Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №127/2119/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/2119/26

Провадження № 22-ц/801/1702/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Войнаровський І. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Войнаровського І.В.,

у справі №127/2119/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося в районний суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що 07 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної лінії № 144265869. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується надати відповідачу кредит на суму 4 000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. З метою отримання кредиту відповідач вказав свої анкетні та паспортні дані.

В подальшому між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено ряд додаткових угод, якими збільшувалась сума кредиту, в результаті чого відповідачу надано кредит на суму 8 000 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року, проте продовжено відповідно до укладених додаткових угод.

05 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. На підставі укладених додаткових угод дія цього договору факторингу продовжена до 31 грудня 2024 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25/-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до копії реєстру боржників від 11 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25/-Е від 14 липня 2025 року під №23694 вказаний ОСОБА_1 , загальна суму заборгованості, якого становить 28 185,70 грн.

За вказаних обставин позивач просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором договір кредитної лінії № 144265869 від 07.05.2021 року, що становить 28 185,70 грн, судовий збір у розмірі 2 622,00 грн, та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Шаргородського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року позов задоволено повністю. Вирішено стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором № 144265869 від 07 травня 2021 року у розмірі 28 185 (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят п`ять) гривень 70 копійок, з них: 8 000 грн – заборгованість за сумою кредиту та 20 185,70 грн – заборгованість за процентами, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок та судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) гривень.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що нарахування процентів за користування здійснювалось поза межами строку кредитування, а позивачем фактично короткостроковий 30 - денний кредит перетворено у механізм безстрокового та необмеженого нарахування процентів. При цьому судом не встановлено за який період було нараховано проценти, який залишок заборгованості існував у кожний конкретний період, коли припнився строк кредитування. Звертає увагу, що в матеріалах справи відсутній детальний, покроковий розрахунок заборгованості, із визначенням терміну нарахування процентів. Зазначає, що судом не враховано поданий нам контррозрахунок.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Сахарова О.І. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

У запереченнях на відзив відповідач просив задовольнити його апеляційну скаргу.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 29 червня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 07 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено договір кредитної №144265869. Відповідно до умов кредитного договору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується надати відповідачу кредит на суму 4 000 грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику. Кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. З метою отримання кредиту відповідач вказав свої анкетні та паспортні дані .

09 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору № 144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 900 грн .

10 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 550 грн.

11 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору № 144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 900 грн.

12 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 450 грн .

12 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 300 грн.

12 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 300 грн .

13 травня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено додаткову угоду до договору №144265869, відповідно до якої сторони домовилися збільшити суму кредиту на 600 грн .

Згідно з копією паспорта споживчого кредиту відповідач 07 травня 2021 року ознайомився з умовами надання кредиту .

07 травня 2021 року відповідач заповнив заявку про отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав суму кредиту 4000 грн та номер картки 4149-49ХХ-ХХХХ-3229 .

Відповідно до копій платіжних доручень, первісний кредитор ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти на картки № НОМЕР_1 у розмірі 300 грн, 900 грн, 900 грн, 600 грн, 300 грн, 550 грн, 4000 грн, 450 грн .

Відповідно до копії виписки з особового рахунку за кредитним договором № 144265869 від 07 травня 2021 року, за період з 14 липня 2025 року по 26 грудня 2025 року, заборгованість відповідача перед позивачем становить 28 185,70 грн, з них: 8 000 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту та 20 185,70 грн – прострочена заборгованість за процентами.

Згідно з копією розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс», загальна сума заборгованості відповідача становить 28185,70 грн, з них: 8 000 грн – заборгованість за тілом та 20 185,70 грн – заборгованість за процентами .

Згідно з копією розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», загальна сума заборгованості відповідача становить 18 433,70 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) укладено Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року .

28 листопада 2019 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №19, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2020 року.

31 грудня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №26, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2021 року.

31 грудня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року.

31 грудня 2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року.

31 грудня 2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

05 серпня 2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01 .

03 серпня 2021 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду №2 до договору факторингу № 05/0820-01, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року .

30 грудня 2022 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду № 3 до договору факторингу № 05/0820-01, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року.

11 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 11/07/25/-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором .

Відповідно до копії реєстру боржників від 11 липня 2025 року до договору факторингу № 11/07/25/-Е від 14 липня 2025 року під №23694 вказаний ОСОБА_1 , загальна суму заборгованості, якого становить 28185,70 грн .

Згідно з повідомленням №20.1.0.0.0/7-260327/65365-БТ від 01 квітня 2026 року наданого АТ КБ «Приватбанк», на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) та 07 травня 2021 року, 09 травня 2021 року, 11 травня 2021 року, 12 травня 2021 року та 13 травня 2021 року по рахунку було зараховано кошти у розмірі 300 грн, 900 грн, 900 грн, 600 грн, 300 грн, 550 грн, 4000 грн, 450 грн.

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення не повністю відповідає зазначеним вимогам .

Задовольняючи позовні вимоги товариства, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та вважав встановленим факт укладення кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по ньому.

Колегія суддів не погоджується із такими висновками та вважає їх частково помилковими з огляду на таке.

Частиною 2 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом частини першої статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

На підставі частини 1 та 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини 1, 2 статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно частини 1-4 статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом;

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством).

Відповідно до частини 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 07 травня 2021 року укладено кредитний договір №144265869 у електронній формі з використанням електронного підпису, що не заперечується сторонами.

Відповідно до пункту 1.1 договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит в сумі 4 000 грн, а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.

Відповідно до додаткових угод до кредитного договору сторони домовились збільшити суму кредиту до 8 000 грн.

На підставі платіжних доручень від 07.05.2021, 09.05.2021, 10.05.2021, 11.05.2021, 12.05.2021, 13.05.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено перекази Базюку Н.В. за кредитним договором від 07 травня 2021 року на суму 4 000 грн, та додаткових угод на загальну суму 8 000 грн (різними траншами) для зарахування на платіжну картку № 4149-49хх-хххх-3229, зазначену у заявці.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На підставі частини 1 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У частині першій статті 514 ЦК України закріплене правило, за яким обсяг прав, що передаються, визначається на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлене договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

На підставі частини 1, 2 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Встановлено, що 28 листопада 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» вчинено договір факторингу № 28/1118-01.

Додатковими угодами № 19 від 28 листопада 2019 року, №26 від 31 грудня 2020 року та №27 від 31 грудня 2021 року, №31 від 31 грудня 2022 року, №32 від 31 грудня 2023 року, укладеними між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» строк дії договору факторингу № 28/1118-01 відповідно продовжувався до 31 грудня 2020 року, 31 грудня 2021 року та 31 грудня 2022 року, 31 грудня 2023 року, 31 грудня 2024 року .

05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити за плату та на умовах, визначених договором, ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн фінанс» права вимоги зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

11 липня 2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 11/07/25-Е, за умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за плату зобов`язується відступити ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» права вимоги, строк виконання зобов`язань за якими настав або виникне у майбутньому, до третіх осіб – боржників, перелік яких зазначено в реєстрі боржників, що формується згідно з додатком № 1 до договору та є невід`ємною частиною договору.

Актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025, що є додатком № 2 до договору факторингу підтверджується, що ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» передало, а ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» прийняло реєстр боржників.

Згідно з реєстром боржників від 14 липня 2025 року, що є додатком № 1 до договору факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 144265869 від 07 травня 2021 року на суму 28185,70 грн.

Отже матеріалами справи підтверджено наявність кредитних правовідносин між відповідачем як позичальником і первісним кредитором, а також передача останнім свого права вимоги, в результаті чого відповідне право набув позивач по справі.

Водночас, вирішуючи розмір заборгованості за кредитним договором колегія суддів виходить з такого.

На підтвердження розміру не виконаного ОСОБА_1 , зобов`язання за кредитним договором від 07 травня 2021 року, позивачем - ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» надано розрахунки заборгованості, за якими не виконано зобов`язання з повернення тіла кредиту в сумі 8 000 грн, та сплати процентів в сумі 20 185,70 грн.

При цьому розрахунки складені первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс».

Так, із розрахунку проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що проценти нараховувались з 07 травня 2021 року (з дня укладення кредитного договору) по 13 липня 2021 року, а ТОВ «Таліон Плюс» здійснило нарахування процентів за користування кредитом з 14 липня 2021 року по 03 вересня 2021 року. Отже загальний строк нарахування процентів становить 115 днів – з 07 травня 2021 року по 03 вересня 2021 року.

Разом з тим, умовами кредитного договору (пункти 1.2, 1.3) визначено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі дисконтний період).

Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно до пункту 1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється в розмірі 434,35 процента річних, що становить 1,19 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним.

За умови продовження строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.3 договору з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

У випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються, застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що складають 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

За змістом пункту 1.7.2 договору з наступного після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щодення сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц викладено правовий висновок про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 в п. 95-108, щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 ).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Як встановлено апеляційним судом та вбачається із матеріалів справи єдиним терміном, що використовувався сторонами в договорі для позначення строку кредитування, є «дисконтний період», який тривав 30 днів (з 07 травня 2021 року по 06 червня 2021 року) .

При цьому, матеріали справи не містять доказів пролонгації договору на умовах, погоджених сторонами, зокрема, щодо оплати відповідачем всіх фактично нарахованих процентів станом на 06 червня 2021 року, тобто на день закінчення дисконтного періоду, а також активації функції продовження строку дисконтного періоду в особистому кабінеті позичальника, що свідчить про те, що після закінчення дисконтного періоду 06 червня 2021 року строк кредитування не продовжувався.

Надалі, починаючи з 07 червня 2021 року відсотки за користування кредитом продовжували нараховуватись кредиторами поза межами строку кредитування, тобто неправомірно.

Нарахування та стягнення процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України, а тому відповідні вимоги задоволенню не підлягають.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Однак, таких вимог позивач у справі не заявив.

Крім того, невиконання позичальником зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту саме по собі не може розглядатися як відкладальна обставина у розумінні ч. 1 статті 212 ЦК України, оскільки фактично призводить до зміни погоджених сторонами істотних умов договору — строку кредитування та розміру процентної ставки.

Фактично застосування положень договору про так звану «автопролонгацію» призводить до нарахування процентів за іншою, значно більшою ставкою та за інший строк користування кредитом, ніж передбачено первісними умовами договору та графіком платежів, що за своєю правовою природою є наслідком порушення позичальником зобов`язання і фактично набуває характеру штрафних санкцій, а не плати за правомірне користування кредитом. За таких обставин підстави для нарахування відсотків після спливу погодженого сторонами строку кредитування відсутні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що з огляду на погоджені сторонами умови кредитування, з урахуванням тіла кредиту, розміру відсоткової ставки за кожен день прострочення та періоду кредитування, позивачем доведено суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у загальному розмірі 10 856 грн, зокрема відсотків в межах строку кредитування станом на 06 червня 2021 року в розмірі 2 856 грн.

Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, оскаржуване рішення суду слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «ФК «ЕЙС» та стягнення з відповідача на його користь заборгованості за кредитним договором № 144265869 від 07 травня 2021 року в сумі 10 856 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 зазначено, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

На підставі частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За змістом частиною 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із положеннями частини першої, четвертої, п`ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилом статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За правилами частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення по суті заявлених вимог, які з установлених колегією суддів апеляційного суду обставин справи та наведених мотивів в редакції даної постанови підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат

За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відповідно до положень частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції частково задоволено позовні вимоги у розмірі 10856 грн, що становить 38,51 %, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1025,30 грн у відшкодування судового збору (38,51 % х 2 662,4 грн / 100 %) та 2 695,70 грн у відшкодування витрат на правничу допомогу (38,51 % х 7 000 грн/ 100 % ), а всього 3 721 грн.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем понесено судові витрати у суді апеляційної інстанції зі сплати судового збору 1 964,21 грн.

Оскільки апеляційна скарга відповідача задоволена, а судове рішення постановлене на 61,49 % на користь відповідача, то із позивача підлягають до стягнення на користь останнього судові витрати в розмірі: 1207,80 грн судового збору (1 964,21 х 61,49 % / 100%).

З урахуванням положень частини десятої статті 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» «ЕЙС» необхідно стягнути судові витрати у справі 2 513,20 грн (3 721 грн – 1 207,80 грн).

Керуючись статтями 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Шаргородського районного суду Вінницької області від 29 квітня 2026 року, скасувати, та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 144265869 від 07 травня 2021 року у розмірі 10 856 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 8 000 грн та заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом в сумі 2 856 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» різницю в розмірі понесених судових витрат у справі, що складаються із судового збору сплаченого за подання позову та витрат на правову допомогу у суді першої у загальному розмірі 2 513,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: М.В. Матківська

І.В. Міхасішин