Постанова від 18 серпня 2026 р. у справі №734/1667/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

19 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 734/1667/25

Головуючий у першій інстанції - Іванюк Т. І.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1448/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Мамонової О. Є.,

суддів Луговця О. А., Любчика О. В.,

із секретарем Герасименко Ю. О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог просила:

- визнати житловий будинок, загальною площею 120,2 кв.м, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 7422055100:72:129:0006, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ; транспортний засіб MAZDA CX-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_1 спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 120,2 кв.м, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 7422055100:72:129:0006, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки MAZDA CX-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , в розмірі 340 000 грн;

- стягнути з відповідача судові витрати та витрати на правничу допомогу.

Позов обґрунтовувала тим, що з 11.11.2007 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей, доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

10.03.2025 відповідач звернувся до Козелецького районного суду Чернігівської області з позовом про розірвання шлюбу.

У період шлюбу за спільні кошти подружжя на підставі договорів купівлі-продажу від 18.12.2017 сторонами набуто житловий будинок та земельну ділянку в АДРЕСА_1 , а також на підставі договору купівлі-продажу від 09.01.2021 транспортний засіб MAZDA СХ-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 . Вказане майно в силу п. 1 ст. 60 СК України належить чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності подружжя.

Позивачка вказувала, що за інформацією Головного сервісного центру МВС України №31/908A3-71372025 від 25.03.2025 (162525) спірний автомобіль подружжя відчужено відповідачем за договором від 16.09.2021 третій особі, а саме рідному брату останнього ОСОБА_4 .

Наголошувала, що згаданий договір від 16.09.2021 укладений в той час, коли сторони разом фактично не проживали та не перебували у шлюбних відносинах, спільне господарство не вели, вона згоди на укладення правочину не давала, а про переоформлення автомобіля на рідного брата відповідача дізналась лише 26.03.2025. Після укладення договору відповідач продовжував постійно користуватись автомобілем, зокрема, приїжджав на побачення з дітьми, їздить на ньому на роботу та регулярно пересувається на ньому селищем Козелець, у зв`язку із чим у позивачки не виникало підозри про нового власника авто.

Зазначала, що єдиним ефективним способом захисту прав та законних інтересів у даному випадку є стягнення на її користь компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна автомобіля, вартість якого згідно з висновком експерта становить 680 000 грн.

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 08.04.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.

Визнано житловий будинок, загальною площею 120,2 кв.м, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 7422055100:72:129:0006, яка знаходиться в АДРЕСА_1 ; транспортний засіб MAZDA CХ-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , майном, що належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 120,2 кв.м, який знаходиться в АДРЕСА_1 ; 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 7422055100:72:129:0006, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки MAZDA CX-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , в розмірі 340 000,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, а саме 8 303,31 грн за сплату судового збору та 14 000 грн за правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки MAZDA CX-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , в розмірі 340 000 грн скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в цій частині.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що спірний автомобіль продано відповідачем ще 16.09.2021, тобто задовго до ініціювання процедури розлучення з позивачкою, у період, коли сторони проживали однією сім`єю, вели спільне господарство, виховували дітей та мали єдині сімейні цілі й інтереси.

Відповідач зазначає, що його дії були добросовісними, продаж автомобіля був обумовлений виключно інтересами сім`ї та необхідністю забезпечення спільного добробуту та ремонту житлового будинку, позивачка була обізнана про наміри продажу авто та жодних заперечень не висловлювала, а отримані від продажу кошти були повністю витрачені на спільні потреби сім`ї, такі як ремонт будинку, догляд за дітьми, медичні витрати, освіту, харчування, товари побуту, комунальні платежі та інше.

Указує, що зазначене ним у позовній заяві про розірвання шлюбу формулювання щодо не проживання сторін орієнтовно 3-4 роки є умовним, зазначене юристом, який готував позов, з метою надання тексту переконливості та без ретельного з`ясування реального періоду окремого проживання.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Прокоф`єва Б. І., який просив задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про визнання спірного майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки не оскаржується та відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки MAZDA CX-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , в розмірі 340 000 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за 1/2 частину ринкової вартості автомобіля марки MAZDA CX-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , в розмірі 340 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль був перереєстрований відповідачем 16.09.2021 в ТСЦ МВС на ім`я ОСОБА_4 , тобто відчужений третій особі, позивачка згоду на укладення правочину щодо відчуження автомобіля, який є спільним сумісним майном подружжя, відповідачу не надавала, а тому останнім порушено право позивачки на володіння, розпорядження та користування об`єктом спільної сумісної власності подружжя автомобілем, яке підлягає захисту у визначений нею спосіб шляхом стягнення з відповідача на її користь 1/2 частини грошових коштів вартості транспортного засобу.

З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом у справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого Козелецьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 20.03.2025 (повторно), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.11.2007, який розірвано рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 25.04.2025 (справа №734/1106/25) (т. 1 а.с. 8, 81-82).

Від шлюбу сторони мають двох дітей - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1 а.с. 9, 10).

За інформацією Головного сервісного центру МВС №31/908A3-7137-2025 від 25.03.2025 (162525) та №31/950АЗ-7635-2025 від 31.03.2025 (164008) 09.01.2021 ОСОБА_2 набув у власність автомобіль MAZDA СХ-5, 2488, (2019), № кузова НОМЕР_2 , на підставі договору купівлі-продажу №3246/2021/2379529, укладеного в ТСЦ 3246. Вказаний автомобіль на підставі договору від 16.09.2021 №7296/21/1/031675, укладеного у СГ, виданий ТОВ «СА ДРАЙВ», перереєстрований на нового власника ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 23-28)

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи №542/25-24 від 15.08.2025 дійсна ринкова вартість автомобіля марки транспортного засобу MAZDA CX-5, 2019 року випуску, № кузова НОМЕР_2 , станом на дату оцінки складає 680 000 грн (т. 1 а.с. 148-164).

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Загальними засадами цивільного законодавства є, в тому числі, справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України).

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11.11.2007, який розірвано рішенням Козелецького районного суду м. Чернігова від 25.04.2025, що набрало законної сили 27.05.2025. Під час шлюбу, 09.01.2021, на ім`я ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбано автомобіль MAZDA CX-5, 2019 року випуску.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх право, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має особливості, одночасно, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1 ст. 355 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 368 ЦК України, ч. 1 ст. 60 та ст. 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з подружжя не мав за поважною причиною самостійного заробітку (доходу). Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

За положеннями ч. 1 ст. 60 СК України, які узгоджуються з приписами ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 68, ч. 1 ст. 69 СК України).

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При цьому ч. 2 ст. 65 СК України передбачено презумпцію згоди другого з подружжя на укладення договору одним із подружжя. Водночас особа, яка заперечує надання такої згоди, має право доводити відсутність відповідного волевиявлення та порушення свого права.

Аналогічний принцип закріплений у ч. 2 ст. 369 ЦК України, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Колегія суддів враховує, що презумпція згоди одного з подружжя на розпорядження спільним майном не є безумовною та не звільняє сторону, яка посилається на існування конкретної згоди або на вчинення правочину в інтересах сім`ї, від обов`язку довести відповідні обставини у разі їх заперечення іншою стороною.

У постанові Верховного Суду від 14.11.2024 у справі №727/1140/21 зазначено, що судам, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).

Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.

Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження таким майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що пред`явлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).

В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 у справі №125/2157/19 указує, що не є ефективним способом захисту позов про визнання договору недійсним у разі, якщо особа має на меті отримати лише еквівалент вартості своєї частки у спільному майні, оскільки такий спосіб захисту не захищає та не відновлює в результаті її порушене право в той спосіб, який вона обрала.

Сторони правочинів повинні діяти добросовісно й у випадку порушення цього обов`язку вони позбавляються захисту (стаття 13 ЦК України). Зазначене свідчить, що відчуження одним із подружжя спільного подружнього майна за ціною, нижчою за ринкову вартість цього майна, без згоди на таку вартість іншого з подружжя є порушенням права цього подружжя на мирне володіння своїм майном та отримання за нього справедливої ціни, а також є проявом недобросовісності відчужувача, що позбавляє останнього права виплатити компенсацію саме у визначеному договором розмірі.

У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи.

Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції іншому з подружжя (співвласнику) у зв`язку з припиненням його права на спільне майно. При цьому вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним з подружжя проти волі іншого. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Він є сталим при вирішенні вказаного правового питання у спірних правовідносинах.

Як слідує з позову ОСОБА_1 бажає отримати еквівалент вартості в спільному майні - автомобілі, у зв`язку із чим подала позов про стягнення компенсації в розмірі своєї частки у вартості відчуженого спільного майна.

Установлено, що спірний транспортний засіб, сторони придбали за час перебування у зареєстрованому шлюбі, між сторонами відсутній шлюбний договір або будь-яка домовленість про розподіл майна, ОСОБА_2 відчужив зазначене майно без повідомлення про це ОСОБА_1 та без отримання її згоди, відтак районний суд дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію 1/2 ринкової вартості спірного транспортного засобу.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка була обізнана про наміри продажу авто та жодних заперечень не висловлювала, а отримані від продажу кошти були повністю витрачені на спільні потреби сім`ї, такі як ремонт будинку, догляд за дітьми, медичні витрати, освіту, харчування, товари побуту, комунальні платежі та інше, спростовуються матеріалами справи.

Так, позов про розірвання шлюбу ініційовано відповідачем ОСОБА_2 у березні 2025 року (т. 1 а.с. 29).

Як слідує з наявної у матеріалах справи копії позовної заяви про розірвання шлюбу, позов про розірвання шлюбу датований 10.03.2025 та підписаний особисто ОСОБА_2 . Обґрунтовуючи вимогу про розірвання шлюбу, ОСОБА_2 власноруч зазначив, що: «Стосунки між мною та дружиною погіршилися, ми втратили взаємну повагу та довіру один до одного, відсутнє взаєморозуміння, наявні різні погляди на сімейне життя та обов`язки, чотири роки шлюбні відносини фактично між нами припинені».

Допитана у судовому засіданні в якості свідка позивачка ОСОБА_1 показала, що «відповідач пішов з сім`ї 7 липня 2021 року. Цю дату запам`ятала, оскільки на передодні між ним була сварка. Саме 7 липня відповідач забрав свої речі, і поїхав на спірному автомобілі, після чого більше не повернувся. У подальшому відповідач продовжує користуватися автомобілем. Про те, що автомобіль проданий дізналася від адвоката. Грошей від відповідача від продажу автомобіля не отримувала».

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані також свідки ОСОБА_5 (мати позивачки), яка показала, що позивачка припинила проживати з відповідачем у перших числах липня 2021 року, та ОСОБА_6 , яка показала, що ОСОБА_2 покинув ОСОБА_1 влітку 2021 року.

Колегія суддів критично оцінює доводи відповідача про те, що вказане у позовній заяві формулювання щодо не проживання сторін орієнтовно 3-4 роки було умовним, внесене юристом з метою надання тексту позову переконливості та без ретельного з`ясування реального періоду окремого проживання.

Так, саме ОСОБА_2 є особою, яка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та підписав його особисто. Тобто, зазначені у позові обставини є його власними твердженням щодо фактичних сімейних відносин сторін та, відповідно, він є відповідальним за зміст поданої ним заяви та достовірність викладених у ній обставин.

Зазначене відповідачем твердження узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Показання позивачки та допитаних судом свідків є взаємоузгодженими у визначальній для справи обставині - припиненні фактичного спільного проживання сторін улітку 2021 року, тобто до відчуження автомобіля 16.09.2021.

У свою чергу, відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які б спростовували зазначені обставини та об`єктивно підтверджували спільне проживання сторін після липня 2021 року.

Посилання відповідача на помилку юриста не підтверджене будь-якими доказами. Натомість сама позовна заява була підписана особисто ОСОБА_2 , який мав можливість ознайомитися з її змістом та усвідомлювати правове і фактичне значення викладених у ній обставин.

Позивачка прямо заперечує надання згоди на відчуження автомобіля, яке відбулось після припинення фактичних шлюбних відносин та спільного проживання сторін, та зазначає, що дізналася про його перереєстрацію на іншу особу лише у березні 2025 року.

При цьому, відповідач не надав суду жодного належного доказу, який би підтверджував, що ОСОБА_1 була повідомлена про конкретний продаж автомобіля, погодила його ціну, покупця або умови відчуження чи будь яким іншим способом висловила свою волю на припинення права спільної сумісної власності щодо цього майна. Матеріали справи не містять письмової згоди ОСОБА_1 на відчуження автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, розписки, повідомлення, листування чи іншого належного доказу, який би достовірно підтверджував її волевиявлення на відчуження спірного автомобіля на користь ОСОБА_4 .

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять самого договору від 16.09.2021 №7296/21/1/031675, на який посилається відповідач та відомості про який містяться у відповіді Головного сервісного центру МВС.

Відповідач, який безпосередньо був стороною відповідного правочину, не надав суду його примірника, не довів змісту правочину, його істотних умов, ціни автомобіля, порядку та факту розрахунків між сторонами.

Також у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що ОСОБА_2 фактично отримав грошові кошти за відчуження автомобіля, а тим більше докази їх подальшого використання саме на потреби сім`ї.

Саме по собі посилання заявника на те, що отримані від продажу автомобіля кошти були витрачені на ремонт житлового будинку, лікування дітей, на їх освіту, харчування, комунальні платежі та інші сімейні потреби, без надання первинних документів, платіжних документів, розписок, банківських виписок, договорів, чеків або інших доказів, не може вважатися належним підтвердженням відповідних обставин.

Більше того, відповідач не надав доказів не лише використання коштів в інтересах сім`ї, а й самого отримання ним коштів від відчуження автомобіля.

За вищевказаних обставин саме на відповідача, який стверджує про правомірність відчуження спільного майна, обізнаність позивачки про продаж та використання одержаних коштів в інтересах сім`ї, покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин.

Таким чином, доводи апеляційної скарги у цій частині ґрунтуються переважно на твердженнях відповідача, які об`єктивними доказами не підтверджені.

Ураховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції правильно встановив, що спірний автомобіль придбано сторонами у період шлюбу та є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Факт подальшого відчуження (перереєстрації) автомобіля на ОСОБА_4 підтверджений офіційною інформацією Головного сервісного центру МВС, і таке відчуження відбулось без згоди позивачки.

Відповідно до висновку експерта судової автотоварознавчої експертизи ринкова вартість спірного автомобіля станом на дату оцінки становить 680 000 грн, відповідно, 1/2 частина його ринкової вартості становить 340 000 грн.

З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 340 000 грн компенсації за 1/2 частину ринкової вартості спірного автомобіля у зв`язку з порушенням з боку відповідача прав позивачки на володіння, розпорядження та користування даним автомобілем, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду першої інстанції та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в оскарженій частині апеляційним судом не встановлено, оскаржуване рішення постановлено районним судом з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08.04.2026 - без змін.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 квітня 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 серпня 2026 року.

Головуюча О. Є.Мамонова

Судді: О. А. Луговець

О. В. Любчик