Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №636/3579/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/3579/26 Провадження№ 2/636/3173/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області в складі: головуючого – судді Гніздилова Ю. М., за участю секретаря судового засідання – Селевко Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуїв в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості,

встановив

ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором № 291447 в сумі 3500 грн, а також судових витрат, пов`язаних зі зверненням до суду, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що відповідач у справі добровільно не погашає суму кредиту, чим порушує умови договору № 291447 від 31 серпня 2018 року, укладеного між ТОВ «Він Фінанс» та відповідачем

24 квітня 2026 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача, була постановлена ухвала про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначене відкрите судове засідання о 09 год 30 хв 15 липня 2026 року. Направлено відповідачеві копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачеві подати до суду відзив на позов в установлений строк. Запропоновано позивачу подати до суду відповідь на відзив. Запропоновано відповідачу подати до суду в установлений законодавством строк заперечення, в яких викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив пояснень, міркувань і аргументів і мотиви їх визнання або відхилення.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надавши до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив справу розглянути за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач повторно в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином шляхом направлення на його адресу, підтверджену довідкою з Єдиного державного демографічного реєстру, рекомендованого листа, який повернувся до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Також, відповідач викликався до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Враховуючи, що відповідно до положень ст. 128 ЦПК України, з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, а також те, що позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, а відповідач відзив на позов не подав, наявні всі умови, встановлені ст. 280 ЦПК України, які необхідні для ухвалення заочного рішення.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 291447 від 31 серпня 2018 року.

На обґрунтування позову зазначено, що 31 серпня 2018 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачкою укладено договір про надання фінансового кредиту № 291447, відповідно до якого відповідачці було надано кредит у розмірі 3 500,00 грн.

Позивач зазначає, що ТОВ «Авентус Україна» виконало свої зобов`язання та перерахувало відповідачці 3 500,00 грн, однак остання належним чином свої зобов`язання щодо повернення отриманих коштів не виконала.

Позивач посилається на укладення 12 квітня 2018 року договору факторингу № 1 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія», правонаступником якої, згідно з доводами позову, є ТОВ «ВІН ФІНАНС». У позові також зазначено, що право вимоги щодо відповідачки було включено до реєстру прав вимоги № 11 від 27 грудня 2018 року.

Позивач просить стягнути з відповідачки загальну суму 19 258,21 грн, яка, за його розрахунком, складається із 14 715,00 грн заборгованості за договором, 3 217,65 грн інфляційних втрат та 1 325,56 грн трьох процентів річних. При цьому сума 14 715,00 грн включає 3 500,00 грн основного боргу, 1 890,00 грн процентів та 9 325,00 грн пені і штрафів.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позивальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Позичальник умови кредитного договору не виконує, свою заборгованість по кредитному договору не погашає, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під час судового розгляду цієї справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається та самим позивачем підтверджується факт надання відповідачці грошових коштів у розмірі 3 500,00 грн.

Отже, саме ця сума є безпосередньо отриманими відповідачкою кредитними коштами, які підлягають поверненню кредитору.

Разом із тим заявлена позивачем сума 14 715,00 грн не є сумою фактично наданого кредиту, оскільки, відповідно до наведеного самим позивачем розрахунку, включає основний борг у розмірі 3 500,00 грн, проценти у розмірі 1 890,00 грн та пеню і штрафи у розмірі 9 325,00 грн.

Вирішуючи вимогу про стягнення 1 890,00 грн процентів, суд виходить із того, що позивач повинен довести не лише факт укладення кредитного договору, а й належність заявленого до стягнення розміру процентів, період їх нарахування, порядок та правові підстави такого нарахування.

Сам факт зазначення у розрахунку певної суми процентів не звільняє позивача від обов`язку довести їх склад, період нарахування та відповідність умовам укладеного договору.

При цьому з наданого позивачем розрахунку вбачається, що загальна сума 14 715,00 грн сформована станом на дату, яку позивач пов`язує з переданням права вимоги, та включає різні за своєю правовою природою платежі.

За таких обставин суд не вбачає достатніх правових підстав для стягнення з відповідачки заявленої суми процентів у розмірі 1 890,00 грн.

Позивач просить стягнути 9 325,00 грн пені та штрафів.

Разом із тим суд звертає увагу, що наведена сума є значно більшою за суму фактично отриманого відповідачкою кредиту та становить понад подвійну суму основного боргу.

Відповідно до статей 549–551 ЦК України неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою цивільно-правової відповідальності, а її розмір та порядок нарахування мають бути належним чином обґрунтовані та доведені кредитором.

Однак позивачем фактично не наведено належного деталізованого розрахунку, який би дозволяв суду встановити, яка саме частина із 9 325,00 грн є пенею, яка — штрафом, за який конкретно період здійснено їх нарахування, від якої суми та на підставі яких конкретних положень договору.

За таких обставин вимога про стягнення 9 325,00 грн пені та штрафних санкцій не може бути задоволена.

Крім того, враховуючи правову природу неустойки як відповідальності за порушення зобов`язання, суд не може стягувати її лише на підставі загального посилання позивача на наявність заборгованості без встановлення всіх необхідних складових для її нарахування.

Позивач також просить стягнути 3 217,65 грн інфляційних втрат та 1 325,56 грн трьох процентів річних, посилаючись на частину другу статті 625 ЦК України.

Разом із тим зазначені вимоги є похідними від вимоги про відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання та підлягають оцінці судом з урахуванням встановленого фактичного розміру та строку існування основного грошового зобов`язання.

Верховний Суд звертав увагу, що до вимог за частиною другою статті 625 ЦК України застосовується загальна позовна давність, а вимоги про інфляційні втрати та три проценти річних обмежуються відповідним періодом, за який вони можуть бути заявлені.

Наведений позивачем розрахунок здійснений за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року та становить 1 097 днів.

Однак позивач не довів належними та достатніми доказами правові підстави для стягнення саме заявлених сум за статтею 625 ЦК України в обсязі, зазначеному у позовній заяві.

Крім того, розрахунок статті 625 ЦК України здійснений позивачем від суми 14 715,00 грн, яка, як встановлено судом, включає не лише тіло кредиту, а також проценти, пеню та штрафи.

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних проведений не безпосередньо від доведеного судом розміру основного боргу, а від суми, склад якої включає недоведені та такі, що не підлягають стягненню, платежі.

За таких обставин вимоги про стягнення 3 217,65 грн інфляційних втрат та 1 325,56 грн трьох процентів річних задоволенню не підлягають.

Позивач окремо просить поновити строк позовної давності для звернення до суду.

Разом із тим суд зазначає, що вирішальним у цій справі є встановлення обсягу фактично доведеного грошового зобов`язання відповідачки та наявності правових підстав для стягнення кожної із заявлених складових заборгованості.

З огляду на встановлені судом обставини, вимога про повернення фактично отриманої суми кредиту у розмірі 3 500,00 грн є обґрунтованою.

Водночас правові підстави для стягнення процентів, штрафних санкцій, інфляційних втрат та трьох процентів річних у заявленому позивачем розмірі судом не встановлені.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення лише основної суми фактично отриманого кредиту — 3 500,00 грн, а в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задоволено частково, у зв`язку з чим судові витрати підлягають розподілу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Позивачем також заявлено до стягнення 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на незначний обсяг задоволених позовних вимог, складність справи, обсяг фактично виконаної представником роботи, співвідношення заявленої та задоволеної суми, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 5 000,00 грн не підлягають покладенню на відповідачку в повному обсязі та підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.

На підставі кредитного договору, ст. 526, 625, 1054 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 274 - 279, 280 – 289, 352, 354, п. 15.5 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ТОВ «Він Фінанс» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДР 38750239) заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) грн. 00 коп., судовий збір у розмірі 485 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 910 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Суддя Ю. М. Гніздилов