Постанова від 03 серпня 2026 р. у справі №522/5398/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року

м. Київ

справа № 522/5398/21

провадження № 61-15255св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року у складі суддів Назарової М. В., Коновалової В. А., Кострицького В. В.

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, Кредитна спілка «Кредитінвест» про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської про витребування майна із чужого незаконного володіння, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 серпня 2006 року набула у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який в подальшому на підставі договору іпотеки

від 10 квітня 2009 року, укладеного з Кредитною спілкою «Кредитінвест», передала в іпотеку на забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов`язань за кредитним договором від 11 квітня 2008 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси

від 29 грудня 2016 року задоволено частково позовні вимоги КС «Кредитінвест» до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 та в рахунок сплати заборгованості за кредитним договором

від 11 квітня 2008 року у загальному розмірі 9 624 785,68 грн, укладеним між КС «Кредитінвест» та ОСОБА_4 , звернуто стягнення на предмет іпотеки, зокрема, належний позивачу житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 вартістю 3 303 300 грн. Указаним рішенням визначено порядок його виконання та зазначено, що воно є підставою для реєстрації за Кредитною спілкою «Кредитінвест» права власності на нього.

На підставі договорів купівлі-продажу від 30 травня 2017 року

КС «Кредитінвест» відчужила на користь відповідача ОСОБА_3 вказаний житловий будинок.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 грудня 2018 року заочне рішення Приморського районного суду міста Одеси

від 29 грудня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог КС «Кредитінвест» та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог КС «Кредитінвест».

Посилаючись на те, що нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза її волею на підставі судового рішення, яке згодом було скасовано,

ОСОБА_2 просила витребувати у ОСОБА_3 на свою користь житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 15 лютого 2022 року до участі у справі за вказаним позовом залучено Кредитну спілку «Кредитінвест» як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2023 року у позові відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 в інтересах якої діє адвокат Бойко А.В., подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Постановою Одеського апеляційного суду від 25 квітня 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 , адвоката Бойко А. В., залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси

від 12 квітня 2023 року - без змін.

21 листопада 2024 року ОСОБА_1 , який не брав участі у розгляді справи, але вважає, що суд вирішив питання про його права та інтереси, звернувся до Одеського апеляційного суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2023 року та ухвалити постанову про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 січня 2025 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 не брав участі у розгляді справи, а надані ним докази (копія договору найму житлового приміщення

від 11 жовтня 2016 року) на підтвердження того, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 квітня 2023 року вирішено його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, спростовуються рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2023 року, справа

№ 522/7614/23, яким йому відмовлено у визнанні дійсним договору найму житлового приміщення від 11 жовтня 2016 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

01 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

20 січня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно закрив апеляційне провадження, не з`ясувавши належним чином наявності у заявника порушеного права та не врахувавши, що спірне майно фактично перебувало володінні ОСОБА_1 , який інвестував у створення спірного майна.

Доводи інших учасників справи

25 грудня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив ОСОБА_3 на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вона зазначила, що відсутні підстави вважати права заявника порушеними при вирішенні питання про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки участі у розгляді справи він не брав, а наданий заявником доказ (договір найму житлового приміщення від 11 жовтня 2016 року) спростовується рішенням Приморського районного суду міста Одеси

від 19 грудня 2023 року, яким йому відмовлено у визнанні дійсним договору найму житлового приміщення.

Від інших учасників справи відзив на касаційну скаргу не надходив.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

У статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує, у тому числі відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 18 ЦПК України обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Отже, законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Тобто особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють їх права та/або обов`язки, або породжують для них правові наслідки.

Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.

Питання про те, чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин справи та змісту судового рішення.

При цьому судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд під час визначення його цивільних прав і обов`язків.

Аналогічних за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14, від 20 травня 2024 року у справі № 0827/11217/2012 та від 18 березня 2025 року у справі № 161/20282/21.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2458/15-ц (провадження № 14-726цс19) та від 08 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-727цс19) зазначила, що особа, яка не брала участі у справі, може оскаржити судове рішення лише тоді, коли цим рішенням безпосередньо вирішено питання про її права, інтереси чи обов`язки. Ймовірний або опосередкований вплив судового рішення на права чи інтереси особи не є підставою для надання їй права на апеляційне оскарження.

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) зазначив, що незалучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, саме собою не є безумовною підставою для скасування судового рішення, оскільки такі особи не є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин, а тому суд не вирішує питання про їхні права чи обов`язки. Судове рішення лише потенційно може вплинути на їхні права та обов`язки щодо однієї зі сторін спору в майбутньому, зокрема у разі пред`явлення до них регресних вимог.

Верховний Суд наголосив, що пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України застосовується у випадках, коли судовим рішенням безпосередньо вирішено питання про права, свободи, інтереси чи обов`язки особи, а не тоді, коли таке рішення лише може вплинути на її правове становище в майбутньому. У зв`язку з цим необхідно розмежовувати випадки, коли судове рішення порушує права особи, та випадки, коли воно лише потенційно може їх зачіпати.

Також Верховний Суд звернув увагу, що за змістом пункту 1 частини першої статті 365 ЦПК України підставою для залучення судом апеляційної інстанції особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, є встановлення можливого впливу судового рішення на її права, обов`язки чи інтереси. Водночас процесуальний закон не наділяє суд апеляційної інстанції повноваженнями змінювати процесуальний статус особи, яка подала апеляційну скаргу як особа, що не брала участі у справі, але вважає, що рішенням суду вирішено питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, на статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, якщо суд дійде висновку, що оскаржуване рішення може лише в майбутньому вплинути на права чи обов`язки особи, яка не брала участі у справі, це не свідчить про вирішення таким рішенням питання про її права чи обов`язки у розумінні статті 352 та пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України. У такому разі підстави для перегляду судового рішення за апеляційною скаргою такої особи відсутні.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження

№ 61-41547сво18) зазначив, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Отже, вирішення питання про те, чи стосується рішення суду першої інстанції прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, є першочерговим завданням для апеляційного суду, і тільки в разі встановлення факту, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Водночас у разі, якщо апеляційний суд встановить, що рішення суду першої інстанції не порушує прав та інтересів особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

У справі, що переглядається, предметом спору були вимоги ОСОБА_2 про витребування майна, відновлення державної реєстрації права власності, скасування записів про державну реєстрацію права власності.

ОСОБА_1 не був учасником спірних матеріальних правовідносин, не був стороною кредитного договору, договору іпотеки та щодо нього не вчинялись реєстраційні дії, правомірність яких була предметом судового розгляду.

Зміст рішення Приморського районного суду міста Одеси від 12 квітня 2023 року дозволяє виснувати, що суд вирішував виключно питання щодо правомірності набуття права власності ОСОБА_6 на житловий будинок, відновлення державної реєстрації права власності та скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Доводи заявника про те, що його права порушені у зв`язку з фактичним володінням спірним майном на підставі договору оренди та інвестуванням коштів у створення спірного майна, Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані з огляду на таке.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2023 року відмовлено у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору найму житлового приміщення від 11 жовтня 2016 року дійсним.

Відмовляючи у позові, суд зазначив, що позивачем не надано жодних доказів того, що відповідачка має право розпоряджатися майном, включаючи право надавати його в оренду, а також встановлено, що власником нерухомого майна, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 , яка набула право власності на цей об`єкт нерухомого майна 30 травня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу № 1385, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Федорченко Т.М.

За інформацією, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2023 року, справа № 522/7614/23, не оскаржувалося.

Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Отже, рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2023 року є чинним, а встановлені ним обставини є обов`язковими для врахування.

До того ж, відповідно до частини першої статті 770 ЦК України, у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця, якщо інше не встановлено договором.

Отже, сама по собі зміна власника майна не є підставою для припинення договору оренди та не позбавляє орендаря права користування майном. Тому посилання заявника на існування орендних правовідносин не свідчить про вирішення оскаржуваним судовим рішенням питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки.

Відповідно до статей 328, 331 ЦК України, право власності набувається виключно з підстав, що не заборонені законом, а право власності на новостворене нерухоме майно виникає лише за наявності передбачених законом юридичних фактів. Сам по собі факт здійснення певних витрат або фінансування будівництва не породжує у особи речового права на таке майно та не свідчить про набуття права власності.

Отже, за відсутності доказів набуття заявником права власності або іншого речового права на спірне майно, його посилання на здійснення інвестицій не підтверджують, що судовим рішенням вирішено питання про його права чи обов`язки, а тому не можуть бути підставою для висновку про наявність у нього права на апеляційне оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 28 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська