Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №1-451/03 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

П О С Т А Н О В А

іменем України

Справа № 1-451/03

Провадження № 1-в/210/15/26

20 серпня 2026 року

Металургійний районний суд м. Кривого Рогу у складі:

Головуючого судді: ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг клопотанняадвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту,-

ВСТАНОВИВ:

26 листопада 2025 року до провадження судді надійшло клопотанняадвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту на частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано 29.09.2006 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером № 3812616 на підставі постанови б/н від 03.04.2002 року Слідчого управління м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у кримінальній справі № 1-451/2003, власником якої є ОСОБА_5 .

В обґрунтування клопотання зазначив, що згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14.10.1997 року, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 набули право спільної сумісної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Найменування « АДРЕСА_2 ».

Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 жовтня 2003 року у кримінальній справі № 1-451 було зокрема, ОСОБА_5 визнано винуватим за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Стягнуто солідарно з засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_11 в рахунок відшкодування їй моральної шкоди – 50000,00 грн, в рахунок відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди 5421,04 грн. Покарання у виді конфіскації майна засудженого ОСОБА_5 , вироком від 27.10.2003 року не застосовувалося.

29 вересня 2006 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою зареєстровано за реєстраційним номером обтяження № 3812626 (архівний запис № 98606-252 від 12.04.2002 року (4151/116), яке здійснено на підставі постанови б/н від 03.04.2002 року Слідчого управління м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Отже обтяження у вигляді арешту майна, яке належить ОСОБА_5 на праві власності було накладено в рамках розгляду кримінальної справи № 1-451 та на сьогоднішній день створює перешкоди у здійсненні права володіти, користуватися та розпоряджатися ним. Крім того згідно листа № 359261-2025 від 11.11.2025 року Металургійним районним судом м. Кривого Рогу під час ухвалення судового рішення, а саме вироку від 27.10.2003 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, питання щодо майна, на яке накладено арешт не вирішено. Тому просить суд скасувати арешт на частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано 29.09.2006 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером № 3812616 на підставі постанови б/н від 03.04.2002 року Слідчого управління м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у кримінальній справі № 1-415/2003, власником якої є ОСОБА_5

В судове засідання заявник ОСОБА_5 не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Захисник – адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні клопотання підтримав, просив задовольнити.

Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні не заперечував щодо задоволення клопотання про скасування арешту майна.

Заслухавши доводи захисника та прокурора, дослідивши матеріали клопотання, суд доходить наступного висновку.

Згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 14.10.1997 року, посвідченого органом приватизації Управління житлово-комунального господарства Криворізької міської Ради народних депутатів, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 набули право спільної сумісної власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Як вбачається з копії вироку Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 жовтня 2003 року у справі № 1-451 ОСОБА_5 визнано винуватим за ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді 4 років позбавлення волі. Стягнуто солідарно з засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_11 в рахунок відшкодування їй моральної шкоди – 50000,00 грн, в рахунок відшкодування заподіяної їй матеріальної шкоди 5421,04 грн (а.с.11-15).

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2004 року вирок Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 жовтня 2003 року залишено без змін (а.с.16-18).

Згідно з листом голови Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу ОСОБА_12 від 23.10.2025 №08-09/27/2025, що суд не має можливості надати ухвалу суду в рамках кримінальної справи № 1-451/2003, оскільки справа була знищена за строком давності (а.с.21).

Відповідно до витягу з реєстру прав на нерухоме майно вбачається, що відповідно до номеру запису про обтяження 3812616, останній зареєстрований 29.09.2006 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою на підставі постанови б/н від 03.04.2002 року Слідчого управління м. Кривий Ріг Дніпропетровська область, вид обтяження арешт нерухомого майна, частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Особа, майно/права якої обтяжуються ОСОБА_5 , Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, архівний запис № 98606-252 від 12.04.2002 року ( 4151/116) (а.с.10).

Згідно листа Саксаганського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького Району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06.11.2025 року № 28.11-34/323887 завершених або відкритих виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_5 щодо стягнення на користь ОСОБА_11 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн та матеріальної шкоди у розмірі 5421,04 грн на виконанні не перебувало та станом на 06.11.2025 року не перебуває (а.с.24).

Згідно листа Криворізького відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Криворізькому районі Дніпропетровської області № 965/31.9-26 від 25.06.2026 року наявний запис про смерть ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складеного 23 квітня 2019 року за № 491 Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного Територіального управління юстиції у Дніпропетровській області (а.с.68).

У відповідності до положень ст. 5 КПК України, процесуальне рішення приймається судом згідно з положеннями КПК України, чинними на момент початку виконання процесуальної дії або прийняття такого рішення.

Так, з 20 листопада 2012 року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року, а тому з дня набрання його чинності, Кримінально-процесуальний кодекс України з наступними змінами в редакції 1960 року не діє.

Згідно до п. 9 Перехідних положень КПК України (в редакції 2012 року) запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до Інформаційного листа ВССУ № 1735/0/4-12 від 26.11.2012 року «Про деякі питання застосування розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України» роз`яснено судам, що запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до набрання чинності КПК, продовжують свою дію у порядку КПК 1960 року. Зміна, скасування чи припинення (окрім продовження) таких запобіжних заходів, арешту майна, відсторонення від посади, незважаючи на набуття чинності новим процесуальним законом (тобто 20 листопада 2012 року чи пізніше), відбувається згідно з п. 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК у порядку, передбаченому КПК 1960 року.

Після надходження кримінальної справи до суду питання щодо скасування арешту може бути вирішено судом в порядку, передбаченому ст.ст. 248, 282 КПК України в редакції 1960 або при постановленні вироку, відповідно до ст. 324 КПК України в редакції 1960.

Отже, питання про скасування арешту майна, який накладений в межах кримінальної справи, що вирішена в порядку КПК України 1960 ухваленням судового рішення, вирішується судом, що постановив це рішення в порядку, визначеному ст. ст. 409, 411 КПК України в редакції 1960.

Відповідно до статей 125, 126 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року арешт майна застосовувався з метою забезпечення заявленого або можливого в майбутньому цивільного позову, а також можливої конфіскації майна. Частиною шостою статті 126 цього Кодексу було передбачено, що накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України в редакції 1960 питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, вирішуються судом, який постановив вирок.

Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 1990 року № 11 «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних з виконанням вироку суду» роз`яснено, що в порядку статті 411 КПК України 1960 року суди вправі вирішувати питання про скасування заходів забезпечення цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при постановленні вироку такі заходи скасовані не були.

Аналогічний підхід викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц, відповідно до якого питання про скасування арешту, накладеного у кримінальній справі за правилами КПК України 1960 року, у разі невирішення цього питання вироком належить вирішувати у порядку кримінального судочинства судом, який постановив вирок.

Отже, під час вирішення клопотання суд повинен установити, чи зберігається на час його розгляду хоча б одна з передбачених законом цілей арешту майна та чи є подальше обмеження права власності необхідним і пропорційним.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Після припинення кримінальної справи відповідне втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Такі правомірні очікування ґрунтуються на закріпленому у статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції головному обов`язку держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, утверджувати й забезпечувати права і свободи та надавати людині ефективний засіб їх юридичного захисту.

Вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 жовтня 2003 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 березня 2004 року, ОСОБА_5 покарання у виді конфіскації майна не призначалося. Таким чином, після набрання вироком законної сили мета арешту щодо забезпечення можливої конфіскації майна остаточно відпала

На час набрання вироком законної сили статтею 21 Закону України «Про виконавче провадження» було передбачено трирічний строк пред`явлення виконавчих листів та інших судових документів до виконання, який у частині майнових стягнень обчислювався з наступного дня після набрання рішенням або вироком законної сили. Даних про переривання цього строку у передбаченому законом порядку матеріали клопотання не містять.

При цьому накладений у межах кримінальної справи арешт є тимчасовим процесуальним заходом і не може необмежений час існувати як самостійний спосіб забезпечення виконання цивільного позову за відсутності виконавчого провадження та будь-яких даних, які підтверджували б збереження його актуальної забезпечувальної мети.

Скасування арешту не вирішує питання про припинення чи виконання встановленого вироком цивільного зобов`язання та не позбавляє можливих правонаступників потерпілої права використовувати передбачені законом способи захисту. Воно лише припиняє дію процесуального заходу, необхідність подальшого застосування якого матеріалами справи не підтверджена.

Положеннями ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 20.03.1952 року встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп.49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Враховуючи те, що вироком Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27.10.2003 року питання щодо скасування арешту не вирішено, покарання у виді конфіскації майна не застосовувалося, а також враховуючи розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, арешт зберігається понад 24 роки, кримінальну справу остаточно розглянуто понад 22 роки тому, виконавче провадження щодо цивільного позову відсутнє, тому підстави накладення арешту відпали, за таких обставин подальше збереження арешту не пов`язане з реальною потребою забезпечення виконання вироку, втратило свою первісну процесуальну мету та становить непропорційне обмеження права ОСОБА_5 володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, суд приходить до висновку, що клопотання про скасування арешту майна підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7-1, 11-1, 125, 126, 409, 411 КПК України 1960 року, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Клопотанняадвоката ОСОБА_4 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту – задовольнити.

Скасувати арешт, частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який було зареєстровано 29.09.2006 року Першою криворізькою державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером № 3812616 на підставі постанови б/н від 03.04.2002 року Слідчого управління м. Кривий Ріг Дніпропетровської області у кримінальній справі № 1-451/2003, власником якої є ОСОБА_5 .

Постанова оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та проголошено 21 серпня 2026 року.

Суддя: ОСОБА_1