Постанова від 20 серпня 2026 р. у справі №676/808/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 676/808/24

провадження № 61-16939св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року у складі судді Бондара О. О. та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом

до Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області, ОСОБА_2 про звільнення майна з-під арешту.

Позовна заява мотивована тим, що у порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_3 позивач набув право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2020 року у справі № 676/4443/19 за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер

ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на вказану квартиру.

Судом при розгляді справи № 676/4443/19 установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 грудня 2004 року зазначена квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_4 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв його син - ОСОБА_3 , за заявою якого 13 вересня 2013 року була відкрита спадкова справа. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 05 жовтня

2016 року син померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, але у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Право власності позивача на спірну квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, реєстраційний номер обтяження: 5182614, зареєстровано: 21 червня 2007 року, реєстратор: Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: ухвала Кам`янець-Подільського міського суду від 21 жовтня 1998 року.

Вироком Кам`янець-Подільського міського суду від 16 січня 1998 року у справі № 1-8/1998, який набрав законної сили 24 січня 1998 року, ОСОБА_2 був засуджений за частиною другою статті 140, частиною першою статті 145 КК України із застосуванням статті 42 КК України до 2 років виправних робіт,

з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності з утриманням на користь держави 20 % заробітку щомісячно. Зобов`язано ОСОБА_2 влаштуватися на роботу.

На виконання вказаного вироку суду державний виконавець направив повідомлення від 13 жовтня 1998 року № 488 до Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори про накладання арешту на квартиру

АДРЕСА_1 , в якій проживав засуджений

ОСОБА_2 .

Отже, вказаним обтяженням порушено права позивача, оскільки він позбавлений можливості розпоряджатися належним йому на праві власності нерухомим майном.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд зняти арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Знято арешт з квартири

АДРЕСА_1 , накладений державним виконавцем Кам`янець-Подільського міського відділу Державної виконавчої служби від 21 червня 2007 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обґрунтованими є доводи позивача про те, що обтяження спірного нерухомого майна свідчить про порушення прав ОСОБА_1 , оскільки він позбавлений можливості розпоряджатися належним йому майном.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у випадках, коли арешт майна здійснювався для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, то до участі у справі залучається відповідний орган виконавчої влади, який у межах своїх повноважень реалізує державну податкову політику.

Відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня

2019 року № 227, таким органом є Державна податкова служба України,

у зв`язку з чим її правомірно залучено до участі у справі в якості відповідача

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2024 року апеляційну скаргу Державної податкової служби України в особі Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області залишено без задоволення. Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що арешт на спірну квартиру, належну позивачу, накладено у зв`язку з виконанням вироку Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 16 січня 1998 року

у справі № 1-8/1998 за обвинуваченням ОСОБА_2 .

Разом з тим ОСОБА_2 не був власником зазначеної квартири.

Отже, накладений на спірне нерухоме майно арешт перешкоджає позивачу, як власнику користуватися та розпоряджатися квартирою.

Апеляційний суд дійшов висновку про те, що посилання в апеляційній скарзі на те, що дії Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області не призвели до порушення прав позивача, не заслуговують на увагу, оскільки у випадках, коли арешт майна здійснювався для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, підлягає вирішенню питання щодо участі у справі відповідного територіального органу Державної податкової служби України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2024 рокуГоловне управління Державної податкової служби

у Хмельницькій областізвернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 листопада 2024 року, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2024 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій області на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 18 листопада 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій

не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду

від 24 травня 2023 року у справі № 299/2931/17.

Спірні правовідносини знаходяться поза межами повноважень податкової служби, тому Головне управління Державної податкової служби

у Хмельницькій області не є належним відповідачем у цій справі.

Позивачем не зазначено, які саме його права порушено відповідачем.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Судом установлено, що рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 30 січня 2020 року у справі № 676/4443/19

за ОСОБА_1 визнано в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на спірну квартиру.

Судом при розгляді справи № 676/4443/19 установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 грудня 2004 року зазначена квартира належала на праві приватної власності ОСОБА_4 . Останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняв його син - ОСОБА_3 , за заявою якого 13 вересня 2013 року була відкрита спадкова справа. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 05 жовтня

2016 року син померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті батька, але у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Право власності позивача на спірну квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт, реєстраційний номер обтяження: 5182614, зареєстровано: 21 червня 2007 року, реєстратор: Перша Кам`янець-Подільська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: ухвала Кам`янець-Подільського міського суду від 21 жовтня 1998 року.

Вироком Кам`янець-Подільського міського суду від 16 січня 1998 року у справі № 1-8/1998, який набрав законної сили 24 січня 1998 року, ОСОБА_2 був засуджений за частиною другою статті 140, частиною першою статті 145 КК України із застосуванням статті 42 КК України до 2 років виправних робіт,

з конфіскацією всього майна, що належить йому на праві власності з утриманням на користь держави 20 % заробітку щомісячно. Зобов`язано ОСОБА_2 влаштуватися на роботу.

На виконання вказаного вироку суду державний виконавець направив повідомлення від 13 жовтня 1998 року № 488 до Першої Кам`янець-Подільської державної нотаріальної контори про накладання арешту на квартиру

АДРЕСА_1 , в якій проживав засуджений ОСОБА_2 .

У зв`язку з введенням електронного реєстру прав власності на нерухоме майно та реєстру обтяжень нерухомого майна Першою Кам`янець-Подільською державною нотаріальною конторою було внесено в реєстр обтяжень відомості про накладання арешту на спірну квартиру, яка на момент накладання арешту перебувала в державній власності, лише у 2004 році на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08 грудня 2004 року була приватизована дідом позивача - ОСОБА_4 .

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, позивач оскаржує арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11).

У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала наведені висновки щодо юрисдикції спорів та зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та не знятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, потрібно розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та не скасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому

статтею 174 цього Кодексу (пункти 51, 52).

Судом установлено, що арешт на спірну квартиру було накладено на виконання вироку Кам`янець-Подільського міського суду від 16 січня 1998 року у справі

№ 1-8/1998, тобто за правилами КПК України 1960 року, а 21 червня 2007 року це обтяження було зареєстровано.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що оспорюване обтяження накладено на спірну квартиру з порушенням закону, оскільки позбавляє позивача можливості здійснювати право володіння і розпорядження належним йому майном.

Засуджений ОСОБА_2 вироком Кам`янець-Подільського міського суду Хмельницької області від 16 січня 1998 року у справі № 1-8/1998 не був власником спірного нерухомого майна.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для звільнення майна позивача з-під арешту.

Доводи заявника у касаційній скарзі про те, що Головне управління Державної податкової служби у Хмельницькій області є неналежним відповідачем, на увагу не заслуговують, оскільки арешт спірного нерухомого майна здійснювався для забезпечення його конфіскації на користь держави, тому участь у справі в якості відповідача приймає відповідний територіальний органу Державної податкової служби України.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 08 листопада 2019 року у справі № 450/1411/16 та постановах Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 721/521/21, від 19 березня 2025 року

у справі № 676/1280/24, від 31 липня 2026 року у справі № 295/15359/24.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду

від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки судів є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Хмельницькій областізалишити без задоволення.

Рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 09 липня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду

від 18 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська