Вирок від 24 серпня 2026 р. у справі №302/1101/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1101/26

1-кп/302/148/26

55

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 рокуселище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді ОСОБА_1

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої неповнолітньої ОСОБА_4

законного представника потерпілої – мати ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_7

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі судових засідань кримінальне провадження № 12026071110000113, відомості про яке були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 червня 2026 року, про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Розтока Міжгірського району Закарпатської області, мешканця буд. АДРЕСА_1 , громадянина України, з базовою середньою освітою, не одруженого, не працюючого, раніше судимого вироком Міжгірського районного суду від 03.02.2026 за ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України звільненого від відбуття покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканець АДРЕСА_1 упродовж літа 2025 по березень 2026 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи за місцем свого проживання, а також у будинку АДРЕСА_2 , маючи умисел на вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із проникненням у тіло іншої особи, усвідомлюючи їх суспільно-небезпечний характер, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з мотивів задоволення своєї статевої пристрасті, усвідомлюючи, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є малолітньою, користуючись її безпорадним станом, з огляду на вік малолітньої потерпілої, вчинив стосовно останньої дії сексуального характеру, пов`язані із вагінальним проникненням статевим чоловічим органом у тіло малолітньої ОСОБА_4 , внаслідок чого остання завагітніла та відповідно до висновку судово-медичної експертизи знаходиться на 23-24 тижні вагітності.

Обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні свою вину у вчиненому злочині визнав повністю.

Вирішуючи питання щодо обсягу дослідження доказів суд установив, що фактичні обставини справи повністю визнаються учасниками справи, відповідно до їх викладу в обвинувальному акті та не оспорюються ними. При цьому суд з`ясував чи правильно розуміють учасники зміст цих обставин та перевірив добровільність їх позицій.

Суд роз`яснив учасникам справи, що у випадку визнання ними обставин провадження, може бути визнано недоцільним дослідження доказів на підтвердження таких обставин, – в такому випадку сторони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

На підставі частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України, за згодою учасників справи, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які підтверджують подію кримінального правопорушення та вину ОСОБА_6 в його вчиненні та ніким не оспорюються.

Відповідно до частин третьої й четвертої статті 349 КПК України суд обмежив обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого ОСОБА_6 та дослідженням даних, які характеризують його особу.

Обвинувачений ОСОБА_6 надав суду показання, що повністю визнає свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні відповідно до відображених в обвинувальному акті. Показав, що вчиняв відносно малолітньої ОСОБА_4 дії сексуального характеру, наслідком яких є вагітність останньої. Ствердив, що ініціатором вказаних дій була малолітня потерпіла. Показав, що визнає, що дитина, народження якої очікує малолітня ОСОБА_4 є їх спільною й він буде дбати про неї та бажає укласти шлюб з потерпілою. Окрім визнання своєї вини, інформував, що щиро розкаюється й шкодує про вчинене та зробив для себе належні висновки. Заявив, що бажає служити в Збройних Силах України.

Суд, розглядаючи кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення, враховуючи добровільне визнання фактичних обставин провадження учасниками справи, які ніким не оспорюються, належним чином проаналізувавши та оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК України – вчинення дій сексуального характеру, пов`язаних із вагінальним проникнення в тіло іншої особи з використанням гені талій, вчинені щодо особи, яка не досягла чотирнадцяти років, незалежно від її згоди.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з загальних засад призначення покарання, принципу його законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації, при призначенні покарання ОСОБА_6 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як особливо тяжкий злочин, дані про особу винного, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку психіатра, нарколога та фтизіатра не перебуває, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період, засуджений вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03.02.2026 за ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 185 КК України до покарання у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України, звільнений від відбуття покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку 2 роки (не відбуто), не є депутатом.

Обставинами, які пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК України суд визнає – щире каяття та активне сприяння в розкритті кримінального правопорушення.

Обставиною, яка обтяжує покарання, відповідно до ст. 67 КК України є рецидив злочинів.

Прокурор ОСОБА_3 висловила думку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. На підставі ст. 71 КК України просив частково приєднати невідбуту частину покарання за попереднім вироком та призначити ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 (одинадцять) років 6 (шість) місяців. Відповідно до ст. 72 КК України просив зарахувати строк попереднього ув`язнення до строку покарання у виді позбавлення волі.

Малолітня потерпіла ОСОБА_4 просила суд суворо ОСОБА_6 не карати.

Законна представниця малолітньої потерпілої ОСОБА_4 – мати ОСОБА_5 просила суд суворо не карати ОСОБА_6 .

Обвинувачений ОСОБА_6 просив суворо його не карати, повідомив, що бажає служити в Збройних Силах України.

Захисник обвинуваченого – адвокат ОСОБА_7 просив урахувати як пом`якшуючи обставину – призов обвинуваченого на військову службу під час мобілізації. З урахуванням щирого каяття й активного сприяння в розкритті злочину просив застосувати ст. 69 КК України та призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 4 ст. 152 КК України нижче від найнижчої межі у виді позбавлення волі на строк 9 (дев`ять) років.

Обираючи обвинуваченому ОСОБА_6 вид і міру покарання у межах, установлених у санкції частини четвертої статті 152 Кримінального кодексу України, з урахуванням особи обвинуваченого, який не працюючий, усіх обставин провадження, тяжкості вчиненого ним злочину та його наслідків, двох обставини, що пом`якшують покарання та однієї обставини, яка обтяжує покарання, враховуючи позиції прокурора та потерпілої і її законної представниці, реалізуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, дотримуючись принципів об`єктивності та неупередженості розгляду справи, суд доходить висновку, що необхідним та достатнім покаранням для виправлення і запобігання вчинення нових кримінальних правопорушень, як обвинуваченим так і іншими особами, буде покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ст.152 ч.4 КК України.

Суд не встановив обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Підстав для застосування положень ст. 69 КК України суд не вбачає.

Крім того, як встановлено судом, за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 185 КК України, ОСОБА_6 засуджений до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років, вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03.02.2026, який набрав законну силу. Зазначеним вироком ОСОБА_6 , на підставі ст. 75 КК України, був звільнений від відбування покарання з випробуванням з установленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 165 Кримінально-виконавчого кодексу України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду. Відтак ОСОБА_6 вчинив злочин під час іспитового строку.

Відповідно до ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового кримінального правопорушення суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Враховуючи те, що ОСОБА_6 інкримінований йому злочин вчинив після постановлення Міжгірським районним судом Закарпатської області вироку за ч. 1 ст. 162, ч. 4 ст. 185 КК України, суд вважає, що остаточне покарання має бути призначене обвинуваченому за сукупністю вироків, відповідно до вимог ст.71 КК України.

Дану позицію суд обґрунтовує тим, що згідно із системним аналізом положень ст.70, ст.71 КК України, початковим моментом періоду вчинення злочину, внаслідок якого суд призначає покарання за сукупністю вироків, є саме момент постановлення вироку, а не набрання ним законної сили. Так, закон про кримінальну відповідальність визначає загальний критерій для відмежування призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів та сукупністю вироків і пов`язує його саме з моментом між діяннями, які вчинені до прийняття судового рішення про винуватість особи та після прийняття такого рішення. Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01 червня 2020 року (справа № 766/39/17).

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог ст.71 КК України, суд вважає необхідним частково приєднати невідбуте покарання за попереднім вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року та за сукупністю вироків призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст.71 КК України, у виді позбавлення волі. Суд уважає, що саме таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

Цивільний позов не заявлявся.

На підставі ч.2 ст.124 КПК України з ОСОБА_6 на користь держави слід стягнути процесуальні витрати за проведення експертиз на загальну суму 9 145,84 грн.

Долю речових доказів суд вважає необхідним вирішити в порядку ст.100 КПК України.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01.07.2026 у виді тримання під вартою, суд вважає за необхідне залишити без змін, до набрання вироком законної сили.

Керуючись статтями 100, 124, 368, 369-371, 373-374, 381-382 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 152 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років.

На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 лютого 2026 року та остаточно призначити ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років 6 (шість) місяців.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_6 рахувати з моменту його фактичного затримання, яким є – 01 липня 2026 року, після звернення вироку до виконання.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз (№СЕ-19/102-26/13149-ПС від 30.06.2026) на загальну суму 9 145,84 грн (дев`ять тисяч сто сорок п`ять гривень 84 коп.).

Речові докази, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Хустського РУП ГУНП в Закарпатській області:

- мобільний телефон марки ZTE Blade A5 2020, IMEI1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_2 ,

- кросівки білого-розового кольору, труси чорного кольору, джинси синього кольору, жіноча косметичка – повернути потерпілій ОСОБА_4 .

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_6 ухвалою слідчого судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2026 року у виді тримання під вартою, – залишити без змін, до набрання даним вироком законної сили але не довше 60 (шістдесяти днів).

Вирок може бути оскаржений із підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1