Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №389/2386/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 серпня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/2386/24

провадження № 22-ц/4809/1406/26

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С. І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участі секретаря - Бойко В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Знам`янської міської ради,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2024 року у складі судді Українського В. В. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви

В липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 , яка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично не бере участі у вихованні та утриманні доньки.

17 травня 2024 року між сторонами укладено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, відповідно до якого визначено постійне місце проживання дитини разом із батьком ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 самостійно вирішує всі питання щодо виховання та розвитку доньки, забезпечує її матеріально, організовує відвідування нею гуртків і тренувально-оздоровчих секцій та докладає всіх необхідних зусиль для її належного розвитку.

Натомість ОСОБА_2 не бере участі у житті та вихованні дитини, не здійснює належного піклування про неї, а також не надає матеріальної чи іншої необхідної підтримки.

При цьому позивач не чинить відповідачці перешкод у здійсненні її батьківських прав та виконанні батьківських обов`язків.

ОСОБА_1 вважав, що така поведінка відповідача свідчить про її свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків, відсутність наміру та бажання виховувати доньку, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211 грн 30 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_2 тривалий час не бере участі у вихованні та утриманні доньки, не цікавиться її життям, навчанням і здоров`ям, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток і не надає матеріальної допомоги.

Дитина проживає разом із батьком, який самостійно забезпечує її утримання, виховання, навчання та розвиток, створив належні умови для її проживання.

Врахувавши також визнання відповідачем позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що її свідоме та тривале ухилення від виконання батьківських обов`язків є підставою для застосування передбаченого пунктом 2 частини першої статті 164 СК України крайнього заходу позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ІНФОРМАЦІЯ_1 просить рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав безпосередньо впливає на права та обов`язки ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки внаслідок такого рішення у батька дитини виникає право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації як особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, однак ТЦК та СП не було залучено до участі у справі.

Крім того, суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та не встановив свідомого і винного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а висновок органу опіки та піклування не містить належної оцінки причин її поведінки.

Саме по собі визнання відповідачкою позову не є достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки така відмова від батьківських прав не передбачена законом, а позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу.

Також матеріали справи не містять беззаперечних доказів винної поведінки матері та свідомого нехтування нею батьківськими обов`язками.

Відзиви на апеляційну скаргу

Від адвоката Солонька О. С., який представляє інтереси ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 липня 2024 року без змін.

Відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи апеляційним судом

В судовому засіданні апеляційного суду представник ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10. підтримав доводи апеляційної скарги, ОСОБА_1 та його представники адвокат Солонько О. С. та адвокат Новіков О. М. заперечували проти доводів апеляційної скарги.

ОСОБА_2 та представник Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Знам`янської міської ради в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з судовою повісткою та довідкою про доставку електронного документа.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без участі осіб, які не з`явились, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 зареєстрований та проживає в АДРЕСА_1 разом із донькою ОСОБА_4 , матір`ю ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_6 .

Актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 13 травня 2024 року встановлено, що родина проживає в одноповерховому будинку із чотирьох кімнат, умови проживання задовільні, будинок повністю мебльований, зроблений ремонт, наявна побутова техніка, в достатній кількості продукти харчування, всі необхідні житлово-побутові умови для нормального розвитку дитини створені. Зі слів позивача мати дитини вже чотири роки живе та працює за кордоном.

Відповідно до договору щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, посвідченого приватним нотаріусом Кропивницького районного нотаріального округу Кіровоградської області Гріцик Н. М. 17 травня 2024 року, батьки дитини домовилися про місце проживання дитини разом із батьком в АДРЕСА_1 та в разі зміни місця проживання обов`язково попереджувати матір не пізніше одного місяця з моменту зміни місця проживання. Мати має право безперешкодно відвідувати дитину за місцем її проживання, завчасно попередивши про приїзд по телефону або за допомогою іншого засобу зв`язку, а також має право за попередньою домовленістю з батьком та узгодженням необхідних формальностей брати дитину до себе за адресою свого місця проживання або місця перебування.

Згідно з характеристикою з навчального закладу ОСОБА_7 навчається в ліцеї «Гармонія» Знам`янської міської ради Кіровоградської області з вересня 2019 року. Батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу вихованню дитини, бере активну участь в житті класу та навчального закладу.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області, мати дитини участі у вихованні доньки не приймає, матеріальної допомоги не надає, життям, навчанням та здоров`ям доньки не цікавиться, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, що свідчить про ухилення від своїх батьківських обов`язків. Весь обсяг обов`язків щодо утримання, виховання, навчання та розвиток доньки виконує батько.

Враховуючи викладене виконавчий комітет в особі органу опіки та піклування дійшов висновку, про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно її малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Відповідно до статті 18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Щодо права ІНФОРМАЦІЯ_1 на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції

Загальний підхід щодо права на апеляційне оскарження особою, яка не брала участі у справі, врегульований частиною першою статті 17, частиною першою статті 352 ЦПК, відповідно до яких право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції гарантовано особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Верховний Суд уже зауважував, що особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють, обмежують або припиняють права або обов`язки цих осіб. Судове рішення слід вважати таким, яким вирішено питання про права та обов`язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки або судження суду про права та обов`язки цих осіб або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки цих осіб. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи (постанова Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 2-1426/08).

У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Під час вирішення питання чи прийнято оскаржуване рішення про права, обов`язки, свободи чи інтереси особи, яка не брала участі в справі, суд має з`ясувати, чи буде в зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав, свобод та/або обов`язків у майбутньому (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 621/626/18).

За змістом статті 352 ЦПК України право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції особи, яка не брала участі у справі, ґрунтується не на гіпотетичній зацікавленості, а на правовій зацікавленості, яка обумовлюється змістом норм матеріального права (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року у справі № 404/7235/22).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 не є учасником сімейних відносин. Водночас територіальні центри комплектування та соціальної підтримки забезпечують виконання військового обов`язку громадянами України (частина сьома статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Враховуючи, що позов про позбавлення батьківських прав пред`явлений військовозобов`язаним у період дії воєнного стану та загальної мобілізації, а тому може призвести до виникнення або підтвердження підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (що входить до компетенції ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та/або звільнення з військової служби, що перебуває у сфері виконання конституційного обов`язку із захисту незалежності та територіальної цілісності України, тобто стосується інтересів держави, суд вважає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , як орган військового управління, що забезпечує виконання військового обов`язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації, є особою, яка має право апеляційного оскарження такого судового рішення.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23, від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23, від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25, від 24 грудня 2025 року у справі № 725/2192/25.

Крім того, у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 725/158/25 Верховний Суд акцентував увагу на тому, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23 зазначено, що позов про визначення місця проживання малолітньої дитини пред`явлений військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». А у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 495/432/23 наголошено, що позов військовослужбовця про визначення місця проживання дитини, поданий з метою штучного створення підстав для звільнення з військової служби під час особливого періоду, є зловживанням правом та використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню. Судові рішення повинні відповідати принципам справедливості та не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Подібні правові висновки в аналогічних справах викладено Верховним Судом у постановах від 06 травня 2026 року у справі № 725/9013/25, 20 травня 2026 року у справі № 725/6080/25, від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25.

Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій (частина друга статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Згідно з пунктами 1, 3, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах саме ІНФОРМАЦІЯ_1 наділений повноваженнями із забезпечення виконання позивачем військового обов`язку.

Щодо позовних вимог про позбавлення батьківських прав

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України)

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22, провадження № 61-16965св23; від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, провадження № 61-951св24; від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23, провадження № 61-8177св24.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, провадження № 61-14340св23; від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, провадження № 61-16164св23; від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09; рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Іlya Lyapin vs russia» (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, провадження № 61-1682св22; від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, провадження № 61-15840св23; від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, провадження № 61-13425св23.

Верховний Суд наголошував, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19, провадження № 61-7357св21; від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, провадження № 61-18610св23; від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, провадження № 61-8861св24).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, провадження № 61-9216св24).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, провадження № 61-13690св20; від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, провадження № 61-1544св21; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, провадження № 61-10115св23; від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, провадження № 61-5203св23).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини (постанова Верховного Суду від 04 грудня 2024 року у справі № 133/747/23, провадження № 61-9650св24).

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останньої батьківських прав, покладено на позивача.

Водночас суди мають встановити справедливий баланс між різними конкуруючими правами за Конвенцією. Однак, роблячи це, їм потрібно переконливо аргументувати свої рішення і забезпечити процесуальну справедливість усього процесу.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи, сімейної ситуації та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19 грудня 2018 ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 11).

Згідно з копією довідки виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кропивницького району Кіровоградської області № 17-21/167/8 від 07 травня 2024 року, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 разом із донькою. З ними також проживають ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 14).

Копією акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 13 травня 2024 року підтверджується, що сім`я проживає в одноповерховому чотирикімнатному будинку із задовільними умовами проживання, який мебльований, обладнаний побутовою технікою, має необхідні запаси продуктів харчування та всі умови для належного розвитку дитини. При цьому, за словами позивача, мати дитини близько чотирьох років проживає та працює за кордоном (а. с. 16).

17 травня 2024 року між сторонами укладено та нотаріально посвідчено договір щодо здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків, відповідно до якого місце проживання дитини визначено разом із батьком у АДРЕСА_1 . Договором також передбачено право матері безперешкодно відвідувати дитину за місцем її проживання та за попередньою домовленістю з батьком брати її до себе за місцем свого проживання або перебування (а. с. 17-18).

Відповідно до копії характеристики з навчального закладу, ОСОБА_7 з вересня 2019 року навчається у ліцеї «Гармонія» Знам`янської міської ради Кіровоградської області, при цьому її батько приділяє належну увагу вихованню доньки та бере активну участь у житті класу і навчального закладу (а. с. 13).

В судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що ОСОБА_1 самостійно виховує доньку, тоді як мати з ними не проживає, постійно перебуває за кордоном та участі у вихованні дитини не бере.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Знам`янської міської ради Кіровоградської області, ОСОБА_2 не бере участі у вихованні доньки, не надає їй матеріальної допомоги, не цікавиться її життям, навчанням і здоров`ям, не піклується про її фізичний, духовний та моральний розвиток, тоді як весь обсяг обов`язків щодо утримання, виховання та навчання дитини виконує батько. З огляду на зазначені обставини орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 (а. с. 22-23).

Аналізуючи докази, які містяться в матеріалах справи, та встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо малолітньої дитини.

Надані позивачем докази тільки підтверджують характер та спосіб його участі у вихованні дитини, проте, не доводять факт злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, тобто що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Висновок органу опіки та піклування, який міститься в матеріалах справи має рекомендаційний характер, він належно не обґрунтований, зроблений без наведення достатніх доказів, які б підтверджували ухилення відповідачки від здійснення батьківських обов`язків, не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а тому не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому суд бере до уваги, що наведені у висновку обставини щодо тривалої відсутності матері у житті дитини, непроживання з нею, відсутності регулярного спілкування та участі у вихованні, ненадання матеріального забезпечення, відсутності інтересу до навчання, розвитку та стану здоров`я дитини, а також висловленої матір`ю позиції про відсутність заперечень щодо позбавлення її батьківських прав, самі по собі не свідчать про наявність передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України саме винного та свідомого ухилення від виконання батьківських обов`язків. Оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд повинен встановити не лише фактичну відсутність участі одного з батьків у житті дитини, а й свідомий, винний та систематичний характер такого ухилення, що має бути підтверджено належними та допустимими доказами.

Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд враховує, що відповідачка за встановлених обставин справи не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

При цьому, ОСОБА_1 не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а сама по собі відсутність спілкування матері та доньки не є підставою для позбавлення відповідачки батьківських прав.

З огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з матір`ю та збереження зв`язків із нею, суд вважає, що відсутні підстави для застосування до ОСОБА_2 такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), проте, наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц та від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Таким чином, з урахуванням встановлених у справі обставин, беручи до уваги інтереси дитини, приписи норм матеріального права, які регламентують спірні правовідносини, а також зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її доньки - ОСОБА_3 .

Таким чином, за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для позбавлення її батьківських прав.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права згідно пунктів 2, 3 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає задоволенню, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2024 року скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

В порядку розподілу судових витрат, враховуючи, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає стягненню 1 453 грн 44 коп судового збору, сплаченого заявником за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 липня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) 1 453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн 44 коп судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24.08.2026.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді С. М. Єгорова

О. І. Чельник