Постанова від 16 серпня 2026 р. у справі №362/2519/15-к — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 362/2519/15-к

провадження № 51-2709 км 25

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

представника потерпілого (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110140000698 від 20 червня 2014 року, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Плесецьке Васильківського району Київської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України, і призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, яке належить на праві власності обвинуваченому; за пунктами 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить на праві власності обвинуваченому. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_10 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить на праві власності обвинуваченому.

Цим же вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, і призначено йому покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, яке належить на праві власності обвинуваченому; за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить на праві власності обвинуваченому. На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке належить на праві власності обвинуваченому.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та цивільних позовів.

За встановлених судом фактичних обставин, які детально викладено у вироку, 27 серпня 2014 року близько 03:00, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 підійшли до домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , перелізли через паркан, проникли до кухонної кімнати вище вказаного будинку шляхом відтиснення металопластикового вікна за допомогою цвяходеру.

Після цього ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 пройшли до коридору, де побачили ОСОБА_11 . Надалі, ОСОБА_9 за мовчазної згоди ОСОБА_10 з метою подолання можливого опору потерпілої та, перешкоджаючи останній покликати на допомогу сторонніх осіб, умисно завдав ОСОБА_11 не менше двох ударів цвяходером у ділянку голови та тулуба, внаслідок чого вона втратила свідомість, чим спричинив останній тяжкі тілесні ушкодження.

Надалі, ОСОБА_10 , узявши в ОСОБА_9 цвяходер, переніс ОСОБА_11 до спальної кімнати, де скориставшись застосованим ОСОБА_9 насильством, розпочав пошуки цінних речей та коштів для власного збагачення.

Зайшовши в ході пошуків до іншої спільної кімнати, їх було виявлено власницею будинку ОСОБА_12 , яка з метою захисту як себе, так і членів своєї родини, зокрема двох малолітніх дітей, від протиправних посягань зробила один постріл з спецпристрою для відстрілу набоїв в напрямку нападників, поранивши праву руку ОСОБА_10 .

З метою подолання опору ОСОБА_12 , реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 розпочав завдавати ОСОБА_12 удари руками та ногами по голові та тулубу.

У подальшому ОСОБА_10 задля забезпечення реалізації спільного умислу, спрямованого на заволодіння чужим майном, з метою позбавлення життя ОСОБА_12 з корисливих мотивів, став завдавати цвяходером удари по голові та тулубу останньої, а ОСОБА_9 здійснювати з близької відстані постріли із забраної у неї травматичної зброї, поки ОСОБА_12 , не перестала подавати ознаки життя.

Переконавшись у смерті ОСОБА_12 та безпорадному стані ОСОБА_11 , не зважаючи на присутність малолітніх ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 незаконно заволоділи зазначеним у вироку майном потерпілих на загальну суму 356299,50 грн, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а зазначеними майном та грошима розпорядились на власний розсуд.

Київський апеляційний суд ухвалою від 24 червня 2025 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника ОСОБА_15 , який діяв в інтересах ОСОБА_9 , залишив без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 9 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - без змін.

Вимоги й доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , з урахуванням доповнень, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати судові рішення призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи доводи, викладені ним у касаційній скарзі, зазначає, що:

· суд не перевірив причетність ОСОБА_16 до вчинення цього кримінального правопорушення. Стверджує, що ОСОБА_10 під тиском обмовив ОСОБА_8 ;

· показання ОСОБА_11 змінювалися в частині кількості осіб, які вчиняли злочин, є недостовірними та містять ознаки злочину, передбаченого ст. 384 КК України;

· поза увагою судів залишилися показання свідка ОСОБА_17 про погрози стосовно ОСОБА_12 з боку її начальника. Зауважує, що всупереч заявленого стороною захисту клопотання, останнього не було допитано в судовому засіданні;

· протокол пред`явлення свідку ОСОБА_18 для впізнання від 05 жовтня 2024 року, є недопустимим доказом, оскільки проведення цієї слідчої дії відбувалося з порушенням приписів ст. 228 КПК України;

· висновки експертиз № 750 МГЕ від 23 грудня 2014 року та № 1917СВЕ/743МГЕ від 04 березня 2015 року є недопустимими доказами, оскільки складені експертами, які не мали таких повноважень;

· у протоколі обшуку не зазначено час проведення цієї слідчої дії, не вказано осіб, які її проводили, не встановлено підставу проведення цієї слідчої дії, не роз`яснені права та обов`язки особам, які брали участь; не зазначені індивідуальні ознаки вилучених речей; уважає, що упакування речових доказів відбувалося в експертній установі. Зазначає, що стороною обвинувачення не доведено, що об`єкт, який досліджувався в ході проведення експертизи № 776 МГЕ від 13 жовтня 2014 року, є тим самим, який був вилучений в процесі обшуку. Зауважує, що судом встановлена інша окружність штанів, які були вилучені за місцем проживання ОСОБА_9 , ніж та, яка була встановлена висновком експерта № 819 МГЕ від 17 грудня 2014 року; до того ж на цих штанах встановлена відсутність генетичних ознак ОСОБА_9 . Указане, на думку касатора, зумовлює недопустимість доказів;

· склад суду першої інстанції визначений з порушенням порядку автоматизованого розподілу. До того ж, суддею місцевого суду 19 травня 2015 року одноособово прийнято рішення про призначення підготовчого засідання;

· суди не врахували дані про особу ОСОБА_9 , зокрема те, що він раніше не судимий, має сталі соціальні зв`язки, постійне місце проживання та порушили принцип індивідуалізації покарання;

· суди не врахували практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини; судові рішення не відповідають приписам статей 22, 23, 94 - 97, 419 КПК України

Письмових заперечень від інших учасників кримінального провадження на касаційну скаргу сторони захисту до Верховного Суду не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор та представник потерпілого вважали касаційну скаргу необґрунтованою, просили залишити її без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Сторона захисту підтримала подану касаційну скаргу, просила скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Водночас наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Верховний Суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

З урахуванням наведеного не є предметом перевірки суду касаційної інстанції доводи сторони захисту щодо допущення судами неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, а також щодо достовірності доказів.

Разом з тим, у рішеннях Верховний Суд у своїх неодноразово зазначав, що аналіз КПК України дає підстави стверджувати, що цей закон не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК України).

Крім того, згідно з усталеною судовою практикою, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох доказах, а на аналізі саме сукупності всіх доказів. І саме на такому аналізі та оцінці всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.

Як убачається з матеріалів провадження, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12, 13 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України та призначив йому відповідне покарання. Водночас вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду стосовно ОСОБА_10 не оскаржуються, а тому вказані рішення в цій частині не переглядаються.

Так, приписи ч. 2 ст. 17 КПК передбачають, що винуватість особи має бути доведена поза розумним сумнівом. На переконання колегії суддів, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_9 цей стандарт доведення винуватості цілком дотримано. Адже за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, які були досліджені в суді першої інстанції, можливо дійти висновку, що існує єдина версія, якою можна пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Разом з тим, місцевий суд також визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, та призначив йому покарання.

З оскаржених судових рішень убачається, що суди обґрунтували свої висновки щодо доведення винуватості, зокрема ОСОБА_9 , показаннями потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13 .

Допитана місцевим судом потерпіла ОСОБА_11 показувала про те, що тієї ночі вона перебувала у будинку своєї доньки ОСОБА_19 у спальні з молодшим онуком, а її донька - в іншій кімнаті зі старшим сином. Зазначала, що прокинулась близько третьої ночі, у будинок проникли троє чоловіків, двоє з них - ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які перебували безпосередньо у будинку. Зауважувала, що ОСОБА_10 був одягнений у чорне, а ОСОБА_9 - у камуфляжне. Стверджувала, що вона чула голос ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , та впевнена, що саме вони були в будинку. Зазначала, що ОСОБА_10 зайшов до неї у кімнату, погрожуючи електрошокером, вимагав у неї гроші, після чого останній завдав їй удар по голові, внаслідок чого вона втратила свідомість. Зауважувала, що, коли прийшла до свідомості, то чула як донька кричала, щоб її не били, а також молодший онук кричав, щоб не били маму. Указувала, що чула постріли, проте їхню кількість не пам`ятає. Зазначала, що ОСОБА_10 зламував цвяходером сейф, з якого забрали рушницю та золото.

Свідок ОСОБА_13 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому на момент допиту було шістнадцять років) повідомив, що на час злочину йому було вісім років, він прокинувся від криків, побачив, як мама побігла в іншу кімнату, за нею направилися два чоловіки. Він був у кімнаті разом з бабусею, куди зайшли двоє чоловіків та почали ламати шафу-купе, оскільки там був сейф. Один з них зняв з обличчя маску і він побачив ОСОБА_10 . На це інший чоловік сказав одягнути останньому маску назад, тому він пізніше зрозумів, що це був сусід ОСОБА_9 . Чоловіки між собою спілкувались, до нього не зверталися, користувались ліхтариками. Бабуся віддала їм якісь гроші, які мала при собі.

Також місцевим суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтував свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 фактичними даними таких доказів:

- протоколу огляду місця події від 27 серпня 2014 року, яким, зокрема, було зафіксовано порушену обстановку у будинку, пошкоджені речі, множинні плями/нашарування бурого кольору, а також труп ОСОБА_19 ;

- висновку експерта від 15 вересня 2014 року № 516МГЕ, за яким на представлених на дослідження марлевих тампонах, на які зроблені змиви речовини бурого кольору з правої стінки відділення шафи, де стояв сейф, виявлено кров людини та встановлені її генетичні ознаки (ДНК-профіль), які збігаються між собою і збігаються з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка слини ОСОБА_10 ;

- висновки експертів № 450МГЕ, 451МГЕ, 452МГЕ, 443МГЕ, № 449МГЕ від 26 грудня 2014 року, № 442МГЕ від 04 вересня 2014 року, № 662МГЕ від 30 вересня 2014 року, за якими кров на шпалерах у будинку, на дверній рамі спальні, де було виявлено труп ОСОБА_12 , належить останній. Водночас кров на дверній рамі кухні належить ОСОБА_10 ;

- висновків експертів № 750МГЕ від 23 грудня 2014 року, № 191СВЕ743МГЕ від 04 березня 2015 року, за якими на вилученій під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 куртці є кров людини ДНК-профіль якої збігається з ДНК-профілем зразка букального епітелію (слини) ОСОБА_10 (том 7, а. с. 206 - 209, 214 - 218);

- протоколу слідчого експерименту від 05 жовтня 2014 року, проведеного за участю ОСОБА_10 , за яким останній детально відтворив обставини події вчиненого разом з ОСОБА_9 злочину від 27 серпня 2014 року;

- протоколу впізнання від 05 жовтня 2014 року, за яким ОСОБА_18 , яка проживала в будинку ОСОБА_10 , серед чотирьох чоловіків остання впізнала за голосом чоловіка, з яким ОСОБА_10 розмовляв 27 серпня 2014 року близько 01:00 та говорила «Ти що цим електрошокером будеш вбивати, візьми топор», та за тембром голосу впізнала ОСОБА_9 , а також під час впізнання вказала на ОСОБА_9 як на чоловіка, який 27 серпня 2014 року приїжджав до ОСОБА_10 на моторолері (том 4 а.с. 228 - 235);

- висновку експерта № 776МГЕ від 13 жовтня 2014 року, згідно з яким на камуфляжних штанах, які були вилучені під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 , виявлено генетичні ознаки крові, які збігаються між собою та збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_12 (том 7 а.с. 29 - 33).

Також суди встановили, що номер телефону ОСОБА_10 НОМЕР_1 в ніч з 26 на 27 серпня 2014 року не працював, останній раз 26 серпня 2014 року було з`єднання о 20:21, а 27 серпня 2014 року з 08:23 - перебував в с. Плесецьке (том 5, а. с. 212-214). Номер телефону ОСОБА_9 НОМЕР_2 в ніч з 26 на 27 серпня 2014 року не працював (том 5, а. с. 212 - 214, 216).

Оцінюючи слідчий експеримент від 05 жовтня 2014 року, проведеного за участю ОСОБА_10 , місцевий суд зазначив, що в ході цієї слідчої дії ОСОБА_10 послідовно, спокійно, без примусу та скарг відтворював маршрут, яким вони з ОСОБА_9 рухались, деталі подолання паркана, перебування безпосередньо у будинку, завдання ударів потерпілим, отримання ним поранення в руку, викрадення речей та залишення будинку.

Оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_11 та свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , ОСОБА_13 , суди дійшли переконання про їхню належність і достовірність та зауважили, що підстав уважати їх неправдивими не встановлено і стороною захисту не надано.

Зі свого боку Суд звертає увагу на те, що положеннями ст. 384 КК України встановлює запобіжники стосовно недоброчесних потерпілих і свідків, які полягають в тому, що особа несе відповідальність за завідомо неправдиві показання. Крім того, перехресний допит цих осіб дає можливість сторонам кримінального провадження викривати їх на недостовірності у показаннях, а також подавати інформацію щодо недоброчесності учасника судового розгляду і введення суду в оману. У цьому провадженні такі процесуальні гарантії були дотримані. Підстав для дачі потерпілою та свідками неправдивих показань з метою обмови засуджених судами не встановлено, не наведено їх і в касаційних скаргах.

За результатом судового розгляду місцевий суд, зважаючи на показання потерпілої ОСОБА_11 , свідка ОСОБА_13 , обвинуваченого ОСОБА_10 , дані слідчого експерименту від 05 жовтня 2014 року, експертні дослідження, дійшов мотивованого висновку про доведення винуватості, зокрема ОСОБА_9 у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.

У свою чергу суд апеляційної інстанції за результатом апеляційного розгляду дійшов обґрунтованого переконання, що місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з`ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, які досліджені в судовому засіданні та оцінені з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв`язку, які взаємодоповнюються між собою, узгоджуються та підтверджуються у сукупності та яким надана належна оцінка у вироку.

Водночас доводи сторони захисту щодо можливої причетності інших людей до вчинення злочину є безпідставними та такими, що суперечать вимогам кримінального процесуального закону, з огляду на положення ст. 337 КПК України, згідно з якою судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Щодо доводів касаційної скарги про недопустимість протоколу обшуку та неналежне упакування вилучених штанів у ході цієї слідчої дії

Так, положення ст. 86 КПК України передбачають, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Підстави, за якими доказ може або повинен бути визнаний недопустимим, також передбачені статтею 87 КПК України. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.

Згідно зі ст. 104 КПК України (в редакції на час проведення слідчої дії) у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Протокол складається з: 1) вступної частини, яка повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; особу, яка проводить процесуальну дію (прізвище, ім`я, по батькові, посада); всіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, умови та порядок їх використання; 2) описової частини, яка повинна містити відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії відомості, важливі для цього кримінального провадження, в тому числі виявлені та/або надані речі і документи; 3) заключної частини, яка повинна містити відомості про: вилучені речі і документи та спосіб їх ідентифікації; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

За приписами ст. 234 КПК України обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу (ч. 3 ст. 233 КПК України).

Судами встановлено, що 03 жовтня 2014 року слідчим за участю спеціаліста - працівника криміналістичної лабораторії НДЕКЦ у присутності двох понятих та ОСОБА_21 було проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_9 - в будинку по АДРЕСА_3 . До того ж учасникам згаданої слідчої дії роз`яснені їхні права та обов`язки, разом з тим зауважень до протоколу не надходило.

Судами також перевірено, що дозвіл на проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 було надано ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 жовтня 2014 року (том 6, а.с. 28 - 29).

Дослідивши та оцінивши указаний доказ, суди правильно визнали його як допустимий, зазначивши, що процедура обшуку була проведена відповідно до вимог статей 234 та 236 КПК України. Водночас захисник у касаційній скарзі, не наводить обґрунтованих підстав у розумінні статей 86, 87 КПК України, які б зумовлювали недопустимість протоколу обшуку від 03 жовтня 2014 року.

Крім того, судами також установлено, що у ході згаданого обшуку, з поміж іншого, було вилучено одяг (дві комуфляжні футболки, три куртки, комбінезон, п`ять штанів, два бушлати, всі речі камуфляжного кольору та чоловічі джинсові штани, дві пари чоловічого взуття з відкритими боками (сандалі) - спецпакет № 1911037, (том 6, а. с. 30 - 48).

До того ж вилучений під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_9 одяг був оглянутий в приміщенні НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області 09 жовтня 2014 року заступником начальника СВ Васильківського МВ ГУ МВС України в Київській області в присутності двох понятих та спеціаліста. Під час огляду на штанах камуфльованих зі значним забруднення плямами фарби, мастила та інших речовин виявлено сліди речовини бурого кольору, які дали позитивний результат при використанні тест-смужок «Гемо-фан». Указані штани були упаковані до спецпакету № 1740581 (том 5 а.с. 217-218).

Надалі, постановою заступника начальника слідчого відділу Васильківського МВ ГУМВС України в Київській області від 09 жовтня 2014 року в цьому кримінальному провадженні було призначено комплексну молекулярно-генетичну хімічну експертизу, а у розпорядження експертів надано, зокрема, речові докази, упаковані у спецпакет № 1740581.

У свою чергу, у висновку експертизи № 776 МГЕ від 13 жовтня 2014 року (яка була проведена на підставі зазначеної постанови від 09 жовтня 2014 року) експерт, який був попереджений про кримінальну відповідальність, чітко вказав на цілісність упакування спецпакета № 1740581, у якому знаходилися камуфльовані штани, які у були предметом подальшого дослідження.

З огляду на викладене, Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги в цій частині щодо порушення порядку пакування речових доказів та вкотре наголошує, що суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому на підставі приписів ст. 433 КПК України вирішення питання щодо достовірності того чи іншого доказу перебуває поза межами його компетенції.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно недопустимості протоколу пред`явлення свідку ОСОБА_18 для впізнання від 05 жовтня 2014 року

Так, стаття 228 КПК України регламентує порядок проведення пред`явлення особи для впізнання, за положеннями якої перед тим, як пред`явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з`ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазначається, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред`явлена для впізнання, та надавати інші відомості про прикмети цієї особи. Особа, яка підлягає впізнанню, пред`являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред`явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред`являються. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. За правилами цієї статті може здійснюватися пред`явлення особи для впізнання за голосом або ходою, при цьому впізнання за голосом повинно здійснюватися поза візуальним контактом між особою, що впізнає, та особами, які пред`явлені для впізнання.

Як вже зазначалося вище, судами установлено, що 05 жовтня 2014 року ОСОБА_18 , яка проживала в будинку ОСОБА_10 , впізнала ОСОБА_9 як на чоловіка, який 27 серпня 2014 року приїжджав до ОСОБА_10 на моторолері (том 4 а.с. 232-235). Крім того, цей свідок за тембром голосу впізнала ОСОБА_9 як чоловіка, з яким ОСОБА_10 розмовляв 27 серпня 2014 року близько 01:00 та говорила «Ти що цим електрошокером будеш вбивати, візьми топор» (том 4 а.с. 228-231). Водночас, відповідно до зазначеного протоколу, після зачитання тексту, який було надано чотирьом учасникам, ОСОБА_18 спочатку упізнала чоловіка № 1, після чого на вимогу слідчого зазначена особа назвала своє ім`я. Надалі слідчий уточнив у свідка, чи впевнена вона у своїй відповіді, на що остання повідомила, що не впевнена, та вказала на чоловіка № 4. Після цього на вимогу слідчого зазначена особа підвелася та назвала своє ім`я ( ОСОБА_9 ).

Отже, посилання захисника на те, що в ході упізнання за голосом свідок ОСОБА_18 фактично уточнила свою відповідь не впливає на законність проведення цієї слідчої дії в цілому та автоматично не зумовлює недопустимість вказаного доказу. Зі свого боку колегія суддів зауважує, що вимоги ст. 228 КПК України в ході впізнання свідком ОСОБА_18 від 05 жовтня 2014 року були дотримані в повному обсязі, тож доводи касаційної скарги в цій частині не є слушними.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно неналежного складу суду при вирішенні питання про призначення кримінального провадження до розгляду

У своїй касаційній скарзі захисник посилався на те, що суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_22 ухвалою від 19 травня 2015 року одноособово призначив підготовче судове засідання до визначення повного складу суду у складі трьох суддів.

Водночас Верховний Суд зауважує, що відповідно до положень ч. 6 ст. 34 КПК України суд, якому направлено кримінальне провадження з іншого суду, розпочинає судове провадження зі стадії підготовчого судового засідання незалежно від стадії, на якій в іншому суді виникли обставини, передбачені частиною першою цієї статті.

Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що 27 жовтня 2016 року Апеляційний суд Київської області ухвалою направив кримінальне провадження стосовно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 до Києво-Святошинського районного суду Київської області для розгляду по суті.

Матеріалами справи також підтверджується, що того ж дня Києво-Святошинський районний суд Київської області ухвалою призначив підготовче судове засідання, яке у подальшому було проведено судом у складі трьох суддів.

Тож, зважаючи на те, що розгляд цього кримінального провадження 27 жовтня 2016 року починався спочатку, посилання сторони захисту про порушення порядку призначення підготовчого засідання у 2015 року в будь-якому випадку не заслуговують на увагу.

Крім того, звертаючись з касаційною скаргою, захисник вказує на незаконність складу Києво-Святошинського суду, оскільки 27 березня 2020 року після неможливості автоматизованого розподілу справи між суддями того ж дня було проведено повторний автоматизований розподіл і визначено склад суду: головуючий - ОСОБА_23 , та судді ОСОБА_24 та ОСОБА_25 . Наголошує, суддя ОСОБА_24 (яка не була головуючою) немає відповідної спеціалізаціє та є суддею з розгляду цивільних справ.

Так, з матеріалів справи убачається, що відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 жовтня 2019 року у цій справі було визначено склад суду: судді ОСОБА_23 (доповідач), ОСОБА_26 , ОСОБА_25 .

Надалі, розпорядженням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2020 року вирішено призначити повторний автоматизований розподіл судової справи у зв`язку із перебуванням члена колегії судді ОСОБА_26 на лікарняному.

У подальшому того ж дня о 14:23 визначення нового складу суду не відбулося через нестачу потрібної кількості суддів для розподілу справи, що підтверджується відповідним протоколом ( т. 10, а.с. 87). У звіті до вказаного протоколу, зокрема зазначено, що суддю ОСОБА_27 виключено з розподілу у зв`язку із відсутністю у неї спеціалізації.

Після чого, того ж дня о 15:18 протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначеного нового суддю ОСОБА_24 замість заміненого судді ОСОБА_26 .

Колегія суддів зауважує, що всупереч доводам касатора, Положення про автоматизовану систему документообігу передбачає можливість здійснення повторного розподілу у разі усунення обставин, що унеможливлюють здійснення попереднього автоматизованого (повторного автоматизованого) розподілу судових справ.

Крім того, згідно сталої судової практики та рішення Ради суддів України, відповідно до статей 126, 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положення про Раду суддів України, від 11 червня 2021 року № 18, якщо в суді, у якому рішенням загальних зборів суддів визначено спеціалізацію суддів, у випадках, коли неможливо утворити колегію з числа суддів відповідної спеціалізації (з числа суддів відповідної судової палати), визначення головуючого судді здійснюється з числа суддів відповідної спеціалізації (з числа суддів відповідної палати), а визначення суддів-членів колегії відбувається між усіма суддями незалежно від їхньої спеціалізації та належності їх до судових палат.

Крім цього, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції ні ОСОБА_8 ні його захисник не звертались з клопотанням про відвід суддів з підстав, визначених положеннями ст. 75 КПК України та не ставили під сумнів законність складу суду, який розглядає це кримінальне провадження. Не зверталася з такими доводами сторона захисту і до апеляційного суду.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в цій частині також не можна вважати слушними.

Щодо доводів касаційної скарги стосовно недопустимості висновків експертів № 750МГЕ від 23 грудня 2014 року та № 191СВЕ743МГЕ від 04 березня 2015 року

Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про судову експертизу» (в редакції чинній на момент її проведення) атестовані відповідно до цього Закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначили судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, а у випадках, передбачених ч. 4 ст. 7 цього Закону, - іншим фахівцям з відповідних галузей знань.

Так, захисник у своїй касаційній скарзі вказує, що висновок експерта № 750МГЕ від 23 грудня 2014 року є недопустимим доказом, оскільки відомості стосовно експерта, яка провела вказану експертизу ОСОБА_28 , Реєстр атестованих судових експертів не містить.

Проте, всупереч доводам захисника, відомості стосовно експерта ОСОБА_29 внесені до Реєстру атестованих експертів, з якого убачається чинність її свідоцтва № 13154 на момент проведення в цьому провадженні експертизи № 750МГЕ від 23 грудня 2014 року.

Разом з тим, захисник у своїй касаційній скарзі посилається на те, що експерт ОСОБА_30 в ході проведення комплексної експертизи № 191СВЕ743МГЕ від 04 березня 2015 року не мав повноважень на її проведення, оскільки свідоцтво, на підставі якого діяв останній, було недійсним з 27 лютого 2015 року, про що містить відомості Реєстр атестованих експертів.

Проте, як уже зазначалося вище, вирішуючи питання про допустимість вказаного доказу, Верховний Суд керується тим, що порушення КПК України необхідно вважати істотними лише тоді, коли вони суттєво обмежують фундаментальні права і законні інтереси учасників кримінального провадження.

Так, з висновку вказаної експертизи убачається, що слідчий, призначаючи експертизу, поставив на вирішення експертам такі питання: «1. Чи збігається ДНК-профіль крові на камуфльованій куртці, на якій маються механічні пошкодження в області правового рукава та спини, з ДНК-профілем ОСОБА_10 або ОСОБА_12 ; 2. Чи маються на наданій на дослідження камуфльованій куртці сліди пострілу». Для вирішеня цих питань було залучено експерта ОСОБА_31 з видом спеціальності «5.1 Дослідження вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу», а також експерта ОСОБА_32 зі спеціальністю проведення експертиз 9.5 «Молекулярно-генетичне дослідження».

Водночас з оскаржуваного рішення місцевого суду убачається, що суд першої інстанції у вироку, з поміж іншого, послався на те, що на вилученій під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_10 куртці є кров людини (висновок експерта № 750МГЕ від 23 грудня 2014 року), ДНК-профіль якої збігається з ДНК-профілем зразка букального епітелію (слини) ОСОБА_10 (висновок експерта № 191СВЕ743МГЕ від 04 березня 2015 року), на комбінезоні крові не виявлено (висновок експерта № 753МГЕ від 06 листопада 2014 року).

Колегія суддів, проаналізувавши зміст оскаржуваних рішень та згадані експертизи, зауважує, що місцевий суд не покладав в основу обвинувального вироку частину експертизи, яка б стосувалася компетенції експерта ОСОБА_31 з видом спеціальності «5.1 Дослідження вибухових речовин, продуктів вибуху та пострілу».

У той же час у своїй касаційній скарзі захисник не зазначив як вказане порушило фундаментальні права ОСОБА_9 або ж обмежило в можливостях їх ефективного використання. Разом з тим, сторона захисту не ставила під сумнів вказану експертизу в ході судового розгляду цього кримінального провадження, не заперечувала висновків цієї експертизи, не клопотала про проведення повторної експертизи.

Тож доводи касаційної скарги в цій частині не можна вважати слушними.

Щодо призначеного покарання ОСОБА_9 .

Так, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, урахував усі дані про особу ОСОБА_9 і призначив йому покарання за пунктами 6, 12, ч. 2, ст. 115 КК України у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю.

Разом з тим, у порядку ч. 2 ст. 433 КПК України Верховний Суд наголошує, що за приписами ст. 64 КК України довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку, а також у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 68 цього Кодексу.

Тож, довічне позбавлення волі не може бути призначене особі, яка на момент постановлення вироку досягла 65 років, незалежно від її віку на момент вчинення злочину.

Водночас 09 листопада 2023 року місцевий суд, ухвалюючи обвинувальний вирок та призначаючи ОСОБА_8 покарання у виді довічного позбавлення волі, не звернув уваги на те, що засудженому на той момент вже виповнилося 65 років (зважаючи на встановлену цим же судом дату його народження- ІНФОРМАЦІЯ_4 ).

На підставі викладеного колегія суддів доходить переконання про зміну судових рішеннях в частині призначення покарання ОСОБА_9 за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України та за мотивів, наведених у оскаржуваних рішеннях, призначення останньому покарання за пунктами 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Зважаючи на те, що місцевий суд визнав ОСОБА_9 винуватим також у злочині, передбаченому ч. 4 ст. 187 КК України, та признав покарання за цим злочином у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією майна, яке є його власністю, Суд уважає за необхідне на підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна, яке є власністю засудженого.

Також Суд ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17, за яким, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII.

За положеннями ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, в якому до особи було застосовано попереднє ув`язнення, проводиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Тож, Суд уважає за необхідне зарахувати ОСОБА_9 строк попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з моменту затримання до набрання вироком законної сили. До того ж, зважаючи на те, що ОСОБА_9 на момент ухвалення цього рішення фактично відбув основне покарання у виді 15 років позбавлення волі, останній підлягає звільненню з-під варти.

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків судів першої та апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує, що матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки судів обох інстанцій про доведеність винуватості засудженого зроблені з дотриманням вимог статей 22, 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було безпосередньо досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

У порядку ч. 2 ст. 433 КПК України вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 листопада 2023 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року стосовно ОСОБА_9 змінити.

Призначити ОСОБА_9 покарання за пунктами 6, 12, ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Уважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 10 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити ОСОБА_9 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції закону України № 838-VІІІ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання» від 26 листопада 2015 року) зарахувати у строк відбування призначеного покарання термін попереднього ув`язнення ОСОБА_9 з 03 жовтня 2014 року по 24 червня 2025 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Звільнити ОСОБА_9 з-під варти в залі суду, у зв`язку з фактичним відбуттям призначеного покарання.

У іншій частині судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3