Постанова від 23 серпня 2026 р. у справі №922/88/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/88/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Склярук О.І., суддя Хачатрян В.С.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича (вх.№1040Х від 06.05.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 у справі №922/88/26 (м. Харків, суддя Погорелова О.В., повне рішення складено 19.03.2026)

за позовом Комунального підприємства «Харківські теплові мереж», м. Харків,

до фізичної особи-підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича, м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Конрашова Ігоря Олексійовича, в якому просило суд стягнути з відповідача на свою користь 23 759,92 грн, з яких: 21 677,88 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2024 по 30.04.2025; 259,56 грн абонентська плата за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.06.2024 по 30.09.2025; 1 820,48 грн технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором за період з 01.06.2024 по 30.09.2025. Витрати по оплаті судового збору позивач просив суд покласти на відповідача.

На виконання вимог ухвали Господарського суду Харківської області від 19.01.2026 позивачем до суду першої інстанції було подано заяву про усунення недоліків позовної заяви, в якій, зокрема, позивач просив суд: стягнути з фізичної особи-підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича на користь Комунального підприємства "Харківські теплові мережі" заборгованість в сумі 23 757,92 грн, з яких: 21 677,88 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2024 по 30.04.2025; 259,56 грн абонентську плату за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.06.2024 по 30.09.2025; 1 820,48 грн за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором за період з 01.06.2024 по 30.09.2025. Судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» 21 677,88 грн заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.10.2024 по 30.04.2025; 259,56 грн абонентську плату за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії за період з 01.06.2024 по 30.09.2025; 1 820,48 грн за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності за публічним договором за період з 01.06.2024 по 30.09.2025 та 2 662,4 грн судового збору.

Фізична особа - підприємець Кондрашов Ігор Олексійович з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 у справі №922/88/26 в повному обсязі та ухвалити нове рішення, яким відмовити Комунальному підприємству «Харківські теплові мережі» в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі, оскільки воно ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження фактичних обставин справи, що мають істотне значення для її правильного вирішення.

Апелянт вказує, що є власником нежитлових приміщень цокольного поверху загальною площею 139,1 кв.м у багатоквартирному будинку по вул. Золочівській, 27 у м. Харкові (технічний паспорт № 69210 від 29.03.1999, витяг з ДРРП № 435038196 від 11.07.2025), які мають окремий вхід та передбачають автономний режим експлуатації. 20.09.2016 за заявою вх. № 5339/17 представниками КП «ХТМ» складено акт обстеження № ОКТ/506, яким встановлено відсутність у приміщенні опалювальних приладів, відсутність внутрішньої розводки системи гарячого водопостачання та наявність лише заізольованих транзитних стояків, які не забезпечують теплопостачання.

Юридично значимим, на думку скаржника, є те, що листом КП «Харківські теплові мережі» № 36/ТД-3195 від 03.10.2016 року останнього було офіційно повідомлено про призупинення дії договору постачання теплової енергії № 2655 від 01.02.2002 року. Така дія позивача, на переконання апелянта свідчить про припинення виконання зобов?язань за договором у зв?язку з відсутністю фактичного споживання послуги, що у розумінні статей 598, 599 Цивільного кодексу України означає припинення зобов?язання.

Отже, починаючи з 2016 року, фактичні та договірні відносини з постачання теплової енергії між сторонами були припинені, що виключає можливість виникнення зобов?язань зі сплати за теплову енергію у наступні періоди без укладення нового договору та без фактичного надання послуги.

Скаржник просить врахувати, що ще у травні 2016 року ним було отримано погодження компетентних органів на відключення від мереж централізованого опалення, що підтверджується листом адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради № К-6-1925/0/168-16 від 12.05.2016 року, листом КП «Житлокомсервіс» № 9506/207-05 від 11.05.2016 року, а також технічними умовами КП «Харківські теплові мережі» № 80/711 від 31.05.2016 року. Вказані документи не лише підтверджують законність дій щодо відключення, але й свідчать про обізнаність Позивача щодо відсутності наміру та фактичної можливості споживання теплової енергії у майбутньому.

На твердження скаржника, висновки суду першої інстанції про виникнення з 01.12.2021 правовідносин на підставі опублікованого на сайті публічного договору є помилковими. Апелянт вказує, що не вчиняв дій щодо приєднання, не підписував заяву-приєднання, не здійснював оплату та не отримував послугу. Отже, сам факт розміщення договору на веб-сайті та наявність системи теплопостачання будинку не створюють зобов`язання та суперечать принципу свободи договору. На думку апелянта, місцевий господарський суд підмінив категорію «споживач послуги» (який використовує теплову енергію на підставі договору згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання») формальним статусом власника приміщення.

Разом з цим, скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно застосував Методику № 315, оскільки приміщення не є опалюваним та не забезпечується тепловою енергією, а сам факт проходження заізольованих транзитних стояків не є послугою. В порушення ст. 73, 74 ГПК України Позивач не надав жодного доказу фактичного постачання теплової енергії саме до приміщення апелянта, а акти підключення будинку в цілому не враховують технічний стан окремих приміщень.

Крім того, апелянт зазначає, що місцевим господарським судом допущено істотні порушення норм процесуального права. Так, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, про апелянт не був належним чином повідомлений (кореспонденція повернулася з відміткою про відсутність адресата). Про існування рішення апелянт дізнався лише 24.04.2026 після арешту рахунку у виконавчому провадженні № 80840746.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 06.05.2026 для розгляду справи №922/88/26 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/88/26; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи.

27.05.2026 матеріали справи №922/88/26 надійшли до Східного апеляційного господарського суду (вх.№5914).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 поновлено фізичній особі - підприємцю Кондрашову Ігорю Олексійовичу пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження у справі №922/88/26. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича (вх.№1040Х від 06.05.2026) на рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 у справі №922/88/26. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Представником позивача подано до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу (вх.№7268 від 30.06.2026), в якому останній просить суд прийняти відзив КП «ХТМ» на апеляційну скаргу ФОП Кондрашова Ігоря Олексійовича та долучити його до матеріалів справи № 922/88/26. Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області від 19.03.2026 без змін.

В обґрунтування своєї правової позиції позивач зазначає, що твердження апелянта щодо відсутності договірних відносин між КП «ХТМ» та ФОП Кондрашовим І.О. є безпідставними. З 01.12.2021 набрав чинності Індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, а з 01.07.2022 - публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем, які укладені відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та опубліковані на сайті www.hts.kharkov.ua. Згідно з ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» та сталою практикою Верховного Суду (постанови у справах № 922/2790/17, № 922/4239/16, № 712/8916/17, № 401/710/15-ц, № 369/3682/16-ц, № 372/2236/21), відсутність письмового договору при підтвердженні факту постачання теплової енергії не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Оскільки відповідач протягом 30 днів з дня опублікування договорів не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин, він акцептував оферту позивача шляхом мовчазної згоди. Відповідно до Правил № 830 фактом приєднання до умов індивідуального договору є факт отримання послуги, що підтверджується Актом про підключення опалення № 177/1741 від 30.10.2024, Актом про відключення опалення № 177/2382 від 15.04.2025, Актом готовності № 177/507 від 29.05.2024 та відомістю обліку.

Щодо застосування Методики № 315 та відсутності фактичного споживання послуги зауважує, що позивач не спростовує той факт, що приміщення відповідача відокремлені відповідача від системи теплопостачання, однак заборгованість виникла за теплову енергію на загальнобудинкові потреби та обсяг теплової енергії на опалення приміщень з транзитними мережами. Приміщення відповідача площею 139,1 мІ знаходиться в тепловому контурі житлового будинку по вул. Золочівська, 27, і через нього проходять транзитні трубопроводи. На підставі Акту обстеження № 177/2391 від 04.06.2024 позивачем виконано розрахунок теплових втрат від ізольованих транзитних трубопроводів ГКТ/187 від 18.06.2024 в розмірі 0,000123 Гкал/год, тоді як відповідач власний розрахунок теплового навантаження не надав. Згідно з п. 2, 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та п. 14, 24, 38 Правил № 830, відокремлення від мереж централізованого опалення не звільняє від обов`язку відшкодування витрат на опалення місць загального користування, допоміжних приміщень та функціонування внутрішньобудинкових систем. Нарахування здійснено на підставі Методики № 315 (з урахуванням 25% частки ЗБП для 5-поверхового будинку) та перерахунку згідно з ПКМУ № 1209, а до матеріалів справи долучено належні докази у вигляді розрахунку нарахувань з вихідними числовими даними.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 у справі № 922/88/26 є законним, відповідає встановленим обставинам справи та ухвалено з додержанням норм чинного законодавства України

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами частини 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частино 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам у справі в електронному кабінеті системи «Електронний Суд» 24.06.2026.

Відповідачу ухвалу про відкриття апеляційного провадження була направлена засобами поштового зв`язку. Однак, дана ухвала повернулась на адресу Східного апеляційного господарського суду неврученою, з поштовою довідкою, в якій зазначено про відсутність адресата за вказаною адресою.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.

Суд вказує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

З огляду на викладене, судом вжито всіх належних заходів з повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження та розгляд справи в порядку письмового провадження.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до частини 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Дослідивши матеріали справи, а також доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчудження об`єктів нерухомого майна №435038196 від 11.07.2025, нежитлові приміщення цокольного поверху №1-7, 10-12, 14, 18, 19 в будівлі літ. "А-5" загальною площею 139,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 належать на праві власності Кондрашову Ігорю Олексійовичу .

Зазначене приміщення є вбудованими в багатоквартирний п`ятиповерховий житловий будинок, знаходиться у тепловому контурі житлового будинку. Окремий тепловий ввід у приміщення відсутній, підключення та відключення послуги з постачання теплової енергії у нежитлові приміщення здійснюються разом з житловим будинком. В будинку єдина система централізованого опалення, теплопостачання яке здійснює КП "Харківські теплові мережі". На тепловому вводі житлового будинку встановлено прилад обліку.

З початку опалювального сезону 2023-2024 років нарахування за послугу з постачання теплової енергії проводяться відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.12.2021 № 358) (далі - Методика № 315).

Згідно п. 8 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) (далі - Правила № 830) постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення здійснюється в опалювальний період. Рішення про початок та закінчення опалювального періоду приймається органами місцевого самоврядування з урахуванням кліматичних умов згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, державними санітарними нормами і правилами та іншими нормативними документами.

Постачання теплової енергії на потреби опалення у житлові будинки та об`єкти соціальної сфери позивач здійснює на підставі розпоряджень Харківського міського голови про початок та кінець опалювальних сезонів та підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалювальних сезонів 2024-2025 будівель в цілому, а саме: актом №177/1741 від 30.10.2024 та актом №177/2382 від 15.04.2025 з додатками. Вищезазначені акти на підключення та відключення опалення підписані та скріплені печатками уповноважених представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувача будинку.

На підставі частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил № 830 на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021 було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Договір). Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року. Даний договір укладений з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором, який є публічним договором приєднання, складається з: плати за послуги, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначено відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, нежитлове приміщення за адресою: м. Харків, вул. Золочівська, буд. 27, розташоване у житловому будинку, починаючи з 01.12.2021 надання послуги з постачання теплової енергії відповідачу за цією адресою здійснюється на підставі Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії.

Відповідно до положень пункту 51 Договору, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.

Відповідно до п. 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги.

Таким чином, факт отримання відповідачем послуги з постачання теплової енергії в опалювальний період 2024 - 2025 є фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору).

Факт отримання теплової енергії підтверджується актами про підключення та відключення опалення на початку та наприкінці опалюваного сезону 2024-2025.

Відповідно до п.5 Договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Відповідно до п. 32 Договору плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Згідно п. 33 Договору, виконавець формує та надає рахунок на оплату спожитої послуги споживачу не пізніше ніж за десять днів до граничного строку внесення плати за спожиту послугу. Рахунок надається на паперовому носії. На вимогу або за згодою споживача рахунок може надаватися в електронній формі, у тому числі за допомогою доступу до електронних систем обліку розрахунків споживачів.

Відповідно до п. 34 Договору, споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Крім того, відповідно до п. 11 Договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики № 315.

Вказана Методика розподілу встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг (п.1 Методики).

Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень.

Відповідно до визначення, передбаченого Методикою, опалюване приміщення це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря (п.2 Методики).

Методика № 315 встановлює порядок розподілу обсягів спожитих комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання.

Відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Закону України "Про житлово-комунальні послуги" на виконання яких розроблена та затверджена Методика, комунальними послугами є, зокрема послуги: з постачання теплової енергії, з постачання гарячої води, з централізованого водопостачання, з централізованого водовідведення.

Станом на час подання позовної заяви за особовим рахунком № 17701-1148 заборгованість за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії складає 21 677,88 грн, яка утворилась за період з 01.10.2024 по 30.04.2025.

Відповідно п. 30 Договору, споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з плати за послугу, плати за абонентське обслуговування.

Станом на час подання позовної заяви за особовим рахунком № 17701-1148 абонентська плата за Індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії споживачу складає 259,56 грн, яка утворилась за період з 01.06.2024 по 30.09.2025.

З 01 липня 2022 року набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності та публічний договір з технічного, який опублікований на офіційному сайті КП "Харківські теплові мережі" в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 01 червня 2022 року.

Відповідно до положень пункту 30 Договору, цей договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом одного року з дати набрання чинності.

Відповідно до п. 4 Договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема шляхом оплати рахунка, отриманого від Виконавця послуги, або фактичного отримання послуги.

Факт отримання відповідачем послуги підтверджується актом готовності до опалювального періоду 2024-2025 №177/507 від 29.05.2024 та актом готовності до опалювального періоду 2025-2026 №177/97 від 29.05.2025. Зазначені акти підписані та скріплені печатками уповноважених представників КП "Харківські теплові мережі" та балансоутримувача будинку.

Відповідно п. 5 виконавець зобов`язується надати споживачу послуги з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньо будинкових систем теплопостачання, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплатити виконавцю надані послуги затвердженою вартістю в строки та умови зазначені цим Договором.

Відповідно до п. 6 технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання проводиться відповідно до переліку адрес будинків, зазначених у Додатку 1, та включає комплекс робіт, які визначені на підставі Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 № 76, Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10.08.2004 № 150.

Відповідно до п. 13 Договору, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги сплачується споживачем виконавцю щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.

Станом на час подання позовної заяви за особовим рахунком № 17701-1148 заборгованість з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем постачання теплової енергії багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності складає 1820,48 грн, яка утворилась за період з жовтня 01.06.2024 по 30.09. 2025.

Листом №8 від 20.11.2025 позивачем на адресу відповідача були направлені акти виконаних робіт по наданню послуг з теплопостачання теплової енергії за листопад 2024 - жовтень 2025 року; рахунки-фактури до абонентної плати за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням витрат по обслуговуванню вузлів комерційного обліку за червень 2024 - жовтень 2025 року; акти - рахунки за вартість послуг з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за червень 2024 - жовтень 2025 року.

Проте, означена заборгованість сплачена не була, що і стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича про стягнення коштів.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 позов задоволено.

Вказане рішення мотивоване тим, що між сторонами виникли договірні відносини щодо надання послуг з постачання теплової енергії та технічного обслуговування і поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання. Місцевий господарський суд встановив, що індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року, а фактом приєднання відповідача до його умов є, зокрема, фактичне отримання послуги.

Крім того, суд першої інстанції встановив, що з 01 липня 2022 року набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання, умовами якого передбачено обов`язок споживача оплачувати надані послуги, а фактичне отримання відповідачем таких послуг підтверджується актами готовності до опалювальних періодів 2024-2025 та 2025-2026 років. Суд виснував, що відповідно до умов договорів відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати надані послуги, однак станом на час розгляду справи заборгованість не сплатив.

Врахувавши встановлені обставини, умови укладених договорів та норми чинного законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення заборгованості за постачання теплової енергії, абонентське обслуговування та технічне обслуговування і поточний ремонт внутрішньобудинкових систем теплопостачання.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

За приписами ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) - зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст.525 ЦК України)

В силу статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. ( ст.612 ЦК України)

Статтею 628 ЦК України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду (ч, 1 ст. 630 ЦК України). Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається оскільки вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.

Частиною 6 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх Істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 ст. 634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" регулюються основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки)

Відповідно до ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" За рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:

1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір);

2) від імені та за рахунок, усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір);

3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує усіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний Договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті., за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін щодо надання послуг з постачання теплової енергії виникли на підставі частини 5 статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 N 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 N 1022) та Правил надання послуги з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 N 1182 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 N 1023), на офіційному сайті КП «Харківські теплові мережі» www.hts.kharkov.ua в мережі Інтернет 31.10.2021 було розміщено індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії (далі - Договір). Зазначений договір є публічним договором приєднання, який набрав чинності з 01 грудня 2021 року. Даний договір укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», з 01.07.2022 набрав чинності публічний договір з технічного обслуговування та поточного ремонту внутрішньобудинкових систем теплопостачання багатоквартирних будинків житлового фонду комунальної та інших форм власності, який укладається з урахуванням ст.ст.11, 633, 634, 641, 642 ЦК України та опублікований на офіційному сайті Позивача в мережі Інтернет www.hts.kharkov.ua 01.06.2022.

Колегія суддів зауважує, що відсутність договору у паперовій формі про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі №922/2790/17, від 21.05.2019 у справі №922/4239/16, від 07.07.2020 у справі 712/8916/17, від 15.03.2018 у справі № 401/710/15-ц, від 18.09.2019 у справі № 369/3682/16-ц, від 07.02.2024 у справі № 372/2236/21), зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою.

Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг, що мало місце у цій справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі № 908/3233/20, від 14.12.2023 у справі № 908/2078/22 та від 09.04.2024 у справі №908/710/23).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ФОП Кондрашов І.О. протягом 30 днів з дня опублікування тексту вищенаведених Договорів не прийняв рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклав відповідний договір з позивачем як виконавцем комунальної послуги.

Факт споживання Відповідачем теплової енергії на потреби опалення у 2024 - 2025 роках підтверджується Актом № 177/1741 від 30.10.2024 про підключення опалення на початку опалюваного сезону, Актом № 177/2382 від 15.04.2025 про відключення опалення наприкінці опалюваного сезону, а також Актом готовності до опалювального періоду 2024-2025 № 177/507 від 29.05.2024, а також відомістю обліку споживання теплової енергії. Зазначені акти підписані та скріплені печатками уповноважених представників КП «Харківські теплові мережі» та Управителем будинку - КП «Житлокомсервіс». Тобто, факт отримання Відповідачем послуги з постачання теплової енергії у опалювальні періоди 2024-2025 є фактом приєднання Відповідача до умов Договорів (їх акцептування).

Отже, відповідачем було прийнято (акцептовано) оферту позивача укласти індивідуальний договір шляхом мовчазної згоди в порядку частини п`ятої ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Крім цього, слід зазначити, що відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022) (далі - Правила № 830) фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема факт отримання послуги.

Таким чином, колегія суддів виснує, що встановлені судом обставини свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі публічних договорів приєднання.

Разом з цим, апелянт зауважує, що 20.09.2016 за заявою вх.№ 5339/17 представниками КП «ХТМ» було складено акт обстеження № ОКТ/506, яким офіційно фіксувалося відсутність у приміщенні опалювальних приладів, відсутність внутрішньої розводки системи гарячого водопостачання та наявність лише заізольованих транзитних стояків, які не забезпечують теплопостачання. Юридично значимим скаржник вважає й те, що листом КП «Харківські теплові мережі» № 36/ТД-3195 від 03.10.2016 року його було офіційно повідомлено про призупинення дії договору постачання теплової енергії № 2655 від 01.02.2002 року. Така дія позивача свідчить про припинення виконання зобов?язань за договором у зв?язку з відсутністю фактичного споживання послуги, що в розумінні статей 598, 599 Цивільного кодексу України означає припинення зобов?язання.

Отже, апелянт наголошує, що починаючи з 2016 року фактичні та договірні відносини з постачання теплової енергії між сторонами були припинені, що виключає можливість виникнення зобов?язань зі сплати за теплову енергію у наступних періодах без укладення нового договору та за відсутності фактичного надання послуги.

Скаржник також просить врахувати, що ще у травні 2016 року ним було отримано погодження компетентних органів на відключення від мереж централізованого опалення, що підтверджується листом адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради № К-6-1925/0/168-16 від 12.05.2016 року, листом КП «Житлокомсервіс» № 9506/207-05 від 11.05.2016 року, а також технічними умовами КП «Харківські теплові мережі» № 80/711 від 31.05.2016 року. Вказані документи не лише підтверджують законність дій щодо відключення, а й свідчать про обізнаність позивача про відсутність наміру та фактичної можливості споживання теплової енергії у майбутньому.

Вищезазначені докази долучено апелянтом до матеріалів апеляційної скарги.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Господарським процесуальним законодавством передбачено чіткий порядок надання доказів до суду.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Суд констатує, що додана до апеляційної скарги платіжна інструкція до суду першої інстанції подана не була.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

Винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи, у даному разі - відповідача.

Висновок щодо застосування приписів статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.06.2020 року у справі №909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17.

Водночас, як вбачається зі скарги, відповідачем не подано клопотання про поновлення строку на подання доданих доказів, не ставиться питання про долучення цих доказів до матеріалів справи та не зазначено об`єктивних причин неможливості їх подання суду першої інстанції.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України підстав для їх прийняття фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №913/479/18.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала Господарського суду Харківської області від 26.01.2026 про відкриття провадження надсилалася відповідачу за адресою: 61019, м. Харків, пров. Маргариновий, буд. 7, кв. 1, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак вказана ухвала суду повернулась на адресу Господарського суду Харківської області без вручення з поштовою довідкою про відсутність адресата за зазначеною адресою.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 14.08.2020 у справі №904/2584/19 та від 13.01.2020 у справі №910/22873/17.

Суд вказує, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі №910/16249/19, від 19.05.2021 у справі №910/16033/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20).

Вказане свідчить про те, що відповідач вважається належним чином повідомленим у розумінні положень ГПК України.

Крім того, процесуальні документи Господарського суду Харківської області по даній справі розміщені в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закон України «Про доступ до судових рішень»), що свідчить про додаткову можливість ознайомитись з ними у цьому реєстрі.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Приписами частини другої статті 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно з частиною першою статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст.14 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи (п.8.2 постанови Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №908/1879/17).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі №910/161/181/18).

Колегія суддів зазначає, що відповідач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не долучив вищевказані документи у суді першої інстанції, не заявляв клопотання про їх долучення протягом розгляду справи у суді першої інстанції, а також не надав доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали нього.

Суд звертає увагу, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Так, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (заява №3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі №499/895/19.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього та винятковість даного випадку для прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду.

У разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі №910/16322/18, від 22.01.2020 у справі №915/99/19, від 14.01.2020 у справі №910/5280/19, від 24.12.2019 у справі №902/377/19.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, додані до апеляційної скарги докази не приймаються судом апеляційної інстанції до розгляду, оскільки вони не надавались до суду першої інстанції та ним не досліджувались. Вказаним також спростовуються доводи апелянта про те, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки надсилання процесуальних документів рекомендованою кореспонденцією на його юридичну адресу є належним повідомленням у розумінні норм процесуального закону.

Також судом встановлено, що позивач листом №8 від 20.11.2025 позивачем на адресу відповідача були направлені акти виконаних робіт по наданню послуг з теплопостачання теплової енергії за листопад 2024 - жовтень 2025 року; рахунки-фактури до абонентної плати за послуги з постачання теплової енергії з урахуванням витрат по обслуговуванню вузлів комерційного обліку за червень 2024 - жовтень 2025 року; акти - рахунки за вартість послуг з обслуговування внутрішньобудинкових систем теплопостачання за червень 2024 - жовтень 2025 року.

Одночасно, колегія суддів наголошує, що обов`язок оплати комунальних послуг у споживача виникає на підставі укладеного договору та фактичного надання послуг, а не безпосередньо на підставі рахунку-фактури чи двосторонніх актів. Наявність або відсутність рахунку, а також факт його підписання споживачем не звільняє Відповідача від обов`язку здійснення розрахунків

У постанові від 22.08.2023 у справі № 910/14570/21 Верховний Суд зазначив, що факт здійснення господарської операції може підтверджуватися не лише первинними документами, а й іншими доказами в їх сукупності, які переконливо свідчать про фактичні обставини здійснення постачання товару чи надання послуг.

Крім того, у постанові від 27.03.2023 у справі № 920/1343/21 Верховний Суд висловив правову позицію, відповідно до якої ненадання або ненаправлення рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, а відтак не звільняє відповідача від обов`язку оплатити надані послуги чи спожитий товар.

Зазначена правова позиція є релевантною до правовідносин, що розглядаються у цій справі. Таким чином, з огляду на встановлені обставини та наявні у справі докази в їх сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо недослідження та неналежної оцінки судом першої інстанції актів наданих послуг та рахунків-фактур як безпідставні та спростовані матеріалами справи.

Колегія суддів наголошує, що обов`язок оплати комунальних послуг у споживача виникає на підставі укладеного договору та фактичного надання послуг, а не безпосередньо на підставі рахунку-фактури чи двосторонніх актів. Наявність або відсутність рахунку, а також факт його підписання споживачем не звільняє Відповідача від обов`язку здійснення розрахунків.

Колегія суддів зазначає, що розрахунки заборгованості за послуги з постачання теплової енергії позивачем здійснено на підставі Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі - Методика №315).

Згідно з п. 1 розділу 1 Методики №315, ця Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Відповідно до п. 3 Розділу 1 Методики № 315, розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду. Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудовано-прибудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об`єктами нерухомого майна, не є самостійними об`єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об`єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано. Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково.

За змістом п. 2 розділу II Методики № 315, загальний обсяг спожитої у будівлі/будинку теплової енергії на опалення (Qоп буд) у кожному розрахунковому періоді розподіляється на потреби безпосередньо опалення житлових/нежитлових приміщень (Qпр), забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення (Qоп з.б.п.) будівлі/будинку та сумарного обсягу теплової енергії (Qвідкл.і.), що надходить до приміщень з індивідуальним опаленням та/або окремих приміщень з транзитними мережами опалення.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за Методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Згідно з п. 14 Правил 830 відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики № 315.

Пункт 24 Правил № 830 передбачає, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.

Пункт 38 Правил № 830 встановлює, що відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов`язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку. Такий обсяг теплової енергії розраховується та розподіляється між всіма споживачами відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22 листопада 2018 р. № 315 (далі - Методика розподілу).

Відповідно до під. 8 розділу IV Методики № 315, у разі відсутності у виконавця розподілу комунальних послуг даних щодо площ місць загального користування та допоміжних приміщень та/або даних щодо трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення у підвалах, техпідпіллях та на горищах, то обсяг теплової енергії, витрачений на загальнобудинкові потреби опалення (Qз.б.п.оп.проєкт ), може бути визначений спрощено: як частка від загального обсягу споживання теплової енергії на опалення будівлі/будинку (Qоп буд): для: 1-5 поверхової будівлі/будинку - 25%.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 6 цього Закону, співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників.

Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання, розташованого на цих мережах.

Згідно зі статтею 382 Цивільного кодексу України та статтями 4, 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Отже, всі власники нежитлових приміщень повинні брати участь у витратах на утримання будинку пропорційно займаній площі, а відключення від мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання не є підставою для звільнення власників приміщень від такої участі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18.

Обігрів житлового будинку в опалювальний період є спільним обов`язком його співвласників з метою дотримання, зокрема, санітарних норм. З огляду на викладене, обов`язок по оплаті послуг опалення, зокрема і місць загального користування, покладається на усіх мешканців та власників приміщень у будинку. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 317/1636/16-ц.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як безпідставні доводи апелянта про те, що судом першої інстанції безпідставно застосував Методику № 315.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення, не знайшли свого підтвердження, а тому суд залишає скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 233, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Кондрашова Ігоря Олексійовича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 19.03.2026 у справі №922/88/26 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 24.08.2026.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя О.І. Склярук

Суддя В.С. Хачатрян