Постанова від 12 серпня 2026 р. у справі №550/1316/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 550/1316/25 Номер провадження 22-ц/814/2328/26Головуючий у 1-й інстанції Михайлюк О. І. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Чумак О.В.,

суддів Дряниці Ю.В., Панченка О.О.,

при секретарі Ванді А.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року (повний текст рішення складено 13 лютого 2026 року) по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 15 березня 2013 року між нею та відповідачем була укладена боргова розписка, згідно якої ОСОБА_2 отримав в борг грошову суму в розмірі, що складає 106152 грн. 50 коп. Відповідно до вказаної вище розписки відповідач зобов`язався повернути борг до 31 грудня 2023 року. Однак, відповідач не повернув зазначену у борговій розписці суму боргу.

Позивачка вказує, що у розписці зазначено, що у разі не повернення відповідачем грошової суми боргу, що складає 106152 гривень 50 коп., земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на землю, що посвідчується Державним актом на право приватної власності на землю серія Р1 №628454, виданим на підставі рішення 7 сесії 24 скликання Артемівської селищної ради від 24 грудня 2002 року № 88, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №558 від 04 березня 2003 року, переходить у власність гр. ОСОБА_1 . Земельна ділянка площею 1,6042 га сформована, їй присвоєний кадастровий номер 5325455300:00:004:0629, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ( Код КВЦВПЗ 01.01.)

Позивачка вважає, що фактично відбувся договір купівлі-продажу. ОСОБА_1 як покупець передала продавцю - ОСОБА_2 кошти, а останній підтвердив факт отримання грошей за відчуження земельної ділянки розпискою. Всупереч законодавству, договір дарування не був оформлений нотаріально, але відповідач пообіцяв нотаріально оформити з позивачем договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Відповідач, не зміг цього зробити через те що в 2014 році виїхав з України в м.Санкт-Петербург Російської Федерації, та прийняв російське громадянство.

Позивачка вказує, що 31 березня 2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» № 552-IX, яким було знято мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до вищевказаного закону 1 липня 2021 року скасовано мораторій (заборону) на продаж земель сільськогосподарського призначення, крім земель державної власності. До 1 січня 2030 року ціна продажу земельних ділянок сільськогосподарського призначення, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) не може бути меншою за їх нормативну грошову оцінку. Наразі неможливо вчинити нотаріально договір купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 являється громадянином Російської Федерації та не в змозі виїхати з об`єктивних причин до України задля вчинення правочину. У зв`язку з цим позивачка не в змозі в позасудовому порядку оформити право власності на куплену земельну ділянку належним чином.

Позивачка вказує, що не уклала своєчасно договір купівлі-продажу у відповідності з вимогами ст. 657 ЦК України, оскільки була впевнена, що відповідач виконає свої зобов`язання щодо нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, але фактично між позивачкою та відповідачем по справі відбувся договір купівлі-продажу вище вказаного майна, так як позивачка сплатила обумовлену вартість майна, про що свідчить розписка, та прийняла його, почала ним користуватися і розпоряджатися, як власник.

Просила визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,6042 га (кадастровий номер 5325455300:00:004:0629 ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва яка розташована на території Скороходівської селищної ради Полтавського району Полтавської області, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , таким що відбувся;

визнати право власності за ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку площею 1,6042 га (кадастровий номер 5325455300:00:004:0629 ) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належала ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на землю Державним актом на право приватної власності на землю серія Р1 №628454 виданий на підставі рішення 7 сесії 24 скликання Артемівської селищної ради від 24 грудня 2002 року № 88 який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №558 від 04 березня 2003 року

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу таким, що відбувся, та визнання права власності на земельну ділянку - відмовлено.

З рішенням суду не погодилася ОСОБА_1 таоскаржила його в апеляційному порядку. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити її позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалася на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що розписка не обмежується лише фіксацією боргу, вона індивідуалізує земельну ділянку через правовстановлюючий документ та прямо передбачає перехід земельної ділянки у власність позивачки у разі неповернення коштів. Крім того, відповідач у письмовій заяві про визнання позову та у мировій угоді прямо підтвердив, що сторони досягли домовленості саме щодо переходу права на конкретну земельну ділянку за певну суму. Вважає, що суд безпідставно використав норми про іноземців як самостійну підставу для відмови в позові, оскільки ч. 4 ст. 81 ЗК України стосується земель сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину іноземцями, тоді як у цій справі йдеться не про спадкування, а про набуття відповідачем права власності на підставі державного акта коли останній був громадянином України. Також звертає увагу, що суд обґрунтовував своє рішення припущенням щодо можливого окремого публічно-правового або спеціального майнового спору про примусове відчуження чи конфіскацію земельної ділянки, що не було предметом спору.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Чутівським РВ УМВС України в Полтавській області 06.06.2011, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був громадянином України (а.с.12).

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 №628454, виданого на підставі рішення 7 сесії 24 скликання Артемівської селищної ради від 24.12.2002 № 88, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №558 від 04.03.2003, громадянину України ОСОБА_2 було передано у власність земельну ділянку, площею 1,60 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Артемівської селищної ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.10).

Відповідно до копії розписки від 15.03.2013, підписаної позичальником ОСОБА_2 та позикодавцем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 в борг грошову суму в розмірі 106152 грн. 50 коп. та зобов`язався повернути суму боргу у строк до 31.12.2023.

Також, у розписці від 15.03.2013 зазначено, що у разі неповернення грошової суми боргу в розмірі 106152 грн. 50 коп., земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на землю, що посвідчено Державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 №628454, виданого на підставі рішення 7 сесії 24 скликання Артемівської селищної ради від 24.12.2002 № 88, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №558 від 04.03.2003, переходить у власність ОСОБА_1 (а.с. 16).

14.08.2015 ОСОБА_2 отримав паспорт громадянина Російської Федерації № НОМЕР_3 (а.с. 11)

Згідно витягу з ДЗК про земельну ділянку №НВ-9919159562025 від 29.01.2025, земельна ділянка, площею 1,6042 га в межах згідно з планом, яка розташована на території Артемівської селищної ради, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстрована Відділом Держгеокадастру у Чутівському районі Полтавської області 13.06.2016, кадастровий номер 5325455300:00:004:0629 (а.с. 4-9)

З договору оренди землі від 31.08.2015 та акту приймання - передачі земельної ділянки в оренду, додатку до договору оренди землі №б/н від 31.08.2015 вбачається, що ОСОБА_2 передав в оренду СТОВ «Ніка», а СТОВ «Ніка» прийняло земельну ділянку , загальною площею 1,60 га, кадастровий номер 5325455300:00:004:0629 строком на 15 років. (а.с. 13-15).

Одними із загальних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, а також справедливість, добросовісність і розумність (пункти 5 і 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу (частини перша і третя статті 16 ЦК України).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Для визнання такого договору дійсним обов`язковою умовою, як і для будь якого іншого договору, є відповідність його змісту Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 3 статті 209, частина 1 статті 203 ЦК України).

Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У відповідності до ст. 132 ЗК Україні (в редакції, чинній на дату складання розписки) угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім`я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну; є) права та обов`язки сторін; ж) кадастровий номер земельної ділянки; з) момент переходу права власності на земельну ділянку. Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась).

Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення. (частина третя статті 640 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України (в редакції, чинній на дату складання розписки) у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно з частиною другою статті 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з`ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування частини другої статті 220 ЦК України.

Надаючи оцінку розписці наданій позивачем колегія суддів звертає увагу, що вона не містить всіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачених статтею 132 ЗК України. При цьому, сам факт зазначення в розписці про перехід права власності на земельну ділянку в разі не повернення коштів не свідчить про домовленість між сторонами щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу. Отже, між сторонами взагалі відсутній договір купівлі-продажу хоча б у простій письмовій формі, тому вимоги позивача є безпідставними, оскільки застосування до спірних правовідносин частини другої статті 220 ЦК України можливе лише у разі укладення між сторонами правочину, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення такого договору.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідач не ухиляється від нотаріального посвідчення договору, більше того при розгляді справи судом першої інстанції відповідач визнав позов.

Однак визнання відповідачем позову спрямоване на відчуження земельної ділянки поза встановленим законодавством порядком без укладення відповідного договору на підставі розписки, яка не відповідає вимогам статтею 132 ЗК України.

За вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову та відсутність законних підстав для задоволення позову.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги доводи позивача про безпідставне посилання в оскаржуваному рішенні на ч. 4 ст. 81 ЗК України, оскільки остання стосується земель сільськогосподарського призначення, прийнятих у спадщину іноземцями, тоді як у цій справі йдеться не про спадкування, а про набуття відповідачем права власності на підставі державного акта коли останній був громадянином України, оскільки вказано обставина не була самостійною підставою для відмови у позові, та не спростовує висновків суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи. Рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Зважаючи на наведене апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється при розгляді цієї апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу скаргою ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 17 серпня 2026 року

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

О.О. Панченко