Постанова від 10 серпня 2026 р. у справі №910/1330/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"11" серпня 2026 р. Справа№ 910/1330/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.08.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн»

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 (повне судове рішення складено 11.05.2026)

у справі №910/1330/26 (суддя Полякова К.В.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн»

про визнання недійсним пункту договору та стягнення 2 070 560,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі за текстом - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн» (далі за текстом - відповідач) про визнання недійсним пункту 5 Державного контракту № 28/ВОЗ-2023 від 12.06.2023 на поставку товарів оборонного призначення, із змінами, викладеними у Додатковій угоді № 1 від 05.11.2023 (далі за текстом - Державний контракт), в частині включення до ціни контракту суми ПДВ, та стягнення 2 070 560,75 грн - сплаченого ПДВ.

Позивач у позовній заяві просить суд визнати оспорюваний ним пункт Державного контракту недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України), як такий, що суперечить вимогам пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України у редакції Закону України від 10.04.2023 № № 3019-IX «Про внесення змін до підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання/ввезення товарів для потреб безпеки і оборони у період воєнного стану», оскільки поставлений відповідачем товар звільняється від оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи неправомірне включення до ціни Державного контракту податку на додану вартість, позивач просить суд стягнути на його користь з відповідача 2 070 560,75 грн сплаченого ПДВ, як безпідставно набуте на підставі статті 1212 ЦК України.

Господарський суд міста Києва рішенням від 23.04.2026 у справі № 910/1330/26 позовні вимоги задовольнив повністю; визнав недійсним пункт 5 Державного контракту, у частині включення до ціни контракту суми ПДВ; стягнув з відповідача на користь позивача 2 070 560,75 грн безпідставно набутих коштів, а також 27 509,13 грн витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог.

Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач 31.05.2026 звернувся до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції положення підпункту 2 пункту 32 підрозділу ХХ Податкового кодексу України, оскільки позивачем не доведено, що товар придбавався для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я.

Як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, судом першої інстанції не було враховано правові висновки Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 18.11.2025 у справі №910/4313/25, від 09.04.2026 у справі №916/2613/25 щодо суворого тлумачення податкових пільг та необхідності доведення всіх умов їх застосування. При цьому суд першої інстанції помилково ототожнив оборонне призначення товару із податковою пільгою.

За твердженням відповідача, суд першої інстанції безпідставно визнав недійсною умову Державного контакту, у частині включення до ціни Договору суми ПДВ, яка добровільно погоджена сторонами.

Також відповідач зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано статтю 1212 ЦК України, оскільки сума податку на додану вартість включена до ціни Державного контракту на підставі Додаткової угоди від 06.11.2023, тобто на підставі правової підстави, і така сума не збережена відповідачем, а була задекларована та перерахована до державного бюджету України. Водночас судом першої інстанції не було враховано наслідки зміни структури ціни та фактичне покладення збитків на суму 2 070 560,75 грн на відповідача, оскільки відбувається зменшення ціни Державного контракту. Суд фактично змінив погоджену сторонами істотну умову Державного контракту без застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Владимиренко С.В. - головуючий суддя, судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2026 залишив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 без руху.

Після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 22.06.2026 відкрив апеляційне провадження у справі №910/1330/26; розгляд апеляційної скарги призначив на 04.08.2026.

25.06.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду на виконання ухвали від 22.06.2026 надійшли матеріали справи №910/1330/26.

Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечив проти її задоволення, посилаючись на те, що товар, придбаний за Державним контрактом, підлягав передачі іншим військовим частинам Національної гвардії України, у тому числі тим, що здійснюють безпосередню участь у відсічі збройної агресії російської федерації. Придбаний товар входить до переліку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 27.1.12.2022 №1447, і такий товар належить до категорії товарів, на які розповсюджується положення підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а тому такий товар звільняється від оподаткування податком на додану вартість.

Щодо неврахування судом першої інстанції волевиявлення учасників справи при укладенні Державного контракту, в частині включення суми ПДВ до ціни договору, то податок на додану вартість, який є часткою новоствореної вартості і сплачується покупцем, не є умовою про ціну у розумінні цивільного та господарського законодавства. При цьому визнання недійсним окремого пункту договору не породжує недійсність такого правочину в цілому.

Щодо стягнення 2 070 560,75 грн суми сплаченого ПДВ, то з посиланням на правовий висновок Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, позивач вважає, що вказані кошти набуті відповідачем безпідставно, а тому підлягають стягненню і рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 в цій частині є законним та обґрунтованим.

10.07.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому останній висловив свої заперечення щодо доводів позивача з посиланням на правову позицію, викладену Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 23.06.2026 у справі №916/2438/25.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2026 відклав розгляд справи №910/1330/26 на 11.08.2026 у зв`язку із клопотанням відповідача про відкладення розгляду справи.

10.08.2026 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №910/1330/26 у зв`язку із продовженням відрядження директора, який здійснює самопредставництво інтересів відповідача, пов`язаного з необхідністю невідкладеного відновлення господарської діяльності Товариства після зруйнування внаслідок ракетного обстрілу виробничого приміщення. Також у клопотанні про відкладення розгляду справи відповідач зазначає, що адвокату, який представляв його інтереси у суді першої інстанції необхідний час для належної підготовки до участі у справі у суді апеляційної інстанції з метою забезпечення ефективної професійної правничої допомоги та належної підготовки до участі у судовому засіданні, оскільки апеляційну скаргу подано безпосередньо директором відповідача.

У судовому засіданні 11.08.2026 представник позивача заперечив проти задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду даної справи.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.08.2026 представник позивача заперечив щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.06.2023 між позивачем, як Замовником, та відповідачем, як Виконавцем, укладено Державний контракт, за умовами пункту 1 якого Виконавець зобов`язується у 2023 році виготовити та поставити Замовнику з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану Товари оборонного призначення за кодом 34110000-1 «Легкові автомобілі» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі - Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації Товарів оборонного призначення, яка є Додатком № 1 до Контракту і його невід`ємною частиною (далі - Специфікація), а Замовник - оплатити та прийняти Товар (а.с. 18-22).

Пунктом 5 Державного контракту сторони визначили, що ціна Контракту є договірною та становить 31 650 000,00 грн. без ПДВ (на підставі пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України).

Згідно пункту 52 Державного контракту встановлено, що Контракт набирає чинності з дати його підписання Сторонами і діє до 31.12.2023, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами передбачених Контрактом зобов`язань.

Зміни до Контракту можуть бути внесені за взаємною згодою Сторін шляхом оформлення Додаткової угоди до Контракту. Питання щодо внесення змін до Контракту може вирішуватися сторонами не пізніше ніж за 10 календарних днів до закінчення його строку (пункт 54 Державного контракту).

Відповідно до Додатку №1 до Контракту «Специфікація» найменування товару - Спеціалізований транспортний засіб для перевезення та евакуації пацієнтів (Автомобіль спеціалізований санітарний екстреної (швидкої) медичної допомоги КАР D 093.001) (а.с. 22 зворотній бік).

Додатковою угодою №1 від 06.11.2023 до Державного контракту внесено зміни в частині оподаткування Постачальника і викладено пункт 5 в наступній редакції: «Ціна Контракту, є договірною та становить 31 650 000,00 грн, у тому числі ПДВ 7% - 2 079 560,75 (на підставі абзацу другого підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 Податкового кодексу України» (а.с. 27).

На виконання умов Державного контракту відповідачем поставлено товар на загальну суму 31 650 000,00 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 2 070 560,75 грн, що підтверджується видатковою накладною №199 від 07.12.2023 (а.с. 29 зворотній бік, 30).

У свою чергу, позивач сплатив відповідачу грошові кошти у розмірі 31 650 000,00 грн, у тому числі 2 070 560,75 грн 7% ПДВ, згідно платіжного доручення від 11.12.2023 № 8985 (а.с. 44).

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 18.12.2025 № 78/1/5/1-6487-2025 щодо повернення сплаченого ПДВ згідно Державного контракту (а.с. 47-49).

У відповідь на претензію позивача від 18.12.2025 № 78/1/5/1-6487-2025 відповідач відмовив у її задоволенні, посилаючись на відсутність правових підстав (а.с. 50-53).

Спір виник через те, що позивач не погоджується із пунктом Державного контракту, в частині включення до ціни договору суми ПДВ вимогам законодавства, та як наслідок повернення безпідставно набутих грошових коштів відповідно до положень статті 1212 ЦК України.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (пункт 2 частини 2 статті 16 ЦК України).

Правочином в силу статті 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.

Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 ЦК України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2026 у справі №910/8323/25).

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

У пункті 1 розділу ІІ Положення про військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2015 №122 (у редакції наказу Міністерства внутрішніх справ України від 03.04.2018 № 307) (далі - Положення) вказано, що основним завданням військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України є забезпечення за рішенням Головного управління Національної гвардії України технікою, продовольчим, речовим, автотехнічним, медичним та іншим майном територіальних управлінь, з`єднань, військових частин і підрозділів, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), закладів охорони здоров`я та установ Національної гвардії України.

Згідно пункту 29 статті 1 Закону України «Про оборонні закупівлі» товари оборонного призначення - озброєння, військова та спеціальна техніка, зброя і боєприпаси, спеціальні комплектувальні вироби для їх виготовлення та експлуатації, матеріали та обладнання, спеціально призначені для їх розроблення, виготовлення або використання, спеціальні технічні засоби, технічні засоби розвідки, засоби технічного та криптографічного захисту інформації, засоби спеціального зв`язку, космічна техніка військового та подвійного призначення, засоби індивідуального захисту (бронежилети всіх класів захисту, протиударні, кулезахисні шоломи, комплекти протиударного захисту тощо), спеціальні засоби (кайданки, кийки, засоби, споряджені речовинами сльозогінної, світлошумової дії тощо), спеціальні (спеціалізовані) транспортні засоби; комп`ютерна, оптична, вимірювальна та інша техніка; спеціальний формений одяг, необхідний для виконання завдань правоохоронними органами, структурними підрозділами органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, військовими формуваннями з правоохоронними функціями, товари подвійного використання для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони, розвитку обороноздатності держави та системи національної стійкості, а також будь-які інші товари, які закуповуються державними замовниками, визначеними згідно з пунктом 10 частини першої цієї статті, для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 №1447 «Про затвердження переліків лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану» (далі - Перелік №1447) затверджено перелік лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, до якого включено спеціалізований санітарний транспорт (неброньований).

Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі за текстом - ПК України) визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а), б) пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Пунктами 30.1, 30.2, 30.9 статті 30 ПК України передбачено, що податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов`язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.

Відповідно до підпунктів 2, 3 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: 2) лікарських засобів та медичних виробів відповідно до підпункту «в» пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу, що призначені для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3) лікарських засобів та медичних виробів без державної реєстрації та дозвільних документів щодо можливості ввезення на митну територію України, що призначені для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я, за переліком та в обсягах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач підпадає під категорію учасників антитерористичної операції та осіб, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та ним здійснено закупівлю медичного виробу - спеціалізованого санітарного транспорту, що зазначений у Переліку № 1447.

Пунктом 1 Державного контракту визначено, що відповідач зобов`язується у 2023 році виготовити та поставити Замовнику (позивачу) товар оборонного призначення за кодом 34110000-1 «Легкові автомобілі» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 із дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану.

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач при укладенні Державного контракту був обізнаний із призначенням товару, що є предметом поставки, а саме для здійснення позивачем заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану.

Позивачем до матеріалів даної справи надано відповідні докази (наряди, акти приймання-передачі) на підтвердження тієї обставини, що в подальшому товар - спеціалізовані санітарні автомобілі, передані до інших військових частин Національної гвардії України, а саме: військовій частині НОМЕР_2 НГУ Військовий госпіталь Національної гвардії України; військовій частині НОМЕР_3 НГУ - 14-та бригада оперативного призначення імені ІНФОРМАЦІЯ_1 , також знана як бригада « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; військовій частині НОМЕР_4 НГУ - 4-та бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта ОСОБА_1 «Рубіж»; військовій частині НОМЕР_5 НГУ - ІНФОРМАЦІЯ_3 »; військовій частині НОМЕР_6 НГУ - 15-та бригада оперативного призначення імені ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Враховуючи відсутність Закону, яким би було прямо встановлена недійсність правочину в частині договірного включення сторонами до ціни контракту ПДВ у розмірі 7% при придбанні товару, який згідно Податкового кодексу України звільняється від оподаткування ПДВ, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання на підставі частини 1 статті 215 та статті 217 ЦК України недійсним пункту 5 Державного контракту, у частині включення до ціни Державного контракту суми ПДВ через недодержання підпунктів 2, 3 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Доводи позивача про те, що судом першої інстанції не було досліджено призначення товару за Державним контрактом з посиланням на постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 18.11.2025 у справі №910/4313/25, від 09.04.2026 у справі №916/2613/25, від 23.06.2026 у справі №916/2438/25, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

У пунктах 40- 42 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2025 у справі № 910/4313/25 викладено такі висновки щодо порушеного скаржником правового питання:

« 40. Аналіз вказаної норми свідчить, що операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів підлягають звільненню від оподаткування ПДВ згідно з підпунктом 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX ПК України за наявності одночасно таких трьох умов: 1) медичні вироби постачаються для використання закладами охорони здоров`я, учасниками антитерористичної операції, особами, що беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації; 2) медичні вироби призначені для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я; 3) медичні вироби входять до переліку, встановленого Кабінетом Міністрів України, а саме - Переліку лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 р. № 1447 (далі - Перелік).».

У даній справі предметом Державного контракту є виготовлення та поставка відповідачем позивачу з дотриманням вимог законодавства для здійснення останнім заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та виконання заходів правового режиму воєнного стану Товари оборонного призначення за кодом 34110000-1 «Легкові автомобілі» Єдиного закупівельного словника ДК 021-2015 (далі - Товар), найменування, кількість та строки поставки яких зазначені в специфікації Товарів оборонного призначення, яка є Додатком № 1 до Контракту і його невід`ємною частиною (далі - Специфікація).

Позивачем надано суду належні та допустимі докази, а саме: наряди, акти приймання-передачі на підтвердження тієї обставини, що в подальшому товар - спеціалізовані санітарні автомобілі, передані до інших військових частин Національної гвардії України, а саме: військовій частині НОМЕР_2 НГУ Військовий госпіталь Національної гвардії України; військовій частині НОМЕР_3 НГУ - 14-та бригада оперативного призначення імені ІНФОРМАЦІЯ_1 , також знана як бригада « ІНФОРМАЦІЯ_2 »; військовій частині НОМЕР_4 НГУ - 4-та бригада оперативного призначення імені Героя України сержанта ОСОБА_1 «Рубіж»; військовій частині НОМЕР_5 НГУ - 3-та бригада оперативного призначення полковника Петра Болбочана «Спартан»; військовій частині НОМЕР_6 НГУ - 15-та бригада оперативного призначення імені ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто медичні вироби призначені для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я.

До Переліку №1447 лікарських засобів та медичних виробів, що ввозяться та постачаються на митну територію України під час воєнного стану включено спеціалізований санітарний транспорт (неброньований).

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, не зазначення у Державному контракті формулювання щодо призначення товару саме «для надання медичної допомоги фізичним особам, які у період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров`я» не може слугувати підставою для не застосування до спірних правовідносин підпункту 2 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість.

Разом з цим, відповідно до положень статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 ЦК України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 03.12.2021 у справі №910/12764/20, від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 10.02.2022 у справі №916/707/21, від 04.05.2023 у справі №910/59/22, від 14.11.2023 у справі №910/2416/23, досліджуючи питання правомірності стягнення з відповідача безпідставно оплаченої суми ПДВ на підставі статті 1212 ЦК України, виснував таке. Постачальник як одна із сторін зобов`язання набуває кошти як ПДВ за рахунок іншої сторони (покупця) не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, бо хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку, а внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, тобто на підставі статті 1212 ЦК України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума податку на додану вартість у розмірі 2 070 560,75 грн отримана відповідачем за товар, який підлягав оподаткуванню за нульовою ставкою, дана сума коштів є перерахованою поза межами договірних платежів та має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.

За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованим та доведеними, і суд першої інстанції дійшов підставного висновку про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 Європейський Суд з прав людини наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).

У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Судові витрати відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2026 у справі №910/1330/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю «Ксенко Авто Продакшн».

4. Матеріали справи №910/1330/26 повернути до Господарського міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддями 25.08.2026.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова