Постанова від 17 серпня 2026 р. у справі №559/3408/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року

м. Рівне

Справа № 559/3408/25

Провадження № 22-ц/4815/827/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Хилевича С. В., Гордійчук С. О.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 січня 2026 року у складі судді Макеєва С. В., ухвалене в м. Дубно Рівненської області,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №1364-1313 від 13.03.2024 року в розмірі 81000,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 18000,00 грн.; прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 63000,00 грн., а також сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн., обґрунтовуючи вимоги невиконанням відповідачем договірних зобов`язань.

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 січня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» суму заборгованості за кредитним договором №1364-1313 від 13.03.2024 року у розмірі 27000,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 18000,00 грн., прострочена заборгованість за нарахованими процентами - 9000,00 грн., також стягнуто витрати по сплаті судового збору у розмірі 800,00 грн.

Рішення суду першої інстанції вмотивоване передбаченим законом обов`язком позичальника повернути кредит у строк та на умовах, передбачених договором, та обґрунтовано тими обставинами справи, які вказують, що такий обов`язок відповідачем як позичальником дотриманий не був. Часткове задоволення позовних вимог зумовлене тим, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч.3 статті 509, ч.1, ч.2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Вважаючи рішення суду незаконним в частині незадоволених позовних вимог, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» оскаржило його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення суду в цій частині ухвалене з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що згідно п. 4.12 Кредитного договору, строк кредитування, тобто, строк на який надається кредит позичальнику - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Надання додаткових грошових коштів позичальнику у рахунок кредиту на підставі Додаткової угоди не змінює строк кредитування. Дата повернення (виплати) кредиту 06.01.2025 року. Строк дії договору є рівним строку кредитування. Згідно розрахунку заборгованості за договором №1364-1313 від 13.03.2024 року, станом 14.07.2025 року, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом (згідно п. 4.10, 10.1 кредитного договору) у строк договору (згідно п. 4.12 договору), що погоджений між сторонами. Вказує, що 10.05.2024 року відповідачем було внесено платіж у розмірі 9000 грн., які було враховано на погашення нарахованих відсотків за користування кредитом. Звертає увагу, що позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту, пеню, штраф або інших платежів за невиконання (неналежне виконання) умов кредитного договору. Вказує, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір відсотків за користування кредитом сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України). Позивач має законне право на нарахування процентів (п. 4.10, 10.1 кредитного договору) протягом строку договору визначеному в п. 4.12. Відповідач взяв на себе зобов`язання та не виконав їх належним чином. Також вказує, що відповідачу не нараховувалося ніяких штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором, здійснювалось лише нарахування процентів за користування кредитними коштами протягом погодженого сторонами строку кредитування. Таким чином, проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов`язань за договором у розумінні п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проценти визначенні у договорі жодним чином не суперечать вимогам законодавства. Відповідач був ознайомлений з усіма умовами договору та погодився із ними. Крім того, нові правила роботи банків та небанківських фінансових установ, зокрема тих, що надають послуги з кредитування (Закон України № 2120-ІХ) не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами згідно договору. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 63000,00 грн. не є співрозмірною сумі кредиту. Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованості за кредитним договором №1364-1313 від 13.03.2024р. у розмірі 27000,00 грн. та судового збору у розмірі 800,00 грн. та ухвалити нове рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТзОВ «Укр Кредит Фінанс» загальну суму заборгованості за кредитним договором №1364-1313 від 13.03.2024р. у розмірі 81000,00 грн., що складається з: простроченої заборгованості за кредитом - 18000,00 грн.; простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 63000,00 грн., також просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, пов`язані з розглядом цієї апеляційної скарги.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

13.03.2024 між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_2 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії №1364-1313, у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного Договору, відповідачці було надано кредит у розмірі 18000,00 грн. Строк кредитування 300 календарних днів, базовий період сплати відсотків 30 календарних днів. Стандартна процентна ставка становить 2,50% за кожен день користування кредитом, пільгова процентна ставка - 2,50%. Орієнтовна загальна вартість кредиту за весь строк користування складає 153 000,00 грн., та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом. Вказаний Договір підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

В матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_2 , де є її дані як позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови.

ОСОБА_2 отримала грошові кошти в сумі 18000,00 грн, що вона визнає у відзиві.

Відповідачка ОСОБА_2 свої зобов`язання за кредитним договором своєчасно не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, що станом на 14.07.2025 згідно розрахунку позивача складає 144 000,00 та включає в себе прострочену заборгованість за кредитом в розмірі 18 00,00 грн. й за відсотками в розмірі - 126 000,00 грн. Разом з тим, кредитодавцем застосовано до позичальника програму лояльності, зокрема часткового списання заборгованості за відсотками у розмірі 63 000,00 грн, за умови погашення решти заборгованості.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», договір був укладений у письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг).

Факт укладення договору та існування договірних відносин в апеляційному порядку не оскаржується сторонами. У апеляційній скарзі ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заперечує правомірність нарахування відсотків за користування кредитом та помилкову оцінку умов договору щодо строку кредитування.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. У відповідності зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

У зв`язку з невиконанням відповідачем кредитного договору, було здійснено нарахування відсотків у відповідності до умов підписаного ним кредитного договору.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то в даному випадку обсяг відповідальності відповідачки є нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, зважаючи, зокрема, й на ту обставину, що відповідачка частково гасила кредит, а заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 63 000,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту.

Суд зважає на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року в справі №910/4518/16, згідно з якими надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) вказується, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з частиною першою ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem". "Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Тому при стягненні заявленої позивачем заборгованості не підлягають врахуванню завуальовані, неоднозначні умови, які дозволили кредитодавцю нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, поза чітко вказаного строку кредитування.

Одними із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч.4 ст.42 Конституції України, держава захищає права споживачів, а відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Очевидно, що визначений розмір процентів є непропорційно великою сумою компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості кредиту), не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Правильність застосування положень п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до зменшення заборгованості саме за процентами від суми позики, а не лише до неустойки, підтверджується постановою Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №132/1006/19.

Також, відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків),то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У зв`язку з наведеним, при стягненні заявленої позивачем заборгованості суд першої інстанції обґрунтовано керувався чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом. Це не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Оцінюючи встановлені обставини справи в сукупності з нормами закону, що їх регулюють, беручи до уваги сталу судову практику Верховного Суду, враховуючи неспіврозмірність заявленої позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 63 000,00 грн сумі кредиту, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість часткового задоволення місцевим судом позовних вимог про стягнення відсотків в розмірі суми кредиту 18 000,00 грн..

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» залишити без задоволення.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 22 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Хилевич С. В.

Гордійчук С. О.