Постанова від 11 серпня 2026 р. у справі №742/2915/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2915/25

Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/413/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Шарапової О.Л.

секретар: Зеляк Ю.Г.

учасники справи:

заявник: ОСОБА_1

заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції, Прилуцький районний відділ поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області, Пенсійний фонд України, ОСОБА_2 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Циганка М.О. від 05 листопада 2025 року, місце ухвалення рішення - м. Прилуки, у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання особи померлою, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції, Прилуцький районний відділ поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області, Пенсійний фонд України, ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою про визнання особи померлою, в якій просив оголосити фізичну особу - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлою; встановити, що датою смерті вважати дату набрання законної сили рішенням суду. В обґрунтування вимог поданої заяви ОСОБА_1 вказував, що громадянка України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його рідною сестрою, що підтверджується рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.12.2024 року. ОСОБА_1 зазначав, що у серпні 2021 року ОСОБА_3 виїхала до тимчасово окупованої АР Крим, з метою перевірки стану свого нерухомого майна, плануючи невдовзі повернутися, про що повідомила близьких родичів, зокрема, рідного брата ОСОБА_1 та племінника ОСОБА_4 . За доводами ОСОБА_1 , з грудня 2021 року ОСОБА_3 перестала виходити на зв`язок, не з`являлася вона також і у помешканні, як за місцем реєстрації, так і у належній їй на праві власності квартирі, в якій вона проживала, за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 стверджує, що не було відомо місце перебування ОСОБА_3 родичам та її сусідам. 28.05.2024 року заявник звернувся до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві із заявою про зникнення сестри. 29.05.2024 року були внесені до ЄРДР відомості про заяву за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 статті 115 КК України, зареєстровано кримінальне провадження та розпочато досудове розслідування. В ході досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_3 16.08.2021 року о 03 год. 44 хв. здійснила виїзд на територію тимчасово окупованої АР Крим через КПВВ "Каланчак". На даний час, вже більше трьох років ОСОБА_3 не з`являється за місцем проживання, не підтримує зв`язку із родичами, сусідами по місцю проживання та реєстрації, її місце перебування невідоме, жодної офіційної інформації про неї не надходило. Заявник зазначає, що за час відсутності ОСОБА_3 виникла заборгованість за комунальні послуги щодо належного їй нерухомого майна в місті Києві. При цьому, борги за комунальні послуги, що надаються за обслуговування належного ОСОБА_3 нерухомого майна, кожного місяця збільшуються. Наведене свідчить про наявність потенційних негативних наслідків для рухомого та нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3 , зокрема, накладенням арешту у зв`язку з існуючою значною заборгованістю і можливою подальшою реалізацією для погашення боргів. ОСОБА_1 зазначав, що метою подання цієї заяви є отримання свідоцтва про смерть для відкриття спадкової справи та захисту прав потенційних спадкоємців. Оскільки офіційної державної реєстрації факту смерті органами ДРАЦС не проведено, її можливо здійснити лише після ухвалення відповідного судового рішення.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.11.2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи померлою - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.11.2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 та оголосити громадянку України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 - померлою; встановити датою смерті день набрання законної сили рішенням суду апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.11.2025 року є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції визнав факт тривалої відсутності особи, але необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви, вимагаючи доказів фактичної смерті, тоді як закон передбачає юридичну презумпцію смерті при відсутності відомостей понад три роки. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував надані документи (довідки поліції, витяги з ЄРДР, дані ДМС, Пенсійного фонду, показання свідків), які підтверджують відсутність особи та неможливість встановити її місце перебування. За доводами апелянта, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення від 05.11.2025 року, послався на п.13 постанови Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", зазначивши, що "громадянин може бути оголошений у судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина…". Однак, суд першої інстанції не врахував, що наведене положення має продовження, а саме: "…коли немає доказів про факт його смерті". Таким чином, суд першої інстанції неповно відтворив зміст правової норми, що призвело до її неправильного застосування та необґрунтованої відмови у задоволенні заяви. На думку апелянта, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, неправильно застосував статтю 46 ЦК України, фактично звузивши її зміст та встановивши додаткові умови, не передбачені законом. Тривала відсутність особи за місцем постійного проживання протягом трьох років підтверджена належними доказами, однак суд не дав їм належної оцінки. Така відмова порушує принцип правової визначеності та суперечить усталеній практиці Верховного Суду, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового - про оголошення ОСОБА_3 - померлою.

В судове засідання апеляційного суду заявник ОСОБА_1 , заінтересована особа ОСОБА_2 , представники заінтересованих осіб: Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції, Прилуцького районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Чернігівській області, Пенсійного фонду України, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явилися.

Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Капічуленко С.І. підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 23.12.2024 року встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною сестрою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.19-22).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №425524611 від 06.05.2025 року, ОСОБА_3 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.5-6).

Як вбачається із рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18.12.2024 року та із інформації з Єдиного реєстру боржників від 27.05.2025 року, відомості про ОСОБА_3 наявні у Єдиному реєстрі боржників, і з неї стягнуто заборгованість за житлово-комунальні послуги (а.с.7,15-18).

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №1202410002521 від 29.05.2024 року вбачається, що 29.05.2024 року були внесені до ЄРДР відомості за заявою ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, зареєстровано кримінальне провадження та розпочато досудове розслідування по факту зникнення сестри заявника - ОСОБА_3 (а.с.8).

Із відповіді Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 03.01.2025 року вбачається, що ОСОБА_3 16.08.2021 року о 03 год. 44 хв. здійснила виїзд на територію тимчасово окупованої АР Крим через КПВВ "Каланчак" (а.с.9).

Відповідно до інформації Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві від 30.10.2025 року №418454-2025, у провадженні слідчого відділу Дарницького управління поліції перебуває кримінальне провадження №12024100020002521 від 29.05.2024 року, внесене до ЄРДР за ч.1 ст.115 КК України за фактом зникнення безвісти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час, ОСОБА_3 знаходиться в розшуку та в рамках кримінального провадження проводяться необхідні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на всебічне, повне та неупереджене дослідження обставин зникнення та встановлення її місця знаходження.

Згідно інформації Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби України №6.1-6978/6-25 від 11.06.2025 року, за наявними у ДМС даними на ім`я ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Прилуцьким МВ УМВС 14.11.1997 року оформлено паспорт громадянина України, а 12.03.2009 року та 05.02.2019 року - паспорти громадянина України для виїзду за кордон (а.с.37).

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби від 05.06.2025 року, відомостей про перетинання державного кордону, лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01.12.2021 по 16.06.2025 (станом на 15:16), в базі даних не виявлено (а.с.39).

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби від 03.09.2025 року (а.с.57), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 16.08.2021 року здійснила виїзд через КПВВ "Каланчак".

Згідно інформації Пенсійного фонду України від 01.10.2025 року, на обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України ОСОБА_3 , як одержувач пенсії, не перебуває (а.с.63).

Відповідно до інформації Прилуцького РВП ГУНП в Чернігівській області від 03.10.2025 року, до Прилуцького РВП не надходили звернення щодо розшуку та зникнення ОСОБА_3 (а.с.59).

Відповідно до інформації Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції від 07.10.2025 року №1666/33.4-80, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про шлюб №527 від 25.11.1978 року щодо ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції; виявлено актовий запис про розірвання шлюбу №173 від 31.07.1980 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,, складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції; виявлено актовий запис про народження дитини №878 від 14.11.1979 року на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , складений Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Прилуцького міськрайонного управління юстиції (а.с.60).

Як вбачається із рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.11.2025 року, відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 померлою, суд першої інстанції, із посиланням на фактичні обставини справи та норми права, які регулюють дані правовідносини, вказав, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів для встановлення обставин, на підставі яких можливо було б зробити вірогідне припущення про смерть ОСОБА_3 . Оскільки, як зазначено судом першої інстанції, у заяві до суду і у поясненнях заявник ОСОБА_1 лише констатував факт відсутності із сестрою будь-якого зв`язку, відсутність відомостей про місце її перебування, але жодним чином не довів можливі припущення про її смерть. Відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання, реєстрації, саме по собі не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (постанова Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі №148/1207/22).

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.11.2025 року є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 05.11.2025 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції визнав факт тривалої відсутності особи, але необґрунтовано відмовив у задоволенні заяви, вимагаючи доказів фактичної смерті, тоді як закон передбачає юридичну презумпцію смерті при відсутності відомостей понад три роки. Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не врахував надані документи (довідки поліції, витяги з ЄРДР, дані ДМС, Пенсійного фонду, показання свідків), які підтверджують відсутність особи та неможливість встановити її місце перебування. За доводами апелянта, суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення від 05.11.2025 року, послався на п.13 постанови Верховного Суду України від 31.03.1995 року №5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", зазначивши, що "громадянин може бути оголошений у судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина…". Однак, суд першої інстанції не врахував, що наведене положення має продовження, а саме: "…коли немає доказів про факт його смерті". Таким чином, суд першої інстанції неповно відтворив зміст правової норми, що призвело до її неправильного застосування та необґрунтованої відмови у задоволенні заяви. На думку апелянта, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заяви, неправильно застосував статтю 46 ЦК України, фактично звузивши її зміст та встановивши додаткові умови, не передбачені законом. Тривала відсутність особи за місцем постійного проживання протягом трьох років підтверджена належними доказами, однак суд не дав їм належної оцінки. Така відмова порушує принцип правової визначеності та суперечить усталеній практиці Верховного Суду, що є підставою для скасування рішення та ухвалення нового рішення про оголошення ОСОБА_3 - померлою.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до приписів ч.1 статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п.5 ч.2 статті 293 ЦПК України, встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Положення ЦПК України передбачають чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305 - 309 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 статті 306 ЦПК України, у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Системний аналіз вказаних норм права дозволяє дійти висновку, що сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина.

Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 27.11.2019 року у справі №461/424/15-ц, від 07.07.2021 року у справі №390/1443/19-ц, від 08.02.2024 року у справі №148/1207/22.

Приписами ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції при розгляді даної справи не прийнято до уваги показання свідка в судовому засіданні, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.11.2025 року. Оскільки відповідно до положень статті 90 ЦПК України, показання свідка є одним із видів доказів у справі. Згідно приписів ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Судом першої інстанції в ході розгляду даної справи встановлено, що заявником ОСОБА_1 не надано належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77, 78, 80 ЦПК України, на підтвердження факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 або наявності обставин, які доводили б, що ця особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку. За даних обставин, суд першої інстанції, вірно застосувавши норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустивши порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення суду від 05.11.2025 року, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлою.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.11.2025 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 - необхідно залишити без задоволення, а рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05.11.2025 року - необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: