Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №582/330/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №582/330/26

Номер провадження 22-ц/816/2553/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Сізова Д.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 03 червня 2026 року, ухвалене у м. Суми у складі судді Яковенко Н.М., у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

19 березня 2026 року представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» (далі -ТОВ «ФК «ПОЗИКА») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , який обґрунтовує тим, що 17 січня 2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та відповідачем в електронній формі укладено кредитний договір № 15747649, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 9500,00 грн на умовах строковості, зворотності та платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено договір факторингу № 01092025/1, відповідно до умов якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 15747649 від 17 січня 2022 року.

У зв`язку з не виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилася заборгованість у загальному розмірі 34010,00 грн, з яких: 9500,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 24510,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами, яку позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь, а також вирішити питання судових витрат.

Рішенням Недригайлівського районного суду Сумської області від 03 червня 2026 року позов ТОВ «ФК «ПОЗИКА» задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ПОЗИКА» заборгованість за кредитним договором № 15747649 від 17 січня 2022 року в розмірі 34010 грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн 00 коп.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Працевитого Г.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що заборгованість нарахована на підставі кредитного договору №15747649, укладеного 17 січня 2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 .

Ухвалою Недригайлівського районного суду Сумської області від 20 квітня 2026 року за клопотанням представника відповідача у ТОВ «Фінансова компанія «Позика» витребувано оригінал договору про надання фінансового кредиту № 15747649 із накладеним електронним підписом відповідача ОСОБА_1.

На виконання ухвали 07 травня 2026 року позивач подав електронний примірник договору, який, на думку відповідача, не дає можливості перевірити накладений електронний підпис та не є оригіналом електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію». Таким чином вказаний електронний договір є неналежним та фактично позивач повторно подав примірник договору, що вже містився у матеріалах справи.

Відповідач посилається на те, що на підтвердження позовних вимог позивач долучив до матеріалів справи кредитний договір № 15747649 від 17 січня 2022 року, який, за його твердженням, укладено в електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Водночас наданий примірник договору не містить електронного підпису фізичної особи ОСОБА_1 , накладеного у спосіб, передбачений зазначеним Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, сам по собі наданий позивачем примірник договору без можливості ідентифікувати та перевірити електронний підпис відповідача не підтверджує належним чином факт укладення ним електронного договору.

Саме по собі зазначення набору символів після ПІБ особи не підтверджує належного накладення електронного підпису, якщо відсутні передбачені законом реквізити та докази його створення.

Сам по собі запис «/643397/ Електронний підпис» не дає можливості достовірно встановити особу підписанта, момент підписання, цілісність електронного документа та факт волевиявлення відповідача на його укладення.

Водночас позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували формування та накладення такого електронного підпису, зокрема даних журналів інформаційної системи, відомостей про направлення одноразового ідентифікатора, SMS-повідомлень, IP-адрес та інших технічних даних, що дають змогу перевірити факт і спосіб підписання електронного договору відповідачем.

22 липня 2026 року від представника ТОВ «ФК «ПОЗИКА» до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що кредитний договір був належним чином укладений в електронній формі шляхом акцепту оферти із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а відповідач добровільно пройшов процедуру ідентифікації, погодився з умовами кредитування та отримав кредитні кошти на зазначену ним банківську картку.

Вказує, що факт надання кредитних коштів підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та інформацією АТ КБ «ПриватБанк», згідно з якими 17 січня 2022 року на належну відповідачу платіжну картку було зараховано 9500,00 грн. Отже, сукупність наявних у справі доказів підтверджує укладення кредитного договору відповідачем та фактичне отримання ним кредитних коштів.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання оригіналу кредитного договору та відсутності підтвердження його підписання відповідачем є необґрунтованими. Відповідно до статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, підписаний одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Закон не вимагає виготовлення паперового примірника електронного договору чи його підписання власноруч. У справі надано кредитний договір з електронним підписом відповідача та сукупність доказів його укладення й отримання кредитних коштів. Отже, доводи апелянта ґрунтуються на помилковому ототожненні електронного договору з паперовим документом та вимогах щодо доказів, не передбачених законом.

Доводи апелянта про неналежність та недопустимість доказів є необґрунтованими. Відповідно до статей 76-80 ЦПК України суд оцінює докази за їх належністю, допустимістю, достовірністю, достатністю та взаємним зв`язком у сукупності.

Суд першої інстанції дослідив кредитний договір та документи, що підтверджують його укладення, відступлення права вимоги й отримання відповідачем кредитних коштів. Апелянтом не наведено конкретних обставин, які б свідчили про неналежність чи недопустимість цих доказів, а його доводи фактично зводяться до незгоди з їх оцінкою судом.

У зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, які є документально підтвердженими, реальними, необхідними та співмірними зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та витраченим часом.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи слідує, що 17 січня 2022 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ОСОБА_1 в онлайн-системі на вебсайті товариства укладено договір про надання фінансового кредиту № 15747649 (далі - кредитний договір).

За умовами договору ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 9500,00 грн.

Строк кредитування - з 17 січня 2022 року по 16 лютого 2022 року (пільговий період) із процентною ставкою 2,6%, з 17 лютого 2022 року по 17 квітня 2022 року (стандартний період) - із процентною ставкою 3%.

Видача кредиту здійснювалася шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом в особистому кабінеті. Договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 643397 (а.с.121-127).

Згідно з довідкою про ідентифікацію клієнта від 01 вересня 2025 року ОСОБА_1 ідентифіковано 17 січня 2022 року в інформаційно-телекомунікаційній системі; унікальний код підпису - 643397, дата та час підписання - 17 січня 2022 року, номер картки - НОМЕР_1 .

Згідно листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 21 жовтня 2025 року № 3152_251021113940, 17 січня 2022 року о 21:23:21 успішно перераховано кошти в сумі 9500,00 грн на картку № НОМЕР_1 , номер транзакції - НОМЕР_2 .

З інформації, наданої на виконання ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк», встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_3 . З виписки за цим картковим рахунком встановлено, що 17 січня 2022 року на картку зараховано переказ у сумі 9500,00 грн (а.с.130, 131).

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 15747649 від 17 січня 2022 року станом на 01 вересня 2025 року заборгованість відповідача становить 34010,00 грн, з яких: 9500,00 грн - тіло кредиту; 24510,00 грн - нараховані відсотки.

01 вересня 2025 року між ТОВ «ФК «ІРБІС» та ТОВ «ФК «ПОЗИКА» укладено договір факторингу № 01092025/1, за яким відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 15747649 від 17 січня 2022 року.

Відповідно до витягу з Додатку № 1 до договору факторингу № 01092025/1 від 01 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ПОЗИКА» набуло право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості за кредитним договором № 15747649 від 17 січня 2022 року на загальну суму 34 010,00 грн, з яких: 9 500,00 грн - тіло кредиту; 24 510,00 грн - нараховані відсотки.

До матеріалів справи додано платіжну інструкцію № 6054383 від 02 вересня 2025 року, з якої встановлено, що ТОВ «ФК «ПОЗИКА» здійснило платіж у розмірі 3490472,17 грн на користь ТОВ «ФК «ІРБІС» із призначенням платежу: «Оплата суми фінансування згідно з Договором факторингу № 01092025/01 від 01 вересня 2025 року».

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між первісним кредитором та відповідачем в електронній формі було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_1 надано кредитні кошти, що підтверджується наявними у справі доказами. Надалі право вимоги за цим договором на підставі договору факторингу перейшло до позивача. Суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у заявленому позивачем розмірі, яка підлягає стягненню.

Крім того, суд стягнув із відповідача судовий збір та, врахувавши критерії співмірності й розумності, частково задовольнив вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір до 2000 грн.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновки суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір про надання фінансового кредиту № 15747649 від 17 січня 2022 року був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ІРБІС» в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора та підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надано візуальну форму електронного документа - Договору про надання фінансового кредиту № 15747649 від 17 січня 2022 року разом із відповідними додатками, які містять персональні дані відповідача, зокрема його реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові, адресу електронної пошти, номер телефону, а також одноразовий ідентифікатор.

Крім того, на підтвердження цілісності електронного документа та відсутності внесення до нього змін після створення позивачем надано відомості про його метадані, сформовані за допомогою веб-інструменту для аналізу PDF-файлів. Згідно з указаними відомостями дата та час створення файлу (CreateDate) - 17 січня 2022 року 21:23:17, а дата та час його останнього редагування (ModifyDate) - також 17 січня 2022 року 21:23:17. Збіг зазначених відомостей додатково свідчить про відсутність редагування файлу після його створення.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що укладення спірного договору передбачало вчинення відповідачем послідовних дій, спрямованих на його укладення, зокрема входу до інформаційно-комунікаційної системи, надання необхідних персональних та платіжних даних, зазначення номера телефону для отримання одноразового ідентифікатора та подальшого використання такого ідентифікатора для підписання правочину.

За таких обставин доводи про те, що відповідач не вчиняв дій, спрямованих на укладення кредитного договору, не узгоджуються з наданими у справі доказами. Без здійснення відповідних дій та надання необхідної інформації укладення договору в електронній формі було б неможливим.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений у передбаченому законом порядку та підписаний одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належне укладення Договору про надання фінансового кредиту № 15747649 від 17 січня 2022 року та наявність у ньому волевиявлення відповідача на його укладення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).

Як вбачається з правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23, на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

За висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 701/171/25, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Як встановлено матеріалами справи позивачем було надано візуальну форму оригіналу договору про надання фінансового кредиту № 15747649 від 17 січня 2022 року, що підтверджує позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в якому викладені умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також згідно наданої банком (АТ «Приватбанк»), який обслуговує картковий рахунок позичальника, виписки вбачається надходження у день укладення кредитного договору відповідачу коштів, що відповідають сумі кредиту.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин, за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Отже не дослідження судом першої інстанції оригіналу кредитного договору саме по собі не може свідчити про неналежне з`ясування фактичних обставин у справі.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини укладення спірного кредитного договору та дійшов обґрунтованого висновку про його чинність, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Матеріалами справи підтверджується, що 17 січня 2022 року відповідач пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ФК «ІРБІС» та акцептував оферту шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який був направлений на зазначений ним номер мобільного телефону.

Відповідно до умов кредитного договору після його укладення кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 9500 грн шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, операції за яким здійснюються з використанням платіжної картки, визначеної позичальником як основна.

На підтвердження виконання цього обов`язку позивач надав лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення», з якого вбачається, що на виконання договору про переказ коштів, укладеного з ТОВ «ФК «ІРБІС», 17 січня 2022 року о 21:23:21 на платіжну картку клієнта з маскою НОМЕР_1 було успішно перераховано кошти в сумі 9500,00 грн. Номер транзакції в системі iPay.ua - 131891817. У призначенні платежу зазначено: «Зачисление 9500 грн на карту НОМЕР_1 ».

Таким чином, надані позивачем докази узгоджуються між собою та підтверджують послідовність вчинення сторонами дій щодо укладення та виконання кредитного договору: ідентифікацію відповідача, підписання ним договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначення платіжної картки для отримання кредитних коштів та подальше їх зарахування саме на цю картку.

Водночас відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що кредитні кошти фактично не були ним отримані або були отримані у меншому розмірі, не спростував достовірність наведених документів, не довів використання його персональних даних третіми особами чи укладення кредитного договору без його волевиявлення.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, тому на підставі ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина 1 статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 375 ЦПК України).

Враховуючи наведені висновки апеляційного суду, апеляційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Виходячи з того, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, підлягають застосуванню положення процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року заява №19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Оцінка реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру здійснюється з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Оцінка суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Вказане відповідає позиції, наведеній у постанові Верховного Суду від 16 березня 2026 року у справі № 522/7662/23.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано копію договору № 39493634-АБ про надання правової допомоги від 19 січня 2026 року, укладеного між ТОВ «ФК «ПОЗИКА» та АДВОКАТЬСКЕ БЮРО «ТЕТЯНИ КОЖИНОЇ», а також додаткову угоду № 15747649 до цього договору від 21 липня 2026 року, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язалося здійснити представництво та захист інтересів позивача у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 у цивільній справі № 582/330/26.

Відповідно до Акту надання послуг № 15747649 на підтвердження факту надання правової допомоги від 21 липня 2026 року АДВОКАТСЬКЕ БЮРО «ТЕТЯНИ КОЖИНОЇ» надало, а ТОВ «ФК «ПОЗИКА» прийняло правову допомогу загальною вартістю 4000 грн, зокрема:

аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів - 500 грн,

правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «ПОЗИКА» - 500 грн,

складання відзиву на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г.О. на рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 03 червня 2026 року в цивільній справі № 582/330/26, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести у зв`язку із розглядом справи ТОВ «ФК «ПОЗИКА» - 3000 грн.

Відповідач з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не звертався.

Враховавши надані представником позивача докази, колегія суддів дійшла до переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розгляду, з огляду на підготовку лише одного процесуального документу - відзиву на апеляційну скаргу, зміст якого фактично дублює відповідь на відзив, за підготовку яких судом першої інстанції стягнуто відповідне відшкодування, а тому заявлений розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, підлягає зменшенню.

Проаналізувавши акт наданих послуг до договору про надання правової (правничої) допомоги від 21 липня 2026 року, очевидним є висновок, що всі описані дії зводяться до написання адвокатом відзиву на апеляційну скаргу, що включає в себе решту описаних заявником дій.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу документи, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, значимість таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, а також з урахуванням критеріїв розумності, реальності, неминучості таких витрат, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу з 4000,00 грн до 1500,00 грн.

З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн 00 коп.

На підставі статті 141 ЦПК України, у зв`язку тим, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, залишається за відповідачем.

Враховуючи те, що ціна позову у зазначеній справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст.389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-382, 389 ЦПК України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича залишити без задоволення, а рішення Недригайлівського районного суду Сумської області від 03 червня 2026 року - без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПОЗИКА» витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 1500 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: О.І. Собина

Д.В. Сізов