Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №139/911/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 139/911/25

Провадження № 22-ц/801/1640/2026

Категорія: 70

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ліщина Т. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 рокуСправа № 139/911/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,

розглянувши цивільну справу, без повідомлення її учасників, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області, ухвалене 20 квітня 2026 року суддею цього суду Ліщиною Т. П. у селиці Мурованікурилівці, дата виготовлення повного тексту невідома,

УСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 27.06.2013 позивач перебував у шлюбі з відповідачкою, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 .

01.05.2023 рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області шлюб між сторонами було розірвано.

Надалі, на підставі рішення цього ж суду від 25.09.2023 у справі № 139/481/23 з позивача на користь відповідачки стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно до досягнення дитиною повноліття.

Наразі матеріальний стан та стан здоров`я позивача суттєво погіршилися, що зумовлює необхідність зменшення розміру аліментів, оскільки згідно з рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20.10.2025 у справі № 139/615/25 позивач зобов`язаний, починаючи з 03.09.2025, щомісячно та довічно сплачувати аліменти на утримання свого батька ОСОБА_4 у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу).

Крім цього, позивач не має власного житла, тому змушений щомісячно сплачувати 15 000 грн за оренду квартири в м. Одеса за місцем своєї роботи, а також потребує дороговартісного стоматологічного лікування.

За таких обставин позивач ОСОБА_1 просив позов задовольнити та зменшити розмір аліментів на утримання доньки, визначивши їх у розмірі 13 % частини заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви та до повноліття дитини, тобто 03.11.2038.

20 квітня 2026 року рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно проігнорував наявність рішення цього ж суду від 21.10.2025 у справі № 139/615/25 про стягнення аліментів на утримання непрацездатного батька.

Вважає, що долучені до позовної заяви платіжні інструкції відповідають затвердженому зразку, видані банківською установою відповідно до Закону України «Про платіжні послуги», та підтверджують саме факт перерахування коштів за орендоване житло. З огляду на це, висновок суду першої інстанції про те, що в платіжних документах не вказано отримувача, що унеможливлює встановлення факту оплати оренди, є безпідставним та спростовується матеріалами справи.

Звертає увагу апеляційного суду на неврахування судом першої інстанції вартості стоматологічного лікування, яке потрібно пройти позивачу, та яке останній не може пройти через брак коштів.

Також наголошує на порушенні судом процесуальних строків розгляду справи, оскільки оскаржуване рішення ухвалено лише через 3 місяці 15 днів.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Солоненко Б. М. зазначає, що суд першої інстанції дослідив і спростував усі аргументи позивача, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. Представник вважає, що поведінка позивача ОСОБА_1 та його батька ОСОБА_4 свідчить не про реальну потребу останнього в отриманні аліментів, а про свідоме й штучне створення передумов для подальшого звернення до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на утримання доньки позивача. Надані позивачем платіжні інструкції не доводять факту оплати оренди квартири. Позивач також не надав доказів оплати лікування у стоматологічній клініці. Крім того, у мотивувальній частині відзиву представник зазначив, що відповідачка понесла витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір яких становить 4000 гривень, та вказав, що докази на підтвердження остаточної суми витрат будуть надані суду в порядку ч. 8 ст. 141 ЦПК України.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просив відхилити заперечення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, оскільки вважає, що адвокат Солоненко Б. М. не є та не може бути належним представником відповідачки в апеляційному суді через те, що ним не проставлено дату завірення копії свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю та складено оригінал ордеру у декількох примірниках. На підтвердження погіршення свого матеріального становища позивач долучив копії квитанцій про сплату ОСОБА_5 комунальних послуг та витяг із своєї кредитної історії про наявність боргу в розмірі 36 000 гривень. Також заперечує, щодо розміру витрат на правничу допомогу, понесених відповідачкою, у суді апеляційної інстанції, оскільки умовами договору не передбачено складання будь – яких актів виконаних робіт, адвокатом не надано затвердження ним тарифу, який би підтверджував вартість його послуг, та не надано доказів на підтвердження сплати відповідачкою попереднього гонорару.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з огляду на таке.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

Судом установлено, що 27.06.2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який розірваний рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 01.05.2023. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 (а. с. 18 - 20).

25.09.2023 рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області з позивача на користь відповідачки щомісячно стягуються аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення до суду - 10.07.2023 і до досягнення дитиною повноліття (а. с. 21 - 26).

20.10.2025 рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області у справі № 139/615/25 з позивача на користь ОСОБА_4 щомісячно стягуються аліменти в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше 50 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 03.09.2025 і довічно (а. с. 27-30). 27.11.2025 Мурованокуриловецьким районним судом Вінницької області видано виконавчий лист у даній справі (а.с. 32) .

Відповідно до платіжних інструкції від 21.11.2025, 22.11.2025, 04.12.2025, 05.12.2025, 22.12.2025 ОСОБА_1 здійснив банківський переказ Швидкому В. Я., призначення платежу - сплата аліментів на суму 10000 грн, 3000 грн, 4128, 47 грн, 19206, 07 грн, 8926, 61 грн ( а.с. 34-38).

Згідно з договором оренди (квартири, кімнати, будинку), укладеним 15.03.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , позивач орендує з 15.03.2025 по 15.09.2025 однокімнатну квартиру у АДРЕСА_1 . Орендна плата складає 15 000 гривень та здійснюється щомісяця, кожного 15 числа (а. с. 40).

Відповідно до платіжних інструкції від 10.06.2025,15.08.2025, 15.10.2025, 14.11.2025, 15.12.2025 ОСОБА_1 здійснював платежі у сумі 15 000 грн на рахунок отримувача НОМЕР_1 . У графі призначення платежу зазначено переказ власних коштів. У платіжній інструкції від 15.09.2025 в графі призначення платежу зазначено переказ власних коштів за оренду квартири (а.с. 41- 46).

28.01.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 укладено додаткову угоду до договору оренди (квартири, кімнати, будинку) від 15.03.2025, відповідно до якого сторони продовжили дію договору до 15.03. 2026 (а.с. 88).

Із акту виконаних робіт стоматологічної клініки “Pretty smile” від 27.09.2025, наданого ОСОБА_1 , вбачається, що робота CRYSTAL LINE ALIGNERS (до 70 штук) коштує 176 587,50 грн (а.с.47).

Із медичної карти ортодонтичного пацієнта № 1373 за 2025 рік вбачається, що 17.09.2025 ОСОБА_1 було надано консультацію лікаря-ортодонта та зроблено діагностичне сканування зубів (1 щелепи)( а. с.48-55).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначений рішенням Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 25.09.2023 розмір аліментів, відповідає вимогам сімейного законодавства, тому його зменшення у зв`язку з тим, що позивач зобов`язаний сплачувати аліменти на непрацездатного батька, відсутністю у нього власного житла, щомісячною сплатою 15 000 грн на його оренду, лікуванням у стоматологічній клініці без підтвердження погіршення матеріального становища позивача не буде спрямоване на належне забезпечення дочки ОСОБА_3 та суперечитиме її інтересам.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів повністю погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Як визначено частиною 1 статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.

Згідно з частиною 3 вказаної статті за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частиною 1 статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, (стаття 192 СК України).

Пленум Верховного Суду України у пункті 23 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначив, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021 року у справі № 554/3355/20 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо змінилось матеріальне становище або сімейний стан платника або одержувача аліментів. Таким чином, зміна матеріального становища або сімейного стану є окремою підставою для зміни розміру аліментів. При цьому суд, вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, має враховувати й інші обставини, передбачені статтею 182 СК України, насамперед з метою якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

Із зазначених норм закону також випливає те, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком та може бути застосовано при наявності відповідних обставин для цього.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ураховуючи, що доказів, які б свідчили про неможливість позивачем сплачувати аліменти у визначеному судовим рішенням розмірі, до суду першої інстанції надано не було, тому, не встановивши необхідних умов задля виникнення підстав для зменшення розміру аліментів, які стягуються із ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач може сплачувати аліменти у визначеному розмірі та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

При цьому доводи апеляційної скарги не спростовують установлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про неврахування судом першої інстанції рішення цього ж суду від 21.10.2025 у справі № 139/615/25, яким із позивача стягнуто аліменти на утримання непрацездатного батька, колегія суддів виходить із того, що сама по собі необхідність сплати аліментів на утримання батька не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів на дитину.

У даному разі позивач зобов`язаний підтвердити належними та допустимими доказами погіршення свого матеріального становища, оскільки він не може компенсувати зменшення розміру аліментів на дочку за рахунок обов`язку з утримання батька.

Викладене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 552/3611/19.

Відсутність у позивача власного нерухомого майна та його додаткові витрати на оренду однокімнатної квартири у м. Одеса також не можуть бути підставою для обмеження права його доньки на належний рівень матеріального забезпечення.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що суд першої інстанції належним чином проаналізував надані ОСОБА_1 платіжні інструкції, якими останній намагався підтвердити сплату орендної плати.

Зокрема, судом установлено, що лише в одній квитанції від 15.09.2025 у призначенні платежу позивачем зазначено «За оренду квартири». При цьому, у жодній із платіжних інструкцій, наданих позивачем, не вказано ПІБ отримувача коштів, що унеможливлює встановлення факту їх перерахування саме ОСОБА_5 за договором оренди від 15.03.2025.

Із змісту договору оренди неможливо встановити банківські реквізити ОСОБА_5 , а тому неможливо однозначно стверджувати, що зазначений у платіжних інструкціях рахунок отримувача належить саме ОСОБА_5 .

До того ж, позивачем не надано жодного підтвердження сплати орендної плати на виконання додаткової угоди від 28.01.2026 до вказаного договору оренди.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про безпідставність висновку суду першої інстанції щодо відсутності в платіжних документах відомостей про отримувача коштів, що унеможливлює встановлення факту оплати оренди, оскільки такі доводи повністю спростовуються матеріалами справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність проходження позивачем дороговартісного стоматологічного лікування, то вони були предметом розгляду суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку в оскаржуваному рішенні.

Із наданого позивачем акта виконаних робіт стоматологічної клініки “Pretty smile” від 27.09.2025 вбачається, що вартість роботи «CRYSTAL LINE ALIGNERS» (до 70 штук) становить 176 587,50 грн.

Разом із тим, матеріали цивільної справи не містять доказів повної або часткової оплати за стоматологічне лікування згідно з актом виконаних робіт від 27.09.2025, яке позивач нібито розпочав проходити, але ще не завершив у зв`язку з його високою вартістю.

Згідно із загальнодоступною інформацією з мережі Інтернет «Crystal Line Aligners» - це сучасні прозорі капи (елайнери), призначені для вирівнювання зубів та виправлення прикусу без використання класичних брекет-систем.

Водночас сам факт необхідності проходження позивачем дороговартісного стоматологічного лікування без підтвердження того, що таке лікування впливає на його змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, не є самостійною підставою для зменшення визначеного розміру аліментів, які стягуються із платника.

Аналогічний за змістом висновок, викладено у постановах Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 760/9783/18-ц, від 16.09.2020 у справі № 565/2071/19, від 28.05.2021 у справі № 715/2073/20.

Матеріали цивільної справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження актуального стану здоров`я позивача на час її розгляду. Відтак, колегія суддів вважає, що отримання позивачем стоматологічної допомоги, яка за своїм характером не є невідкладним медичним втручанням, а полягає у вирівнюванні зубів та виправленні прикусу без використання класичних брекет-систем, не є підставою для зменшення розміру аліментів. Фактично зазначене стоматологічне лікування має тимчасовий характер і загалом не впливає на спроможність позивача працювати та матеріально забезпечувати доньку в довгостроковій перспективі. З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що проходження стоматологічного лікування є підставою для зменшення розміру аліментів.

Водночас колегія суддів також не може залишити поза увагою те, що позивач ОСОБА_1 , усвідомлюючи наявність у нього зобов`язань щодо сплати аліментів як на малолітню доньку, так і на непрацездатного батька за його словами продовжує орендувати однокімнатну квартиру вартістю 15 000 грн на місяць та має намір пройти дороговартісне стоматологічне лікування з вирівнювання зубного ряду та прикусу із застосуванням елайнерів, а не брекет-систем, які є економічно доступнішою альтернативою. Таким чином, доводи позивача про скрутне матеріальне становище є надуманими та спрямовані фактично на ухилення від належного виконання аліментних зобов`язань на утримання малолітньої доньки.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що позивач є особою працездатного віку, при цьому доказів того, що на момент подання позову у нього відсутній будь-який дохід не надав, як і не надав доказів про актуальний стан своїх доходів чи доказів істотного погіршення матеріального становища, яке б об`єктивно унеможливлювало сплату аліментів у встановленому судовим рішенням розмірі.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуальних строків розгляду справи, а саме ухвалення рішення лише через 3 місяці 15 днів, колегія суддів зазначає, що порушення судом першої інстанції процесуальних строків розгляду справи не вплинуло на правильність її вирішення по суті предмету позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки недотримання строків розгляду справи не входить до визначеного законом вичерпного переліку підстав для обов`язкового скасування судового рішення, а саме судове рішення є правильним по суті, тому такі доводи позивача не можуть бути підставою для його скасування.

20 липня 2026 року до суду апеляційної інстанції від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу до якого останній долучив копії квитанцій про сплату комунальних послуг та копію витягу з кредитної історії на підтвердження доводів щодо погіршення його матеріального становища.

Разом з тим, пунктом 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України визначено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

В силу вимог ч. 1, 2, 3 статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ч. 4,5 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Згідно з ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Ураховуючи відсутність у поданій відповіді на відзив на апеляційну скаргу достатнього та допустимого обґрунтування неможливості подання нових доказів у передбачений законом строк з причин, що не залежали від позивача, колегія суддів доходить висновку, що вище перелічені документи не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги.

Посилання позивача у відповіді на відзив на апеляційну скаргу стосовно того, що адвокат Солоненко Б. М. не є належним представником відповідачки в суді апеляційної інстанції через відсутність дати завірення копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та складання оригіналу ордера у кількох примірниках, колегія суддів вважає проявом надмірного формалізму з огляду на таке.

На переконання колегії суддів, відсутність на копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю дати її завірення не свідчить про те, що адвокат Солоненко Б. М. не мав права на подання відзиву в інтересах відповідачки ОСОБА_2 .

Із матеріалів цивільної справи слідує, що адвокат Солоненко Б. М. здійснював представництво відповідачки ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції та через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, до якого долучив копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Таким чином, у матеріалах цивільної справи наявна належним чином засвідчена копія вказаного свідоцтва.

Частиною четвертою статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордером є письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (частина друга статті 26 Закону № 5076-VI).

Відповідно до пункту 4 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12 квітня 2019 року № 41 (далі - Положення) ордер видається адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об`єднанням та повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені цим Положенням.

Пунктом 9 Положення передбачено, що ордер, що видається адвокатом, який здійснює свою діяльність індивідуально, підписується адвокатом (власноручно або електронним підписом) та посвідчується печаткою адвоката (за її наявності).

Змістом пункту 11 Положення встановлено, що ордер, встановленої цим Положенням форми, є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.

До відзиву на апеляційну скаргу у цій справі долучено ордер серії АВ № 1317763, виданий 08 липня 2026 року адвокатом Солоненком Б. М. на надання правничої (правової) допомоги відповідачці ОСОБА_2 на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги № Б/Н від 03 липня 2026 року у Вінницькому апеляційному суді (справа № 139/911/25).

Вказаний ордер містить власноручний підпис адвоката Солоненка Б. М. та посвідчений печаткою.

Крім цього, адвокатом Солоненком Б. М. до відзиву на апеляційну скаргу також долучено оригінал договору про надання правничої допомоги Швидкій Н. Т. від 03 липня 2026 року, який є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

Посилання позивача на те, що адвокат надав два оригінальні примірники одного ордера як суду, так і позивачу, колегія суддів відхиляє, оскільки апелянт не надав доказів на підтвердження цієї обставини.

Водночас сама по собі технічна можливість виготовлення адвокатом кількох оригінальних примірників ордера для представництва інтересів відповідачки у цій справі не є істотним порушенням закону і не може слугувати підставою для сумніву в наявності у нього права на надання правничої допомоги відповідачці чи бути підставою для відмови у прийнятті відзиву на апеляційну скаргу.

Позивачем було надіслано відповідачці ОСОБА_2 примірник відповіді на відзив на апеляційну скаргу, проте жодних заперечень стосовно того, що адвокат Солоненко Б. М. не є її представником, остання до суду апеляційної інстанції не подавала.

Зрештою, незначні відхилення від вимог до засвідчення документів адвокатом, на переконання колегії суддів, не є підставою для визнання таких документів неналежними, якщо в них наявний підпис адвоката чи відмітка «Згідно з оригіналом», тобто реквізити, які дають змогу ідентифікувати особу представника та перевірити його повноваження.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та не дають підстав для висновку про неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Отже, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати особи, яка її подала, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок цієї ж особи.

Між тим, у мотивувальній частині відзиву на апеляційну скаргу представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Солоненко Б. М. фактично заявив вимогу про стягнення з позивача на користь його довірительки 4000 грн (орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу), понесених у суді апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання стягнення витрат на правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України) (постанова Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 761/9935/21, провадження № 61-4479св25).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

За частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У цій справі судом апеляційної інстанції встановлено, що у відзиві на апеляційну скаргу представником відповідачки заявлено попередній розрахунок судових витрат та зазначено, що докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані в порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Разом із тим, на підтвердження попереднього розміру витрат на правничу допомогу представник відповідачки до відзиву на апеляційну скаргу долучив договір про надання правничої допомоги від 03 липня 2026 року у Вінницькому апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року.

Із змісту вказаного договору вбачається, що між відповідачкою ОСОБА_2 та адвокатом Солоненком Б. М. узгоджено попередній розмір гонорару в розмірі 4000 гривень.

Колегія суддів, надаючи оцінку наведеному доказу та враховуючи принципи пропорційності, співмірності та розумності судових витрат, вважає, що представником відповідачки надано до суду апеляційної інстанції належні докази, що підтверджують надання правничих послуг.

Витрати на професійну правничу допомогу в межа вказаної суми є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом відповідачці обсягом послуг (написання відзиву на апеляційну скаргу), відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Таким чином, самі по собі доводи позивача про відсутність акта виконаних робіт чи доказів попередньої оплати за наявності фіксованого гонорару не є самостійною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 20 квітня 2026 року залишити без змін.

Понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 4 000 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

О. С. Панасюк