткими, деталізованими та базуються на погоджених сторонами умовах договорів, правильність нарахувань можна перевірити шляхом простих арифметичних операцій, а проста незгода відповідачки з розрахунком, згідно з постановою Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №234/3840/15 не може бути підставою для відмови у позові, особливо за відсутності з боку відповідача обґрунтованого контррозрахунку.

Що стосується доводів апеляційної скарги про неможливість відступлення права грошової вимоги до відповідачки від первісних кредиторів до ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», то апеляційний суд звертає увагу на таке.

У справі, що розглядається, право вимоги до боржника ОСОБА_1 переходило від первісного кредитора до кожного наступного нового кредитора три рази, де фінальним кредитором є ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Тому для перевірки існування у ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимагати виконання боржником ОСОБА_1 відповідних обов`язків, воно має надати докази переходу прав у зобов`язанні на кожному етапі.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту набуття права вимоги до відповідачаки ОСОБА_1 за кредитним договором № 7506856 від 15.10.2021 позивач надав копії відповідних документів, зокрема, договір про відступлення прав вимоги № 29/11-1 від 29.11.202 від ТОВ «БІ ЕЛ ДЖИ МІКРОФІНАНС» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ», копію платіжного доручення № 0316500000 від 29.12.2021, що підтверджує оплату по договору, копію витягу з оригіналу реєстру боржників до договору № 29/11-1 від 29.11.2021, копію акту приймання-передачі реєстру боржників від 29.11.2021.

Крім цього, позивачем надано договір факторингу № 13-01/2022-79 від 13.01.2022, про відступлення права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 від ТОВ «МІЛОАН» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за кредитним договором № 3210952 від 05.10.2021, копію платіжного доручення №321170001 від 14.01.2022, що підтверджує оплату по договору № 13-01/2022-79 від 13.01.2022, копію акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді від 13.01.2022, витягу з оригіналу реєстру боржників до договору № 13-01/2022-79 від 13.01.2022.

Також позивачем надано договір факторингу № 17-01/2022-54 від 17.01.2022 про відступлення права вимоги до відповідачки ОСОБА_1 від ТОВ «МІЛОАН» на користь ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за кредитним договором № 101929640 від 05.10.2021, копію платіжного доручення № 321370005 від 18.01.2022, що підтверджує оплату по договору № 17-01/2022-54 від 17.01.2022, копію акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді від 17.01.2022, копію витягу з оригіналу реєстру боржників до договору № 17-01/2022-54 від 17.01.2022.

Надалі право вимоги за вищезазначеними кредитними договорами було відступлено від ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» на користь позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» на підставі договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023 та додаткової угоди № 10/6 від 04.02.2025. Факт проведення розрахунків підтверджується копією акту зарахування зустрічних вимог, що підтверджує оплату по договору за відступлення прав вимоги № 10-01/2023 від 10.01.2023.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Частиною 1 статті 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.02.2018 у справі № 2-127/11 зазначено, що «скориставшись правом на врегулювання відносин у договорі, первинний кредитор та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» на власний розсуд визначили момент виникнення у фактора права вимоги. Так, в пункті 4.1. укладеного між ними договору визначено, що право власності на права вимоги, які відступаються за укладеним договором, вважається таким, що перейшло від клієнта (ПАТ «УкрСиббанк») до фактора (ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія») в день підписання акта приймання-передачі права вимоги.

Ураховуючи зміст долучених позивачем ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до позовної заяви договорів факторингу, наведені вище положення закону та правові висновки касаційного суду, колегія суддів доходить переконання, що позивач належними та допустимими доказами довів, що набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитними договорами.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про завищений розмір витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 гривень.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.

Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Така правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 в справі № 826/1216/16.

Варто зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Такий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі № 329/766/18.

Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що надання правової допомоги ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» підтверджується договором про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01 липня 2024 року, тарифами на послуги, заявкою на надання юридичної допомоги № 1837 від 01.10.2025, а також витягом з акта № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025.

Надані послуги включають: надання усної консультації з вивченням документів, підготовка пропозицій, складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду. Вартість наданих послуг становить 25 000 грн.

Разом із тим, суд першої інстанції, дослідивши наявні докази, дотримуючись критеріїв розумності, пропорційності, співмірності, дійшов правильного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» витрат на правничу допомогу у сумі 10 000 грн.

На переконання колегії суддів, такий розмір витрат на правничу допомогу є обґрунтованим, співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також відповідає засадам розумності та справедливості, у зв`язку з чим відсутні підстави для його зменшення за доводами апеляційної скарги.

Таким чином, правильно встановивши характер спірних правовідносин, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено за вимогами статті 89 ЦПК України суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Відтак, ураховуючи, що посилання відповідачки у апеляційній скарзі висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а спрямовані на переоцінку доказів та зводяться до не згоди із ухваленим рішенням, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржницею, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за нею.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк