Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №128/272/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 128/272/26

Провадження № 22-ц/801/1938/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Гончарук-Аліфанова О. Ю.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Міхасішина І.В.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» Усенка Михайла Ігоровича

на заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Гончарук-Аліфанової О.Ю.

у справі №128/272/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит Капітал» (позивач)

до ОСОБА_1 (відповідач)

про стягнення заборгованості,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит Капітал» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, обґрунтовуючи вимоги тим, що між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2269863 від 14 квітня 2020 року, за умовами якого останні отримав кредит у розмірі 8 800 грн.

В ході укладення договору відступлення прав вимоги ТОВ «ФК» Кредит-Капітал» набуло права вимоги за кредитним договором № 2269863 від 14 квітня 2020 року, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

Товариство свої зобов`язання за вказаним договором виконало в повному обсязі, натомість відповідач умови договору належним чином не виконував, в результаті чого у нього утворилась заборгованість, що становить 28 864,00 грн, з яких 8 800,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 20 064,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами.

За наведених обставин позивач просив стягнути з відповідача на його користь 28 864,00 грн заборгованості за кредитом, 8 000,00 грн витрат на правничу допомогу та 2 662,40 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року, позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" заборгованість за договором № 2269863 від 14 квітня 2020 року в розмірі 13 816 (тринадцять тисяч вісімсот шістнадцять) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія" Кредит-Капітал" судові витрати: судовий збір в розмірі 1 274 (одна тисяча двісті сімдесят чотири) гривні 38 (тридцять вісім) копійок та 3 829 (три тисячі вісімсот двадцять дев`ять) гривень 26 (двадцять шість) копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із судовим рішенням, представник позивача ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення вимог у повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що відсотки за період з 14 червня 2020 року, тобто після пролонгації, по 12 вересня 2020 року нараховувались відповідно умов кредитного договору - п. 1.5.2., та 3.1 тобто за 90 днів .

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача суду не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 10 липня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що стороною у справі подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції у справі, яка не відноситься до категорії тих, що не може бути розглянута у порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК України) з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, колегією суддів вирішено призначити її розгляд в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 14 квітня 2020 року між ТОВ "Авентус Україна" та ОСОБА_1 укладено договір № 2269863 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого, останній отримав кредит в розмірі 8 8000,00 грн, на строк 30 днів, із можливістю його пролонгації відповідно до умов, зазначених в Розділі 4 договору.

Стандартна процентна ставка становить 1,90 % в день, знижена процентна ставка - 1,81 % в день. Умови застосування зниженої процентної ставки визначені п. 1.5.1. Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншої платіжної картки, реквізити якої надано споживачем товариству з метою отримання кредиту.

Додатками до договору № 2269863 від 14 квітня 2020 року є паспорт споживчого кредиту та графік платежів.

При цьому, пунктом 1.4 Договору сторони визначили строк кредитування 30 днів.

Пунктом 4.1 договору про надання споживчого кредиту № 2269863 від 14 квітня 2020 року визначено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначену в п. 1.4 договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2-4.5 договору.

Відповідно до пп. 4.3. пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів, відповідь на яку товариство може надати протягом 24 годин з моменту вчинення вказаних дій споживачем.

Відповідно до пункту 4.5. договору у випадку акцептування товариством пропозиції споживача про продовження строку кредиту, новий строк кредиту розраховується з наступного дня, що слідує за днем вчинення споживачем дій, зазначених в пункті 4.3. договору та нова дата повернення кредиту відображається в особистому кабінеті.

Факт перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів підтверджується випискою по картковому рахунку, що належить ОСОБА_1 .

Позиція апеляційного суду

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору, та наявність заборгованості у відповідача за ним. Проте суд не погодився із заявленим розміром заборгованості, зокрема, в частині нарахування процентів за користування кредитом. На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції встановив, що доказів пролонгації строку кредитування після 14 червня 2020 року матеріали справи не містять.

Колегія суддів погоджується із такими висновками .

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

Отже, позичальник отримує "чужі" грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому.

Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за "користування кредитом") за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Отже, якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за "користування кредитом", сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Щодо нарахування процентів на підставі статті 625 ЦК України Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 дійшла наступних висновків.

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.

Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28)).

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважила, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за "користування кредитом" (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за "користування кредитом", до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за "користування кредитом", сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Указані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17.

У частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду також уточнила раніше висловлений свій висновок, викладений у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, та зазначила, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання, нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Отже, позикодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії договору позики або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, після спливу такого строку нарахування процентів є безпідставним.

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів, як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як норми статті 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).

Судом першої інстанції досліджено умови кредитного договору 2269863 від 14 квітня 2020 року та встановлено, що сума кредиту складає 8800 грн; строк кредиту 30 днів (п.1.3, 1.4). Відповідно до п. 1.5. кредитного договору тип процентної ставки - фіксована; знижена процентна ставка - 1,81 % в день від суми кредиту застосовується у межах строку, визначеного в п. 1.4. договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення кредитної заборгованості або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днів, що слідують за датою закінчення такого строку; стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4. цього договору, якщо споживач не виконав умови, зазначені в п.п. 1.5.1 Договору для застосування зниженої процентної ставки; у межах нового строку, якщо відбулося продовження строку користування кредитом відповідно до п. 4.1-4.6. цього договору; у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення.

Згідно з п. 3.1. кредитного договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт».

Пунктом 4.1. кредитного договору передбачено, що строк кредиту може бути продовжено на кількість днів, зазначених в п. 1.4. договору, якщо сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2-4.5 Договору.

Пунктом 4.2. кредитного договору передбачено, що споживач, у випадку якщо заборгованість за кредитом складає не менше 400 грн може ініціювати продовження строку користування кредитом, відповідно до п.4.3 договору. Згідно п. 4.3 договору, пропозиція (оферта) споживача щодо продовження строку користування кредитом вчиняється шляхом здійснення платежу на користь Товариства у розмірі не менше суми нарахованих та несплачених на дату платежу процентів. Відповідь на яку товариство може надати протягом 24 години з моменту вчинення вказаної дії споживачем. Товариство має право, але не обов`язок протягом строку для відповіді, акцептувати пропозицію (оферту) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення йому текстового повідомлення про погодження нового строку кредиту (з зазначенням нової дати повернення) на номер мобільного телефону та/або на адресу електронної пошти. Згідно п. 4.5 договору, сторони домовились, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом.

Разом із тим, належних та допустимих доказів пролонгації кредитного договору після 14 червня 2020 року (день останньої сплати боржником заборгованості по процентам), матеріали справи не містять, оскільки така пролонгація за умовами договору мала здійснюватися шляхом виконання умов договору п. 4.2-4.5, зокрема, шляхом акцептування позикодавцем пропозиції (оферти) споживача про продовження строку користування кредитом шляхом направлення споживачу текстового повідомлення про продовження нового строку кредиту (із зазначенням нової дати повернення). Отже, строк кредитування скінчився саме 15 червня 2020 року, адже позивачем не доведено що кредитний договір було автопролонговано.

Право кредитора на нарахування договірних процентів обмежується строком правомірного користування коштами. Після спливу терміну кредитування (або пред`явлення вимоги про дострокове повернення) правова природа зобов`язання змінюється: на зміну регулятивним відносинам (плата за кредит) приходять охоронні. Відтак, подальше нарахування штрафних санкцій має відбуватися виключно на підставі статті 625 ЦК України, а не через нарахування відсотків, передбачених договором.

Згідно із ч. ч. 1-4 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Водночас із розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» пред`явило до ОСОБА_1 вимоги про стягнення процентів за понадстрокове користування кредитними коштами за період з 14 червня 2020 року по 12 вересня 2020 року, а не процентів від простроченої суми (відповідно до статті 625 ЦК України).

Таким чином вірним є висновок суду про те, що в період з 14 червня 2020 року по 12 вересня 2020 року за кредитним договором нараховано проценти відповідно до абз. 3 п. 1.5.2., п. 3.1. договору за понадстрокове користування кредитом у межах 90-денного періоду прострочення.

Оскільки первинним кредитором нараховано проценти за користування кредитними коштами після закінчення строку кредитування, то суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що підстави для стягнення цих процентів з відповідача відсутні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 376, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Кредит Капітал» - Усенка Михайла Ігоровича залишити без задоволення, а заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2026 року, - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.М. Стадник

Судді: М.В. Матківська

І.В.Міхасішин