Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №144/1675/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 144/1675/25

Провадження № 22-ц/801/1412/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Магдяк Н. І.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуСправа № 144/1675/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

за участі секретаря судового засідання Канахівської М. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Орган опіки та піклування Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про позбавлення батьківських прав,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області, ухвалене 20 березня 2026 року суддею Магдяк Н. І. у селищі Теплик, повне рішення складено 30 березня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що з 08 червня 2008 року позивачка перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2

04.08.2011 рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області шлюб розірвано.

Разом із тим, під час шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Починаючи з 2011 року позивачка та відповідач разом не проживають. Донька проживає разом із позивачкою та її чоловіком ОСОБА_4 , їхньою спільною дочкою ОСОБА_5 та сином ОСОБА_5 .

Відповідач не цікавиться життям доньки, не бере жодної участі в її житті, не підтримує жодного спілкування з дитиною.

Фактично їхня з відповідачем донька з ним не знайома та вважає її чоловіка ОСОБА_4 своїм батьком, який виховує, утримує та піклується про неї понад 10 років.

Відповідач не надає жодного матеріального забезпечення на утримання доньки.

У результаті ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків станом на липень 2024 року утворився борг із сплати аліментів у сумі 243 986,25 грн.

Комісією з питань захисту прав дитини Крижопільської селищної ради було складено висновок №78 від 09.05.2024, відповідно якого комісія підтримує доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ураховуючи викладене, позивачка просила суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3

20 березня 2026 року заочним рішенням Теплицького районного суду Вінницької області у задоволенні вказаного вище позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції слушно послався на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 25 грудня 2025 року у справі № 168/297/23, однак не застосував її до обставин даної справи.

Вважає, що судом першої інстанції проігноровано позицію ОСОБА_3 , яка чітко та недвозначно повідомила про те, що саме вона ініціювала перед позивачкою звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав.

Також посилається на те, що матеріали цивільної справи містять необхідний об`єм доказів, які вказують на ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, і не містять жодного доказу, який би вказував про протилежне.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебували з 08.06.2008 у зареєстрованому шлюбі.

Із свідоцтва про народження дитини серія НОМЕР_1 від 05.12.2009 вбачається, що у ОСОБА_7 та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 (а. с. 7).

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 04 серпня 2011 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 , зареєстрований 08.06.2008 у виконкомі Красносільської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, актовий запис №4. Прізвище після реєстрації розірвання шлюбу позивачці змінене на дошлюбне « ОСОБА_8 » (а. с. 14).

28 квітня 2016 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_2 , виданим повторно 04 травня 2016 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Крижопільського районного управління юстиції у Вінницькій області (а. с. 8).

Згідно з витягом №2025/003339455 від 11.03.2025 з реєстру Крижопільської територіальної громади ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована по АДРЕСА_1 , з 12.08.2016. Витяг сформовано на підставі заяви законного представника ОСОБА_1 (а. с. 10).

Відповідно до відомостей про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №245 від 27.10.2025, виданих Крижопільською селищної ради Тульчинського району Вінницької області власнику житлового приміщення ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12).

Вказаний склад сім`ї та умови проживання дитини зазначені в акті обстеження умов проживання від 24.10.2025 (а. с. 19).

Згідно з довідкою №248 від 27.10.2025 про фактичне місце проживання особи на території Крижопільської селищної територіальної громади у житловому приміщенні осіб, виданих Красносільським старостинським округом Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) (а. с. 13).

Із висновку №78 від 09.05.2024 комісії з питань захисту прав дитини Крижопільської селищної ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженого рішенням виконавчого комітету 24.05.2024 №276 Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області, убачається, що комісія з питань захисту прав дитини Крижопільської селищної ради підтримує вимогу ОСОБА_1 щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а. с. 20-22).

Також у висновку зазначається, що відповідно до довідки, виданої ліцеєм №2 смт. Крижопіль Крижопільської селищної ради, мати ОСОБА_3 бере активну участь у житті класу, допомагає в організації позакласних заходів, регулярно відвідує батьківські збори, цікавиться життям дитини, забезпечує високий рівень навчання дитини. Батько ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, з сім`єю не проживає. У вихованні дитини участі не бере, з класним керівником на зв`язок не виходить, на батьківські збори не з`являвся. Відповідно до листа служби у справах дітей Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , але за вказаною адресою не проживає. Зі слів його сестри, вони вже три роки не спілкуються, контактів його місця знаходження вона не має.

Із постанови відділу Державної виконавчої служби Теплицького районного управління юстиції про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 10.06.2010 слідує, що виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа №2-237 від 18.05.2010 Крижопільського районного суду Вінницької області та згідно з ним стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1\4 частини від усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, до досягнення нею повноліття, з 16.03.2010 (а. с. 15, 16).

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню НОМЕР_3 Бершадського ВДВС у Гайсинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління (м. Київ) ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментних коштів з лютого 2018 року по липень 2024 в сумі 243 986,25 грн (а. с. 18).

У судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_3 у присутності психолога зазначила, що батько 16 років не брав участь у її вихованні, не цікавився її життям. Вона цікавиться законами та ініціювала питання щодо позбавлення біологічного батька батьківських прав, оскільки ніякого зв`язку між ними не було, вона його ні разу не бачила. Зараз вона проживає разом із матір`ю, вітчимом, меншими сестрою та братом. В цій сім`ї про неї піклуються. Рідний батько ніколи до неї не приходив, не робив жодних спроб бачитись з нею.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено те, що поведінка відповідача щодо дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Також, позивачкою не доведено та не надано суду доказів у чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків щодо дитини.

Суд вважав, що позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його дочки не буде сприяти захисту інтересів дитини, як і не буде стимулювати відповідача до належного виконання своїх обов`язків.

Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 , як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , послалася на те, що останній ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання доньки, має заборгованість із сплати аліментів, а також на те, що їхня з відповідачем дочка з ним не знайома та вважає її чоловіка ОСОБА_4 своїм батьком, який виховує, утримує та піклується про неї понад 10 років.

Тобто правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивачка визначила саме п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від від 24.04.2019 у справі № 300/908/17, від 12.09.2023 у справі № 213/2822/21. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06.05.2020 року у справі № 753/2025/19).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Європейський суд з прав людини ( далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно із ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надавши їм відповідну правову оцінку, встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка не надала достатні, належні та допустимі докази, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, відтак обґрунтовано вважав, що відсутні правові підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Разом з тим, висновок комісії з питань захисту прав дитини Крижопільської селищної ради №78 від 09.05.2024, відповідно якого комісія підтримує доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення ч. 6 ст. 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Наявний у матеріалах справи висновок комісії не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, оцінки можливих причин ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав.

Висновок лише містить посилання на слова матері ОСОБА_3 - ОСОБА_1 про те, що батько не піклується про фізичний та духовний розвиток доньки, не забезпечує необхідного харчування та медичного догляду. Він не бачиться з нею, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до її внутрішнього світу.

До того ж у висновку не зазначено, яка робота проведена комісією з відповідачем чи взагалі така робота проводилася.

Із змісту висновку вбачається, що комісія лише обмежилася посиланнями на те, що питання розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини три рази. Батько на зв`язок не виходив. Відповідно до листа служби у справах дітей Соболівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , але за вказаною адресою не проживає. Зі слів його сестри, вони вже 3 роки не спілкуються, контактів його місця знаходження вона не має.

Таким чином, наданий висновок судом обґрунтовано визнано необ`єктивним при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав, оскільки він не містить даних, які характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року (набрала чинності в Україні 01.04.2007) була ратифікована Законом України від 03.08.2006 року № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)».

Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (пункт 2 статті 1).

Також зазначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу (стаття 6 Конвенції).

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкаються дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ст. 14 Закону Украі?ни «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін.

Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Про це свідчить стала судова практика, зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 07.03.2024 у справі № 947/7448/22, від 31.07.2024 у справі № 752/13450/22.

Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з`ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 у справі № 308/10666/22 зазначив, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 705/3040/18 зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні батьківських прав щодо дитини, яка за своїм віком здатна сформулювати власні погляди, виконав позитивний обов`язок держави, визначений ст. 171 СК України, заслухав думку дитини та надав їй ретельну оцінку, а тому доводи про те, що судом першої інстанції проігноровано позицію ОСОБА_3 , яка чітко та недвозначно повідомила про те, що саме вона ініціювала перед позивачкою звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав, є безпідставними.

Наявність у відповідача заборгованості зі сплати аліментів сама по собі, без встановлення причин такої несплати, умисної та винної поведінки відповідача, спрямованої на ухилення від виконання обов`язку щодо утримання дитини, не може бути підставою для позбавлення останнього батьківських прав.

Між тим, за встановленими обставинами даної справи, застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, буде надмірним, адже позивачка не довела в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення батька батьківських прав.

Ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не встановлено й протиправної поведінки відповідача ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_3 , які б давали підстави для висновку про негативний та шкідливий вплив відповідача на доньку, тоді як позбавлення дитини спорідненості з батьком матиме негативний вплив на нормальний, гармонійний, всебічний розвиток дитини та її самоусвідомлення.

За наведеними у справі обставинами не доведено, що відповідач не спроможний надавати батьківську опіку та виховання, а змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо.

Фактично доводи апеляційної скарги, на переконання апеляційного суду, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться лише до незгоди апелянтки із правильними висновками суду першої інстанції та переоцінки доказів, яким була надана належна правова оцінка.

Відтак, ураховуючи, що посилання позивачки у апеляційній скарзі висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції належить віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 20 березня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржницею у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за нею.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк