Постанова від 19 серпня 2026 р. у справі №907/257/23 (907/1378/25) — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/257/23 (907/1378/25)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді МАТУЩАКА О.І.

суддів КРАВЧУК Н.М.

СКРИПЧУК О.С.

за участю секретаря судового засідання - Телинько Я.П.

за участю представників від:

АТ Комерційний банк "ПриватБанк" - Іванова С.О. (адвокат);

Уповноваженої особи учасника ТОВ "Стронг Брідж Альянс" - Маміч Я.С. (адвокат);

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (вх.ЗАГС №01-05/1993/26 від 22.06.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2026 ( повне рішення - 15.06.2026, суддя Пригуза П.Д.)

у справі № 907/257/23 (907/1378/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс", Закарпатська область, Ужгородський район, село Оноківці,

до відповідача Акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк, м. Київ

про стягнення коштів

в межах справи № 907/257/23

за заявою ініціюючого кредитора Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", м. Київ

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Стронг Брідж Альянс", с. Оноківці, Ужгородський район, Закарпатська область

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Суть спору.

В провадженні Господарського суду Закарпатської області перебуває справа за заявою ініціюючого кредитора АТ КБ «Приватбанк» про банкрутство ТОВ «Стронг Брідж Альянс».

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.08.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стронг Брідж Альянс», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майна.

ТОВ «Стронг Брідж Альянс» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення сплачених ним лізингових платежів в рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 в розмірі 7 706 279, 08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.07.2016 між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Стронг Брідж Альянс» укладено договір фінансового лізингу №4С16033ЛИ, відповідно до умов якого банк передав позивачу у платне володіння та користування нерухоме майно з подальшим переходом його у власність лізингоодержувача після сплати всієї суми лізингових платежів. За час дії договору позивачем, окрім відсоткової винагороди за користування майном, сплачено на користь відповідача 9 106 279,08 грн лізингових платежів у рахунок відшкодування вартості об`єктів лізингу.

У зв`язку з одностороннім розірванням банком договору 23.09.2020 та поверненням ТОВ «Стронг Брідж Альянс» 02- 03.12.2020 об`єктів лізингу відповідачу, що підтверджується актами передачі майна, позивач вважає, що сплачені ним платежі в частині відшкодування вартості майна є за своєю правовою природою попередньою оплатою за майно, яке у його власність не перейшло, а тому підлягають поверненню.

При цьому, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та постановою Верховного Суду від 25.02.2025, з АТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Стронг Брідж Альянс» вже стягнуто 1 400 000,00 грн таких платежів. Відтак позивач зазначає про наявність у нього права на повернення решти сплачених у рахунок вартості об`єктів лізингу коштів у сумі 7 706 279,08 грн, у зв`язку з чим просить стягнути зазначену суму з відповідача.

Ухвалою суду від 29.01.2026 клопотання представника позивача ТОВ «Стронг Брідж Альянс» про залучення у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача задоволено. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Маміч Яну Сергіївну , яка є уповноваженою особою єдиного учасника позивача - ОСОБА_1 .

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 01.06.2026 позовні вимоги задовольнив повністю. Стягнув з АТ КБ «Приватбанк» на користь ТОВ «Стронг Брідж Альянс» сплачені ним лізингові платежі в рахунок вартості об`єкту лізингу за договором фінансового лізингу №4С16033ЛИ від 01.07.2016 у розмірі 7 706 279, 08 грн та 92 475, 35 грн судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що сплачені ТОВ «Стронг Брідж Альянс» за договором фінансового лізингу лізингові платежі у загальній сумі 9 106 279,08 грн за своєю правовою природою є не платою за користування майном, а частиною викупної вартості предмета лізингу, тобто попередньою оплатою за майно, яке після повної сплати лізингових платежів мало перейти у власність лізингоодержувача. Вказане підтверджується умовами договору, встановленою сторонами структурою лізингових платежів, здійсненням платежів на окремий рахунок, відкритий саме для сплати вартості предмета лізингу, та зазначенням у платіжних дорученнях призначення платежу «оплата вартості предмета лізингу».

Суд першої інстанції встановив, що договір фінансового лізингу розірвано з 23.09.2020 за ініціативою АТ КБ «Приватбанк», а предмети лізингу повернуто банку, у зв`язку з чим припинилося зобов`язання лізингодавця передати це майно у власність лізингоодержувача та, відповідно, зобов`язання останнього зі сплати його викупної вартості. При цьому, умовами договору не передбачено, що в разі його розірвання вже сплачені в рахунок вартості майна лізингові платежі змінюють своє призначення та вважаються платою за користування майном або відповідальністю лізингоодержувача за порушення договору.

Враховуючи змішану правову природу договору фінансового лізингу та поширення на відносини сторін у частині викупу майна положень про купівлю-продаж, суд застосував ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), яка надає покупцю право вимагати повернення попередньої оплати у разі непередання товару у його власність. Суд виходив із того, що ця норма має імперативний характер, а тому положення п. 6.2.4 договору не можуть бути підставою для утримання банком коштів, сплачених у рахунок вартості майна, яке після розірвання договору було повернуто банку.

Посилання відповідача на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19 суд відхилив, зазначивши, що преюдиційне значення мають встановлені цим рішенням факти щодо укладення договору, внесення до нього змін та передачі майна в лізинг, тоді як надана іншим судом правова оцінка цих обставин не є обов`язковою при вирішенні цього спору.

Отже, з врахуванням того, що із загальної суми сплачених у рахунок викупної вартості майна коштів 9 106 279,08 грн на користь позивача раніше вже було стягнуто 1 400 000,00 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення решти таких платежів у сумі 7 706 279,08 грн, в тому задовольнив позов у повному обсязі.

Узагальнення доводів особи, яка подала апеляційну скаргу та інших учасників справи.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, АТ КБ "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, АТ КБ "ПриватБанк" покликається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, не врахував умови договору фінансового лізингу та правові висновки Верховного Суду. Апелянт зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19 вже встановлено наявність у ТОВ «Стронг Брідж Альянс» заборгованості за лізинговими платежами, зокрема в частині викупної вартості майна, а тому висновок суду про право позивача вимагати повернення цих платежів створює взаємовиключну правову ситуацію.

Скаржник також вважає помилковим застосування судом ч. 2 ст. 693 ЦК України та кваліфікацію сплачених лізингових платежів як попередньої оплати за договором купівлі-продажу, оскільки предмет лізингу фактично був переданий позивачу та тривалий час перебував у його користуванні. Правові наслідки розірвання договору визначаються його умовами та ст. 653 ЦК України. При цьому, п. 6.2.4 договору передбачено обов`язок лізингоодержувача у разі розірвання договору повернути майно та сплатити заборгованість за лізинговими платежами, тоді як обов`язку банку повертати вже сплачені платежі договором не встановлено.

Крім того, апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких при визначенні правової долі лізингових платежів у разі розірвання договору необхідно враховувати конкретні умови договору та структуру платежів. У зв`язку з цим, банк вважає, що за погоджених сторонами умов він має право на отримання лізингових платежів, в тому числі їх викупної складової, до моменту розірвання договору, а тому підстав для повернення позивачу 7 706 279,08 грн немає.

12.07.2026 уповноважена особа учасника ТОВ "Стронг Брідж Альянс" подала заперечення на апеляційну скаргу, які за своєю суттю є відзивом на апеляційну скаргу. Водночас просить поновити строк на подання такого, покликаючись на складну безпекову ситуацію в Запоріжжі, щоденні тривалі повітряні тривоги та обстріли, що об`єктивно перешкодили своєчасній підготовці та поданню документа.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Західний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «Приватбанк» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2026 та призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 20.08.2026. Надав учасникам справи строк на подання відзивів на апеляційну скаргу, пояснень та інших процесуальних документів - десять днів з моменту отримання цієї ухвали.

Зазначена ухвала суду була доставлена заявнику до її електронного кабінету 29.06.2026 о 17 год 58 хв. Відтак останнім днем строку на подання відзиву (з урахуванням ч. 6 ст. 242 ГПК України) було 10.07.2026, а заперечення на апеляційну скаргу подано 12.07.2026, тобто з пропуском строку на їх подання.

Згідно із ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи наведені заявником обставини, що об`єктивно ускладнювали своєчасну підготовку та подання процесуального документа, а також беручи до уваги незначний строк пропуску процесуального строку, колегія суддів вважає наведені причини його пропуску поважними. Відтак наявні підстави для поновлення уповноваженій особі учасника ТОВ «Стронг Брідж Альянс» строку на подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняття поданих 12.07.2026 заперечень до розгляду.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, третя особа зазначає, що посилання банку на преюдиційність рішення у справі №910/4183/19 є безпідставним, оскільки після його ухвалення фактичні обставини змінилися: договір фінансового лізингу було розірвано, а предмет лізингу повернуто банку. У зв`язку з цим, припинився обов`язок лізингоодержувача сплачувати викупну вартість майна, а сплачені в рахунок такої вартості кошти підлягають поверненню за правилами ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Також зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив умови договору, структуру лізингових платежів та п. 6.2.4 договору, який не передбачає трансформації викупної складової платежів у плату за користування майном чи інший вид платежу після розірвання договору. Враховуючи зазначене, у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.

Інших заяв чи клопотань, учасники справи не подавали.

20.08.2026 в судовому засіданні взяли участь представники апелянта та уповноваженої особи учасника ТОВ «Стронг Брідж Альянс», які навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Водночас ліквідатор ТОВ «Стронг Брідж Альянс» - Чичва Олег Сергійович подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю взяти участь у судовому засіданні 20.08.2026 у зв`язку з його перебуванням у дорозі до м. Львова залізничним транспортом. Заявник покликається на можливі затримки руху потягів через обстріли залізничної інфраструктури, а також на ймовірні перебої з мобільним зв`язком та Інтернетом, що унеможливлює належну участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з аналізу положень ст. 202 ГПК України вбачається, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для чого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні вказаного вище клопотання, оскільки наявних матеріалів справи є достатньо для прийняття законного і обґрунтованого рішення у цій справі.

Фактичні обставини справи.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.07.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" (лізингодавець) та ТОВ "Стронг Брідж Альянс" (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 4С16033ЛИ з наступним укладанням додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 1.1. договору, банк передав лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач прийняв від банку в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів мав передати майно у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Факт передачі майна АТ КБ "ПриватБанком" за договором підтверджується актом прийому-передачі майна від 01.07.2016.

У додатку № 1 до договору перелічено найменування нерухомого майна (предмету фінансового лізингу).

Відповідно до п. 1.2. договору на дату його укладення вартість майна становить - 320 118 679, 00 грн.

Розділом 2 договору передбачено структуру лізингових платежів. Зокрема:

- в п.п. 2.1., 2.2. договору визначено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2; лізингові платежі сплачуються на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього договору - №20714050000840;

- згідно з п. 2.3. договору лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений в п. 1.4. цього договору - №20784050002298;

За змістом п.п. 2.1, 2.3, 2.3.1 - 2.3.4 договору Лізингоодержувач сплачує банку наступні винагороди:

- винагорода за відкриття рахунку в сумі 500, 00 грн у день укладення договору;

- лізинговий платіж (викупна вартість предмета лізинг), розмір якої відповідно до пункту 2.1. договору визначається відповідно до додатку № 2 до договору та становить у внесеній додатковою угодою від 05.08.2016 до договору суму щомісячного платежу в сумі 2 96 591, 79 грн, починаючи з 25.07.2017 та до 25.06.2026;

- відсоткова винагорода за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном (зі зміненою відсотковою ставкою до 10,5% річних відповідно до додаткової угоди від 03.11.2016 до договору), виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця та зі збільшенням вдвічі відповідної відсоткової ставки винагороди у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань зі сплати лізингових платежів, про що зазначено в п. 2.3.3. договору;

- у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку № 2;

- винагорода за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за зазначеною в п. 2.3.4. договору формулою (з урахуванням зміни даного пункту договору відповідно до додаткової угоди від 24.10.2016 до договору) та з вказівкою, що при від`ємному її значенні сума винагороди сплаті не підлягає.

Згідно з п. 4.1 договору протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банку. Майно переходить у власність лізингоодержувача за умови сплати банку всієї суми лізингових платежів, а також всіх інших платежів за цим договором (п. 4.3 договору).

За змістом п. 5.2.1 договору банк зобов`язується передати майно в платне користування лізингоодержувачу на умовах та строки, що обумовлені цим договором. Після сплати всієї суми лізингових платежів та інших платежів, що передбачені цим договором, передати майно у власність лізингоодержувача та документ, що підтверджує повну сплату платежів за цим договором.

Банк має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом 3 місяців підряд. У разі відмови банку від договору, договір є розірваним з дати, визначеної банком у повідомленні про відмову від договору (п. 5.1.8 договору).

Згідно з п. 6.2.4. договору лізингоодержувач зобов`язується повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримане з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні ним збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право відшкодування завданих йому збитків.

Положеннями п. 6.2.11. договору визначено обов`язки лізингоодержувача сплачувати банку, зокрема:

- винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда);

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна);

- відсоткову винагороду за користування майном;

- винагороду за користування майном отриманим в лізинг;

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Відповідно до п. 7.9 договору строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюються сторонами тривалістю 15 (п`ятнадцять) років.

Пунктом 8.2.3 договору визначено, що цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за 3 (три) дні, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше, ніж 30 (тридцять) днів.

За змістом п. 9.1 договору встановлено строк дії договору з дати його підписання і до 25.06.2036.

Додатком № 2 до договору сторони встановили графік лізингових платежів у рахунок викупу майна з 25.07.2016 до 25.06.2036 шляхом щомісячної сплати в період з 25.07.2016 до 25.06.2031 грошових коштів в сумі 266 765, 57 грн, а з 25.07.2031 до 25.06.2036 щомісячний платіж становить 4 535 014, 62 грн.

Відповідно до укладеної 05.08.2016 додаткової угоди до договору, сторони внесли зміни в п. 9.1. договору, визначивши строк його дії до 25.06.2026 та, у зв`язку з наведеним, додаток № 2 до договору (графік лізингових платежів графік відшкодування вартості майна) викладено в новій редакції, за якою встановлено графік щомісячних платежів протягом строку дії договору в сумі 2 961 591, 79 грн (а в строк до 25.07.2016 - 266 766, 00 грн).

Крім того, відповідно до укладеної 04.10.2016 додаткової угоди до договору сторони внесли зміни в п. 1.4 договору та визначили, що для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває наступні рахунки:

- рахунок для сплати вартості предмета лізингу № 20714050000840;

- рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом № 20784050002298;

- рахунок для сплати винагороди за користування майном отриманим в лізинг №20789057001855.

Долученими до позовної заяви копіями платіжних доручень №177 від 25.07.2017 на суму 2 936 868,61 грн; №197 від 23.08.2017 на суму 125 610,47 грн; №196 від 23.08.2017 на суму 2 811 300,00 грн; №226 від 28.09.2017 на суму 300 600,00 грн; №247 від 31.10.2017 на суму 302 500,00 грн; №269 від 30.11.2017 на суму 380 000,00 грн; №307 від 16.01.2018 на суму 200 000,00 грн; №316 від 31.01.2018 на суму 119 000,00 грн.; №343 від 28.02.2018 на суму 100 000,00 грн; №342 від 28.02.2018 на суму 209 000,00 грн; №364 від 30.03.2018 на суму 270 000,00 грн; №396 від 27.04.2018 на суму 250 000,00 грн; №422 від 31.05.2018 на суму 293 000,00 грн; №461 від 04.07.2018 на суму 116 000,00 грн; №484 від 31.07.2018 на суму 72 000,00 грн; №508 від 31.08.2018 на суму 122 400,00 грн; №537 від 28.09.2018 на суму 98 400,00 грн; №562 від 31.10.2018 на суму 120 000,00 грн; №588 від 30.11.2018 на суму 102 000,00 грн; №616 від 28.12.2018 на суму 100 800,00 грн; №636 від 31.01.2019 на суму 76 800,00 грн підтверджується, що протягом строку дії договору позивачем на виконання умов договору було сплачено лізингові платежі на загальну суму 9 106 279,08 грн. У призначеннях платежів за означеними платіжними дорученнями зазначено «оплата вартості предмета лізингу».

Окрім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 01.10.2019, яке набрало законної сили, у справі № 910/4183/19 за позовом ТОВ "Стронг Брідж Альянс" до АТ КБ "ПриватБанк" про визнання договору недійсним та за зустрічним позовом АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Стронг Брідж Альянс" про стягнення 118 647 832, 49 грн у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, зустрічний позов задоволено повністю та стягнуто з ТОВ "Стронг Брідж Альянс" на користь АТ КБ "ПриватБанк" 46 694 224, 07 грн простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна, 49 613 064, 87 грн 87 простроченої заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном, 22 340 543, 55 грн пені за порушення грошового зобов`язання та 672 350, 00 грн судового збору.

Вказаним рішенням суду встановлено обставини, що мають преюдиційне значення для сторін цієї справи:

- додатковою угодою від 03.11.2016 до договору сторони погодили з 07.11.2016 внести зміни у п.п.2.3.2 та п.п.2.3.3 розділу 2 «Лізингові платежі» договору та викласти його в наступній редакції: «Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений в додатку 2».

- умовами п. 2.3.4. договору в редакції додаткової угоди від 22.08.2016 сторони погодили, що лізингоодержувач сплачує банку на відповідний рахунок, зазначений у п.1.4. цього договору, винагороду за користування майном отриманим в лізинг, у розмірі, що визначається за наведеною формулою. Розрахунок, нарахування та сплата винагороди здійснюється у термін/дату згідно з п. 1.3., п. 9.1. договору, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, зазначений в додатку 2, або дату остаточного погашення заборгованості за цим договором у день дострокового повного виконання зобов`язань за цим договором. У випадку несплати винагороди за користування майном, отриманим в лізинг, у зазначений термін, винагорода вважається простроченою.

Положеннями п. п. 2.1., 2.3., 2.3.1.-2.3.4., 6.2.11. договору фінансового лізингу визначену структуру платежів за договором, до якої входять:

- винагорода за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)», яка відповідно до п. 2.3.1. договору становить 500,00 грн та сплачується лізингоодержувачем в день укладення договору;

- лізинговий платіж (викупна вартість предмета лізинг), розмір якої відповідно до п. 2.1. договору визначається відповідно до додатку №2 до договору та становить у внесеній додатковою угодою від 05.08.2016 до договору суму щомісячного платежу в розмірі 2 961 591,79 грн, починаючи з 25.07.2017 та до 25.06.2026;

- відсоткова винагорода за користування майном, розмір якої відповідно до п. 2.3.2. договору становить 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна (зі зміненою відсотковою ставкою до 10,5% річних відповідно до додаткової угоди від 03.11.2016 до договору), виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця та зі збільшенням вдвічі відповідної відсоткової ставки винагороди у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань зі сплати лізингових платежів, про що зазначено в п. 2.3.3. договору;

- винагорода за користування майном, отриманим в лізинг, розмір якої визначається за зазначеною в п. 2.3.4. договору формулою (з урахуванням зміни даного пункту договору відповідно до додаткової угоди від 24.10.2016 до договору) та з вказівкою, що при від`ємному її значенні сума винагороди сплаті не підлягає.

Крім того, лізингоодержувач, окрім лізингових платежів, відповідно до п. 2.3.2. договору здійснював сплату на користь банку й відсоткової винагороди за користування майном. Зокрема відповідно до платіжних доручень №24 від 31.01.2017, №42 від 28.02.2017, №78 від 30.03.2017, №104 від 27.04.2017, №131 від 31.05.2017, №159 від 30.06.2017, №178 від 27.07.2017, №204 від 30.08.2017, №225 від 28.09.2017, №246 від 31.10.2017, №268 від 30.11.2017, №306 від 16.01.2018, №315 від 31.01.2018, №338 від 28.02.2018, №363 від 30.03.2018, №395 від 27.04.2018, №423 від 31.05.2018, №460 від 04.07.2018, №485 від 31.07.2018, №509 від 31.08.2018, №536 від 28.09.2018, №563 від 31.10.2018, №587 від 30.11.2018, №615 від 28.12.2018 та №635 від 31.01.2019 лізингоодержувачем сплачено на зазначений в п. 1.4. договору (в редакції додаткової угоди від 04.10.2016) рахунок для сплати відсоткової винагороди за лізингом грошові кошти в загальній сумі 23 676 421,75 грн з призначенням платежу: «оплата % по договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016» за період з січня 2017 року по січень 2019 року включно.

08.09.2020 банк надіслав лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору із зазначенням дати розірвання з 23.09.2020. Також в повідомленні вказано, що станом на 07.09.2020 прострочена більше, ніж на 30 днів заборгованість складає 216 314 627, 18 грн, з яких: лізинговий платіж - 102 494 727, 66 грн; відсоткова винагорода за користування майном 113 819 899, 52 грн.

Протягом 02.12.2020 - 03.12.2020 предмет лізингу за договором було повернуто банку від лізингоодержувача за актами передачі майна, зазначеного у виконавчому документі в межах ВП № 637504429.

У зв`язку з поверненням банку предмету лізингу 20.09.2023 лізингоодержувач направив банку на його офіційну електронну пошту та за юридичною адресою місцезнаходження банку вимогу № 05.2.11/20, у якій просив з урахуванням ч. 2 ст. 693 ЦК України перерахувати на його користь 12 043 148, 13 грн сплачених лізингових платежів. Означену вимогу залишено банком без задоволення.

09.10.2023 ТОВ "Стронг Брідж Альянс" звернувся до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення 1 400 000, 00 грн сплачених лізингових платежів у відшкодування вартості предмета лізингу, яка є сумою здійсненої позивачем попередньої оплати за відповідне майно, через одностороннє розірвання відповідачем договору лізингу, повернення предмета лізингу (об`єктів нерухомого майна) і, відповідно, втрату позивачем права на отримання цього майна у власність.

Господарський суд Закарпатської області рішенням від 19.09.2024, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024, у справі №907/257/23 (907/929/23) задовольнив позов та стягнув з відповідача на користь позивача 1 400 000, 00 грн сплачених лізингових платежів.

Постановою Верховного Суду від 25.02.2025 рішення Господарський суд Закарпатської області від 19.09.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 у справі №907/257/23 (907/929/23) залишено без змін.

Верховний Суд у вказаній постанові дійшов висновку, що з розірванням договору лізингу змінилися зобов`язання сторін, що призвело до припинення зобов`язання ТОВ "Стронг Брідж Альянс" по сплаті лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати, присудженої за рішенням суду у справі № 910/4183/19 на суму 46 694 224,07 грн.

Оцінка суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, КУзПБ, Закону України "Про міжнародне приватне право", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частина 2 вказаної статті передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, в тому числі, є і договори та інші правочини.

Згідно із ст. 525, 526, 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 806 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (надалі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Водночас згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Відповідно до положень ч. ч. 2, 4 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Банк, заперечуючи проти позовних вимог про стягнення сплачених лізингових платежів, покликається на рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2019 у справі №910/4183/19, яке набрало законної сили, є чинним, а тому обов`язкове до виконання.

Так, лізингові платежі присуджені за рішенням у справі № 910/4183/19 як частина відшкодування вартості предмету лізингу за договором лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Колегія суддів зазначає, що судове рішення, на підставі якого були визнані ці вимоги, відповідало вимогам договору лізингу та фактичним обставинам, що існували між сторонами на той час, мотивоване наявністю діючого договору лізингу.

Імперативним змістом ст. 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Вказане кореспондується з вимогами ч. 1 ст. 18 ГПК України, якою крім зазначеного передбачено обов`язковість до виконання судових рішень всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Разом з тим, поза увагою банку залишилося те, що на момент подання позовної заяви у цій справі, відбулася суттєва зміна фактичних обставин, яка полягає у тому, що 23.09.2020 АТ КБ "Приватбанк" в односторонньому порядку розірвав договір лізингу, а 02 - 03.12.2020 за актами приймання-передачі від 02.12.2020 та від 03.12.2020 ТОВ "Стронг Брідж Альянс" повернуло АТ КБ "Приватбанк" об`єкти лізингу.

Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Лізингові платежі, сплачені ТОВ "Стронг Брідж Альянс" як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у АТ КБ "Приватбанк" відсутній.

Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Подібного за змістом висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, зазначивши, що належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

Лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і відшкодування вартості об`єкта лізингу (у межах здійснення лізингових платежів) водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення заборгованості необхідно аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Враховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду 21.03.2024 у справі № 907/935/21, від 19.09.2023 у справі №905/1065/22, від 01.02.2024 у справі №913/175/23.

Отже, з моменту розірвання договору лізингу та повернення об`єктів лізингу, лізингодавець не може вимагати і повернення об`єкта лізингу, і утримання лізингових платежів водночас, тому для вирішення питання щодо стягнення сплачених лізингових платежів необхідно аналізувати умови договору та структуру лізингових платежів.

Відтак розірвання договору лізингу змінило зобов`язання сторін, призвело до припинення зобов`язання ТОВ "Стронг Брідж Альянс" по сплаті лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу, як попередньої оплати, присудженої за рішенням по справі № 910/4183/19 на суму 46 694 224,07 грн.

Про зміну зобов`язання сторін у разі розірвання договору лізингу між тими ж сторонами за тим же договором зазначено в рішенні суду від 19.09.2024 у справі №907/257/23(907/929/23), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 26.11.2024 та постановою Верховного Суду від 25.02.2025.

Таким чином, безпідставним є покликання апелянта на неврахування судом рішення суду у справі № 910/4183/19, яким стягнуто з боржника на користь банку 46 694 224, 07 грн заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна, з огляду на те, що спір у справі №910/4183/19 виник, а відповідне судове рішення ухвалювалось судом, коли договір лізингу ще не був розірваний за вимогою банку, тобто за інших обставин, ніж у цій справі.

Таким чином, вимоги банку щодо утримання лізингових платежів хоча і підтверджені судовим рішенням у справі №910/4183/19, однак таке було ухвалене відповідно до фактичних на той час обставин, що існували між сторонами, та полягало у наявності чинного договору лізингу.

Натомість на момент звернення із позовом у цій справі фактичні обставини, що існували на час прийняття рішення у справі №910/4183/19, суттєво змінилися, що призвело до необхідності розгляду цієї справи, виходячи з дійсних правовідносин, які склалися між сторонами після розірвання договору лізингу.

З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів зазначає, що хоча рішенням суду, яке набрало законної сили, з лізингоодержувача на користь лізингодавця було стягнуто заборгованість зі сплати лізингових платежів, після ухвалення такого рішення правовідносини сторін зазнали істотної зміни, оскільки лізингодавець з власної ініціативи розірвав договір фінансового лізингу та повернув собі предмет лізингу.

Надалі іншим судовим рішенням, яке також набрало законної сили, з лізингодавця на користь лізингоодержувача стягнуто сплачені останнім лізингові платежі. Таким чином, виникла ситуація, за якої одночасно існують два чинні судові рішення: одне - про стягнення лізингових платежів на користь лізингодавця, інше - про повернення цих платежів лізингоодержувачу у зв`язку з розірванням договору та припиненням правової підстави для їх утримання.

За таких обставин, формальне збереження чинності рішення про стягнення лізингових платежів на користь банку саме по собі не може свідчити про наявність у лізингодавця безумовного права вимагати їх сплати, оскільки подальшими юридично значимими обставинами та іншим чинним судовим рішенням фактично констатовано відсутність правових підстав для утримання таких коштів лізингодавцем після розірвання договору лізингу.

Як було зазначено, договір лізингу є змішаним договором, отже, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингоодержувачем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність позивачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплатою предмета купівлі-продажу (попередня оплата), як складової частини договору лізингу, який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність.

Тобто, у разі розірвання договору лізингу одночасно розривається і договір купівлі-продажу як складова частина змішаного договору лізингу, внаслідок чого зобов`язання сторін за договором купівлі-продажу як складової частини договору лізингу припиняються, а саме: у лізингодавця (продавця) припиняються зобов`язання з поставки об`єкту лізингу (товару), у лізингоодержувача (покупця) припиняються зобов`язання з оплати його вартості, у тому числі в частині внесення попередньої оплати вартості об`єкту лізингу.

Аналогічні правові висновки щодо природи договору лізингу, лізингових платежів та наслідків розірвання договору для сторін, викладені у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, згідно з якими лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предмета лізингу, за своєю суттю є оплатою предмету купівлі-продажу (попередньою оплатою), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договору лізингу та вилученням предмета лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

Наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями підтверджується сплата лізингоодержувачем протягом строку чинності договору грошових коштів в загальній сумі 9 106 279,08 грн в рахунок сплати лізингових платежів, правова природа яких за додатком №2 до договору визначена як відшкодування вартості майна, що по своїй суті є викупною вартістю предмета лізингу.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу № 4С16033ЛИ від 01.07.2016 не передбачено, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця банку) сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі будуть вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

Крім того, чинне на момент розірвання договору фінансового лізингу законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу, а відповідні зміни відбулись при прийнятті нового Закону України «Про фінансовий лізинг» від 14.12.2021 № 1953IX, ст. 17 якого передбачає, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, однак положення якої не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, позаяк не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що банк як лізингодавець має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), як орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу та які сплачувалися лізингоодержувачем відповідно до п. 2.3.2. договору в процентному співвідношенні до залишку несплаченої вартості майна (залишку лізингових платежів) та за встановленою в п. 2.3.3. договору формулою.

Своєю чергою зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняються.

Враховуючи, що зобов`язання зі сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняються, а майно (предмет лізингу), в рахунок майбутнього придбання якого лізингоодержувачем сплачувалися лізингові платежі, повернуто банку, як лізингодавцю, суд першої інстанції правомірно застосував положення ч. 2 ст. 693 ЦК України, як на підставу повернення сплачених позивачем лізингових платежів як частини покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача від лізингодавця.

Так, положення ч. 2 ст. 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі непередання у його власність товару. Вказаний правовий висновок щодо застосування вказаної норми права викладений у постанові Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України з огляду на те, що предмет лізингу був фактично переданий ТОВ «Стронг Брідж Альянс» у користування.

Такі доводи не враховують, що спір стосується не повернення плати за користування майном, а повернення тієї частини платежів, яка сплачувалася в рахунок майбутнього набуття права власності на предмет лізингу. Факт передання майна у користування не є тотожним переданню цього майна у власність, яке у зв`язку із розірванням договору не відбулося.

Отже, застосування ч. 2 ст. 693 ЦК України у цій справі не є застосуванням норми за аналогією, як помилково стверджує апелянт, а випливає із передбаченого ст. 806 ЦК України поширення на відповідну складову лізингових правовідносин положень про купівлю-продаж та узгоджується з правовими висновками Верховного Суду.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що положення ч. 4 ст. 653 ЦК України та п. 6.2.4 договору виключають повернення вже сплачених лізингових платежів.

Надаючи оцінку положенням п. 6.2.4. договору лізингу, на який посилається апелянт та за яким лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору, суд враховує положення ст. 627 ЦК України, за якими сторони відповідно до ст. 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Приписами ч. 2 ст. 693 ЦК України визначено імперативну норму, відповідно до якої визначено право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у випадку, якщо продавець який одержав відповідну суму попередньої оплати не передав товар у встановлений строк.

За встановленими у справі обставинами, сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі в сумі 9 106 279,08 грн є частиною покупної вартості предмета лізингу, який у зв`язку з розірванням договору фінансового лізингу повернуто банку,

Приписи ч. ч. 2, 3 ст. 6 і ст. 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору як одна із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Однак останні у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий у силу прямої вказівки акта законодавства, а також, якщо ці відносини врегульовані імперативними нормами.

Тому сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим ст. 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (п. 6 ч. 1 вказаної статті).

Домовленість сторін договору про врегулювання відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, учасники цивільних правовідносин мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

У постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 559/1605/18 зазначено, що при реалізації принципу свободи договору необхідно враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження, які одночасно є й межами саморегулювання.

Так, ч. 4 ст. 653 ЦК України визначені відповідні наслідки розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас положення ч. 2 ст. 693 ЦК України містять імперативну норму щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару.

Таким чином, з огляду на те що, умови п. 6.2.4. договору фінансового лізингу не враховують положень ч. 2 ст. 693 ЦК України за тих обставин, що предмет лізингу вилучений у лізингоодержувача та переданий лізингодавцю, що виключає обов`язок зі сплати лізингових платежів у рахунок вартості майна за розірваним договором фінансового лізингу, місцевий господарський суд правомірно відхилив посилання відповідача на відповідні положення п. 6.2.4. договору як на підставу для звільнення від обов`язку повернути сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі за логовором.

При цьому, положень, які б надавали право лізингодавцю не повертати лізингоодержувачу кошти, які сплачені у якості відшкодування вартості об`єкту лізингу, укладений між сторонами договір фінансового лізингу не містить.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, правильно визначив правову природу спірних лізингових платежів і належним чином застосував норми матеріального права. Враховуючи розірвання договору фінансового лізингу, повернення предмета лізингу банку та відсутність переходу майна у власність лізингоодержувача, у АТ КБ «ПриватБанк» відсутні правові підстави для утримання коштів, сплачених у рахунок викупної вартості предмета лізингу.

Відтак висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ТОВ «Стронг Брідж Альянс» 7 706 279,08 грн сплачених лізингових платежів є обґрунтованим.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на постанови Верховного Суду у справах №905/1065/22 та №913/175/23 як на підтвердження безумовного права банку утримувати викупну складову лізингових платежів після розірвання договору.

Зміст наведених апелянтом правових висновків свідчить про те, що при вирішенні відповідних спорів необхідно у кожному конкретному випадку досліджувати умови договору та структуру лізингових платежів, а не виходити з безумовного права лізингодавця на їх утримання. Вказаний аналіз у цій справі судом проведено: встановлено окрему викупну складову платежів, окрему винагороду за користування майном та відсутність у договорі умови про зміну призначення викупних платежів у разі його розірвання.

Крім того, правову оцінку наслідкам розірвання договору №4С16033ЛИ між цими ж сторонами вже надано Верховним Судом у постанові від 25.02.2025 у справі №907/257/23 (907/929/23), якою підтверджено право ТОВ «Стронг Брідж Альянс» на повернення сплачених у рахунок викупної вартості коштів. За таких обставин, наведені апелянтом посилання на інші судові рішення не спростовують висновків суду першої інстанції у цій справі.

Відповідно до ч.4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що надала відповіді на усі істотні доводи сторін, які мають значення при прийнятті судового рішення у цій справі.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а оскаржуване - без змін.

Судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення Господарського суду Закарпатської області від 01.06.2026 у справі №907/257/23 (907/1378/25) - без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Повна постанова підписана 25.08.2026.

Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК

Судді Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК