Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №465/8961/24 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 465/8961/24

Провадження № 2/463/153/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Нора Н.В.

з участю секретаря судових засідань Заверухи О.Б.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ» про визнання недійсними договорів та здійснення поділу майна подружжя, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів в якій просить суд визнати недійсним додатковий договір N?1 від 25.07.2019 року укладений між ОСОБА_4 , Товариством з обмеженою відповідальністю "МС ІМПЕРІАЛ" та ОСОБА_6 , про внесення змін до попереднього договору N?269 Парк від 01.09.2016 року укладеного між ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю "МС ІМПЕРІАЛ". Визнати недійсним додатковий договір N?1 від 03.01.2020 року укладений між ОСОБА_4 , Товариством обмеженою відповідальністю "МС ІМПЕРІАЛ" та ОСОБА_6 , внесення змін до попереднього договору N?269_к Парк від 23.11.2 укладеного між ОСОБА_4 та Товариство обмеженою відповідальністю "МС ІМПЕРІАЛ". Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк M.I. 03.01.2020 за реєстр.N?2, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МС ІМПЕРІАЛ" та ОСОБА_6 . Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. 03.01.2020 за реєстр.N?5, укладений між Товариство обмеженою відповідальністю "МС ІМПЕРІАЛ" та ОСОБА_6 . Здійснити поділ майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме: квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , та визнати за ОСОБА_7 право власності на 1/2 частку квартири, що знаходить адресою: АДРЕСА_1 . Здійснити поділ майна подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме: нежитлового приміщення, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , та визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

Позовні вимоги мотивує тим, що 05.11.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 . Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.12.2023 року у справі №465/5554/23 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу було задоволено та розірвано шлюб, про що складено актовий запис №4253. Рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 05.01.2024 року. 01.09.2016 року між Відповідачем 3 (Стороною-1) та Відповідачем 1 (Стороною-2), було укладено попередній договір №269 Парк. Відповідно до п.1 цього договору Сторона-1 зобов`язувалась передати Стороні-2, а Сторона-2 зобов`язувалась купити в термін ІV квартал 2017 року квартиру АДРЕСА_3 . Згідно з п. 2 попереднього договору №269 Парк сторони домовилися, що істотними умовами Основного договору будуть, зокрема, наступні: (п.2.1.) Об`єкт договору (продажу) – квартира АДРЕСА_4 : Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 на момент підписання Основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість квартири АДРЕСА_5 , що на момент укладення Попереднього договору орієнтовано складає 558 750,00 грн. (п`ятсот п`ятдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят гривень). (п.2.5) Строк передачі квартири АДРЕСА_5 : Сторона-1 зобов`язується передати квартиру АДРЕСА_6 протягом трьох календарних днів, після підписання Основного договору та з моменту проведення остаточної оплати Стороною-2. 25.07.2019 року між Стороною-1, Стороною-2 та Відповідачем 2 (вигодонабувачем), було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до попереднього договору №269 Парк. Згідно з п.1 додаткового договору, сторони домовилися додати п.2.7. до попереднього договору, який містить наступне: «Сторони домовилися, що вигодонабувачем за даним договором та єдиним власником квартири АДРЕСА_5 , згідно Основного договору буде Райцен Сєда». Сторони домовилися, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ», згідно попереднього договору №269 у розмірі 558 770,00 грн., слід зарахувати, як оплату забезпечувального платежу Райцен Сєди (Відповідача 2). 03.01.2020 року, між Відповідачем 3 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу квартири, Відповідач 3 продає та передає у власність, а Відповідач 2 купує та приймає у власність квартиру АДРЕСА_5 . За цим договором, продавець (Відповідач 3), прийняв грошові кошти у сумі 558 770,00 грн., а покупець (Відповідач 2), прийняв квартиру АДРЕСА_5 . 23.11.2016 року між Відповідачем 3 (Стороною-1) та Відповідачем 1 (Стороною-2), було укладено попередній договір №269_к Парк, за яким (п.1) Сторона-1 зобов`язувалась передати Стороні-2, а Сторона-2 зобов`язувалась купити в термін ІV квартал 2017 року комору №3л. Згідно п.2 цього договору, сторони домовилися, що істотними умовами Основного договору будуть, зокрема: (п.2.1.) Об`єкт договору (продажу) – комора №3л, загальною площею 2.47 18.2. (п.2.2.) Плата: Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 на момент підписання Основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість комори №3л, що на момент укладення Попереднього договору орієнтовано складає 14 820,00 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять), (п.2.5) Строк передачі квартири АДРЕСА_5 : Сторона-1 зобов`язується передати комору №3л Стороні-2 протягом трьох календарних днів, після підписання Основного договору та з моменту проведення остаточної оплати Стороною-2. 03.01.2020 року, між Стороною-1, Стороною-2 та Відповідачем 2 (вигодонабувачем) було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до попереднього договору №269_к Парк. Згідно з п.1 додаткового договору, сторони домовилися додати п.2.7. до попереднього договору, який містить наступне: «Сторони домовилися, що вигодонабувачем за даним договором та єдиним власником комори №3л, згідно Основного договору буде Райцен Сєда». Сторони домовилися, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ», згідно попереднього договору №269_к, у розмірі 14 820,00 грн., слід зарахувати, як оплату забезпечувального платежу ОСОБА_8 03.01.2020 року, між Відповідачем 3 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу комори №3л, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. 23. Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу відповідач-3 продає та передає у власність, а Відповідач 2 купує та приймає у власність комору №3л. Сторони договору купівлі-продажу отримали все, за цим договором, де продавець (Відповідач 3), прийняв грошові кошти у сумі 14 820,00 грн., а покупець Відповідач 2), прийняв комору №3л (нежитлове приміщення №XLVII). Позивач свою згоду на укладення вищевказаних договорів відповідачем-1 не давала.Відтак, відсутність згоди позивача на укладення відповідачем-1 вищезазначених договорів щодо розпорядження спільним майном подружжя - майновими правами на перухоме майно, а саме: передачу їх у власність іншої особи є підставою визнання правочинів, укладених правочинів недійсними.

Представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Юрчаком В.В., було подано відзив на позовну заяву, який мотивує тим, що позивачка не є стороною такого правочину (договору), то задоволення позову жодним чином не поновить порушеного права, що свідчить про неефективність обраного позивачем способу захисту. Додаткові договори є лише частиною попереднього договору, до якого вони вносять зміни. Отже, за своєю юридичною природою вони є тим самим попереднім договором. При визнанні договору купівлі-продажу квартири та договору купівлі продажу комори недійсними, справді буде застосовуватися двостороння реституція, оскільки ці договори були основними, за якими сторони отримали все належне за ними, та повинні будуть повернути у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Проте, при укладенні додаткових договорів про внесення змін до попереднього договору, сторони ще нічого не отримали за цими договорами, оскільки за юридичною природою, попередній договір, виходячи з аналізу ст. 635 ЦК України, не створює для сторін певних матеріальних прав, а тому розпорядження майна не може відбуватися. При визнанні правочину недійсним повинні застосуватись наслідки такої недійсності, відповідач не вбачає реального механізму застосування двосторонньої реституції в цьому випадку. Вважає, що такі заявлені позовні вимоги також є неефективним та неналежним способом захисту в цьому випадку. В контексті цього зазначаємо, що при визнанні недійсними договору купівлі продажу квартири від 03.01.2020 року та договору купівлі-продажу комори від 03.01.2020 року, ці об`єкти нерухомості перейдуть у власність відповідача 3 (ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ»), а не відповідача чи позивачки, що не поновить прав останньої, що свідчить про неефективність та неналежність обраного позивачем способу захисту. Фактично, визнання таких договорів недійсними потягне за собою обов`язок відповідача 3 повернути відповідачу 1 кошти, сплачені за об`єкти нерухомого майна, а відповідач 1 в свою чергу буде зобов`язаний повернути відповідачу 3 об`єкти нерухомого майна, які станом на момент розгляду цієї справи в суді, перебувають у власності відповідача 2 (Райцен Сєди). Відповідно, вбачається, що двостороння реституція в такому випадку не відновить прав позивачки.

Представником відповідача ОСОБА_4 адвокатом Юрчаком В.В. було долучено письмові заперечення. Зазначає, що при визнанні недійсними договору купівлі продажу квартири від 03.01.2020 року та договору купівлі-продажу комори від 03.01.2020 року, ці об`єкти нерухомості перейдуть у власність відповідача-3 (ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ»), а не відповідача-1 чи позивачки, що не поновить прав останньої, що свідчить про неефективність та неналежність обраного позивачем способу захисту. Фактично, визнання таких договорів недійсними потягне за собою обов`язок відповідача-3 повернути відповідачу-1 кошти, сплачені за об`єкти нерухомого майна, а відповідач-1 в свою чергу буде зобов`язаний повернути відповідачу-3 об`єкти нерухомого майна, які станом на момент розгляду цієї справи в суді, перебувають у власності відповідача-2 (Райцен Сєди). Відповідно, вбачається, що двостороння реституція в такому випадку не відновить прав позивачки, адже спірне майно в жодному випадку не перейде у власність позивачки. Якщо суд визнає недійсними договір купівлі-продажу квартири та договір купівлі-продажу комори від 03.01.2020 року, то правові наслідки будуть такі: Об`єкти нерухомості повернуться у власність третього відповідача – ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ». Ані відповідач-2 (поточний власник), ані позивачка не набудуть права власності на ці об`єкти. Це означає, що позивачка не отримає майно або компенсацію, а отже, її права залишаться порушеними. Враховуючи цей факт, після застосування двосторонньої реституції спірне майно все ж не зможе перебувати в спільній сумісній власності позивача та відповідача 1, адже буде у власності відповідача 3.

Адвокатом Бандирським А.С., який діє в інтересах позивачки було подано письмові заперечення в яких звертає увагу суду на наступні обставини. Відсутність згоди позивача на укладення відповідачем-1 вищезазначених договорів щодо розпорядження спільним майном подружжя - майновими правами на нерухоме майно, а саме: передачу їх у власність іншої особи є підставою визнання правочинів, укладених відповідачем-1 з відповідачем-2 та відповідачем-3 (додаткового договору №1 від 25.07.2019 року про внесення змін до попереднього договору №269 Парк від 01.09.2016 та додаткового договору №1 від 03.01.2020 року про внесення змін до попереднього договору №269_к Парк від 23.11.2016), а також правочинів, укладених відповідачем-3 з відповідачем-2 (договору купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. 03.01.2020 за реєстр.№2, та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. 03.01.2020 за реєстр.№5) недійсними. Відповідно до умов попередніх договорів відповідач-1 набув право вимоги до відповідача-3 на укладення основних договорів купівлі-продажу та передачу йому у власність об`єктів нерухомості (квартири та нежитлового приміщення). Вищевказані додаткові договори, хоча і вносять зміни до попередніх договорів, однак є самостійними договорами (правочинами), які укладені в іншу дату, за участю іншого суб`єктного складу (додатковими договорами змінюється одна із сторін попередніх договорів - вигодонабувач) та містять нові умови, які частково змінюють умови попередніх договорів. За своєю правовою природою додатковий договір про внесення змін до договору є правочином (договором) та відповідає усім критеріям правочину (договору), які визначені у ст.ст.202 та 626 ЦК України. Звертає увагу на те, що з долучених до позовної заяви доказів вбачається, що жодних розрахунків за вищевказаними договорами купівлі продажу квартири та нежитлового приміщення між відповідачем-2 та відповідачем-3 та за додатковими договорами про внесення змін до попередніх договорів між відповідачем-2 та відповідачем-1 не здійснювались, а оплата вартості квартири та нежитлового приміщення була здійснена відповідачем-1 відповідачу-3 під час дії попередніх договорів, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-3, які є дійсними та ніким не оспорюються. Відтак, наслідком визнання недійсними договорів, з вимогами про визнання недійсними яких звернулась позивач, буде лише повернення відповідачем-2 нерухомого майна відповідачу-3 за договорами купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення та повернення відповідачем-2 майнових прав на нерухоме майно відповідачу-1 за додатковими договорами про внесення змін до попередніх договорів. За результатами застосування двосторонньої реституції внаслідок визнання недійсними договорів, з вимогами про визнання недійсними яких звернулась позивач, та за наявності чинних попередніх договорів, складається ситуація, коли відповідач-3 матиме у власності як нерухоме майно, яке йому буде повернуто в результаті визнання недійсними договорів, так і грошові кошти, отримані ним від відповідача-1 в якості оплати вартості нерухомого майна. Звертає увагу на те, що у зв`язку з визнанням недійсними договорів, з вимогами про визнання недійсними яких звернулась позивач, суд вправі визнати факт набуття відповідачем-1 права власності на нерухоме майно на підставі договорів купівлі-продажу майнових прав без необхідності зобов`язання відповідача-3 укласти з відповідачем-1 договір купівлі продажу нерухомого майна.

Процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.12.2024 року головуючим суддею у справі визначено суддю Нора Н.В.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 05.12.2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ» про визнання недійсними договорів та здійснення поділу майна подружжя прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 07.10.2025 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ» про визнання недійсними договорів та здійснення поділу майна подружжя закрито та призначено до судового розгляду.

У судове засідання з`явились представник позивача адвокат Бандирський А.С., представник відповідача адвокат Юрчак В.В та надали пояснення аналогічні тим, які викладені ними раніше в письмових заявах по суті.

Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до ч.1ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

У відповідності ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Фактичні обставини встановлені судом, та зміст спірний правовідносин.

Судом встановлено, що 05.11.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.12.2023 року у справі №465/5554/23 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу було задоволено та розірвано шлюб, про що складено актовий запис №4253. Рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 05.01.2024 року.

01.09.2016 року між Відповідачем 3 (Стороною-1) та Відповідачем 1 (Стороною-2), було укладено попередній договір №269 Парк.

Відповідно до п.1 цього договору Сторона-1 зобов`язувалась передати Стороні-2, а Сторона-2 зобов`язувалась купити в термін ІV квартал 2017 року квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно з п. 2 попереднього договору №269 Парк сторони домовилися, що істотними умовами Основного договору будуть, зокрема, наступні: (п.2.1.) Об`єкт договору (продажу) – квартира АДРЕСА_4 : Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 на момент підписання Основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість квартири АДРЕСА_5 , що на момент укладення Попереднього договору орієнтовано складає 558 750,00 грн. (п`ятсот п`ятдесят вісім тисяч сімсот п`ятдесят гривень). (п.2.5) Строк передачі квартири АДРЕСА_5 : Сторона-1 зобов`язується передати квартиру АДРЕСА_6 протягом трьох календарних днів, після підписання Основного договору та з моменту проведення остаточної оплати Стороною-2.

25.07.2019 року між Стороною-1, Стороною-2 та Відповідачем 2 (вигодонабувачем), було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до попереднього договору №269 Парк.

Згідно з п.1 додаткового договору, сторони домовилися додати п.2.7. до попереднього договору, який містить наступне: «Сторони домовилися, що вигодонабувачем за даним договором та єдиним власником квартири АДРЕСА_5 , згідно Основного договору буде Райцен Сєда». Сторони домовилися, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ», згідно попереднього договору №269 у розмірі 558 770,00 грн., слід зарахувати, як оплату забезпечувального платежу Райцен Сєди (Відповідача 2).

03.01.2020 року, між Відповідачем 3 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу квартири, Відповідач 3 продає та передає у власність, а Відповідач 2 купує та приймає у власність квартиру АДРЕСА_5 . За цим договором, продавець (Відповідач 3), прийняв грошові кошти у сумі 558 770,00 грн., а покупець (Відповідач 2), прийняв квартиру АДРЕСА_5 .

23.11.2016 року між Відповідачем 3 (Стороною-1) та Відповідачем 1 (Стороною-2), було укладено попередній договір №269_к Парк, за яким (п.1) Сторона-1 зобов`язувалась передати Стороні-2, а Сторона-2 зобов`язувалась купити в термін ІV квартал 2017 року комору №3л.

Згідно п.2 цього договору, сторони домовилися, що істотними умовами Основного договору будуть, зокрема: (п.2.1.) Об`єкт договору (продажу) – комора №3л, загальною площею 2.47 18.2. (п.2.2.) Плата: Сторона-2 зобов`язується сплатити Стороні-1 на момент підписання Основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість комори №3л, що на момент укладення Попереднього договору орієнтовано складає 14 820,00 грн. (чотирнадцять тисяч вісімсот двадцять), (п.2.5) Строк передачі квартири АДРЕСА_5 : Сторона-1 зобов`язується передати комору №3л Стороні-2 протягом трьох календарних днів, після підписання Основного договору та з моменту проведення остаточної оплати Стороною-2.

03.01.2020 року, між Стороною-1, Стороною-2 та Відповідачем 2 (вигодонабувачем) було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до попереднього договору №269_к Парк.

Згідно з п.1 додаткового договору, сторони домовилися додати п.2.7. до попереднього договору, який містить наступне: «Сторони домовилися, що вигодонабувачем за даним договором та єдиним власником комори №3л, згідно Основного договору буде Райцен Сєда». Сторони домовилися, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ», згідно попереднього договору №269_к, у розмірі 14 820,00 грн., слід зарахувати, як оплату забезпечувального платежу ОСОБА_8

03.01.2020 року, між Відповідачем 3 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу комори №3л, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. 23.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу відповідач-3 продає та передає у власність, а Відповідач 2 купує та приймає у власність комору №3л. Сторони договору купівлі-продажу отримали все, за цим договором, де продавець (Відповідач 3), прийняв грошові кошти у сумі 14 820,00 грн., а покупець Відповідач 2), прийняв комору №3л (нежитлове приміщення №XLVII).

Правові норми законодавства застосовані судом, висновки та мотиви прийнято рішення.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з вимогами статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Тобто, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Як було встановлено судом, 05.11.2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 04.12.2023 року у справі №465/5554/23 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу було задоволено та розірвано шлюб, про що складено актовий запис №4253. Рішення суду не оскаржувалося та набрало законної сили 05.01.2024 року.

01.09.2016 року між Відповідачем 3 (Стороною-1) та Відповідачем 1 (Стороною-2), було укладено попередній договір №269 Парк.

Відповідно до п.1 цього договору Сторона-1 зобов`язувалась передати Стороні-2, а Сторона-2 зобов`язувалась купити в термін ІV квартал 2017 року квартиру АДРЕСА_3 .

23.11.2016 року між Відповідачем 3 (Стороною-1) та Відповідачем 1 (Стороною-2), було укладено попередній договір №269_к Парк, за яким (п.1) Сторона-1 зобов`язувалась передати Стороні-2, а Сторона-2 зобов`язувалась купити в термін ІV квартал 2017 року комору №3л.

25.07.2019 року між Стороною-1, Стороною-2 та Відповідачем 2 (вигодонабувачем), було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до попереднього договору №269 Парк.

Згідно з п.1 додаткового договору, сторони домовилися додати п.2.7. до попереднього договору, який містить наступне: «Сторони домовилися, що вигодонабувачем за даним договором та єдиним власником квартири АДРЕСА_5 , згідно Основного договору буде Райцен Сєда». Сторони домовилися, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ», згідно попереднього договору №269 у розмірі 558 770,00 грн., слід зарахувати, як оплату забезпечувального платежу Райцен Сєди (Відповідача 2).

03.01.2020 року, між Стороною-1, Стороною-2 та Відповідачем 2 (вигодонабувачем) було укладено додатковий договір №1 про внесення змін до попереднього договору №269_к Парк.

Згідно з п.1 додаткового договору, сторони домовилися додати п.2.7. до попереднього договору, який містить наступне: «Сторони домовилися, що вигодонабувачем за даним договором та єдиним власником комори №3л, згідно Основного договору буде Райцен Сєда». Сторони домовилися, що грошові кошти, перераховані на рахунок ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ», згідно попереднього договору №269_к, у розмірі 14 820,00 грн., слід зарахувати, як оплату забезпечувального платежу ОСОБА_8

03.01.2020 року, між Відповідачем 3 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу квартири, Відповідач 3 продає та передає у власність, а Відповідач 2 купує та приймає у власність квартиру АДРЕСА_5 . За цим договором, продавець (Відповідач 3), прийняв грошові кошти у сумі 558 770,00 грн., а покупець (Відповідач 2), прийняв квартиру АДРЕСА_5 .

03.01.2020 року, між Відповідачем 3 та Відповідачем 2 укладено договір купівлі-продажу комори №3л, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Романюк М.І. 23.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу відповідач-3 продає та передає у власність, а Відповідач 2 купує та приймає у власність комору №3л. Сторони договору купівлі-продажу отримали все, за цим договором, де продавець (Відповідач 3), прийняв грошові кошти у сумі 14 820,00 грн., а покупець Відповідач 2), прийняв комору №3л (нежитлове приміщення №XLVII).

Виходячи, із досліджених матеріалів справи, укладені попередні договори №269 Парк та №269_к Парк були укладені згідно з якими відповідач ОСОБА_4 зобов`язувався купити квартиру та комору під час перебування у шлюбі, а отже є їхньою спільною сумісною власністю і кожна зі сторін має рівні права на них.

Позивач наводить аргументи про те, що не надавала згоди на укладення додаткових договірів №1 про внесення змін до попереднього договору №269 Парк, та №1 про внесення змін до попереднього договору №269_к Парк, відтак наявні підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ЦК України).

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном згідно із частиною першою статті 319 ЦК України. Однак розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена (частини перша та друга статті 369 ЦК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частина третя статті 65 СК України).

Доказів надання згоди ОСОБА_3 на укладенення додаткових договорів суду не надано.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним зі співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника в разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (частина четверта статті 369 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого у її постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, про те, що «закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору». Такий відступ відбувся у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18. Зазначила, що можливість визнання недійсним договору стосовно розпорядження майном, яке перебуває у спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором (пункт 8.67 постанови).

У постанові від 14 грудня 2021 року Велика Палата Верховного Суду (справа № 147/66/17) вказала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року (справа № 916/2813/18) виснувала, що недобросовісною є особа, яка знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (пункт 8.65).

Отже, добросовісність насамперед характеризує поведінку кінцевої набувачки, яка за обставин, про які відомо суду, очевидно, могла або не могла дізнатися про факти, які становлять предмет доказування. Адже об`єктивно неможливо дізнатися, як та чи інша особа сприймає певні обставини. Тому й добросовісність не можна пов`язувати з внутрішнім сприйняттям кінцевою набувачкою певних обставин.

Недобросовісність кінцевої набувачки спільного сумісного майна може бути підтверджена будь-якими передбаченими процесуальним законом засобами доказування.»

З урахування вищенаведеного суд приходить до висновку, що відносини між позивачем та колишнім чоловіком, згідно із зібраними у справі доказами, в період спільного проживання були пов`язані з веденням ними спільного господарства та наявністю спільного бюджету, відтак кінцева набувачка, яка є матір`ю ОСОБА_4 , враховуючи, що позивач та відповідач_1, перебували в шлюбі з 05.11.2006 року, не могла не знати про те, що майно, яке згідно з попередніми договорами буде набуто у власністьОСОБА_4 є спільною сумісною власністю подружжя, а також те, що відповідач – 1, не отримав згоди на це другого з подружжя на укладення додаткових договорів про внесення змін до попередніх договорів, згідно з якими було замінено сторону договорів купівлі-продажу, доказів які б свідчили про протилежне суду не надано.

Для приватного права апріорі властивою є така засада як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, наслідком визнання правочинів недійсним, кожна із сторін зобов`язана буде повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а саме складеться ситуація, коли відповідач-3 (ТОВ «МС Імперіал») матиме у власності як нерухоме майно, яке йому буде повернуто в результаті визнання недійсними договорів, так і грошові кошти, отримані ним від відповідача-1 в якості оплати вартості нерухомого майна, ба більше первинно строною попередніх договрів №269 Парк та №269_к Парк був ОСОБА_4 , тобто суд позбавлений можливості встановити чи буде відповідач-1 зацікавлений укласти з відповідачем-3 договори купівлі-продажу квартири та нежитлового приміщення, оскільки в такому випадку нерухоме майно перейде у спільну сумісну власність відповідача-1 та позивача, зазначене є важливим для захист прав та інтересів позивача.

Враховуючи вищевикладене, суд прих одить до висновку, що вибраний позивачем в спосіб захисту в конкретній ситуації не буде ефективним для захисту конкретного порушеного права та інтересу позивача.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Вказ аний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17.

Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 вказав, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (статті 12, 13 ЦПК України).

З огляду на викладене, з урахуванням наведених сторонами обгрунтувань, та наданих доказів, які містять матеріали справи, а також практики Верховного Суду у подібних правовідносинах, правозастосовного до спірних правовідносин законодавства України, суд приходить до висновку, що позивач при зверненні до суду обрав неналежний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо судових витрат.

Вирішуючи у відповідності до положень статті 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, оскільки суд прийшов до переконання про відсутність підстав для задоволення позову, а тому такі не підлягають до відшкодування.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ТОВ «МС ІМПЕРІАЛ» про визнання недійсними договорів та здійснення поділу майна подружжя – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_5 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МС ІМПЕРІАЛ» (місцезнаходження: 79005, м. Львів, пр. Тараса Шевченка, буд.7 ЄДРПОУ 39087340)/

Третя особа: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Романюк Мар`яна Ігорівна (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 12).

Суддя Нор Н.В.