Вирок від 24 серпня 2026 р. у справі №336/438/26 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН справи: 336/438/26

Номер провадження: 1-кп/336/845/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження за № 62024170020004565 від 27.06.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, українця, громадянина України, із середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, стрільця 1 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдата, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 17 січня 2024 року за № 77 ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду гранатометника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався і діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

02 червня 2024 року солдат ОСОБА_5 , реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , в порушення статутних вимог, в умовах воєнного стану, без поважних причин самовільно залишив місце несення служби тривалістю понад три доби, а саме місце розташування 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , розташованої в районі населеного пункту АДРЕСА_2 .

Так в період з 02 червня 2024 року до 01 серпня 2025 року, тобто до моменту самостійного повернення на військову службу до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдат ОСОБА_5 без поважних причин обов`язки військової служби не виконував, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину для подальшого проходження військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості ля цього.

Крім того, наказом тимчасово виконуючого обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України від 01 серпня 2025 року за № 240 ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 1 відділення 3 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався і діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Так 01 серпня 2025 року солдат ОСОБА_5 , реалізуючи свій умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою тимчасово ухилитися від проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, в порушення статутних вимог, в умовах воєнного стану, без поважних причин самовільно залишив місце несення служби тривалістю понад три доби, а саме місце несення служби, що розташоване на території Шевченківського району міста Запоріжжя.

Так, в період часу з 01 серпня 2025 року до 19 серпня 2025 року, тобто до моменту затримання та повернення на військову службу до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, солдат ОСОБА_5 без поважних причин обов`язки військової служби не виконував, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину для подальшого проходження військової служби, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління, за наявності реальної можливості для цього.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 вину визнав частково, суду пояснив, що з 2022 він пішов служити. У 2024 році він проходив службу у в/ч НОМЕР_4 . Під час служби виникли конфліктні ситуації з медичними працівниками та керівництвом. У зв`язку з наведеним він пішов у СЗЧ. Перебував вдома, працював неофіційно будівельником. У 2025 році він сам прийшов до НГУ 3033. Але його так швидко зарахували до штату, що він не встиг вирішити питання на колишній роботі. Він попереджав керівництво, що йому необхідно вирішити деякі питання. Письмово не звертався, рапорти не надавав, звертався в усному порядку. 01.08 він пішов з частини. 19.08. він повернувся. У скоєному щиро кається. Просив суд надати йому можливість повернутися на військову службу.

Не зважаючи на часткове визнання вини, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю підтверджується сукупністю зібраних та досліджених у судовому засіданні доказів, а саме:

Так допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , суду пояснив, що у 2025 році він обіймав посаду заступника командира стрілецької роти НОМЕР_1 НГУ по роботі з особовим складом. ОСОБА_8 він поновлював на військовій службі ЗСУ як особу, яка має статус СЗЧ у спрощеному порядку до НГУ 3033. Дану особу працівники поліції доставили до об`єкту. Його було поставлено до штату, і у той же день він залишив роту і не з`являвся на службу. Неодноразово вони спілкувалися з ОСОБА_8 , роз`яснювали наслідки повторного СЗЧ. ОСОБА_8 був відсутній 19 днів, з 01.08 по 19.08. До місця служби його доставила пошукова група. ОСОБА_8 було відомо, що він стає до штату і він повинен був з`явитися на службу, але не з`явився. Причиною неповернення, ОСОБА_8 вказував якісь невирішені питання на роботі цивільного.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , суду пояснив, що у 2025 році він був виконуючим обов`язків командира стрілецької роти 3033 НГУ. Йому відомо, що ОСОБА_8 було зараховано до штату. 01.08 він не з`явився на службу. 19.08 – повернувся. Його було повернуто пошуковою групою. Про якісь нестатутні відносини до солдата ОСОБА_8 у НОМЕР_5 йому не відомо.

Судом досліджені письмові докази, а саме:

Згідно із Витягом з ЄРДР від 27.06.2024, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення – 02.06.2024 військовослужбовець ВЧ НОМЕР_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самовільно залишив розташування підрозділу в АДРЕСА_2 в умовах воєнного стану, правова кваліфікація ч. 5 ст. 407 КК України (а.с.47).

Матеріали службового розслідування, за висновками якого повністю знайшов підтвердження факт того, що солдат ОСОБА_10 самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 02.06.2024 (а.с.72- 95), а також матеріали службового розслідування, за висновками якого повністю знайшов підтвердження факт того, що солдат ОСОБА_10 самовільно залишив військову частину НОМЕР_5 з 01.08.2025 без дозволу командування та начальників, яким підпорядкований за службою, та без поважних причин був відсутнім на службі по 19.08.2025. (а.с.96 – 123).

Згідно із документальною інформацією за № 735/42/-/04-2025 від 26.05.2025 наданої Заступником командувача Медичних сил Збройних Сил України полковником медичної служби ОСОБА_11 – відповідно до доповіді командира військової частини НОМЕР_6 від 06.06.2025 № 553/4415 військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – 13.05.2024 поступив на стаціонарне лікування до військової частини НОМЕР_6 , 13.05.2024 переведений до КНП «Міська клінічна лікарня № 30» Харківської міської ради, де перебував на стаціонарному лікуванні з 13.05.2024 по 20.05.2024. Виписаний до військової частини.

08.11.2024 військовослужбовець ОСОБА_5 завершив проходження медичного огляду військово- лікарською комісією військової частини НОМЕР_6 (а.с.134).

Також судом досліджені характеризуючи матеріали:

Згідно із документальною інформацією від 25.09.2025 надану КНП «ОКЗПНД та СЗХ» ЗОР – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під наглядом лікаря – психіатра, лікаря – нарколога не перебуває. У 1990 неодноразово був оглянутий лікарем – психіатром. Діагноз: затримка інтелектуального розвитку. 20.03.2020 оглядався лікарем – наркологом у кабінеті медичних оглядів на стан сп`яніння. Висновок: алкогольне сп`яніння.

Захист обвинуваченого проводився адвокатом ОСОБА_4 .

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду.

Дії обвинуваченого ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.5 ст. 407 КК України, як самовільне залишення місця служби, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст.12 КК України, обвинувачений ОСОБА_5 вчинив тяжкий злочин.

Обставин, які згідно зі ст.66 КК України пом`якшують покарання, судом не встановлені.

Обставин, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання, судом не встановлені.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Вивченням особи обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він раніше не судимий, військовослужбовець, за місцем служби характеризувався посередньо, має зареєстроване та постійне місце проживання, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, офіційно не працевлаштований.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд керується поняттям судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка охоплює повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вчиненого та відомостей про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, відсутність обставин, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе в умовах ізоляції його від суспільства, та з цих підстав вважає за необхідне призначити йому покарання в межах санкції статті, за якою кваліфікується його діяння, у виді позбавлення волі, вважаючи, що таке покарання буде необхідним та достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому, відсутні правові підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69 КК України) або ж звільнення від покарання з випробуванням (ст. 75 КК України).

Відповідно до Ухвали суду від 24.10.2025 – до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із визначенням розміру застави (а.с.137-139).

ДСА України від 17.12.2025 надало інформацію про зарахування коштів у вигляді застави на депозитний рахунок суду від 15.12.2025.

На запит суду, від ДУ «Запорізькій слідчий ізолятор» за № 2/10 від 06.08.2026 надано інформацію про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 утримувався в державній установі «Запорізький слідчий ізолятор» в період з 24.10.2025 по 17.12.2025.

17.12.2025 ОСОБА_5 був звільнений з державної установи «Запорізький слідчий ізолятор», після внесення застави в сумі 60560 гривень та підтвердження Територіального управління державної судової адміністрації України в Запорізькій області про надходження коштів.

Підстава звільнення: ухвала Олександрівського районного суду Запорізької області від 24.10.2025.

Судові витрати відсутні, речові докази не долучались, цивільний позов не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368 – 371, 373, 374, 395 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України та призначити покарання у вигляді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Строк відбуття покарання рахувати з дня фактичного затримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на виконання цього вироку.

Зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в строк відбування покарання час перебування його під вартою у якості запобіжного заходу, а саме з 24.10.2025 по 17.12.2025, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у вигляді застави з покладеними обов`язками до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Після набрання вироком законної сили, заставу визначену ухвалою слідчого судді Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 жовтня 2025 року (справа №331/6253/25, провадження №1-кс/331/2004/2025) у розмірі 60560,00 грн. (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят грн. 00 коп.), внесену за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 15.12.2025 на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Запорізькій області, за умови дотримання засудженим її умов, повернути заставодавцю.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя ОСОБА_1