Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №754/1841/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 754/1841/25

провадження № 51-1688км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,

засудженої ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100030000359 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, українки, громадянки України, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 308 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 15 квітня 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 308 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 308 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі положень ч.1 ст.70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки й покладено на неї обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, перебуваючи з 13.01.2022 на програмі замісної підтримувальної терапії для хворих з опіоїдною залежністю у ТОВ «МЦ МЕДВІН», яке зареєстроване та знаходиться за адресою: 02125 м. Київ, бульвар Перова, 44 прим. 53; вже отримуючи за призначенням лікаря рецепти на придбання для прийому лікарського засобу «Tab.Methadonі 0,025 мг», що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено, метадон, 18.08.2022 умисно прибула до іншого суб`єкта господарської діяльності ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «МЕДСЕРВІС», яке зареєстровано за юридичною адресою: м. Київ, узвіз Вознесенський, будинок 14, офіс 16/24 й фактично знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 6-Б, подала заяву на отримання наркотичних засобів та уклала угоду про надання медичних послуг, приховавши від працівників медичної установи інформацію про перебування на програмі замісної підтримувальної терапії для хворих з опіоїдною залежністю в іншому медичному закладі.

В подальшому, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на придбання наркотичного засобу шахрайським шляхом, ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні ТОВ «МЕДИЧНИЙ ЦЕНТР «МЕДСЕРВІС», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 6-Б, шляхом обману лікаря, який не володів інформацією про те, що ОСОБА_7 перебуває на лікуванні в іншому медичному закладі, отримала рецепт на спеціальному рецептурному бланку № 3 (Ф.3) на право одержання в аптечних закладах лікарського засобу, що містить наркотичний засіб, обіг якого обмежено, метадон «Tab.Methadoni 0,025 mg» для його прийому в домашніх умовах згідно з рекомендаціями лікаря на 10 днів, а саме у виді таблеток в загальній кількості 40 шт.

Після цього ОСОБА_7 , 18.08.2022 о 15:50, використовуючи отриманий шляхом шахрайства зазначений рецепт за формою № 3 (Ф.3) та усвідомлюючи незаконність його одержання, придбала в аптеці № 119 КП «Фармація», що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Червоної Калини, 15, 40 таблеток «Tab.Methadoni 0,025 mg», який містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено, метадон (фенадон), загальною масою 1 г, тим самим заволоділа вказаним наркотичним засобом шляхом шахрайства.

Крім цього, ОСОБА_7 повторно, маючи умисел на незаконне заволодіння наркотичним засобом шляхом шахрайства з метою його подальшого неконтрольованого використання приходила 24.12.2022, 03.01.; 16.01.; 13.02.; 06.03.; 18.03.; 27.03.; 05.04.; 14.04.; 18.04.; 25.04.; 28.04.; 02.05.; 06.05.; 09.05.; 18.05.; 23.05.; 28.05.; 31.05; 07.06.; 15.06.; 27.06.; 05.07.; 07.07.; 18.07.; 19.07.; 28.07.; 29.07.; 07.08.; 16.08.; 26.08.; 28.08.; 06.09.; 11.09.; 16.09.; 26.09.; 27.09.; 08.10.2023 до приміщення ТОВ «ЕН-МЕД 24», розташованого за адресою: м. Київ, вул. Оноре де Бальзака, 6-Б, де отримувала рецепти на спеціальному рецептурному бланку № 3 (Ф.3) на право одержання в аптечних закладах лікарського засобу, що містить наркотичний засіб метадон (фенадон), для його прийому у домашніх умовах згідно з рекомендаціями лікаря на 10 днів по 4 пігулки один раз на добу в загальній кількості 40 пігулок.

Після цього ОСОБА_7 , використовуючи отримані шляхом шахрайства зазначені за формою № 3 (ф.3) рецепти, використала їх шляхом пред`явлення в аптеках № 79 мережі аптек КП «Фармація» у м. Києві за адресою: м. Київ, Воскресенський проспект, 15; № 81 КП «Фармація», що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Червоної Калини, 73; № 119 КП «Фармація», що знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Червоної Калини, 15, для отримання пігулок лікарського засобу за кожним рецептом по 40 таблеток «Tab.Methadoni 0,025 mg», який містить у своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено метадон (фенадон), загальною масою 1 г, тим самим повторно незаконно заволоділа вказаними наркотичними засобами.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду стосовно ОСОБА_7 у зв`язку з істотним порушенням вимог КПК України та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність й призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора про безпідставне застосування стосовно ОСОБА_7 положень ст. 75 КК Українита незастосування до засудженої додаткового виду покарання у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаними з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, чим допустив істотні порушення вимог КПК України.

Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, дані про особу винної, спосіб вчинення злочинів, кількість епізодів шахрайського заволодіння наркотичними засобами й те, що засуджена незаконно отримала значну кількість пігулок лікарського засобу «Tab.Methadoni 0,025 mg», який містить у своєму складі наркотичний засіб метадон (фенадон).

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо звільнення обвинуваченої від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, свого рішення належним чином не мотивував, зокрема не обґрунтував підстав, з яких дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченої без відбування покарання.

Крім того, всі перелічені судом обставини, що стали підставою застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням, одночасно вже були враховані судом при призначенні останній покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкцій ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КК України.

Також, посилаючись на постанову об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року в справі № 404/2081/22, прокурор вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду щодо відсутності підстав для застосування стосовно ОСОБА_7 такого додаткового покарання як позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаними з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 308 КК України як обов`язкове.

Залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, апеляційний суд доводи щодо безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України та незастосування додаткового покарання належним чином не перевірив і не спростував, вичерпних мотивів щодо підстав їх необґрунтованості в ухвалі не навів, внаслідок чого істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала подану касаційну скаргу.

Захисник та засуджена заперечували щодо задоволення скарги прокурора.

Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи з приписів ст. 419 вказаного Кодексу, суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до змісту ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між призначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нею кримінальних правопорушень та правильність кваліфікації її дій за ч. 1 ст. 308, ч. 2 ст. 308 КК України в поданій касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, при апеляційному розгляді суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи прокурора про неправильне застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України є необґрунтованими, й залишив без зміни вирок місцевого суду у частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.

При цьому, на думку колегії суддів Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на положення закону, згідно з якими при вирішенні зазначеного питання суд має належним чином досліджувати й оцінювати всі обставини, які мають значення для справи, та враховувати, що положення ст. 75 КК України застосовуються лише в тому разі, коли для цього є відповідні умови та підстави.

Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або ухвалення рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо звільнення обвинуваченої від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, свого рішення належним чином не мотивував, зосередившись на аспектах стану здоров`я обвинуваченої, притягнення її до кримінальної відповідальності вперше, наявності обставин, які пом`якшують покарання, й відсутності обставин, які його обтяжують.

При цьому, крім іншого, апеляційний суд вказав, що, на думку колегії суддів, вчиненими обвинуваченою кримінальними правопорушеннями не була завдана шкода суспільству, однак жодним чином не пояснив підстави для такого твердження. Також апеляційним судом вказано, що, на думку колегії суддів, обвинувачена вчиняла кримінальні правопорушення вимушено через сильний біль, однак також не навів об`єктивних мотивів для такого твердження.

Крім цього, обґрунтованими є доводи касаційної скарги прокурора щодо неврахування апеляційним судом висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, сформульованого в постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 404/2081/22, щодо призначенняОСОБА_7 додаткового покарання, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 308 КК України як обов`язкове, у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, незалежно від того, чи обвинувачена обіймала певну посаду або займалася певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

За змістом вироку місцевого суду, вирішуючи питання щодо застосування до обвинуваченої покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, місцевий суд послався на абз.1 п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (далі - постанова від 24.10.2003 року №7), де вказано, що відповідно до положень ст.55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання лише в тих випадках, коли вчинення злочину було пов?язане з посадою або із заняттям ним певною діяльністю.

Також місцевий суд, посилаючись на указані вище положення Пленуму ВСУ, вказав, що, якщо додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов`язковим, то воно застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов?язано вчинення злочину. До інших осіб не пов?язаного з їх діяльністю чи займаною посадою, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю не застосовується з наведенням у вироку відповідних мотивів. У такому випадку посилатися на статтю 69 КК України не потрібно (абз.4 п. 17 постанови від 24.10.2003 року № 7).

Однак, у вказаному вище рішенні ОП ККС ВС, а саме у постанові від 04 вересня 2023 року, справа № 404/2081/22, зазначено, що згідно з положеннями ст. 55 КК України у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, об`єднана палата ККС ВС у вересні 2023 року зробила висновок щодо правозастосовної практики з указаних вище питань.

Однак суд апеляційної інстанції, не дивлячись на це, погодився з рішенням місцевого суду в частині не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, пов`язаними з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 308 КК України як обов`язкове, що є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, адже про застосування місцевим судом чи апеляційним судами положень ч. 2 ст. 69 КК України у відповідних рішеннях також не йдеться.

За таких обставин ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене й ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись положеннями ст. ст. 412, 419, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 квітня 2026 року стосовно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3