Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №922/2214/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2214/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Державної екологічної інспекції у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Єніна Євгенія, 6; код ЄДРПОУ: 37999518)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" (62495, Харківська обл., Харківський р-н, с. Васищеве, вул. Промислова, 1; код ЄДРПОУ: 14373394)

про стягнення шкоди заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

19.06.2026 Державна екологічна інспекція у Харківській області звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр", в якій просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" на користь держави, шкоду заподіяну навколишньому природному середовищу у розмірі 57 262,09 грн.

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" на користь Державної екологічної інспекції у Харківській області судовий збір в розмірі 3 328,00 грн.

Позов обґрунтовано заподіянням відповідачем державі шкоди у розмірі 57 262,09 грн внаслідок самовільного користування підземними водами без спеціального дозволу на користування надрами, що підтверджується матеріалами перевірки та судовими рішеннями у справі №520/11630/19.

07.07.2026 до суду надійшов відзив керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" Голубенко Лариси Анатоліївни (вх.№16521 від 07.07.2026) на позовну заяву.

Разом з тим, у відзиві заявник просить суд надати відстрочку виконання судового рішення на один рік з дати постановлення судового рішення у цій справі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2026 прийнято до розгляду та долучити до матеріалів справи відзив керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" Голубенко Лариси Анатоліївни (вх.№16521 від 07.07.2026) на позовну заяву. Відкладено вирішення питання про наданя відповідачу відстрочки виконання судового рішення до ухвалення рішення у даній справі.

У відзиві представник відповідача зазначив, що ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» не визнає позовних вимог, адже вважає судові рішення, зокрема постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року і постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року у справі №520/11630/19 неправосудними. Так само ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» не визнає обставин, на які посилається позивач. Але юридичних шляхів для спростування або оскарження вищезазначених судових рішень на сьогоднішній день немає. Тому ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» виходить із того, що у цій справі позов судом буде задоволений. У зв`язку з цим, відповідач звертається до суду з клопотанням про відстрочення виконання судового рішення у цій справі.

Як стверджує представник відповідача, основним видом діяльності ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» є здавання в оренду власного нерухомого майна. Поряд із тим, ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» належить до групи компаній «ОМЕГА». Переважно саме ТОВ «ОМЕГА» є орендарем нерухомого майна ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР». Будучи критично важливим для економіки України підприємством, ТОВ «ОМЕГА» зазнало послідовних цілеспрямованих обстрілів з боку Росії. Внаслідок атаки по ТОВ «ОМЕГА» було значно пошкоджене і частково знищене майно ТОВ «ОМЕГА ЦЕНТР». Так, обстріли безпосередньо по нерухомому майну ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР», де був розташований Харківський розподільчий логістичний центр, мали місце: 26 травня 2025 року, 31 травня 2025 року, 01 червня 2026 року, 02 червня 2026 року. І це ще без урахування обстрілів об`єктів групи компаній в інших регіонах: 19 листопада 2025 року знищено розподільчий логістичний центр у Львівській області, 23 травня 2026 року знищено розподільчий логістичний центр у Київській області, 02 липня 2026 року знищено склад, який перебрав на себе функції логістичного розподільчого центру в Київській області. Розподільчий логістичний центр - це дуже великий склад, куди прибуває весь товар і звідки він розходиться на менші склади або покупцям. Всього група компаній «ОМЕГА» мала три розподільчі логістичні центри, через які здійснювалося постачання товарів по всій Україні. І всі вони зруйновані. Збитки лише щодо вартості знищеного товару перевищують 2 млрд. гривень. Виник дефіцит обігових коштів через потребу закупити новий товар замість знищеного і розрахуватися з постачальниками за одержаний товар, який теж було знищено. Відбулися масові звільнення працівників. Група компаній насилу намагається встояти і відновити втрачене. Документів на підтвердження вищезазначеного є дуже багато, значна частина ще перебувають в оформленні. Безпосередньо ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» втратила свою економічну модель існування, оскільки ведення будь-якої діяльності на «пристріляній» території є самогубством. Для виконання рішення буде потрібно виймати кошти з обороту групи компаній «ОМЕГА», яка в теперішній час безпрецедентно потерпає через надзвичайні події війни і цілеспрямованого полювання ворога за об`єктами підприємства. ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» не планує ліквідацію або реорганізацію, ще має частину незруйнованого повністю нерухомого майна, а також земельну ділянку в приватній власності, площею близько 7 гектарів. Тому ризики невиконання рішення в майбутньому є відсутніми.

З огляду на вищевикладене представник відповідача просить суд надати відстрочку виконання судового рішення на один рік з дати постановлення судового рішення у цій справі.

13.07.2026 до суду надійшла відповідь на відзив представника Державної екологічної інспекції у Харківській області Пивоварова Олександра Миколайовича (вх.№17052 від 13.07.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.07.2026 прийнято до розгляду та долучити до матеріалів справи відповідь на відзив представника Державної екологічної інспекції у Харківській області Пивоварова Олександра Миколайовича (вх.№17052 від 13.07.2026).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що вважає відзив необґрунтованим та таким, що непідкріплений жодними доказами, у зв`язку з чим просить суд задовольнити у повному обсязі позовну заяву Державної екологічної інспекції у Харківській області, а у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення відмовити.

На переконання представника позивача, у відповідача було достатньо часу, для того, щоб відшкодувати збитки завдані державі, враховуючи, що претензія №75 була складена 27.06.2019, а постанова Верховного суду по справі №520/11630/19 набула законної сили 22.11.2023.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

З метою виконання плану здійснення заходів державного нагляду (контролю) Державною екологічною інспекцією у Харківській області (далі - Інспекція / позивач) на 2019 рік затвердженого наказом Держекоінспекції від 30.11.2018 №262, відповідно до наказу Інспекції від 15.04.2019 №317/11-02 та направлення від 15.04.2019 №317/11-02/02-06, в період з 16 квітня по 02 травня 2019 року здійснено плановий захід (перевірку) дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами Товариства з обмеженою відповідальністю «Омега-Центр» (далі - ТОВ «Омега-Центр» / відповідач), яке розташоване за адресою: 62495, Харківська обл., Харківський р-н, с. Васищеве, вул. Промислова, буд. 1.

Під час перевірки встановлено, що відповідачем в період з 13.09.2017 по 18.04.2019 без спеціального дозволу на користування надрами (підземні води), здійснювався забір води з двох свердловин підприємства.

Відповідно до журналу обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнаннями за формою ПОД-11 (початий 05.09.17) в період з 13.09.2017 по 18.04.2019 з двох свердловин було забрано 13132 м3 підземної води (за показниками лічильника).

Як стверджує позивач, вищевикладене є порушенням ст.ст.16, 19, 21 Кодексу України «Про надра», ст.17 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання та водовідведення».

По закінченню перевірки складено акт за результатом проведення планового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб`єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів №317/11 -02/02-06 від 02.05.2019, яким зафіксоване вищевикладене правопорушення.

Вищезазначений акт отримано уповноваженою особою відповідача - директором ТОВ «Омега-Центр» ОСОБА_1. без заперечень, про що свідчить відповідний підпис особи та печатка підприємства.

З метою усунення порушень вимог природоохоронного законодавства, виявлених під час проведення планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, фахівцями Інспекції видано припис №27/02-06 від 10.05.2019, який прийнято до виконання директором ТОВ «Омега-Центр» ОСОБА_1. особисто, що підтверджується підписом вказаної особи.

Пунктом 6 вищевказаного припису, зобов`язано відповідача отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

Відповідач листом №15 від 03.05.2019 надіслав заперечення до акту №317/11-02/02-06 з проханням надати пояснення щодо пунктів вищезазначеного акту.

Інспекція листом від №1881/02-06 14.05.2019 розглянула заперечення, відмовила у прийнятті зауважень та надала відповідь з роз`ясненнями щодо пунктів акту.

Фахівцем Інспекції складено протокол про адміністративне правопорушення №000961 від 27.05.2019 відносно директора ТОВ «Омега-Центр» ОСОБА_1, яка будучи відповідальною посадовою особою допустила самовільне користування надрами (підземні води), також допустила самовільне водокористування, а саме перевищення добових лімітів забору води, окрім того допустила недодержання вимог передбачених законом на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, за відсутності спеціального дозволу на користування надрами, що є порушенням ст.ст.16,19,21 Кодексу України «Про надра».

Вищезазначений протокол отримано директором ТОВ «Омега-Центр» ОСОБА_1 без заперечень, про що свідчить відповідний підпис.

Фахівцем Інспекції винесена постанова про накладення адміністративного стягнення №02-14/80 від 27.05.2019, якою ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.ст.47,48,78 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до квитанцій банку №35_12 та №36_5 від 28.05.2019 штраф винною особою сплачено в повному обсязі.

Як стверджує позивач, вищевикладене є додатковим підтвердженням наявності вини відповідача саме через те, що відповідальна посадова особа, яка допустила самовільне користування надрами, сплативши адміністративне стягнення, фактично визнала вину у вчиненні, як адміністративного правопорушення, так і підтвердила порушення норм природоохоронного законодавства, вчиненого відповідачем, а саме самовільного користування надрами.

Відповідачем на адресу Інспекції надіслано заперечення №24 від 04.06.2019 до листа Інспекції №1881/02-06 від 14.05.2019 з проханням повторно надати інформацію щодо пунктів акту перевірки №317/11-02/02-06 від 02.05.2019.

Інспекція листом №2204/02-10 від 13.06.2019 розглянула заперечення, відмовила у прийнятті зауважень та надала додаткові пояснення щодо пунктів вищезазначеного акту.

Відповідно до наявних порушень вимог природоохоронного законодавства, з метою добровільного відшкодування відповідачем шкоди, заподіяної державі зумовленої самовільним надрокористуванням, фахівцями Інспекції складено претензії із розрахунком збитків шкоди в рамках проведеної перевірки з 16.04.2019 по 02.05.2019 а саме: претензія №74 від 27.06.2019 на суму 499,60 грн та претензія №75 від 27.06.2019 на суму 57 262,09 грн.

Претензія №74 від 27.06.2019 на суму 499,60 грн сплачена відповідачем добровільно в повному обсязі, що підтверджується випискою банку від 25.07.2019.

Як стверджує позивач, вищезазначене додатково підтверджує як обізнаність відповідача щодо скоєного правопорушення, так і його згоду з наявними правопорушеннями.

Листом №4696/02-06 від 10.12.2019 Інспекція звернулась до в.о. начальника Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області з проханням надати завірені належним чином звіти про використання води за формою №2ТП-водгосп (річні) ТОВ «Омега-Центр» за період 2017-2018 років.

Відповіддю регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області №06-12/1695 від 11.12.2019 Інспекцію повідомлено, що умова дозволу на спеціальне водокористування від 13.09.2017 №42/хр/49д-17 в частині надання щодо постановки на державний облік водокористування ТОВ «Омега-Центр» не виконується, в системі бази даних державного обліку водокористування РОВР у Харківській області не перебуває та не надає звіт за формою 2ТП-водгосп (річна).

Вищезазначене свідчить про порушення відповідачем обов`язку щодо ведення обліку використання води за формою №2ТП-водгосп, відповідно, шкода заподіяна державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства розрахована відповідно до журналу обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнанням за формою ПОД-11 (початий 05.09.17).

Як стверджує позивач, додатковим підтвердженням наявності та визнання порушень норм природоохоронного законодавства скоєного відповідачем є його листи №14529 від 01.07.2019 та №34 від 19.08.2019 з інформацією про виконання припису №27/02-06 від 10.05.2019.

Інспекцією отриманий лист відповідача №32 від 25.07.2019 з відповіддю на претензію №75 від 27.06.2019, у якій останній зазначає про відмову у сплаті претензії та заперечує у наявності порушення пов`язаного з необхідністю отримання дозволу на спеціальне користування надрами.

Однак, у справі №520/11630/19 за позовом ТОВ «Омега-Центр» до Інспекції про визнання протиправним та скасування акту і припису, Верховним судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду винесено постанову від 22.11.2023.

Розглядаючи обставини вищезазначеної справи, судом встановлено наступне:

«Відповідно до ст.17 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» Підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов`язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об`єктів.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування.

Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування.

У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Водночас, однією з умов дозволу на спеціальне водокористування від 13.09.2017 №42/хр/49д-17 є прийняття до виконання умов, зазначених у висновку Державної служби геології та надр України від 08.09.2017 №20423/03/10-17, а саме: відповідно до ст. 17 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання», та ст.19 Кодексу України про надра, у разі використання підземних вод для питного водопостачання суб`єкт господарювання повинен одержати спеціальний дозвіл на користування надрами, з урахуванням особливостей, передбачених ст.23 Кодексу України про надра.

Другим апеляційним адміністративним судом у справі №520/11630/19 встановлено, що основним видом діяльності ТОВ «Омега-Центр» є здавання в оренду власного нерухомого майна.

Водопостачання за адресою: Харківська область, Харківський район, с. Васищево, вул. Промислова, буд. 1 здійснюється з 2 артезіанських свердловин, будь-які інші джерела водопостачання або водопровідні мережі за зазначеною адресою відсутні.

За адресою: Харківська область, Харківський район, с. Васищево, вул. Промислова, 1 здійснює діяльність ТОВ «ТПК «ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА», на підставі договору оренди №031919-15 від 15.06.2015, згідно з яким, в тому числі ТОВ «ТПК «ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА» надано в оренду внутрішньоплощадні мережі водопроводу - труби, два резервуари для водопостачання, зовнішні мережі водопроводу.

Факт передачі питної води іншим абонентам (ТОВ «ТПК «ОМЕГА-АВТОПОСТАВКА») підтверджується також нормативним розрахунком водокористування і водовідведення ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР».

Якість підземної води, відповідно до хімічного аналізу води відповідає нормам ДСанПін 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною».

Отже, забір надр (підземних вод) та передача їх третім особам для питних потреб, суперечить вимогам пункту 6 умов дозволу на спеціальне водокористування.

При цьому, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, забір води із свердловин в об`ємі менш ніж 300 кубічних метрів на добу не звільняє від обов`язку ТОВ «ОМЕГА-ЦЕНТР» отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземні води).

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що Держекоінспекцією правомірно зафіксовано факт відсутності у позивача спеціального дозволу на користування надрами (підземні води) із посиланням на статті 16, 19, 21 Кодексу України про надра та на статтю 17 Закону № 2918-ІІІ.»

Верховним судом також підтверджено поширення на ТОВ «Омега-Центр» статті 17 Закону №2918-ІП, якою, зокрема, передбачено, що у разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Вищевикладені факти встановлені та підтверджені як постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023, так і постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2023 у справі №520/11630/19, мають преюдиціальний характер, не потребують доказування та додаткового підтверджують наявність порушення норм природоохоронного законодавства відповідачем, оскільки судами прямо встановлено як правомірність дій Інспекції щодо виявлення порушень, так і сам факт необхідності отримання відповідачем дозволу на спеціальне користування надрами (підземні води).

Виходячи з зазначеного, як стверджує позивач, відповідач був належним чином обізнаний щодо необхідності сплати шкоди завданої їм державі.

Станом на день складання даної позовної заяви претензія №75 залишена відповідачем поза увагою, а шкода заподіяна державі в наслідок порушення вимог природоохоронного законодавства відповідачем у добровільному порядку не відшкодована.

Дії посадових осіб Інспекції щодо порядку проведення перевірки, складання акту перевірки, надання припису, складання розрахунку розміру збитків та пред`явлення претензій, щодо добровільного відшкодування шкоди, оскаржувались відповідачем в порядку адміністративного судочинства.

Позовні вимоги відповідача залишено без задоволення, а дії посадових осіб Інспекції визнано законними та правомірними.

Згідно з Положенням про Державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 11.08.2017 №312, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.09.2017 за №1080/30948 до функцій інспекції відноситься розрахунок розміру шкоди, збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції. Окрім цього, Інспекція вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.

На підставі вищевикладеного, як стверджує позивач, внаслідок дій відповідача, в частині самовільного надрокористування, Державі заподіяно шкоду в розмірі 57 262,09 грн., яка підтверджується матеріалами перевірки, проведеної Інспекцією.

Позивач вважає, що у діях відповідача наявні всі елементи цивільної відповідальності, а саме: 1) протиправна поведінка ТОВ «Омега-Центр» полягає у самовільному надрокористуванні; 2) наявна сама шкода, яка розрахована фахівцями Інспекції; 3) а також причинний зв`язок, що виражений у заподіяні зазначеної шкоди саме протиправною поведінкою відповідача. Суб`єктом відшкодування шкоди є особа, яка її завдала, в даному випадку ТОВ «Омега- Центр».

Доказів про погашення відповідачем суми збитків в розмірі 57 262,09 грн суду не надано.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища України регулюються Законом України Про охорону навколишнього природного середовища, земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Приписами ст.ст.149,151 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суб`єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Положення аналогічного змісту містяться також у ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", яка передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.3 Водного кодексу України підземні води та джерела належать до водного фонду України, а згідно з приписами ст.ст.1, 6 Кодексу України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.1994 №827).

Таким чином, підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень ст.ст.46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об`єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об`єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється лише на підставі дозволу на спеціальне водокористування (п. 9 ч.1 ст. 44, ч.1 ст. 49 Водного кодексу України).

Згідно із ч. 1 ст. 19 Кодексу України про надра, право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Статтею 65 Кодексу України про надра передбачено, що порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Відповідальність за порушення законодавства про надра несуть особи, винні у тому числі у самовільному користуванні надрами.

Згідно ст. 67 Кодексу України про надра підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень законодавства про надра, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п.8 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у ст.1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду.

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: протиправна поведінка боржника, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, вина.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Натомість відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 26.05.2022 у справі №922/2317/21, від 03.11.2021 у справі № 922/1705/20, від 18.12.2020 у справі 922/3414/19).

Наявність всіх зазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Як встановлено судом, у період з 16.04.2019 по 02.05.2019 Державною екологічною інспекцією у Харківській області проведено плановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання ТОВ «Омега-Центр» вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

За результатами перевірки складено акт №317/11-02/02-06 від 02.05.2019, яким, зокрема, встановлено, що відповідач у період з 13.09.2017 по 18.04.2019 здійснював забір підземних вод із двох свердловин без спеціального дозволу на користування надрами. Відповідно до журналу обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнанням за формою ПОД-11 за вказаний період відповідачем забрано 13 132 м? підземної води.

Вказаний акт отриманий уповноваженою особою відповідача без заперечень щодо зафіксованого факту порушення, що підтверджується її підписом та печаткою підприємства.

З метою усунення встановлених порушень Інспекцією видано припис №27/02-06 від 10.05.2019, пунктом 6 якого відповідача зобов`язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами). Припис отриманий директором ТОВ «Омега-Центр» особисто та прийнятий до виконання.

При цьому обставини щодо відсутності у ТОВ «Омега-Центр» спеціального дозволу на користування надрами та обов`язку відповідача отримати такий дозвіл були предметом судового розгляду у справі №520/11630/19.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 у справі №520/11630/19, залишеною в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2023, встановлено, що ТОВ «Омега-Центр» здійснювало забір підземних вод із двох артезіанських свердловин, а передача підземних вод третім особам для питних потреб суперечила умовам дозволу на спеціальне водокористування. Судами також встановлено, що забір води в обсязі менш ніж 300 м? на добу не звільняв відповідача від обов`язку отримати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про правомірність дій Державної екологічної інспекції щодо фіксації факту відсутності у ТОВ «Омега-Центр» спеціального дозволу на користування надрами.

Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені у справі №520/11630/19 обставини щодо здійснення відповідачем користування підземними водами без спеціального дозволу на користування надрами є преюдиційними для цієї справи та повторному доказуванню не підлягають.

Крім того, факт самовільного користування надрами зафіксований безпосередньо в акті перевірки №317/11-02/02-06 від 02.05.2019, який отриманий уповноваженою особою відповідача без заперечень щодо зафіксованого порушення.

Як уже було зазначено судом, відповідно до статті 19 Кодексу України про надра, право користування надрами надається шляхом надання спеціального дозволу на користування надрами.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення» підприємство питного водопостачання провадить свою діяльність відповідно до порядку спеціального водокористування, пов`язаного із застосуванням водопровідних мереж, споруд, технічних пристроїв для забору води безпосередньо з водних об`єктів.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування визначаються ліміти та строки спеціального водокористування.

Строки спеціального водокористування встановлюються органом, який видає дозвіл на спеціальне водокористування.

У разі використання підземних вод для питного водопостачання відповідне підприємство повинне одержати згідно з законом дозвіл на користування надрами.

Отже, здійснення відповідачем забору підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами є протиправним.

Таким чином, наявність протиправної поведінки відповідача є доведеною.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Статтею 69 цього Закону передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Підставою для визначення обсягу самовільно використаних підземних вод стали дані журналу обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнанням за формою ПОД-11, відповідно до якого у період з 13.09.2017 по 18.04.2019 з двох свердловин відповідачем забрано 13 132 м? підземної води.

За матеріалами справи саме на підставі встановленого обсягу фактично забраних підземних вод та відповідної Методики, чинної на час проведення перевірки, Інспекцією здійснено розрахунок збитків у сумі 57 262,09 грн, який оформлено претензією №75 від 27.06.2019.

Отже, факт заподіяння шкоди та її розмір підтверджуються матеріалами перевірки, даними первинного обліку водокористування та розрахунком позивача.

Вказану претензію №75 від 27.06.2019 на суму 57 262,09 грн відповідачем добровільно не сплачено.

При цьому претензія №74 від 27.06.2019 на суму 499,60 грн, яка була складена за іншим виявленим порушенням, відповідачем сплачена добровільно, що свідчить про його обізнаність із результатами проведеної перевірки та пред`явленими Інспекцією вимогами.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою відповідача та заподіяною державі шкодою полягає безпосередньо у тому, що саме внаслідок здійснення ТОВ «Омега-Центр» самовільного забору підземних вод без передбаченого законом спеціального дозволу відбулося використання природного ресурсу без належної правової підстави. Отже, заподіяна державі шкода є безпосереднім наслідком протиправних дій відповідача.

Щодо вини відповідача суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується його обізнаність щодо необхідності отримання спеціального дозволу на користування надрами. Зокрема, за результатами перевірки відповідачу було видано припис №27/02-06 від 10.05.2019, пунктом 6 якого його зобов`язано отримати спеціальний дозвіл на користування надрами. Припис отриманий директором ТОВ «Омега-Центр» особисто.

Крім того, відповідач подавав заперечення до акта перевірки, отримував роз`яснення Інспекції, а також оскаржував акт і припис у судовому порядку. При цьому постановами судів у справі №520/11630/19 встановлено правомірність висновків Інспекції щодо необхідності отримання відповідачем спеціального дозволу на користування надрами.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що відповідач був обізнаний про встановлений законодавством обов`язок отримати спеціальний дозвіл на користування надрами, однак, незважаючи на виявлене порушення та виданий Інспекцією припис, не усунув його у встановлений спосіб, у зв`язку з чим продовжував користування підземними водами без відповідного спеціального дозволу.

При цьому відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у порушенні вимог природоохоронного законодавства або існування об`єктивних обставин, які унеможливлювали отримання такого дозволу. Отже, суд вважає доведеною вину ТОВ «Омега-Центр» у заподіянні державі шкоди внаслідок самовільного користування надрами.

Доводи відповідача про неправосудність постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2023 та постанови Верховного Суду від 22.11.2023 у справі №520/11630/19 суд відхиляє, оскільки зазначені судові рішення набрали законної сили та є чинними. Господарський суд у межах розгляду цієї справи не наділений повноваженнями надавати повторну правову оцінку встановленим у них обставинам та фактично переглядати судові рішення адміністративної юрисдикції.

За таких обставин суд вважає доведеними наявність протиправної поведінки відповідача, факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою, а також розмір шкоди, визначений позивачем у сумі 57 262,09 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з ТОВ «Омега-Центр» шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, у розмірі 57 262,09 грн є обґрунтованою, підтвердженою належними та допустимими доказами і підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Водночас, разом із відзивом на позовну заяву представник відповідача Голубенко Лариса Анатоліївна звернулась до суду із клопотанням про відстрочку виконання судового рішення на один рік з дати постановлення судового рішення у цій справі.

Розглянувши заяву відповідача про відстрочку виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.

Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

При цьому для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але таке розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).

Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.

Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

Суд враховує наведені відповідачем обставини щодо істотного пошкодження та часткового знищення нерухомого майна ТОВ «Омега-Центр» внаслідок обстрілів, складного фінансового становища групи компаній «ОМЕГА», знищення логістичних центрів, необхідності відновлення господарської діяльності, дефіциту обігових коштів та значних збитків, завданих внаслідок воєнних дій.

Зазначені обставини, з урахуванням характеру заявленої до стягнення суми та воєнного стану, є такими, що об`єктивно можуть істотно ускладнити негайне виконання рішення суду.

Водночас суд не вбачає достатніх підстав для відстрочення виконання рішення на один рік, як просить відповідач.

При цьому суд враховує, що спірна шкода була заподіяна відповідачем ще у 2017-2019 роках, претензія про її добровільне відшкодування була направлена відповідачу 27.06.2019, а обставини щодо правомірності вимог Інспекції та обов`язку відповідача отримати спеціальний дозвіл на користування надрами були остаточно підтверджені постановою Верховного Суду від 22.11.2023.

Отже, відповідач мав значний період часу для добровільного врегулювання питання відшкодування шкоди, однак відповідна сума до цього часу не сплачена.

Крім того, відстрочення виконання судового рішення не повинно призводити до необґрунтованого обмеження права держави на своєчасне отримання присуджених коштів та фактичного нівелювання результатів судового захисту.

Враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, характер встановлених обставин, майновий стан відповідача, наслідки воєнних дій, а також тривалий період невідшкодування шкоди, суд вважає справедливим та обґрунтованим надати відповідачу відстрочку виконання рішення в частині стягнення 57 262,09 грн строком на шість місяців з дня ухвалення цього рішення.

Такий строк, на переконання суду, є достатнім для часткового відновлення фінансового стану відповідача та одночасно забезпечує належний баланс між інтересами відповідача і держави як стягувача.

За таких обставин, відстрочення виконання рішення для боржника в даному випадку суд не визнає як інструмент ухилення від виконання рішення, а навпаки, вважає, що це буде сприяти можливості підвищення фінансового стану підприємства, недопущенню банкрутства боржника, що призведе до можливості повного виконання рішення суду.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

В той же час, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п.1 ст.6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02).

Суд також зазначає, що сторони перебувають в однакових умовах військового стану, військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони цього спору.

Водночас, враховуючи встановлені судом обставини, негайне виконання рішення суду може призвести до його неплатоспроможності, що не буде сприяти ефективному відновленню порушеного права позивача, виконанню рішення суду та може порушити господарську діяльність відповідача.

У свою чергу, відстрочення виконання судового рішення дасть підприємству відповідача можливість стабілізувати фінансовий стан, не допустити його банкрутства, що дозволить акумулювати грошові кошти для погашення боргу перед позивачем без значного одноразового фінансового навантаження, а позивачу - можливість реального отримання грошових коштів.

Відтак, відстрочка виконання рішення суду у даному разі є необхідною та здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації відповідача та недопущення невиконання рішення суду на користь позивача, що свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі.

За таких обставин, з урахуванням балансу інтересів обох сторін, суд приходить до висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для часткового задоволення клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" Голубенко Лариси Анатоліївни про відстрочку виконання судового рішення у цій справі строком до 25.02.2027.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України справа у порядку спрощеного позовного провадження підлягає розгляду протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Разом з тим, строк розгляду цієї справи перевищено з об`єктивних причин, а саме у зв`язку з перебуванням судді у щорічній відпустці до 21.08.2026, що унеможливлювало ухвалення рішення у межах встановленого процесуальним законом строку. Після виходу судді з відпустки рішення у справі ухвалено без невиправданих зволікань.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Державної екологічної інспекції у Харківській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" про стягнення шкоди - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" (62495, Харківська обл., Харківський р-н, с. Васищеве, вул. Промислова, 1; код ЄДРПОУ: 14373394) на користь держави, шкоду заподіяну навколишньому природному середовищу у розмірі 57 262 (п`ятдесят сім тисяч двісті шістдесят дві) грн 09 коп. на розрахунковий рахунок UА568999980333119331000020629, отримувач - Безлюдівська селищна ТГ, ГУК Харків обл/СТГ Безлюдів/24062100 банк отримувач - Казначейство України (ел. адм. подат.), код ЄДРПОУ 37874947, МФО 899998, символ звітності 331 для зарахування по коду бюджетної кваліфікації 24062100 «Грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" (62495, Харківська обл., Харківський р-н, с. Васищеве, вул. Промислова, 1; код ЄДРПОУ: 14373394) на користь Державної екологічної інспекції у Харківській області (61165, м. Харків, вул. Єніна Євгенія, 6; код ЄДРПОУ: 37999518; на р/р UА268201720343190004000081164, Банк: Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172) судовий збір в розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.

Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" Голубенко Лариси Анатоліївни про відстрочку виконання судового рішення - задовольнити частково.

Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Омега-Центр" (62495, Харківська обл., Харківський р-н, с. Васищеве, вул. Промислова, 1; код ЄДРПОУ: 14373394) відстрочку у виконанні даного рішення строком до 25.02.2027.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "24" серпня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко