Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №372/2375/26 — Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/2375/26

Провадження 2-1980/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2026 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Рабчуна Р.О.,

при секретарі судового засідання Редька Н.Н.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Кулініченка Г.В. ,

представника відповідача Клапчука Ф.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Обухів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Профімед" про визнання наказу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2026 року позивачка звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичній центр «ПРОФІМЕД» № 06-к/тр від 05 березня 2026 року « Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 , мотивувала свої вимоги тим, що вона працювала на посаді адміністратора з 22.09.2022 року в ТОВ «Лікувально-діагностичний центр Профімед», 01.09.2023 року на підставі наказу була переведена на посаду старшого касира, 16 лютого 2026 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про надання щорічної відпустки з подальшим звільненням за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням трудового законодавства, зокрема покладенням додаткових обов`язків без належного оформлення та доплати. У період відпустки позивачка захворіла, про що повідомила відповідача, та просила звільнити її після закриття лікарняного. 02 березня 2026 року відповідач видав наказ про її звільнення. Водночас 05 березня 2026 року відповідач скасував зазначений наказ та поновив позивачку на посаді старшого касира. Про це позивачка дізналася 30 березня 2026 року при зверненні до відповідача у зв`язку з невиплатою належних при звільненні коштів. Позивачка вважає наказ про скасування звільнення незаконним та безпідставним.

Ухвалою судді від 27 квітня 2026 року відкрито провадження по справі, та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

26 травня 2026 року на адресу Обухівського районного суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у відзиві зазначає, що ОСОБА_1 подала 16.02.2026 року заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, вказавши останнім днем роботи 27.02.2026 року, у зв`язку з нібито покладенням на неї додаткових обов`язків без належного оформлення та доплати. Відповідач зазначає, що наказами № 04-в від 16.02.2026 року та № 05-в від 27.02.2026 року позивачці було надано та перенесено частину щорічної відпустки. Також 17.02.2026 року її повідомлено про відсутність підстав для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, оскільки наказів про зміну істотних умов праці чи покладення додаткових обов`язків не видавалося. Позивачці запропоновано припинити трудові відносини за угодою сторін, на що вона не погодилася. Під час відпустки позивачка перебувала на лікарняному з 23.02.2026 року по 27.02.2026 року, про що повідомила роботодавця. Відповідач вважає, що порушень трудових прав позивачки не допускав, а передбачені ч. 3 ст. 38 КЗпП України підстави для звільнення відсутні. Посилається на судову практику Верховного Суду щодо необхідності підтвердження працівником обставин, які є підставою для звільнення за цією нормою.

05 червня 2026 року на адресу Обухівського районного суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка заперечує доводи відповідача та зазначає, що з 19.01.2026 року по 13.02.2026 року виконувала обов`язки старшого адміністратора, у зв`язку з чим зверталася до відповідача щодо належного оформлення додаткових обов`язків та встановлення доплати. 16.02.2026 року позивачка подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з покладенням на неї додаткових обов`язків без належного оформлення та доплати. Зазначає, що 17.02.2026 року їй було заблоковано корпоративні засоби зв`язку та доступ до робочих програм. У подальшому позивачка перебувала на лікарняному, а наказом № 4-к/тр від 02.03.2026 року була звільнена 04.03.2026 року. Водночас 05.03.2026 року відповідач скасував наказ про звільнення та поновив її на посаді, про що позивачка дізналася лише 21.03.2026 року. Позивачка вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що порушують її трудові права, зокрема право на належні умови праці, оплату праці та захист від незаконного звільнення.

В судовому засіданні позивачка та її представник адвокат Кулініченко Г.В. позов підтримали, викладене в своїх заявах підтвердили.

Представник відповідача, щодо вимог зазначених в позові заперечив в повному обсязі та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 23-к від 19 вересня 2022 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду адміністратора.

01 вересня 2023 року, відповідно до наказу №56-к від 01 вересня 2023 року, ОСОБА_1 з посади адміністратора була переведена на посаду старшого касира.

16 лютого 2026 року ОСОБА_1 подала заяву директору ТОВ «Лікувально-діагностичний центр - «Профімед» Сорокіній І.О. про надання їй щорічної основної відпустки тривалістю 10 календарних днів з 18 лютого 2026 року з подальшим звільненням ОСОБА_1 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, а саме: покладенням на ОСОБА_1 додаткових обов`язків, не передбачених посадовою інструкцією старшого касира та умовами трудового договору, без належного документального оформлення, без внесення змін до посадової інструкції та без встановлення доплати відповідно до частини другої статті 105 КЗпП України. Останнім днем роботи просила вважати 27лютого 2026 року, що підтверджується копією заяви.

23 лютого 2026 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я позивачка звернулася до лікаря та перебувала на лікарняному з 23 по 27 лютого 2026 року, що підтверджується листком непрацездатності № 1111-5ХВС-8Е27-ЕРРН.

05 березня 2026 року наказом № 06-к/тр, директора ТОВ «Лікувально-Діагностичного центру «Профімед» Сорокіною І., скасовано наказ про звільнення ОСОБА_1 , від 02.03.2026 року №4-к/тр та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого касира.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до ч. ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Статтею 43 Конституції України у відповідності зі ст. 23 Загальної декларації прав людини визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Визначаючи право на працю як основу життєдіяльності людини, Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст.ст. 43, 44, 45, 46) і визначає, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, принципи регулювання праці та занятості визначаються законами України (п. 6 частини першої ст. 90 Конституції України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Основним законом, який закріплює право на працю та шляхи його реалізації, є Кодекс законів про працю України.

Статтею 2 КЗпП України одночасно передбачено і право громадянина на працю і право на отримання за працю заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до статті 21 КЗпП України встановлено, що Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин».

Згідно статті 21 КЗпП України встановлено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін».

Відповідач 05 березня 2026 року не повідомив ОСОБА_1 про скасування наказу.

У положеннях КЗпП України не передбачають можливості для роботодавця за власною ініціативою змінити волевиявлення працівника щодо припинення трудового договору та зобов`язати його продовжувати трудові відносини після їх припинення.

Як вбачається зі змісту статті 38 КЗпП України саме працівник визначає своє волевиявлення щодо розірвання трудового договору, а роботодавець не може на власний розсуд змінити правову підставу або фактично скасувати реалізоване працівником право на припинення трудових відносин.

Відсутні жодні правомірні підстави для скасування наказу про звільнення.

Крім того, звільнення здійснювалося за ініціативою та відповідно до волевиявлення самої працівниці, а не з ініціативи роботодавця.

Пунктом 1 статті 2 Конвенції Міжнародної організації праці № 29 1930 р. «Про примусову чи обов`язкову працю» передбачено, що термін "примусова чи обов`язкова праця" означає будь-яку роботу чи службу, що її вимагають від якої-небудь особи під загрозою якогось покарання і для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг.

Заборона примусової праці також визначена у Кодексі законів про працю України. Так, згідно із статтею 31КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. Відповідно до частини першої статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом із підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника.

Скасовуючи в односторонньому порядку наказ про звільнення працівника, роботодавець у даному випадку примушує такого працівника до продовження трудових відносин, що порушує заборону на примусову працю.

Позивачка не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, про що свідчить її заява від 16 лютого 2026 року про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

За таких обставин суд вважає, що наказ ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «ПРОФІМЕД» № 06-к/тр від 05 березня 2026 року «Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 » підлягає визнанню незаконним та скасуванню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід бюджету необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 40, 139, 147, 149, 231-233 КЗпП України,ст.10-13,81,141,259,263-265, 268 ЦПК України,суд,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Профімед" про визнання наказу недійсним задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичній центр «ПРОФІМЕД» № 06-к/тр від 05 березня 2026 року "Про скасування наказу про звільнення ОСОБА_1 ".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лікувально-діагностичній центр «ПРОФІМЕД» (код ЄДРПОУ 416618006) судовий збір на користь держави в розмірі 1331 грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 25.08.2026 року.

Суддя Р.О. Рабчун